Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3.1. Закономірності росту окремих частин тіла та основних тканин

У процесі індивідуального розвитку інтенсивність росту живої маси тварин у різні періоди неоднакова: в ембріональний вона ви­ща, ніж у постембріональний, тобто з віком тварин знижується. Та­ка закономірність характерна не лише для росту живої маси в ціло­му, а й для окремих частин тіла.

Вивчаючи інтенсивність росту тканин та органів великої рогатої худоби у другій половині ембріонального і в постембріональному періоді, А О. Малігонов і Г.Ф. Расходов дійшли висновку, що орга­ни, які повільно ростуть в ембріональний період, швидше ростуть у постембріональний, і навпаки. Вони розподілили їх на три групи: найшвидше ростуть в ембріональний період підшлункова залоза, кишки, кістяк, серце, шкіра, м’язи; із середньою швидкістю збільшу­ються об’єм крові, селезінка, шлунок, нирки, язик; повільно ростуть печінка, щитоподібна залоза, легені, сім’яники, головний мозок.

Нерівномірність росту тканин і органів зумовлена необхідністю пристосування тварин до певних умов існування, які виникли в процесі еволюції. Тому до моменту народження більш розвинені се­рце, легені, органи травлення, руху та ін.

У більшості сільськогосподарських тварин кістки скелета протя­гом онтогенезу ростуть із неоднаковою швидкістю. Розрізняють три типи його ембріонального росту: інтенсивніший ріст периферичного скелета; інтенсивніший ріст осьового скелета; однакова інтенсив­ність росту обох відділів.

Велика рогата худоба, коні, вівці, кози та інші травоїдні за інтен­сивністю росту скелета належать до першого типу, тобто в утробний період у них інтенсивніше ростуть кістки периферичного скелета порівняно з осьовим. Вони народжуються відносно високоногими, з укороченими тулубом і головою. Така будова тіла утворилася в про­цесі еволюції. Завдяки цьому молодняк відразу ж після народження може самостійно рухатися, діставати до дійок вим’я матері й ряту­ватися від переслідування хижаками. В післяутробний період у них інтенсивніше ростуть кістки осьового скелета — хребет, грудна і та­зова кістки, ребра. До другого типу належать гризуни, хижаки та свині, до третього — морські свинки.

Жива маса після народження тварин максимально збільшується у великої рогатої худоби від 4 - 5 до 15 - 18 міс, свиней — від 4 до 8, овець — від 1,5 — 2 до 6 — 7 міс, потім швидкість росту сповільнюєть­ся. На розвиток травного каналу значною мірою впливають тип і рі­вень годівлі. Ріст м’язів залежить також від швидкості росту кісток, до яких вони прикріплені.

На індивідуальний розвиток тварин великий вплив мають як спадкові чинники, так і чинники зовнішнього середовища. Діяль­ність залоз внутрішньої секреції (гіпофіз, щитоподібна й статеві) та нервової системи зумовлені спадковістю. Серед зовнішніх чинників найсуттєвіший вплив на розвиток тварин мають годівля, кліматичні умови, вологість і температура повітря, освітленість, атмосферний тиск та ін. їхня дія залежить від виду і віку тварин, тривалості та сили впливу.

Провівши фундаментальні дослідження щодо вивчення впливу різних рівнів годівлі на ріст маси і лінійних розмірів скелета овець, М.П. Чирвинський дійшов висновку, що за недостатньої годівлі найбільше гальмується ріст маси тих частин скелета, які в цей пері­од найшвидше ростуть. Дослідженнями А.О. Малігонова та його співробітників, проведеними на великій рогатій худобі, було підтве­рджено висновки М. П. Чирвинського і доповнено даними про те, що така закономірність поширюється на всі органи й тканини.

Це дало можливість сформулювати так званий закон недороз­витку, або закон Чирвинського — Малігонова:

ступінь недорозвитку різних тканин та органів перебуває в певному зв'язку з інтенсивністю росту того чи іншого органа й тканини; органи з інтенсивним ростом недорозвиваються за недостатньої годівлі біль­ше, ніж органи з менш інтенсивним ростом і, навпаки, за посиленої годі­влі тварин у певний період їхнього розвитку найінтенсивніше рости­муть й розвиватимуться ті частини та органи, які мають у цей період найбільшу природну швидкість росту.

Залежно від стадії, на якій відбулася затримка росту, А. О. Малі- гонов виділив три форми недорозвитку: ембріоналізм, інфанти­лізм, неотенію. Перша виникає внаслідок затримки росту плода в ембріональний період, що пов’язано передусім із недостатньою або неповноцінною годівлею матері під час вагітності та іншими причинами. У таких тварин і в дорослому віці зберігаються деякі риси ембріона — непропорційно велика голова, тонкі й короткі кінцівки. Друга форма є наслідком затримки росту в постембріональний пері­од. Основні причини — несприятливі умови годівлі та утримання, рання вагітність, хвороби тощо. Такі тварини високоногі, плоског­руді, мають короткий тулуб, недорозвинені статеві органи. Третя форма — це передчасний розвиток статевих органів у тварин, недо­розвинених в ембріональний чи постембріональний період.

Здатність тварин компенсувати у майбутньому деяку затримку росту, зумовлену недостатньою годівлею чи іншими причинами, є спадковою і має велике практичне значення. Рівень компенсації затримки розвитку залежить від віку, тривалості пригнічення і сту­пеня недогодівлі. Чим коротший несприятливий період, менша за­тримка і молодша тварина, тим швидше і більшою мірою відбува­ється компенсація. При цьому необхідно враховувати, що найбільш захищеними проти негативних впливів є органи і тканини, найва­жливіші для життя індивідуума.

Повноцінна збалансована годівля сприяє прискоренню розвитку органів і тканин. Наприклад, статеве дозрівання телиць та їхнє запліднення настають на 3 — 6 міс раніше за достатньої годівлі, ніж за помірної, і на 6 — 9 міс раніше, ніж за зниженої.

Таким чином, численні дослідження свідчать про великий вплив умов годівлі молодняку з перших днів його життя на інтенсивність росту і розвитку, формування скороспілих високопродуктивних тва­рин. Важливу роль при цьому відіграють загальний рівень годівлі, її біологічна повноцінність, структура раціонів (співвідношення кор­мів за поживністю), різний розподіл поживних речовин за окремими періодами росту.

Певна ритмічність годівлі також має вплив на ріст і розвиток тварин. Професор В. І. Федоров, щодня і щодекади зважуючи телят, дійшов висновку, що їхній ріст характеризується хвилеподібною кривою, довжина хвилі якої досить постійна. Тривалість періоду підвищення і зниження інтенсивності росту телят становить до 12 днів.

Застосування перемінного рівня годівлі (збільшення на 20 % до­бової даванки в період послаблення росту телят і зменшення її у період посилення росту) забезпечує вищі середньодобові прирости порівняно з приростами телят контрольної групи, яких годували звичайним способом. Збільшення приростів досягається без додат­кових витрат кормів і затрат праці, винятково завдяки викорис­танню закономірностей саме процесів росту.

Проведені дослідження показують, що привчання телят із ран­нього віку до поїдання грубих кормів рослинного походження, особ­ливо високоякісного сіна, стимулювало розвиток травного каналу. Професор М. А. Кравченко, вивчаючи проблеми управління онтоге­незом, підкреслює, що спрямоване вирощування — це система дії різних чинників на індивідуальний розвиток тварин, яку застосову­ють у відповідні періоди життя, щоб максимально розвинути у них бажані ознаки, зумовлені спадковістю.

У разі спрямованого вирощування намагаються максимально розвинути у тварин бажані ознаки, затримуючи розвиток небажа­них. Наприклад, формуванню м’ясної продуктивності сприяє інтен­сивна (до 12 — 15 міс) годівля в період прискореного росту м’язової та жирової тканин. Ремонтних телиць молочних порід слід вирощу­вати так, щоб їхня жива маса впродовж усіх вікових періодів була не нижчою від вимог стандарту першого класу.

Формування молочної продуктивності починається з настанням статевої зрілості й закінчується першим отеленням, коли посилено росте молочна залоза. Тому в цей період необхідно забезпечувати тварин повноцінною посиленою годівлею.

Система спрямованого вирощування залежно від мети викорис­тання дорослих тварин передбачає два напрями: вирощування племінного та неплемінного (користувального) молодняку. Вимоги при цьому різні. Науковці, вивчаючи протягом багатьох десятиріч питання спрямованого вирощування тварин, узагальнили дані передових господарств і науково-дослідних установ та розробили нау­ково обґрунтовані технологічні схеми вирощування тварин різних видів, типів, напрямів продуктивності, віку, статі тощо.

На індивідуальний розвиток тварин, крім годівлі, діють також інші зовнішні чинники, що мають вплив на формування господар­сько корисних ознак: мікроклімат, температура і вологість примі­щень, освітленість, моціон, кліматичні та інші умови.

Завдяки дослідженням багатьох учених виявлено зв’язок типів нервової діяльності тварин, їхньої поведінки з важливими господар­сько корисними ознаками. Сформувалася окрема галузь науки — етологія, яка й вивчає поведінку тварин. Особливо великого зна­чення набула вона в разі переведення виробництва продукції тва­ринництва на промислову основу.