Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.2. Конституція та екстер’єр сільськогосподарських тварин

Термін «конституція» грецького походження й трапляється в літературі майже дві тисячі років. Під конституцією розуміють за­гальну будову організму тварин, зумовлену спадковими особливос­тями його розвитку, внутрішнім взаємозв’язком будови і функцій тканин та органів як єдиної системи, що характеризує напрям про­дуктивності, обмін речовин, пристосованість до умов життя.

Класифікація типів конституції. Існує кілька класифіка­цій типів конституції тварин. Одні вчені взяли за основу морфоло­гічний, другі — функціональний принцип, треті — тип нервової ді­яльності тощо. Найбільшого ж поширення набула класифікація, запропонована професором П.М. Кулешовим, який вивчив співвід­ношення розвитку органів і тканин залежно від напряму продук­тивності тварин, розробив класичні схеми перерізів тіла овець та великої рогатої худоби й визначив чотири типи конституції: грубу, ніжну, щільну, рихлу.

Груба конституція характеризується грубим кістяком, товстою шкірою і щільною мускулатурою, жирові відкладення незначні. Цей тип властивий найчастіше тваринам місцевих, аборигенних порід, а також робочій худобі. Продуктивність їх невисока, але вони витри­валі, невибагливі, менше хворіють.

Ніжна конституція на противагу грубій характеризується лег­ким, міцним кістяком, тонкою шкірою, покритою м’яким волосом, слабким розвитком підшкірної жирової тканини. До такого типу можуть бути віднесені тонкорунні вівці, верхові коні, молочна худо­ба. Ці тварини за певних умов виявляють високу продуктивність. Проте вони менш стійкі проти захворювань і більш вибагливі до умов годівлі та утримання.

Щільна конституція властива тваринам із міцним кістяком, щільною шкірою і мускулатурою, недостатньо розвиненою підшкір­ною жировою тканиною. До цього типу належить переважна біль­шість тварин універсального та комбінованого напрямів продуктив­ності. Вони витривалі, добре пристосовуються до нових умов існу­вання.

Рихла (сира) конституція, на відміну від щільної, характеризу­ється масивною будовою тіла, значним розвитком мускулатури і підшкірної жирової тканини, широкотілістю. Такі тварини відзна­чаються високими відгодівельними якостями і скороспілістю. Цей тип конституції мають переважно худоба спеціалізованого м’ясного напряму продуктивності, коні ваговозних порід, свині сальних по­рід, вівці м’ясо-вовнових порід (рис. 1.1).

У практиці тваринництва описані типи конституції в чистому вигляді трапляються рідко. Найчастіше спостерігається поєднання грубого і ніжного типів із щільним або рихлим. Тому класифіка­ція, розроблена П.М. Кулешовим, була доповнена академіком М.Ф. Івановим та професором Є.А. Богдановим, які запропонували виділяти міцний тип конституції (рис. 1.2). Такі тварини харак­теризуються пропорційною будовою тіла, добре розвиненим кістя­ком і мускулатурою, підвищеною життєздатністю. Цей тип консти­туції бажаний для тварин усіх напрямів продуктивності, особливо для племінних.

Під час вивчення конституційних типів слід також враховувати поведінку і темперамент тварин. Ці питання ґрунтовно розробив видатний учений, академік І.П. Павлов, вивчаючи типи вищої нер­вової діяльності. Він визначив чотири основних типи: сильний — урівноважений — жвавий (сангвінічний), сильний — урівноваже­ний — повільний (флегматичний), сильний — неврівноважений — невтримний (холеричний) з переважанням збудження над гальмів­ними процесами і слабкий (меланхолійний) з переважанням галь­мівних процесів над збудженням. Темперамент тісно пов’язаний із напрямом продуктивності. Практика свідчить, що найбільш бажані тварини врівноваженого жвавого або врівноваженого повільного (спокійного) типу нервової діяльності.

Екстер’єр та методи його оцінювання. Конституцію і пов’язані з нею біологічні та господарські якості сільськогосподар­ських тварин визначають і оцінюють за екстер’єром та інтер’єром. Під екстер’єром розуміють зовнішні форми будови тіла. Досвід

Рис. 1.2. Корова чорно-рябої породи молочного напряму продуктивності міцної конституції


ом багатьох століть, але вчення про екстер’єр сформувалося у XVIII ст., коли відбору тварин за екстер’єром почали надавати ве­ликого значення.

Оцінювання тварин за екстер’єром дає можливість досить повно охарактеризувати міцність конституції й стан здоров’я, напрям про­дуктивності, індивідуальні особливості будови тіла, кондиції, при­датність до певної технології. Тому під час оцінювання екстер’єру враховують як загальну будову тіла, його гармонійність, так і роз­виток окремих частин або статей.

Стать — це анатомічна ділянка, яка має певні умовні межі на тілі тварини. Для окомірної оцінки необхідно добре знати топогра­фію і правильну будову статей, їхній взаємозв’язок із розвитком внутрішніх органів та продуктивністю тварин. Оцінюють тварин за екстер’єром у стані нерухомості й у русі, порівнюючи їх з іншими тваринами, а також кращими тваринами породи, застосовуючи три основних способи, що доповнюють один одного: окомірний (візуаль­ний) і промацування; взяття промірів та визначення індексів; фото­графування.

Окомірне оцінювання. Огляд, промацування та описування ста­тей необхідно починати з голови, поступово переходячи до задньої частини тулуба, відмічаючи добре розвинені статі й найбільш знач­ні недоліки (вади). Найважливіші статі, за якими визначають сума­рну оцінку екстер’єру, такі: голова, шия, холка, грудна клітка, спи­на, поперек, крижі, кінцівки, черево, вим’я, зовнішні статеві органи. Кожну з цих статей, у свою чергу, поділяють на низку дрібніших.

Поряд із цим необхідно особливу увагу звертати на розвиток кіс­тяка та мускулатури, стан шкірного покриву (товщина шкіри, її еластичність, розвиток підшкірної жирової тканини) і як підсу­мок — на гармонійність та пропорційність будови тіла тварини, ступінь вираженості бажаного типу породи.

Загальне окомірне оцінювання екстер’єру є найскладнішим і по­требує від фахівців великого досвіду й знання екстер’єрних особли­востей тварин певних порід. Тому для порівняння окремих особин за екстер’єром загалом, а не тільки за деякими статями в різних країнах для кожного виду тварин і напряму продуктивності розроб­лено шкали екстер’єрних оцінок, де кожну стать (або групу статей) залежно від її значення оцінюють певною кількістю балів (пунктів).

В Україні прийняті 5- і 100-бальна системи оцінювання екс­тер’єру. В першому випадку тварину оцінюють за загальним вигля­дом і розвитком без оцінки конкретних статей. У другому — кожну стать або групу статей оцінюють певною кількістю балів і за одер­жаною сумою визначають клас тварин за екстер’єром. Шкали оцінок наведено у відповідних інструкціях з бонітування. В них є перелік недоліків екстер’єру, за які знижується встановлений для статі бал.

У великої рогатої худоби трапляються, наприклад, такі недоліки (вади): голова важка, груба або легка, ніжна; шия коротка, товста, довга, вузька, не типові для породи; грудна клітка неглибока, вузь­ка, із западинами чи перехватом за лопатками; холка вузька, гост­ра; спина провисла або горбата; поперек провислий (м’який); крижі звислі, дахоподібні, звужені в сідничних горбах (шилозадість); задні кінцівки шаблисті, передні й задні зближені в суглобах (іксоподіб­ні), слонова постава, слабкий копитний ріг; вим’я недостатньо роз­винене, неправильної форми та ін.

Оцінювання за лінійними промірами — точніший і об’єктивніший метод, що дає можливість порівнювати екстер’єр тва­рин. Проміри беруть у певних точках тіла мірною палицею, цирку­лем, стрічкою, на яких є поділки в сантиметрах. Тварину ставлять на твердий рівний майданчик так, щоб передні кінцівки закривали задні, а в разі огляду збоку праві закривали ліві чи навпаки. Голова і шия повинні знаходитися на одній лінії з верхньою частиною ту­луба. Під час вимірювання інструментами слід лише доторкатися до тіла тварини, не вдавлюючи їх у нього. Показання на інструментах слід фіксувати, не відриваючи їх від точок вимірювання.

Кількість і перелік промірів залежать від виду, породи, віку тва­рин, а також мети вимірювання. Під час оцінювання загального розвитку обмежуються невеликою кількістю промірів (3 — 4), для запису в Державну книгу племінних тварин (ДКПТ) — 5 — 12, у разі докладних спеціальних досліджень — до 70 промірів, причому най­більше їх беруть у великої рогатої худоби, менше — у коней і ще менше — у свиней та овець. Щодо племінних тварин, то результати екстер’єрного оцінювання заносять у спеціальні картки для опра­цювання їх на електронно-обчислювальних машинах (ЕОМ).

У великої рогатої худоби найчастіше беруть такі проміри: висота в холці, попереку, маклаках, крижах, сідничних горбах — палицею; коса довжина тулуба — палицею або стрічкою; довжина таза — па­лицею або циркулем; глибина грудей за лопатками — палицею й обхват — стрічкою. Крім того, палицею ще вимірюють висоту в спи­ні, ширину грудей за лопатками, ширину таза у маклаках, сіднич­них горбах, тазостегнових зчленуваннях; циркулем — розміри голо­ви і таза; стрічкою — обхват п’ясті та інших частин тулуба тощо.

За абсолютними показниками розмірів тварин або окремих статей можна порівняти їх одну з одною, кращими тваринами такого самого віку, записаними в ДКПТ. Проте проміри, взяті окремо, не дають по­вного уявлення про гармонійність будови тіла, взаємний розвиток його частин, тому обчислюють індекси (відношення одного проміру до іншого, виражене у відсотках). Проміри беруть не випадкові, а пов’язані між собою анатомічно, які характеризують пропорції розви­тку тварин, особливості будови тіла і конституції. Розрізняють індек­си прості (відношення одного проміру до іншого) й складні (відно­шення одного або групи промірів до іншої групи промірів). Напри­клад: розтягнутості (відношення косої довжини тулуба до висоти в холці); грудний (ширина грудей до їхньої глибини); збитості (обхват грудей до косої довжини тулуба); костистості (обхват п’ясті до висоти в холці). За індексами можна зробити об’єктивні висновки щодо від­мінностей розвитку екстер’єру тварин різних напрямів продуктивнос­ті. Проміри також використовують для побудови екстер’єрного профі­лю (графіка) тварин із метою порівняльного опису особливостей будо­ви тіла окремих груп і типів у межах породи.

Одним із методів додаткового оцінювання екстер’єру є фотогра­фування тварин, яке широко застосовується і дає можливість точ­ніше й повніше зафіксувати їхні характерні особливості. Воно по­требує певних навичок та дотримання необхідних умов: тварину ставлять на рівному місці так, щоб фотоапарат знаходився на від­стані 6 — 7 м від тулуба й перпендикулярно до його середини. Кра­ще фотографувати вранці або ввечері, коли сонячні промені освіт­люють тварину збоку, добираючи контрастний фон. Особливо це стосується видатних тварин, а також тих, яких записують у ДКПТ.

У разі загального оцінювання екстер’єру звертають увагу не тіль­ки на окремі статі та проміри, а й на другорядні екстер’єрні особливо­сті (масть, відмітини, краніологічні особливості тощо). Забарвлення волосу в більшості випадків є ознакою породної належності тварини. Кількість і розподіл пігментів зумовлюють те чи інше забарвлення шкіри, волосяного покриву, сітківки очей, рогів, копит, у птиці — пір’я, пуху. Масті бувають прості й складні. Деякі масті та ступінь пігментації певною мірою характеризують міцність конституції й життєздатність тварин. Інтенсивна пігментація часто супроводиться вищою конституційною міцністю, альбіноси ж мають знижену життє­здатність.

Поряд із цим за особливостями розвитку екстер’єру визначають кондиції тварин, тобто фізіологічний стан і вгодованість, які най­краще відповідають їх певному господарському призначенню. Кон­диції змінюються під впливом умов годівлі, догляду, утримання та використання тварин. Розрізняють такі типи кондицій: заводська (племінна), виставкова, відгодівельна, робоча й тренувальна.

Екстер’єрне оцінювання, огляд, промацування й вимірювання тварин дають змогу робити висновок про внутрішню будову орга­нізму і функції окремих систем та органів лише за зовнішніми фор­мами тварини, тому їх доповнюють вивченням інтер’єру — внутрі­шньої будови, біохімічних, фізіологічних і анатомо-гістологічних особливостей організму.