Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Порода є основною одиницею систематики в зоотехнії під час кла­сифікації сільськогосподарських тварин різних видів. Порода — це створена працею людини досить численна група домашніх тварин, які мають спільне походження і спільність низки господарсько ко­рисних особливостей, що стійко передаються за спадковістю.

Тварини однієї породи схожі за типом будови тіла, продуктивніс­тю, плодючістю, мастю. Це дає змогу відрізняти їх від таких іншої породи. У породі має бути достатня кількість тварин, інакше обме­жується можливість застосування відбору та підбору, що швидко призводить до вимушеного спорідненого парування і як наслідок — до виродження породи.

Чисельність тварин у породі залежить від їхнього виду, присто­сованості до природно-кліматичних умов, якості плідників, швидко­сті зміни поколінь, цінності й віку породи та інших чинників. У кож­ній новій породі має приблизно налічуватися племінних маток не менше ніж: коні — 2000 голів, свині — 5000, велика рогата худоба — 5000, вівці скороспілих м’ясо-вовнових порід — 10 000, інших порід — 25 000, водоплавна птиця — 15 000, кури-несучки — 40 000 голів. Деякі старі породи значно численніші й налічують кілька сотень тисяч тварин.

Порода повинна мати добрі якості, передусім — високу продук­тивність, інакше подальше використання її обмежуватиметься. Професор М. В. Зубець підкреслює, що порода — це економічна ка­тегорія і як засіб виробництва вона потребує безперервного вдоско­налення відповідно до змін соціально-економічних умов і мети її розведення.

Інтенсифікація тваринництва загострює міжпородну конкурен­цію, прискорює заміну одних порід іншими, продуктивнішими і до­сконалішими за господарсько корисними ознаками. Деякі класичні породи, які вважали одними з кращих, виявилися порівняно ни­зькопродуктивними і малопридатними для використання на висо- комеханізованих фермах і комплексах. Це, зокрема, стосується си­ментальської, яку свого часу вважали універсальною. Симентали, незважаючи на добрі м’ясні якості, поступаються за молочністю і придатністю до машинного доїння спеціалізованим породам. У по­дібному стані опинилися лебединська, бура карпатська, пінцгау та інші комбіновані породи.

Крім високої продуктивності й численності, порода повинна бути досить поширеною. Це збільшує можливості для створення в ній різних типів, що сприяє її подальшому поліпшенню. Великий вплив на формування особливостей порід мають природно-географічні умови — особливості ґрунтів, рослин, клімату, рельєфу місцевості тощо.

У разі завезення тварин у нові природно-кліматичні умови в їх­ньому організмі відбуваються фізіологічні зміни, причому в одних ви­падках глибокі, в інших — поверхові. Перебудова систем організму тим глибша, чим більша відмінність між новими і минулими умова­ми існування. Процес пристосування тварин до нових умов існування називається акліматизацією,що може тривати кілька поколінь.

Помісні та гібридні тварини акліматизуються легше, ніж чистопо­родні, молоді краще, ніж дорослі. Швидшій акліматизації сприяють повноцінна годівля, належні умови утримання, ретельний догляд. Якщо порода в нових умовах не знижує плодючості й основної про­дуктивності, заради якої її розводять, то породу вважають такою, що легко акліматизується. Це стосується порід широкого ареалу, таких як велика біла порода свиней, мериносові вівці, симентальська, гол­ландська, швіцька, герефордська породи великої рогатої худоби.

Породи сільськогосподарських тварин мають свою структуру, основними складовими частинами якої є: відріддя, породна група, внутрішньопородний тип, заводський тип, лінія, родина.

Відріддя (зональний тип) — досить велика за чисельністю части­на породи, добре пристосована до умов зони поширення. Симен­тальська порода, наприклад, розпадається на кілька відрідь: Укра­їнське, Східного і Західного Сибіру, Поволжя та ін. В Україні симен- тали Степу, Лісостепу, передгірної та гірської зон Карпат.

Породна група — це велика однорідна група тварин, яка є осно­вою для створення нової породи. Вона характеризується певним ти­пом будови тіла й напрямом продуктивності, але ще не набула стій­ких ознак, характерних для нової породи. Породна група повинна налічувати певну кількість тварин і складатися з кількох неспорід- нених між собою ліній та родин.

Внутрішньопородний тип — однорідна група тварин у межах породи, які відрізняються напрямом продуктивності, конституційно- екстер’єрними ознаками, пристосованістю до умов розведення. Се­ред свиней великої білої породи є тварини як м’ясного, так і сально­го типів, у симентальській породі — молочно-м’ясного та м’ясо- молочного типів тощо.

Заводський тип — порівняно однорідна, дещо обмежена група тварин із специфічними особливостями будови тіла і продуктивнос­ті, характерними для тварин тільки певного племінного заводу або дочірніх господарств.

Лінія — це група високопродуктивних племінних тварин, що по­ходять від видатного родоначальника і мають подібні з ним госпо­дарсько корисні ознаки. В заводських породах має бути 10 — 15 лі­ній.

Родина — група високопродуктивних племінних маток, які похо­дять від видатної родоначальниці й мають подібні з нею певні біо­логічні та господарські ознаки, що стійко передаються потомству.

Усі породи поділяють на племінну та неплемінну (користу­вальну) частини. Племінне тваринництво займається виведенням нових порід, удосконаленням існуючих, вирощуванням молодняку для поліпшення стад неплемінних ферм. Ця робота провадиться на племзаводах та в інших племінних господарствах. Мета корис­тувального тваринництва — виробляти основну кількість товарної продукції.

Для порівняння тварин різних порід і видів уведено стандарти, тобто встановлено на сьогодні мінімальні показники щодо розвитку та продуктивності. Вони є орієнтиром у роботі з породою. На підста­ві стандартів визначають класи тварин за їхньою індивідуальною оцінкою (бонітуванням). Стандарти періодично переглядають, оскі­льки породи постійно вдосконалюються, поліпшуються.

Класифікація порід. Породи тварин створювалися у різний час і за неоднакових географічних, кліматичних, соціально-еконо­мічних умов. Тварин, подібних за екстер’єрно-конституціональ­ними особливостями, живою масою, продуктивністю, плодючістю та іншими ознаками, прийнято об’єднувати у певні групи (класи). В різний час пропонувалося багато класифікацій, але найбільш поширеними є ті, що ґрунтуються на таких основних принципах, як ареал (поширення) породи, місце походження (географічний принцип), рівень племінної роботи з породою та напрям продук­тивності.

За поширенням виділяють чотири типи порід: широкого ареа­лу — по всій земній кулі; міжзональні — поголів’я менше, ніж у по­передній групі; зональні — в одній певній зоні; локальні породи — в обмеженому регіоні (область, край).

За місцем виведення породи поділяють на низинні й гірські, сте­пові та лісові, континентальні й острівні, північні та південні тощо. Під час класифікації за кількістю та якістю праці, затраченої на формування порід, їх поділяють на три групи: примітивні, заводські (культурні) й перехідні.

Продукція — головне, заради чого розводять сільськогосподарсь­ких тварин, тому класифікації за продуктивністю надають великого значення. Від тварин зазвичай отримують кілька видів продукції. Якщо ж одна з них переважає інші, то таку породу вважають спеці­алізованою за цим напрямом продуктивності. У зоотехнії породи тварин за напрямом продуктивності поділяють на спеціалізовані й комбіновані.

Породи сільськогосподарських тварин створювалися в певних кліматичних та економічних зонах, що й зумовило їхню спеціаліза­цію і поширення. Тому правильне розміщення або переміщення по­рід має вирішуватися з урахуванням їхніх біологічних особливостей, відповідно до плану породного районування, спеціалізації тварин­ництва певного району.