Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.1. Сучасний стан розробки теоретичних питань антикризового управління

Висока імовірність виникнення і розвитку кризи в процесі діяль­ності будь-якого підприємства зумовлює необхідність здійснення спеціалізованого антикризового управління. Останнім часом цей термін набув широкого поширення, однак розуміння сутності цього напряму управ­ління, його змісту, особливостей, теоретичного підґрунтя ще знаходиться на стадії формування. Це спричинює різні підходи та тлумачення, не­тотожність оцінок окремих базових положень.

За останні 5 років у країнах СНД видано значну кількість спеці­алізованих колективних та індивідуальних монографій, науково-методичних видань, присвячених проблемам антикризового управ­ління підприємства, в яких поряд з іншими питаннями знайшли висві­тлення і змістовні ознаки цього терміну.

Одним з поширених трактувань цього терміну є його визначення, наведене у монографії проф. Уткіна Е.О. - "Антикризовий менеджмент є складовою загального менеджменту на підприємстві, використовує його кращі прийоми, засоби та інструменти, орієнтується на запобігання можливим ускладненням у діяльнос­ті підприємства, забезпечення його стабільного успішного господарювання".

Загальновизнано, що антикризове управління слід розглядати як один з функціональних напрямів управління підприємством (як різновид організації, тобто, згідно з концепцією М. Мескона, як "процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, аби сформулювати та досягти цілей, що стоять перед організацією". Виживання, тобто можливість існувати якомога довше, є найважливішим завданням більшості організацій, тому антикризове управління, безпосередньо є складовою менеджменту підприємства в цілому.

Основні відмінності антикризового управління:

1) головною метою антикризового управління є забезпечення стійкого становища на ринку та стабілізація господарсько - фінансового становища підприємства за будь-яких економічних, політичних і соціальних метаморфоз у країні;

2) головне в антикризовому управлінні — негайна та дійова реакція на істотні зміни зовнішнього середовища на підставі заздалегідь розроблених прогнозів, альтернативних варіантів розвитку ситуації;

3) у процесі антикризового управління застосовуються в основному ті управлінські інструменти, що дають змогу усунути як тимча­сові фінансові ускладнення, так і розв'язати інші назрілі проблеми підприємства;

4) антикризове управління грунтується на постійних і послідовних інноваціях в усіх ланках та сферах діяльності підприємства;

5) антикризове управління націлене на те, аби навіть у складній ситуації (при загрозі банкрутства), ввести в дію такі управлінські і фінансові механізми, які б дали змогу подолати труднощі з найменшими втратами.

Важливим теоретичним питанням є, на думку автора, визначення сфери застосування терміну "антикризове управління". Слушною визна­ється пропозиція, висловлена в колективній монографії за редакцією проф. Біляєва С.Г. та Кошкіна В.І. стосовно виокремлення понять “антикризове управління" і "антикризове регулювання", хоча не всі за­пропоновані ними підходи приймаються автором повною мірою.

Термін “антикризове регулювання" визначається як макроекономічна категорія, що охоплює заходи орга­нізаційно-економічного і нормативно-правового впливу з боку держа­ви, спрямовані на захист підприємств від кризових ситуацій, запобі­гання банкрутству або ліквідацію у випадках недоцільності його по­дальшого функціонування. Основні напрями антикризового регулювання економіки мають розроблятися і затверджуватися вищи­ми органами управління країною, втілюватися в життя спеціально ство­реним органом - управлінням або Агентством з банкрутства.

Під антикризовим управлінням підприємством ро­зуміється сукупність форм і засобів реалізації антикризових процедур, які стосовно до конкретного підприємства - боржника відбивають економічні відносини, що складаються при його оздоровленні або ліквідації. Таким чином, сфера застосування терміну "антикризове управління" суттєво обмежена, вважається, що його коректно використовувати тільки відносно підприємства-боржника для характеристики частини процедур, передбачених у процесі банкрутства, до виникнення ситуації неспроможності антикризове управління не здійснюється взагалі у зв'язку зі своєю непотрібністю.

Іванова Г.П. замість поняття "антикризове управління" запропоновано використання (з посиланням на зарубіж­ний досвід) терміну "система банкрутства".

У розумінні авторів цього дослідження система банкрутства - це не законодавчі акти, що регламентують правові основи процесу не­спроможності (банкрутства), а певним чином організована система контролю, діагностики і, за можливістю, захисту підприємств від фі­нансового краху. Складовими такої системи визнано цілі та принци­пи, учасники та організаційний механізм процедури банкрутства, ор­ганізаційна структура, методичне та нормативне забезпечення, діаг­ностика стану підприємства, запобігання банкрутству, соціальний за­хист, підготовка кадрів.

Метою створення та застосування механізмів системи банкрутс­тва визнано необхідність проведення структурної перебудови еконо­міки та її адаптації до ринкових вимог. Відповідно до визначеної мете сформульовані основні вимоги (принципи) створення системи банк­рутства, які засвідчують її захисний характер, орієнтацію на виживання господарських суб'єктів та їх пристосування до потреб ринку.

Незважаючи на певні позитивні риси викладеного вище підходу, на думку автора, він має суттєві недоліки. По-перше, головна увага приділяється висвітленню питань побудови системи протидії банк­рутству на рівні держави. Елементи такої системи на рівні окремого підприємства не визначено. По-друге, система розглядається в стати ці, тобто як категорія (система певних відносин з відповідним забезпеченням), а не управлінський процес (послідовність певних дій). По-третє, елементи (блоки) системи запобігання банкрутству обмежуються описом можливих процедур (стратегій і тактик) оздоровлення фінансового становища без аргументації передумов і можливостей, проведення кожної з них. Головна увага приділяється питанням запобігання банкрутству при потенційній загрозі або реальному порушенні справи, а не створенню системи недопущення виникнення такої ситуації.

Данілочкіною Н.Г. вперше використано терміни "стратегія запобігання неспроможності та банкрутству", "тактика протидії банкрутству".

Виходячи із запропонованого підходу, який вбачається авторові доцільним та необхідним, стратегія запобігання банкрутству розглядається як постійна складова загальної стратегії підприємства, яка має визначати методи вибору стратегічних рішень у рамках товарної, цінової, інвестиційної та інших складових економічної стратегії для створення передумов стійкого розвитку, недопущення розвитку кризи, створення та підтримки високого рівня конкурентної переваги. Її головним завданням визнається завчасне виявлення кризових тенден­цій за допомогою так званих "слабких сигналів", які провішують мо­жливість кризових явищ, і визначення заходів, які б протидіяли цим явищам.

Найбільш послідовно та повно сутність антикризового управління розкрито в монографіях українського дослідника - проф. Бланка І.0. Хоча сутність даного терміну розкрита стосовно антикризового фінансового управління, тобто з акцентом на застосування фінансових засобів та інструментів реалізації даного про­цесу, автор вважає коректним застосування описаного підходу і його складових для характеристики антикризового управління в цілому.

Згідно з даним тлумаченням, політика антикризового фінансового управління [anticrizis financial policy] є частиною загальної фі­нансової стратегії підприємства та полягає в розробці системи засобів попередньої діагностики загрози банкрутства і задіяння механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його вихід із кризового стану.

Безумовною перевагою запропонованої концепції антикризово­го управління є чіткість визначення змістовних ознак, логічність побудови основних етапів роботи, визначення характеру причинно-наслідкових і логічних зв'язків між результатами і змістом роботи на кожному етапі управлінського процесу.

Недоліками Концепції антикризового управління проф. Бланка є :1) політика антикризового управління розроблюється тільки "при загрозі банкрутства", яка, у свою чергу, визначається в перебігу реаліза­ції політики (1 і 2 етапи роботи); 2) до політики антикризового управ­ління включається (як завершальний етап роботи) "фінансове забезпе­чення ліквідаційних процедур", що не має обгрунтування, суперечить і назві, і змісту роботи; 3) антикризове управління розглядається як одна з політик, яка здійснюється підприємством.

Оскільки термін "політика" характеризує дії, засоби та інструменти управління, що орієнтовані на

рішення певних і відомих завдань та проблем у короткостроковому пе­ріоді, то такий підхід звужує завдання антикризового управління, роз­глядає його тільки як тимчасове, що здійснюється лише за наявності ознак кризового стану.

Туленковою Н. В. висловлюється думка, що будь-яке управління організацією повинно бути антикризовим, тобто побудованим на вра­хуванні ризику та небезпеки кризових ситуацій. У найбільш загаль­ному вигляді під антикризовим управлінням слід розглядати таке управління, яке запобігатиме або пом'якшуватиме кризові ситуації в господарсько-фінансовій діяльності підприємства. Відповідно до та­кого тлумачення суті антикризового управління запропоновано дифе­ренціювати антикризове управління залежно від стадії (глибини) кри­зи на такі підвиди:

1) передкризове управління, яке здійснюється для своєчасного ви­явлення та розв'язання проблем (прийняття рішень) з метою запобіганні кризі;

2) управління в умовах кризи, метою якого визнається стабілізація нестійких станів та збереження керованості системи;

3) управління процесами виходу з кризи, яке здійснюється з метою мінімізації втрат та втрачених можливостей під час виведена підприємства зі стану кризи.

Використовуючи медичну термінологію, у рамках антикризового управління має проводитися комплексне "лікування" підприємства, а саме: 1) симптоматичне - спрямоване на подолання симптомів; 2) патогенетичне - орієнтоване на процес, перебіг хвороби; 3) етіотропне - у перебігу якого безпосередньо ліквідується причина хвороби. Тільки поєднання названих видів "лікування" забезпечує ви­соку ефективність антикризового управління.

Лігоненко Л.О. вважає за необхідне висловити критичні заува­ження щодо змішування понять "антикризове спрямування управлін­ня" та "антикризове управління". Особливістю анти­кризового управління є не тільки спрямування, а й структурно-логічна побудова, спеціальний інструментарій, окремий суб'єкт проведення, що в комплексі і дає змогу розглядати антикризове управління як ви­окремлений напрям.

Англійські фахівці, які в цілому порушують питання про доцільність ан­тикризового управління та завдання такого управління - запобігання банкрутству або прискорення банкрутства, пропонують підхід, який базується на кон­цепції, що включає до свого складу тезу теорії Дж. Дарвіна щодо ви­живання сильніших. При капіталізмі ресурси суспільства перерозпо­діляються через механізм банкрутства від власника неефективного до власника ефективного, який взмозі використовувати їх з максималь­ною віддачею для себе та суспільства. Якщо втручались до цього ме­ханізму шляхом зменшення кількості банкрутств, чи не призведе це до зниження ефективності економіки?

Англійські дослідники проголошують, що визнання доцільності та суспільної підтримки антикризового управління повинно бути диференційованим, тобто, не варто витрачати сили та кошти на утримання від краху неефективно функціонуючих компаній. Антикризове управління розглядається як зовнішнє управління, що здійснюється спеціально підготовленими та запрошеними на підприємство фахівцями і доцільно тільки на підприємствах, банкрутство яких має негативні суспільні наслідки. На інших підприємствах організація такого антикризового управління не має сенсу, оскільки це обтяжить їх власників. Додатковими витратами, продовжить неефективне використання ресурсів, що призведе до агонії підприємства. Висловлене зауваження видається автору надзвичайно корисним для визначення необхідності завдань та інструментарію державної підтримки антикризового управління окремими підприємствами.