Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.15.2. Теорія порівняльних переваг і МПП Міжнародна торгівля і світовий ринок.

2. Теорія порівняльних переваг і МПП. Міжнародна торгівля і світовий ринок

Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн у межах світового господарювання на виробництві певної продукції та послуг, що зумовило необхідність обміну на світовому ринку результатами видів діяльності (в першу чергу і, як правило, у вигляді товарів). МПП є вищим ступенем суспільного поділу праці, об'єктивною основою міждержавних економічних відносин і перед) мовою загальної економічної взаємозалежності.

Як відомо, світове господарство сформувалось як система на межі XIX і XX ст. Історія його становлення невід'ємна від промислової революції. До машинної стадії міжнародний поділ праці базувався на своїй природній основі, тобто формувався під впливом природних факторів. Відмінності у природнокліматичних умовах найбільше позначаються на сільськогосподарській продукції та сировині. Так, мінеральні ресурси нерівномірно розміщені по території нашої планети. Неоднаковими є і земельні ресурси: в одних регіонах земля більше придатна для рослинництва, в інших для тваринництва, трапляються землі, мало або зовсім непридатні для сільського господарства. Одні країни мають велику кількість енергетичних джерел, інші - меншу, треті практично їх не мають. У різних країнах різне географічне положення, величина території, чисельність населення, наявність виходу до моря, великих річок чи озер тощо. Отже, різниці в природнокліматичних умовах країн, в їх географічному розташуванні, ресурсах, енергетичних джерелах та інші, що мають природно-географічне походження, і виступають тими чинниками, які визначають МПП, котрий базується на своїй природній основі.

Така природно-географічна залежність у спеціалізації країн існувала здавна і зберігається значною мірою й понині. Але починаючи з машинної стадії, залежність МПП від природної основи значно зменшується. Промислова революція XIX ст. спричинила переворот у галузевому поділі праці і МПП дедалі більше почав залежати від розвитку продуктивних сил, технічного рівня виробництва, технологій, комбінацій, тобто від розвитку власне технологічного фактора.

З індустріальної стадії починається поступове переміщення світогосподарських зв 'язків зі сфери обігу у сферу виробництва. І, як наслідок, у сучасних умовах важко знайти велику галузь національної економіки, яка б не залежала від міжнародних умов виробництва. Сфера МПП безпосередньо охоплює всі структурні складові суспільного поділу праці. Міжнародний обмін опосередковує загальний поділ праці між великими сферами економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт), частковий - між галузями цих сфер, формуючи міжгалузеву спеціалізацію, одиничний ж дозволяє здійснити перехід від галузевої до внутрішньогалузевої спеціалізації. Важливими суб'єктами останнього стали транснаціональні корпорації, які своєю діяльністю поглинають предметну, технологічну і подетальну спеціалізацію. У сучасних умовах все більше розвиток МПП визначають фактори, що цілком пов'язані з НТП. як-то: загальний рівень розвитку науки і освіти, рівень розвитку НДДКР, технологічна диверсифікація, рівень морального зношення основних засобів виробництва, оптимальність розмірів підприємств та інші.

Розподіл праці на міжнаціональному рівні поглиблюється (і ця тенденція постійно посилюється) і, на думку фахівців, має набагато більше перспектив, ніж на національному рівні. Пов'язано це, по-перше, з потребою міжнародного обміну науково-технічною інформацією, без якої неможливо підтримувати сучасний рівень виробництва. По-друге, через високу вартість науково-технічних досліджень ефективним може бути лише масовий випуск нової продукції, що заздалегідь орієнтує виробництво на світовий ринок. По-третє, випуск продукції в окремій країні не в змозі забезпечити відповідність сучасним вимогам і технічному рівню за всією номенклатурою виробів. Отже, існує і буде існувати завжди об'єктивна основа для подальшого поглиблення МПП. Нині найрозвинутішою формою є МПП, а в історії першою формою економічних відносин між країнами була міжнародна торгівля.

Існування міжнародної торгівлі є настільки звичайним, що мало хто замислюється, чому виник і розвивається світовий ринок. Але свого часу це питання цікавило багатьох дослідників, і теорії міжнародної торгівлі, що беруть свій початок від англійської класичної політекономії, пройшли в своєму розвитку кілька етапів разом з розвитком світової економічної думки.

Адам Сміт, класик економічної науки, застосував для з'ясування причин розвитку світового ринку поняття витрат виробництва різних товарів і обґрунтував тезу, згідно з якою основою розвитку міжнародної торгівлі є різниця абсолютних витрат. Якщо порівняти, наприклад, витрати виробництва вівса і вина у Шотландії і Португалії, то зрозуміло, що через відмінності у кліматі овес вигідніше вирощувати у Шотландії, виноград (отже, вино) - у Португалії. Якщо ці країни відповідно спеціалізуватимуться й обмінюватимуться результатами своєї праці, то це буде вигідно для кожної з них.

Погляди А.Сміта були доповнені і розвинуті Д.Рікардо, який сформулював теорію порівняльних витрат і обгрунтував, чому міжнародний обмін вигідний навіть тими товарами, виробництво яких не залежить від природних умов. Рікардо винайшов принцип порівняльних переваг і довів, що необхідною умовою існування міжнародної торгівлі є виробництво в різних країнах одних і тих же товарів з різними витратами, а тому кожній країні вигідніше виробляти й експортувати ті товари, при виготовленні яких продуктивність праці на її підприємствах найвища, тобто вона має порівняно більш низькі витрати праці і капіталу.

Сучасна економічна наука розвинула і модифікувала модель розвитку міжнародної торгівлі, обґрунтовану Д.Рікардо (модель альтернативних витрат Г.Хаберлера, модель Хекшера-Оліна, неотехнологічні теорії міжнародної торгівлі); але всі вищеназвані моделі є тільки певними модифікаціями теорії порівняльних переваг, пристосованими до сучасних умов.

Отже, світова торгівля - це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, що є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Обсяг міжнародної торгівлі підраховується шляхом підсумовування тільки обсягів експорту (в доларах США і в цінах ФОБ). У свою чергу, обсяги імпорту розраховують у цінах СІФ, у результаті чого він перевищує вартість експорту приблизно на 10%.

В умовах зростаючої інтернаціоналізації економіки міжнародна торгівля розвивається темпами, що випереджують зростання виробництва. Після другої світової війни саме торгівля була причиною, ініціатором зростання світової економіки, оскільки збільшення експорту та імпорту майже кожного року перевищувало зростання світового ВВП.

Сьогодні міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію на основі тих чинників МПП, в яких вони мають порівняльні переваги, а отже, можливості підвищувати продуктивність використання своїх ресурсів і так збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи та регіони країни, можуть вигравати за рахунок спеціалізації на виробах, які їм під силу продукувати з найбільшою відносною ефективністю і наступного їх обміну на товари, які вони не в змозі самі ефективно виробляти. Принцип порівняльних переваг стосовно світової економіки підкреслює той факт, що сукупний обсяг випуску продукції буде найбільший тоді, коли кожний товар вироблятиметься тією країною, у якої нижчі (у порівнянні з іншими країнами) витрати на виробництво одиниці продукції. І якщо країна А (наприклад, США) має порівняльні (вартісні) переваги у виробництві комп'ютерів, то вона повинна спеціалізуватись якраз на цьому, а країна В (наприклад, Україна) - на виробництві турбін, то їй варто спеціалізуватися (в рамках світової економіки) на виробництві і продажу саме турбн.

Раціональне ведення господарства - використання певної кількості обмежених ресурсів для отримання найбільшого сукупного обсягу виробництва - у міжнародних масштабах вимагає, щоб будь-який конкретний товар вироблявся тією країною, у якої внаслідок тих чи інших чинників МПП нижчі (у порівнянні з іншими країнами) виграти, або, іншими словами, яка має по цьому товару порівняльні переваги. У цьому й полягає роль міжнародної торгівлі для підвищення ефективності національної економіки. Через міжнародну торгівлю країна найбільш раціонально, продуктивно використовує свої економічні (завжди обмежені) ресурси.

Розподіл міжнародної торгівлі характеризується переважанням промислово розвинутих країн. На початку XXI ст. на їх частку припадало понад 70% світового експорту товарів. Величезне значення країн-членів Європейського співтовариства (36% світового експорту товарів у 2003 р. проти 12 % - у 1960 р.) продовжує зростати, знизилась частка США (12% - у 2003 р.). Дуже швидко зросла частка Японії (3% - у 1960 р. і понад 12% - у 2002 р.) та Німеччини (14% - у 2003 р.).

Промислово розвинуті країни торгують насамперед одна з одною. Цим частково пояснюється таке велике значення у міжнародній торгівлі ЄС, для якого характерна взаємна й інтенсивна торгівлі між країнами-учасницями. Частка країн, що розвиваються, у міжнародній торгівлі мало змінилася за останні чотири десятиліття (21% - у 1960 р. і 20% - у 2003 році) і, хоча й робилися неодноразові спроби збільшити взаємну торгівлю в рамках країн „третього світу", вона, як і раніше, зорієнтована на ринки промислово розвинутих країн.

Щодо структури світової торгівлі, то до другої світової війни приблизно 2/3 світового товарообороту припадало на продовольство, сировину і паливо; але нині вони становлять менш як 1/3. Частка продукції обробної промисловості зросла з 1/3 до 2/3. Особливо швидко зростала частка машин, устаткування і транспортних засобів. До швидко зростаючих товарних груп належить і хімічна продукція. Частка палива, яка різко зросла наприкінці 70-х років під впливом багаторазового збільшення цін на нього, має тенденцію до скорочення.

На світову торгівлю дедалі більше впливає світовий ринок послуг. Наявні на світовому ринку послуги, тобто споживчі вартості, які у більшості своїй не набувають уречевленої форми, охоплюють транспорт, зв'язок, житлові та комунальні послуги, громадське харчування, готельне господарство, туризм, фінансові та страхові послуги, науку, освіту, а також інженерно-консультаційні послуги, рекламу, інформаційні та обчислювальні, юридичні, біржові послуги. Основними імпортерами й експортерами послуг є промислово розвинуті країни. На шість промислово розвинутих країн припадає 50% світового обороту послуг.

Один із ринків, що входить до світового ринку послуг, є ринок ліцензій, патентів і ноу-хау. Ліцензійна торгівля є основною формою міжнародної торгівлі технологіями. її предмет — це патентні і безпатентні ліцензії на передання винаходів, технологічного досвіду, промислових секретів і комерційних знань. Найбільшого поширення у міжнародній практиці сьогодні набули ліцензійні угоди, які передбачають комплексний технологічний обмін з наданням ноу-хау та інжинірингових послуг з промислової реалізації технологій. Провідне місце у ліцензійній торгівлі також займають розвинуті країни. У 90-ті роки XX ст. на їх частку припало понад 80% експорту ліцензій 18-тьма основними країнами-експортерами. Оборот такої торгівлі досягає ЗО млрд. доларів. Оціночна вартість продукції, що випускається у різних країнах світу за іноземними ліцензіями, становить 450-500 млрд. доларів щорічно.

Для більшості країн світу зовнішня торгівля є головною формою зовнішньоекономічних зв'язків і опосередковує інші форми. Показниками зовнішньої торгівлі є вартісні та фізичні обсяги, динаміка експорту та імпорту (в сумі - зовнішньоторговельний оборот), торговий баланс і його сальдо, умови торгівлі, експортні та імпортні квоти, товарна структура і географічний розподіл.

Зовнішня торгівля здійснюється переважно через комерційні угоди, які оформляються зовнішньоторговельними контрактами. Для зовнішньої торгівлі важливе значення мають умови її кредитування, застосовані форми розрахунків і валютні умови контрактів, особливості організації зовнішньоторговельної діяльності в країні, її практика просування товарів на зовнішньому ринку і, головне, -конкурентоспроможність товарів і послуг, що продаються. Конкурентоспроможність товару - це сукупність його якісних і вартісних характеристик, яка забезпечує задоволення конкретної потреби покупця. Практика визначення конкурентоспроможності грунтується на порівняльному аналізі сукупних характеристик з товарами-конкурентами за ступенем задоволення конкретних ногрео і за ціною споживання. При розробці показника конкурентоспроможності продукції необхідно орієнтуватися на умови певного ринку і на вимоги покупців, що сформувалися там. Конкурентоспроможність є найважливішим критерієм доцільності виходу підприємства на світові товарні ринки, умовою ефективності ведення зовнішньоторговельних операцій і основою вибору засобів та методів виробничо-господарської діяльності.

На світовому ринку, як і на національному, ціни встановлюються на основі попиту і пропозиції. Під світовою ціною мається на увазі грошове вираження інтернаціональної вартості товару, що реалізується на світовому ринку, яка складається з національних вартостей шляхом конкуренції. На практиці вона виступає як ціна найважливіших продавців і покупців або основних центрів світової торгівлі і встановлюється в ході здійснення великих і регулярних операцій з товаром у вільно конвертованій валюті на світовому ринку.

Наприклад, світові ціни на машини й устаткування - це ціни переважно європейських, американських і японських виробників; на вугілля - імпортні ціни у західноєвропейських портах; на цинк, свинець, олово, нікель, алюміній - ціни Лондонської біржі кольорових металів. За світовими цінами ведеться світова торгівля. Проте на світовому ринку існує безліч цін, тобто ціни на окремий товар одночасно можуть помітно відрізнятись. На рівень світових цін впливає валюта платежу (валютні курси), умови розрахунку, характер поставки, митні тарифи і багато інших економічних і неекономічних факторів. У результаті рівень світової ціни може залежати від того, в якій валюті передбачається платіж - у ВКВ чи неконвертованій, або ж за клірингом, оплачується товар відразу чи на виплат, довгостроковий чи разовий характер має угода; поставляються товари на вільний ринок, у рамках товарних угод по лінії допомоги розвитку чи у рамках внутрішньофірмової торгівлі.

Для орієнтації у світових цінах експортери й імпортери використовують довідкові ціни (офіційні ціни постачальників), біржові, аукціонні, ціни торгів, пропозицій і фактичних операцій, а також розрахункові ціни. Для кожного ж конкретного ринку характерна своя ціна, яка називається ринковою. Якщо ринок дефіцитний, тобто попит на-новий товар перевищує пропозицію, то іакий ринок мас назву „ринок продавця", на ньому встановлюється ціна продавця.

У протилежному випадку, якщо на ринку пропозиція перевищує попит, то говорять про „ринок покупця", який диктує ціну останнього. Отже, визначення світового рівня ціни товару - питання непросте. Найближчими до рівня світових цін є ціни великих експортно-імпортних угод, що укладаються в основних центрах світової торгівлі, причому на умовах платежу у ВКВ, за умови, що вибрані ринки регулюються загальним (а не спеціальним) торговельно-політичним режимом.

Співвідношення експортних та імпортних цін у світовій торгівлі - це поняття „умов торгівлі". У статистиці світової торгівлі розраховується індекс умов торгівлі, що виражає відношення індексу середніх цін експорту (цін ФОБ) до індексу середніх цін імпорту (цін СІФ), причому такий індекс може бути обчислений для окремої країни, регіону або для групи країн. До аналізу індексу умов торгівлі вдаються при характеристиці проблем зовнішньої торгівлі різних груп країн. Помічено, що умови торгівлі країн, які розвиваються, постійно погіршуються через так звані „ножиці цін" - відмінності у динаміці цін на сировинні товари й готові вироби. Тому цим країнам доводиться щороку збільшувати поставки на експорт сировини в обмін на той же обсяг імпорту готових виробів з промислово розвинутих країн.

Зовнішня торгівля кожної країни регулюється державою в ході здійснення зовнішньоторговельної політики. Для цього використовуються такі засоби, як митний тариф, ліцензування, квотування та інші нетарифні обмеження, а також пряме й непряме субсидування експорту та інші засоби.

Митні тарифи - це систематизовані за групами товарів види мита, що стягуються в даній країні з товарів, які ввозяться, або транзитних товарів, один із засобів державного управління імпортом, який застосовується у більшості країн світу. Митні тарифи встановлюють на національному рівні, але існують і єдині тарифи кількох країн у рамках митних союзів. Мита на імпортні товари виконують ціноутворюючу функцію. З одного боку, вони виступають у ролі додаткового внутрішнього податку (непрямого), який збільшує ціну на імпорті товари, що дозволяє державі регулювати обсяг імпорту та його структуру. З іншого - мита широко використовуються торгівельними країнами для сприяння національного експорту шляхом взаємного обміну в ході переговорів порівняльними і рівнозначними тарифними поступками. Крім того, вони виступають як спосіб захисту національного виробника від конкуренції з іноземним і як стимулювання національного виробництва. У митному тарифі товари згруповані залежно від ступеня обробки (готові вироби, напівфабрикати, сировина) і за походженням (промислові, сільськогосподарські, мінерально-сировинні та інші). Існують найрізноманітніші митні збори, що стягуються понад мита, зокрема, статистичний, санітарний, ліцензійний, марочний та інші.

До нетарифних обмежень відносяться:

1) встановлення експортних та імпортних квот, за допомогою яких держава обмежує або розширює експорт чи імпорт певних товарів, захищаючи інтереси національної економіки і своїх споживачів;

2) ліцензування - видача державними органами дозволу на експорт чи імпорт товарів або послуг у рамках встановлених квот;

3) національні стандарти - технічні, санітарні та інші норми, прийняті у даній країні, яким повинні відповідати імпортовані товари.

Залежно від того, обмежує чи, навпаки, стимулює держава експорт (імпорт) товарів і як вона це робить, за допомогою яких методів, виділяють два основних підходи до зовнішньоекономічної стратегії держави.

1.  Стратегія протекціонізму - захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Звичайно, цей захист поєднується із стимулюванням певною мірою експортного виробництва. Така стратегія використовується державою під тиском національного бізнесу   у  тому   випадку,   коли   національне   виробництво неконкурентоспроможне.   Протекціонізм   означає   створення „тепличних" умов для національних підприємців. І хоча в певні моменти   він   необхідний   (особливо   для   нових   галузей, підприємств у момент їх становлення, що дозволяє їм вижити, надолужити згаяне), та загалом він приводить, зрештою, до консервації технологічно  застарілого  виробництва,  падіння конкурентоспроможності національної економіки.

2.  Стратегія вільної торгівлі (лібералізму) - зменшення до мінімуму обмежень у зовнішній торгівлі. Цю стратегію, як правило, проводять країни, які займають панівне місце на ринку, яким         немає         необхідності        боятися         підриву конкурентоспроможності своїх товарів.

Економічна наука і практика довели, що в той час як вільна

торгівля стимулює економічний ріст, протекціонізм, зрештою, цьому

не сприяє.