Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Племінна робота — це система організаційно-зоотехнічних захо­дів, спрямованих на поліпшення породних якостей тварин із метою підвищення їхньої продуктивності. В умовах промислових техноло­гій кожне стадо необхідно поповнювати поголів’ям кращої породно­сті зі сталими спадковими ознаками. Для цього розроблено держав­ну програму щодо підвищення ефективності та поліпшення пле­мінної справи у тваринництві.

Відтворення стада. Організація відтворення стада має велике економічне значення, оскільки від цього залежить прискорення ін­тенсифікації виробництва продукції тваринництва. Одним з основ­них питань відтворення поголів’я є систематична заміна тварин, вибракуваних через хвороби, старість або низьку продуктивність, молодшими й продуктивнішими, тобто ремонт стада. Розміри замі­ни залежать від плану відтворення поголів’я (просте чи розширене), рівня годівлі, умов утримання, інтенсивності використання тварин, напряму племінної роботи та ін.

Безперебійне відтворення і ремонт стада передбачають систему заходів щодо створення високопродуктивного поголів’я поліпшен­ням вирощування ремонтного молодняку й підготовкою маток та плідників до парувального сезону; парування тварин у найсприят­ливіший час і забезпечення для вагітних маток і приплоду належ­них умов догляду, утримання, годівлі тощо. Слід мати на увазі, що при проведенні цих та інших заходів необхідно враховувати видові й породні особливості тварин.

Статева та господарська зрілість. Одним із важливих елементів відтворення поголів’я є організація і проведення пару­вання тварин. Розмноження їх стає можливим лише з настанням статевої зрілості, тобто коли вони вже здатні давати потомство. Ві­домо, що статева зрілість настає у свиней у 4 — 6 міс, овець і кіз —

5 — 8, великої рогатої худоби — 6 — 9, коней — 15 — 18 міс, тобто знач­но раніше, ніж закінчуються ріст та загальний розвиток організму.

Наведені дані є орієнтовними і стосуються середньоспілих тва­рин, оскільки статева зрілість залежить від породи, статі, умов годів­лі, вирощування, клімату. У самок скороспілих порід за повноцінної годівлі, а також в умовах теплого клімату вона настає раніше. Як надто раннє парування, так і затримка його призводять до нега­тивних наслідків — недорозвиненості, зниження продуктивності, сповільнення темпів відтворення стада, перевитрат кормів у процесі вирощування поголів’я.

Вік тварин, їхній фізіологічний стан, за досягнення якого вони стають придатними до відтворення без шкоди для здоров’я та по­дальшого нормального розвитку, можуть дати повноцінний приплід і проявити високу продуктивність, називається господарською зрілі­стю. Оптимальним віком першого парування вважають такий: для свинок — 8 — 10 міс, кнурів — 10 — 12, ярок — 12 — 18, баранів — 18, бугаїв — 14 — 16, телиць — 16 — 18 міс, кобил і жеребців — 3 — 4 ро­ки. Господарська зрілість тварин визначається не тільки їхнім ві­ком, а й розвитком. Наприклад, для теличок молочних порід жива маса під час першого парування (осіменіння) має становити при­близно 70 % живої маси повновікових нормально розвинених корів (третє отелення).

Способи парування та осіменіння. Застосовують вільне і руч­не парування тварин та штучне осіменіння. Вільне парування пе­редбачає утримання маток і плідників разом в одному стаді. Прак­тикують його в умовах екстенсивного ведення тваринництва, де пе­реважає табунно-пасовищний спосіб утримання і здійснюється гру­повий підбір. У такому разі плідник використовується нераціональ­но, швидко виснажується й установити походження приплоду, якщо в стаді було кілька плідників, неможливо. Крім того, вільне пару­вання призводить до поширення інфекційних захворювань статевих органів, що завдає економічних збитків господарству. В племінних господарствах його не застосовують.

У разі ручного парування плідників утримують окремо від маточного поголів’я. Провадять його у спеціальних загонах, манежах, станках. Це дає змогу регулювати підбір тварин, кількість пару­вань, контролювати фізіологічний стан маток і плідників, парувати їх за наміченим графіком у певні строки, вести зоотехнічні записи про походження приплоду і дату парування. Однак за ручного па­рування плідника використовують на обмеженій кількості маток.

Штучне осіменіння — найефективніший спосіб масового поліп­шення тварин завдяки використанню найцінніших плідників. Він полягає в одержанні за допомогою штучної вагіни сперми від плід­ників, перевірених за якістю потомства, її оцінюванні, розрідженні та введенні різними способами у статеві органи самки. Розрідженою спермою одного плідника можна за сезон осіменити від кількох со­тень до кількох тисяч маток.

Спосіб тривалого, впродовж десятків років, зберігання сперми в стані глибокого заморожування у рідкому азоті (—196 °С) дає змогу одержувати потомство завдяки банкам сперми від найцінніших плідників, які давно вже вибули із стада, транспортувати її на ве­ликі відстані, завозити навіть із-за кордону, уникати низки захво­рювань, значно скоротити кількість плідників.

Особливо зросло значення штучного осіменіння маток глибоко- замороженою спермою в системі великомасштабної селекції, спря­мованої на інтенсивне генетичне поліпшення величезних масивів тварин у межах області, зони, країни, всього ареалу породи. Вели­комасштабна селекція об’єднує в єдине ціле діяльність господарств усіх категорій за цілеспрямованого управління селекційним про­цесом електронно-обчислювальними центрами, що дає можливість прогнозувати генетичний процес у породах.

Ведення племінної роботи у господарствах різних катего­рій. Тваринницькі господарства за своїм призначенням поділяють на товарні, в яких зосереджено основне поголів’я (85 — 90 %), і пле­мінні різного призначення, де утримують 10 — 15 % племінних тва­рин від усієї кількості поголів’я. Племінну роботу необхідно вести в усіх господарствах, у яких одержують і вирощують молодняк, але форми й рівень її в племінних і товарних господарствах відрізня­ються за методами розведення, способами відбору й підбору тварин та іншими особливостями.

Для одержання тварин товарного призначення застосовують як чистопородне розведення, так і промислове, перемінне та ротаційне схрещування з метою отримання помісей. Підвищення продуктив­них якостей товарних стад залежить від рівня роботи племінних господарств щодо поліпшувального впливу племінного поголів’я на промислове тваринництво. Оцінюють у товарних господарствах не всіх тварин. Індивідуальному відбору підлягають маточне поголів’я племінного ядра та виробничої групи і ремонтний молодняк. При цьому застосовують лінійно-груповий підбір маток до плідників, іноді — індивідуальний для цінних маток.

Основне завдання племінних господарств — здійснення заходів щодо поліпшення продуктивних і племінних якостей тварин. Від­повідно до Закону про племінне тваринництво його суб’єктами є підприємства з племінної справи, селекційно-гібридні центри, кон­трольно-випробні станції, центри трансплантації ембріонів та інші організації незалежно від форм власності, а також селянські (фер­мерські) господарства, які мають свідоцтва на право займатися племінною справою. База племінного тваринництва — це племза- води, племгоспи, племрепродуктори, племпідприємства.

Державні племінні заводи — найвища категорія племінних гос­подарств, де зосереджена краща частина тварин для ведення по­глибленої племінної роботи. Діяльність племзаводів спрямована на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин певних по­рід, виведення високопродуктивних типів, ліній і родин, вирощу­вання високоякісного племінного молодняку для ремонту власного стада та реалізації в інші господарства.

Основним методом розведення тут є чистопородне, яке ґрунтуєть­ся переважно на роботі з лініями та родинами. Проте для виведен­ня нових ліній або порід, якщо це передбачено планом племінної роботи, може застосовуватися ввідне і відтворне схрещування.

Племінні господарства. Завдання племінних господарств ба­гато в чому подібні до завдань племзаводів. Вони (племгоспи, племферми і дочірні господарства племзаводів) є репродукторами, тобто базою розширеного відтворення та вдосконалення планових порід, типів і ліній тварин, які надходять із держплемзаводів для ремонту стада й продажу молодняку. У племгоспах (репродукторах) основними методами розведення є чистопородне і поглинальне схрещування. Тут основне стадо комплектують за рахунок племза­водів, які працюють із ними за єдиним перспективним планом се­лекційно-племінної роботи.

Племінні ферми створюються на базі кращих за породністю й продуктивністю товарних ферм і займаються розширеним відтво­ренням цінного поголів’я для ремонту власного стада та реалізації в інші господарства. На племінних фермах використовують плід­ників держплемоб’єднань, і селекційну роботу проводять відпо­відно до обласного плану племінної роботи з породами. Форми і методи племінної роботи з тваринами різних видів у зазначених господарствах в основному подібні, проте мають свої специфічні особливості.

При держплемоб’єднаннях діють спеціалізовані господарства, контрольні ферми та контрольно-випробні станції для вирощуван­ня та випробування племінних плідників. Комплектують їх спеці­ально відібраними у племзаводах і племгоспах бугайцями, яких вирощують в оптимальних умовах. Після випробування й компле­ксної оцінки плідників вирішують питання про подальше викори­стання їх.