4.1. Поняття витрат, вигод та альтернативної вартості проекту

Основним завданням проектного аналізу є порівняння вхідних та вихідних проектних потоків з метою визначення його доцільності або ефективності (цінності), що можливо тільки у вартісних показниках. Вартісним еквівалентом вит­рат, необхідних для проекту ресурсів, є добуток їхнього вит­раченого обсягу на відповідні ціни. Вихідні проектні пото­ки у вартісному виразі (добуток обсягу одержаної продукції або послуг та їх ціни) називають вигодами, або доходами проекту. Цінність (ефективність) проекту прийнято визна­чати як різницю його позитивних потоків (вигод) та нега­тивних потоків (витрат).

Для визначення ефективності проекту необхідно оціни­ти всі вигоди, одержувані від проекту, і з'ясувати, чи пере­вищують вони витрати на нього протягом усього циклу жит­тя. Оскільки багато активів проекту розраховано на трива­лий термін служби, в проектному аналізі порівнюються майбутні вигоди з необхідними теперішніми витратами за проектом. Під час проведення аналізу проектів використо­вується декілька концептуальних положень, серед яких ви­діляють додаткові витрати і вигоди. Загалом, усі рішення щодо визначення цінності проекту, а в результаті й доціль­ності вкладання коштів в його реалізацію, випливають саме з порівняння додаткових вигод з додатковими витратами. На практиці це втілилось у так звану концепцію граничності або маржиналізму. Важливим методологічним принципом у розрахунках грошових потоків є врахування безповоротних витрат та неявних вигод.

Безповоротні витрати — це вже зроблені витрати, які не­можливо відшкодувати прийняттям чи неприйняттям дано­го проекту. Якщо проводиться оцінка доцільності здійснен­ня інвестиційного проекту, то всі витрати, вже зроблені до прийняття рішення про реалізацію проекту, не повинні вра­ховуватися, бо їх не можна відшкодувати і вони жодним чином не впливають на його ефективність. Такі витрати треба виклю­чити з вартості проекту під час вирішення питання про те, чи продовжувати роботу за проектом. На цьому етапі мають вагу лише ті витрати, які треба буде зробити (а іноді, можливо, й уникнути їх). Цінність проекту, який має завершити інший, розпочатий раніше і незакінчений проект, залежить не від зроблених до того витрат, а лише від вартості завершення про­екту. Подібно до цього, вигодами нового проекту є лише ті вигоди, які з'являться після і понад ті вигоди, які, можливо, надходять від попередньої незавершеної діяльності.

Прикладом зроблених витрат є витрати на проведення досліджень та розрахунків ефективності проекту. Незважа­ючи на їх чималий обсяг, вони не повинні враховуватися при визначенні показників проекту.

Неявні вигоди — це неодержані доходи від найкращого альтернативного використання активу, внаслідок чого від­бувся неявний грошовий приплив. Необхідність урахуван­ня в проектному аналізі неявних витрат випливає з принци­пу альтернативної вартості. Неявні вигоди можна визначи­ти і як грошові потоки, котрі можна було б одержати від активів, які фірма вже має. Береться до уваги, що вони не використовуються у проекті, який розглядається. До неявних вигод відносять також вигоди, які не мають прямої грошової оцінки і в радянській економічній літературі називалися «со­ціальним ефектом». Їх врахування є досить складним еконо­мічним завданням, що постає, скажімо, при проведенні еко­логічного аналізу. Невідчутні вигоди мають враховуватися при оцінці вигод і як зміцнення іміджу фірми («гудвіл»), і як інші види нематеріальних активів. Оцінюючи проект, слід брати до уваги всі витрати і вигоди проекту, але не можна їх враховува­ти двічі. Тому перелік вигод і витрат слід максимально деталі­зувати і дбати, щоб не допустити подвійного рахунку.

Поняття альтернативної вартості є основоположним під час проведення аналізу витрат і вигод — визначальною ри­сою різних економічних систем є те, яким чином враховується альтернативна вартість при прийнятті рішень. Ефек­тивнішою є система, що забезпечує найповніше врахування альтернативної вартості. Оскільки для задоволення всіх пот­реб завжди бракує ресурсів, постає завдання оптимального використання доступних ресурсів. Потенційно будь-які ре­сурси можна використати кількома способами. Використан­ня ресурсів з однією метою неминуче виключає можливість іншого їх використання. Альтернативна вартість використо­вуваного певним чином ресурсу визначається цінністю, яку він міг би мати під час використання найкращим з можли­вих альтернативних способів. Концепція альтернативної вартості є простим, але потужним знаряддям, що відіграє центральну роль в аналізі витрат і вигод. Згідно з концеп­цією альтернативної вартості, грошова оцінка ресурсів відображає їх цінність при найкращому альтернативному використанні. Так, споживча ціна на товар є його альтерна­тивною вартістю. Люди платять за товар не ту ціну, яку вони складають самі, а ту, за якою цей товар оцінюється при най­кращому альтернативному використанні.

Для визначення альтернативної вартості капіталу викорис­товуються маргінальні або останні проекти оптимальної державної чи корпоративної інвестиційної програми. Це дає можливість враховувати як можливі інвестиції, так і най­нижчий прийнятний прибуток від капіталу. Тобто виникає можливість визначити альтернативну вартість капіталу, якщо відомі всі можливості щодо вкладання капіталу та роз­міри доступного капіталу. Але слід відзначити, що у реаль­ному житті практично неможливо напевне визначити всі інвестиційні можливості, а відтак і досягти абсолютної точ­ності альтернативної вартості капіталу. При підготовці про­ектів здійснюється аналіз альтернативних рішень щодо досягнення мети проекту. Оскільки здійснення проекту спрямоване на досягнення певної мети, то після його іден­тифікації, тобто чіткого формулювання поставленої мети та її структуризації, проводиться розгляд можливих або альтерна­тивних рішень про шляхи її досягнення. Розглянемо всю можливу множину типів цих шляхів:

- взаємовиключні рішення;

- заміщувальні рішення;

- незалежні рішення;

- синергетичні рішення;

- взаємодоповнюючі рішення;

- умовні рішення.

До взаємовиключних належать такі рішення, прийняття одного з котрих виключає прийняття іншого. За приклад може слугувати рішення щодо створення на конкретній зе­мельній ділянці зони відпочинку чи спорудження металур­гійного комбінату.

До заміщувальних належать рішення, прийняття яких тим чи іншим чином сприяє досягненню різних цілей. Наприк­лад, гребля будується і для роботи гідроелектростанції, і для зрошення сільськогосподарських угідь. Але технічні характе­ристики греблі для досягнення оптимальної роботи станції та для оптимального зрошення різні. Відтак, можливі рішення про технічні характеристики греблі будуть заміщувальними, оскільки вони так чи інакше враховують обидві мети.

До синергетичних належать рішення, прийняття одно­го з котрих збільшує ефективність прийняття іншого. На­приклад, модернізація залізничного вокзалу та морського порту міста.

До взаємодоповнюючих належать такі рішення, реалізація одного з яких є необхідною умовою реалізації іншого.

До умовних належать рішення, прийняття одного з котрих є можливим лише за умови прийняття іншого. Наприклад, встановлення системи очищення викидів та запуск котельної.