4. 3.4. Халдейська релігія

На початку І тис. до н.е. між південними частинами Чорного і Каспійського морів, на південь від Кавказького хребта розташувалася могутня держава Урарту. Ще на­прикінці II тис. до н.е. існували міста-держави, найваж­ливішими серед яких були Муцацир (центр культу бога Халді) і Тушпа (центр культу бога сонця Шівіні). Внаслідок їх об'єднання утворилася держава зі столицею в м.Тушпа.

У IX—VI ст. до н.е. царство Урарту займало усе Вірменське нагір’я, Північну Сирію, північні райони Дворіччя і значну частину Закавказзя. Це була типова східна деспотія з общинним способом виробництва. За­стосовувалася тут рабська праця. Під час загарбницьких походів (здебільшого переможних) полонених чоловіків знищували, залишали тільки хлопчиків і жінок. Більшість з них перетворювали на рабів, декого вводили до общини.

Особливого розвитку Урарту досягає за царів Менуа (прибл. 810—786 і 781 до н.е.) та Аргішті І (786—764 до н.е.). У цей час замість культу багатьох богів примусово ут­верджують культ бога Халді. Встановлюється загальнодер­жавна система принесення жертв. Муцацирський храм бо­га Халді стає головним державним храмом, у якому коро­нували урартських царів. Там зберігалися і царські скарби. Існували й менші храми, святилища на честь бога Халді ("врата бога Халді"), які обслуговували жреці.

У культі бога Халді значне місце відводилося магії. Жреці (халдейські мудреці) на весь схід славилися во­рожінням та віщуванням. Вони займалися й астрологією. Віруючих в бога Халді називали халдеями чи халдами, а їх релігію — халдейською.