Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.1.1. Облік витрат основного і допоміжного виробництва

7.1.1. Облік витрат основного і допоміжного виробництва

Облік витрат виробництва регулює Положення (стандарт) бухгалтерського

обліку 16 “Витрати”, згідно з яким ними визнають або зменшення активів, або

збільшення зобов’язань підприємства, якщо вони можуть бути достовірно

оцінені.

Для обліку витрат основного виробництва, як і допоміжних виробництв,

призначений один синтетичний рахунок 23 “Виробництво”, на якому

обліковують витрати на продукцію, роботи чи послуги, задля котрих воно

створювалося. Тут обліковують прямі витрати виробництва таких підприємств,

як промислові, ремонтно-технічні, транспортні, підрядні будівельні,

сільськогосподарські, громадського харчування та інші на відповідних

субрахунках за галузями виробництва. За даними про нагромаджені витрати за

дебетом аналітичних рахунків, що відкривають до таких субрахунків,

визначають собівартість виробленої (випущеної) продукції (робіт, послуг). Для

цього на дебет цих аналітичних рахунків попередньо відносять належну частину

витрат на обслуговування виробництва та управління, втрат від браку, витрат

майбутніх періодів, які розподіляють з інших рахунків за встановленою

методикою.

За кредитом рахунка 23 “Виробництво”, субрахунок “Основне

виробництво”, обліковують кількість і вартість виробленої (випущеної)

продукції, виконаних робіт чи наданих послуг.

Аналітичні рахунки з обліку витрат і виходу продукції (робіт, послуг)

відкривають окремо на кожний вид продукції (робіт, послуг) або й на

структурні підрозділи (центри витрат і відповідальності), що їх виробляють

(виконують) відповідно до чинних вимог планування, обліку та калькулювання

собівартості продукції (робіт, послуг) і вимог звітності в реєстрах обліку

(відомостях, виробничих звітах). Витрати основного виробництва відображають

за встановленими видами.

Згідно з П(С)БО 16 “Витрати”, до виробничої собівартості продукції

(робіт, послуг) належать: прямі матеріальні затрати; прямі витрати на оплату

праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.

Схема обліку за цим рахунком така. На основі первинних документів з

обліку оплати праці, витрат матеріальних цінностей, інших витрат (розрахунку

амортизації, картки-розрахунку страхових платежів чи актів про виконані

роботи та ін.) відображають витрати за дебетом відповідних аналітичних

рахунків. За кредитом цих рахунків оприбутковують продукцію (роботи,

послуги).

Для обліку витрат у таких виробництвах, що не мають самостійного

значення, а обслуговують основне виробництво, призначений той самий

синтетичний рахунок 23 “Виробництво”. Тому треба відкрити субрахунок

“Допоміжні виробництва”. Зокрема, до них належать цехи і майстерні, де

ремонтують основні засоби, виготовляють запасні частини та інструмент,

транспортні підрозділи, підрозділи з виготовлення і ремонту тари, цехи

торговельних підприємств, де засолюють, сушать і консервують

сільськогосподарську продукцію, підрозділи з виробництва різних видів енергії

(електро-, водо-, тепло-, газо-, холодо-, киснепостачання тощо.). Якщо ж таку

діяльність здійснюють спеціалізовані самостійні підприємства (ремонтні,

транспортні, тарні чи тароремонтні та ін.), для них таке виробництво – основне,

і свої витрати вони обліковують на субрахунку “Основне виробництво”.

За дебетом відповідних аналітичних рахунків, що відкривають у розвиток

субрахунка “Допоміжні виробництва”, відображають як прямі витрати, так і

розподілені витрати на організацію та управління. За кредитом записують

вартість виконаних допоміжними виробництвами робіт, наданих послуг,

виробів чи продукції для основного виробництва. При цьому треба мати на

увазі, що за кредитом відображають також ту частину робіт і послуг

допоміжних виробництв, котру реалізують для покупців і замовників.

Залежно від особливостей технологічного процесу та однорідності

продукції, робіт і послуг допоміжних виробництв їх поділяють на прості та

складні. До простих допоміжних виробництв належать електростанції, котельні,

компресорні та кисневі станції, автомобільний транспорт, оскільки продукція,

роботи і послуги, що вони виробляють, однорідні. Тут, як правило, немає

незавершеного виробництва, тому облік витрат і калькуляцію собівартості в них

здійснюють за однопередільним (попроцесним або простим) методом, оскільки

немає потреби розподіляти витрати між незавершеними і завершеними

виробами (продукцією, роботами чи послугами) та між окремими з них.

До складних допоміжних виробництв належать інструментальні, модельні,

ремонтні цехи і майстерні, оскільки продукція, яку вони виробляють,

неоднорідна і зумовлює необхідність обліку витрат щодо окремих найменувань

виробів, видів продукції, робіт і послуг. У них часто є незавершене

виробництво, тому облік витрат і калькуляцію собівартості в них здійснюють за

позамовним чи позамовно-нормативним методом. Вартість незавершеного

виробництва складних допоміжних виробництв визначають за фактичною

собівартістю або розрахунковим шляхом. Якщо незавершене виробництво

оцінюють за фактичною собівартістю, прямі витрати визначають за даними

аналітичного обліку, а загальновиробничі (загальноцехові) витрати – шляхом

розподілу. Вартість незавершеного виробництва визначають розрахунковим

шляхом за даними інвентаризації з урахуванням ступеня його готовності в

нормо-годинах. Помноживши кількість нормо-годин за конкретними видами

незавершеного виробництва на їх розцінку, визначають суму оплати праці, а на

основі нормативних калькуляцій – вартість матеріалів. До них додають суму

загальноцехових витрат, розподілених пропорційно до прямої оплати праці.

Фактичну собівартість окремих виробів (продукції, робіт, послуг) у

складних допоміжних виробництвах визначають з урахуванням зміни вартості

незавершеного виробництва за місяць (залишок на початок місяця плюс витрати

за місяць, мінус залишок на кінець місяця).

Кожного місяця фактичні витрати допоміжних виробництв відносять на

аналітичні рахунки основного виробництва чи інших споживачів. Обліковують

витрати допоміжних виробництв за встановленими статтями. Це, зокрема,

витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, сировина та

матеріали, роботи та послуги, витрати на утримання основних засобів, інші

витрати, непродуктивні витрати, витрати на управління та обслуговування

виробництва. Відповідно до цих статей за кожним із допоміжних виробництв

ведуть облік витрат. Розподіл витрат при віднесенні їх на основне виробництво

здійснюють, виходячи з обсягу виконання робіт чи наданих послуг: кількості

ремонтів, тонно-кілометрів, коне-днів, кіловат-годин електроенергії, кубометрів

води чи газу, калорій тепла тощо.

Схема обліку аналогічна попередній. Дані первинних документів (нарядів

на відрядну роботу, подорожніх листів вантажного автомобіля, облікових листів

праці, відомостей дефектів, актів на списання виробничого і господарського

інвентарю, малоцінних і швидкозношуваних предметів, рахунків-фактур на

відпуск електроенергії, газу, актів про виконані роботи підприємствами сервісу,

розрахунків амортизації, карток-розрахунків страхових платежів та ін.)

відображають за дебетом відповідних аналітичних рахунків.

За кредитом цих рахунків на підставі актів приймання-здачі

відремонтованих (реконструйованих) об’єктів, нагромаджувальних відомостей

обліку роботи вантажного автотранспорту, звітів про використання

електроенергії, відомостей закриття рахунків проводять розподіл витрат

допоміжних виробництв і їх списання на основне виробництво.

Типові операції за рахунком 23 “Виробництво”