2.1. Хімічний склад кормів і фізіологічне значення поживних речовин у живленні тварин

Сільськогосподарським тваринам згодовують різноманітні кор­ми, які відрізняються за складом і поживністю. Організм тварин у процесі живлення засвоює в певних кількостях та співвідношеннях необхідні речовини у вигляді простих сполук і будує з них власні клітини, тканини й органи, а також синтезує низку біологічно акти­вних речовин — ферментів, гормонів та ін.

До складу рослин і тіла тварин входять майже всі хімічні еле­менти, багато з яких є життєво необхідними. Основну масу рослин і тварин становлять так звані органогени: вуглець, кисень, водень, азот. На їхню частку у рослин припадає 96 — 98 %, у тварин — 95 % усієї маси, а разом із кальцієм і фосфором — 98,5 %.

Елементи, яких в організмі тварин або у кормах міститься не ме­нше ніж 0,01 %, називаються макроелементами, а ті, що знаходять­ся в тисячних частках відсотка і менше, —мікроелементами.

Хімічні елементи входять до складу різних сполук, які для зруч­ності агрозоотехнічного аналізу об’єднують у певні групи речовин, подібних за хімічним складом або фізіологічною дією в організмі. Це — вода, мінеральні (сира зола), органічні та біологічно активні речовини. Аналіз кормів і хімічного складу тіла тварин здійснюють за такою схемою (рис. 2.1).

У сухій речовині тіла тварин більше білків та жирів, а рослин — вуглеводів. Тваринний жир за звичайних умов твердий, у ньому пе­реважають насичені жирні кислоти, а рослинний — рідкий і до його складу входять ненасичені жирні кислоти. В агрозоотехнічному ана­лізі такі речовини, як зола, клітковина, протеїн і жир, називають си­рими. Це означає, що вони не чисті, а містять різні домішки.

Вода. Завдяки своїм особливостям вода виконує різноманітні функції в організмі. Вона — важлива складова рослин і тіла тва­рин, один з основних елементів живлення. Втрата майже всього за­пасу жиру в організмі, половини білків і до 40 % маси тіла не за­грожує життю тварин, але в разі втрати 10 % води порушуються функції організму, а за втрати 20 % настає смерть.

Вода бере участь у багатьох життєвих функціях: прийманні та перетравленні корму (гідролізі), всмоктуванні перетравлених по­живних речовин, перенесенні їх до клітин, транспортуванні в орга­нізмі ферментів, гормонів, вітамінів, розчиненні й винесенні про­дуктів життєдіяльності клітин, у реакціях обміну речовин, які від­буваються у водному середовищі, регуляції осмотичного тиску. За­вдяки високій теплопровідності, прихованій теплоті випаровування вода відіграє важливу роль у підтриманні сталої температури тіла та розподілі в ньому тепла.

У разі нестачі води втрачається апетит, погіршуються перетрав­ність і використання поживних речовин, зменшується жива маса, знижується продуктивність. За тривалої нестачі її спостерігаються блювання, пронос, розлад нервової системи, настає інтоксикація, внаслідок чого організм гине.

Вода в організмі міститься в основному у двох фракціях: внут­рішньоклітинна й позаклітинна. Перша входить до складу клітин і перебуває у зв’язаному стані з білками, жирами, вуглеводами, утво­рюючи різні колоїди, гелі, тобто бере участь у побудові різних струк­тур живих клітин. Позаклітинна вода — лабільна. Вона циркулює в організмі (кров, лімфа), міститься між клітинами у вільному стані (запасна).

Кількість води в кормах або продуктах тваринництва визнача­ють висушуванням наважки корму за температури 100 — 105 °С до сталої маси.

Вміст води в організмі новонароджених тварин становить 75 — 80, а дорослих — 50 — 60 %. У міру підвищення вгодованості, збільшен­ня відкладання жиру рівень її знижується.

У кормах кількість води коливається від 5 до 96 %. Багаті на неї коренебульбоплоди і баштанні (75 - 92 %), трава й силос (60 - 80), жом, м’язга, барда (82 — 95), молоко і продукти його переробки (87 — 92 %). Мало води в зерні (13 — 14 %), сухих залишках перероб­них виробництв (макуха, шрот та ін.), риб’ячому, м’ясо-кістковому борошні, дріжджах (5 — 10), сіні, соломі (15 — 17 %). Від умісту води в кормах залежать їхня поживність і зберігання. Корми з великою кількістю води малопоживні й погано зберігаються.

Потреба тварин у воді зумовлюється їхнім віком, продуктивністю, фізіологічним станом, фізичною формою корму (сухий, вологий), температурою навколишнього середовища тощо. На 1 кг сухої речо­вини велика рогата худоба споживає 4 — 6 кг води, вівці — 2 — 3, свині та коні — 2 — 2,5, кури — 2 — 3, молодняк у молочний період —

6 — 9 кг. Суху речовину в кормах поділяють на неорганічні (мінера­льні) й органічні речовини.

Мінеральні речовини (сира зола). Під час зоотехнічного аналі­зу сиру золу визначають спалюванням наважки корму чи тканини тварини у муфельній печі за температури 450 — 550 °С до сталої ма­си. Вона є залишком, який не згоряє. До її складу входять оксиди металів і ангідриди кислот, вуглекислота, незгорілі частинки вугіл­ля, домішки піску, пилу та ін.

Мінеральні речовини рослин і тіла тварин перебувають у формі різних неорганічних та органічних сполук і виконують різноманітні функції. Вони є складовими ферментів та гормонів і поділяються на макро- та мікроелементи.

До групи макроелементів входять кальцій, фосфор, магній, натрій, калій, хлор і сірка.

Кальцій. Цей елемент становить основу кісткової тканини, де йо­го міститься близько 99 % усієї кількості в організмі. Він регулює роботу серця; нервової, м’язової систем, проникність мембран клі­тин, активує низку ферментів, бере участь у згортанні крові, впли­ває на засвоєння фосфору, цинку тощо.

Фосфор. Основна кількість його міститься в кістках — до 80 % маси у тілі. Крім того, він входить до складу нуклеїнових кислот, багатьох ферментів, фосфопротеїдів, фосфоліпідів, відіграє важливу роль в обміні вуглеводів, регулюванні кислотно-лужної рівноваги в організмі, біологічних реакціях та обміні енергії.

Обмін кальцію і фосфору в організмі тварин тісно пов’язаний між собою. Тому для нормального функціонування його ці елементи повинні надходити у певних співвідношеннях. У раціонах жуйних оптимальне співвідношення кальцію й фосфору 1,5 — 2 : 1, свиней — 1,2 — 1,6 : 1, коней — 1 : 1, птиці в період яйцекладки — 3,2 — 3,5 : 1.

За нестачі кальцію і фосфору в раціонах або порушення їхнього співвідношення молодняк хворіє на рахіт (опухання суглобів, скрив­лення кінцівок), а дорослі тварини — на остеомаляцію (розм’якшен­ня кісток, потовщення суглобів), остеопороз (ламкість кісток, утво­рення порожнин у плоских кістках). Птиця несе яйця без шкаралу­пи. Тому у тварин сповільнюється ріст, знижуються продуктивність і плодючість, спотворюється апетит (тварини лижуть стіни, жують неїстівні предмети).

Багаті на кальцій і фосфор м’ясо-кісткове та рибне борошно. Ве­гетативні частини рослин і корми із них містять багато кальцію й мало фосфору. І навпаки, багаті на фосфор та бідні на кальцій зер­нові корми й залишки виробництв, які переробляють зерно і насін­ня: висівки, макуха, шрот, пивна дробина та ін. Бідні на кальцій і фосфор коренебульбоплоди. У разі нестачі цих елементів у кормах до раціонів додають мінеральний підкорм, використовують солі за­значених елементів у вигляді кальцієвих, фосфорних і кальцієво- фосфорних сполук.

Магній входить до складу кісток (70 %) і м’яких тканин організму (30 % його кількості в організмі). Він активує низку ферментів, бере участь в обміні вуглеводів. За його нестачі у кормах, особливо на початку пасовищного періоду, тварини хворіють на магнієву тета- нію, переважно велика рогата худоба й рідше вівці. У них відмі­чають нервове збудження, тремтіння, порушення координації руху. Для запобігання захворюванню на початку пасовищного періоду худобу слід підгодовувати солями магнію.

Натрій міститься в організмі у м’яких тканинах, переважно в рідинах. Бере участь у регулюванні осмотичного тиску, кислотно- лужної рівноваги, активує фермент амілазу, є складовою слини, ра­зом із калієм регулює обмін води в організмі. За його допомогою пе­редаються нервові збудження. В разі нестачі цього елемента твари­ни втрачають апетит, знижується їх продуктивність. У рослинних кормах натрію мало, тому до раціонів треба додавати кухонну сіль.

Калій, як і натрій, міститься в м’яких тканинах, здебільшого у клітинах, разом із натрієм входить до складу кісток. Бере участь у регулюванні осмотичного тиску, кислотно-лужної рівноваги, регу­лює роботу серця тощо. Рослинні корми багаті на калій і практично при годівлі тварин нестачі його не спостерігається.

Хлор міститься в соляній кислоті шлункового соку, бере участь у регулюванні кислотно-лужної рівноваги в органах і тканинах, осмо­тичного тиску в рідинах організму. Нестача його у раціонах попов­нюється за рахунок кухонної солі.

Сірка в організмі тварин і рослинах є складовою білків. Вона — обов’язковий елемент гормону підшлункової залози — інсуліну й у значній кількості — шерсті, копитного рогу. Нестачі сірки в раціо­нах за достатнього рівня білків майже не буває. Лише в разі вико­ристання в раціонах жуйних небілкових форм азоту необхідна під­годівля їх сірковмісними солями.

До мікроелементів належать залізо, мідь, кобальт, цинк, йод та ін.

Залізо міститься в організмі в основному у сполуках з білками, особливо з білком крові — гемоглобіном. Крім того, воно входить до складу ферментів тканинного дихання — цитохромів. Запаси заліза зосереджені у печінці, нирках, селезінці, кістковому мозку. Нестача цього елемента спричинює аліментарну анемію, втрату апетиту, спо­вільнення росту, схильність до захворювань. Найбільш сприйнятливі до захворювання на анемію поросята в ранньому віці внаслідок ни­зького вмісту заліза у молоці. Для запобігання цій хворобі їм вводять внутрішньом’язово препарати заліза — феродекс, фероглюкін.

Мідь необхідна для синтезу гемоглобіну, вона є складовою де­яких окислювальних ферментів. Нестача її спричинює виснаження організму, депігментацію шерсті, затримку росту, анемію, погір­шення апетиту, пронос та інші захворювання.

Кобальт необхідний для розвитку мікроорганізмів, які синтезу­ють вітамін В12, активує низку ферментів. Нестача його призводить до авітамінозу В₁₂, у тварин спостерігаються слабкість, різке схуд­нення. Хвороба має назву сухотки. Найчутливіші до нестачі кобаль­ту велика рогата худоба і вівці.

Цинк входить до складу багатьох ферментів, виявляє стимулю­ючу дію на низку статевих гормонів, гормони гіпофіза. В разі його нестачі тварини хворіють на паракератоз — запалення шкіри, від­стають у рості. У курчат порушується оперення, затримується каль- цифікація кісток.

Иод є складовою гормону щитоподібної залози — тироксину. За його нестачі у тварин збільшується щитоподібна залоза, знижується плодючість, спостерігається мертвонародженість, приплід маложит- тєздатний, часто без волосяного покриву.

Крім того, в живленні тварин велике значення мають марганець, молібден, фтор, селен та ін.

Зазвичай кількість мікроелементів у кормах і тілі тварин ви­ражають у міліграмах на 1 кг маси, тоді як макроелементів — у грамах або відсотках. За нестачі макро- та мікроелементів у кормах їх додатково вводять до раціону у вигляді мінеральних підкормів.

Органічні речовини. Вміст органічних речовин визначають за різницею між кількістю сухої речовини та сирої золи. До цієї групи належать азотисті речовини корму (сирий протеїн), сирий жир, вуг­леводи (сира клітковина, безазотисті екстрактивні речовини) та біо­логічно активні речовини.

Сирий протеїн містить білки і небілкові азотисті сполуки — аміди. Його визначають за кількістю азоту, який є в кормі або про­дуктах тварин. У середньому прийнято, що вміст азоту в протеїні становить 16 %. Звідси коефіцієнт переведення азоту в протеїн 6,25 (100 : 16).

Білки — високомолекулярні органічні речовини, що складаються з амінокислот, з’єднаних за типом поліпептидних зв’язків. Білки поділяють на прості (протеїни), до яких входять лише амінокис­лоти, і складні (протеїди), що містять ще й інші речовини: фосфорну кислоту (фосфопротеїди), нуклеїнові кислоти (нуклеопротеїди), піг­менти (хромопротеїди), глюкозу (глікопротеїди) та ін.

Компонентами білків є: вуглець (52,5 %), кисень (22,5), водень (7), азот (16 %), а також у невеликих кількостях сірка, фосфор, залі­зо, цинк.

Білки всіх організмів складаються в основному з 20 основних амінокислот, які поділяють на замінні (аланін, гліцин, пролін, ок- сипролін, серин, норлейцин, аспарагінова та глутамінова кислоти, цистин, цитрулін) і незамінні (аргінін, гістидин, лізин, метіонін, триптофан, фенілаланін, треонін, валін, лейцин та ізолейцин). За­мінні амінокислоти синтезуються в організмі з інших пере- амінуванням, а незамінні не синтезуються або синтезуються у недо­статній кількості.

Для синтезу білків в організмі потрібно, щоб із кормами надхо­дили всі необхідні незамінні амінокислоти. Якщо якоїсь із них недо­статньо, то вона лімітує синтез білків, а решта амінокислот, вия­вившись у надлишку, підлягають дезамінуванню. Вивільнений азот дезамінованих амінокислот виводиться з організму через нирки у вигляді сечовини, а вуглеводний залишок після низки перетворень використовується на синтез жиру або як джерело енергії. Тому в ра­зі незбалансованості раціонів за амінокислотним складом не тільки знижується синтез білків, а й погіршується використання дефіцит­них кормів.

У зв’язку з цим під час організації годівлі тварин з однокамер­ним шлунком і молодняку жуйних у ранньому віці слід прагнути до того, щоб рівень протеїну і співвідношення між амінокислотами в раціоні відповідали потребам організму тварин. У жуйних у перед­шлунках синтезується мікробний білок, завдяки чому вони значною мірою задовольняють потребу в незамінних амінокислотах.

До групи амідів входять усі азотовмісні сполуки небілкової при­роди: вільні амінокислоти, власне аміди, азотисті основи (ал­калоїди, глюкозиди), нітрати, пурини, амонійні солі тощо. Це в ос­новному проміжні продукти синтезу і розпаду білків, їх багато у траві, сіні, сінажі, силосі, коренебульбоплодах (30 % від протеїну), тобто в рослинах, у період росту яких відбувається синтез білків, а під час заготівлі кормів — ще й їх розпад. Мало амідів у зерні та на­сінні, продуктах їх переробки (3 — 5 %) і кормах тваринного по­ходження.

Вміст у кормах деяких груп амідів може негативно впливати на стан здоров’я тварин. Так, за високих доз азотних добрив у рослинах накопичується значна кількість нітратів, які в передшлунках жуй­них за умови неповноцінної годівлі перетворюються у нітрити, спричинюючи тяжкі отруєння тварин.

Оскільки основна маса амідів у кормах представлена амінокис­лотами, а жуйні в процесі живлення використовують також й інші групи амідів, поживність кормів прийнято оцінювати не за вмістом білків, а за кількістю протеїну.

Білки в організмі тварин використовуються як структурні речо­вини у побудові клітин, синтезі ферментів, гормонів, імунних тіл, а під час дезамінування та окиснення — як джерело енергії. Рівень протеїну в кормах коливається в широких межах — від 0,5 до 80 %. Багаті на протеїн зерно бобових (20 — 30 %), макуха і шрот (30 — 40), дріжджі (45 — 50) та корми тваринного походження (40 — 80 %). Із них найбільше протеїну в кров’яному борошні (80 %), пір’яному (70), м’ясному і рибному (50 — 65), м’ясо-кістковому (30 — 40) і сухому зби­раному молоці (40 %). Мало його у коренебульбоплодах (0,5 - 1,5 %) соломі (3 — 6), залишках цукробурякового виробництва — жомі (1,2), мелясі (8,5 %) та ін. Злакові містять середню кількість протеїну — 10 — 15 %.

Сирий жир. Під час зоотехнічного аналізу з наважки корму за умови тривалого екстрагування ефіром або іншими органічними розчинниками вилучають сполуки, які належать до сирого жиру. До складу останнього поряд із справжнім або нейтральним (складний ефір трьохатомного спирту-гліцерину і жирних кислот) входять інші жироподібні сполуки: фосфатиди, стерини, віск, жирні кислоти, жи­ророзчинні вітаміни, пігменти та ін.

Жир в організмі тварин поділяють на тканинний (входить до складу клітин) і запасний. Перший відіграє важливу роль в орга­нізмі й незалежно від вгодованості тварин його кількість у кліти­нах не змінюється. Другий використовується як джерело енергії за недостатнього рівня живлення. Він відкладається головним чином під шкірою, між м’язовими волокнами і окремими м’язами, в черев­ній порожнині (здір), на внутрішньому боці спини, у тазовій по­рожнині та на інших частинах тіла. Кількість його в організмі тварин коливається від 4 % при народженні до 50 % у відгодо­ваних свиней. Жир синтезується з вуглеводів, білків і жирів кор­мів. Однак, незважаючи на це, певна кількість його повинна над­ходити з кормами. Кормовий жир використовується як структурна речовина в побудові клітини, він є джерелом ненасичених жирних кислот — лінолевої, ліноленової та арахідонової. Вони не синтезу­ються в організмі тварин і є незамінними в їхньому живленні. За нестачі цих кислот у раціонах сповільнюється ріст, послаблюється опірність організму до захворювань, спостерігаються ураження шкіри, знижуються продуктивність і відтворна здатність. Крім то­го, з кормовим жиром в організм тварин надходять жиророзчинні вітаміни.

Рослинні жири складаються з тригліцеридів ненасичених жир­них кислот й у звичайному стані рідкі. Вони схильні до окиснення і в разі тривалого зберігання гіркнуть. Запасний жир тіла тварин містить в основному насичені жирні кислоти — пальмітинову та стеаринову й за звичайних умов твердий. У разі згодовування тва­ринам з однокамерним шлунком кормів із високим умістом рослин­них жирів у запасному жирі в організмі відкладається багато жирів із ненасиченими жирними кислотами. Отримані при цьому м’ясопродукти непридатні для тривалого зберігання, приготування

із них копчених виробів і мають невисокі смакові якості.

Кількість жиру в кормах коливається у широких межах. Багаті на нього макуха (6 — 8 %), корми тваринного походження (12 — 15 %). Із зернових високий уміст жиру мають овес і кукурудза (4 — 6 %). У решті зернових його 1 — 3 %. У соломі й сіні жиру 1,5 — 2,5 %, тра­ві — 0,2 — 0,5, коренебульбоплодах — 0,1 - 0,2 %. Багате на жир насіння олійних культур (30 — 40 % і більше).

Вуглеводи — це основне джерело енергії в організмі тварин. Енергія, яка утворюється під час окиснення вуглеводів, використо­вується для підтримання процесів, пов’язаних із життєдіяльністю організму (робота внутрішніх органів, синтез білків, підтримання сталої температури тіла тощо).

За схемою зоотехнічного аналізу, як уже зазначалося, вуглеводи поділяють на сиру клітковину і безазотисті екстрактивні речовини (БЕР).

Сира клітковина — це залишок після кип’ятіння наважки кор­му в слабких розчинах кислоти і лугу з подальшим промиванням гарячою водою, спиртом та органічним розчинником (ацетон, ефір). Клітковина — неоднорідна речовина. Основу її становить целюлоза, до неї також входять частина геміцелюлоз, лігнін, кутин та ін. У травному каналі тварини не виділяються ферменти, які б розщеп­лювали клітковину. Розщеплення її до простих цукрів здійснюється ферментами, що синтезують мікроорганізми, які населяють травний канал (передшлунки жуйних, товста кишка тварин усіх видів). У живленні тварин клітковина відіграє роль не лише поживної ре­човини, а й баластної, що подразнює рецептори травного каналу, забезпечуючи цим нормальну перистальтику.

Багаті на клітковину грубі корми — солома (40 — 45 %), полова (35 — 40), сіно (20 — 30 %), із зернових високий уміст клітковини ма­ють овес (10 %), висівки (11 — 15 %). У решті зернових її 2 — 6 %.

Безазотисті екстрактивні речовини містять цукор, крохмаль, глікоген, інулін, пектинові речовини, частину геміцелюлоз, органіч­ні кислоти (яблучна, винна, молочна, оцтова та ін.), глюкозиди та інші речовини. У рослинних кормах переважають цукри і крохмаль. Велика кількість цукру в цукрових буряках (до 22 %), мелясі (до 60), сухій речовині молодих злакових трав (до 13), у сіні залежно від способів заготівлі його вміст коливається від 5 до 7 %, а в соломі — від 2 до 3 %. Єдиним представником цукрів тваринного походження є лактоза (молочний цукор). У молоці корів її 4 — 5 %.

Цукри поділяють на моно-, ди- і трисахариди. В моносахаридах розрізняють пентози і гексози залежно від кількості атомів вуглецю у молекулі. Серед моносахаридів найбільше значення мають гексо­зи — глюкоза і фруктоза, а серед дисахаридів — мальтоза, це­лобіоза, лактоза.

Крохмаль складається з двох полісахаридів — амілази (15 — 25 %) та амілопектину (75 — 85 %). У холодній воді не розчиняється, а в гарячій утворює крохмальний клейстер. Крохмаль як запасний енер­гетичний матеріал накопичується у значній кількості в зерні (до 70 %), бульбах картоплі (до 24 %). Представником полісахаридів в організмі тварин є глікоген, який становить близько 1 % їхньої маси.

Біологічно активні речовини. Крім основних поживних речо­вин, які використовуються в організмі як пластичний та енергетич­ний матеріал, у кормах і тілі тварин містяться й речовини, що ха­рактеризуються високою біологічною активністю, хоча їх кількість і незначна. Це — вітаміни, гормони, гормоноподібні речовини тощо. До біологічно активних речовин належать також алкалоїди, гліко­зиди (часто отруйні у разі використання кормів із високим їх уміс­том), інгібітори ферментів, вітамінів.

Серед біологічно активних речовин, які окремо визначаються в кормах і виконують важливі функції в організмі тварин, є вітамі­ни. Вони входять до складу багатьох ферментів, утворюють різні комплексні сполуки з білками, вуглеводами, жирами, гормонами, що відіграють важливу роль в обміні речовин. Вітаміни необхідні організму в малих дозах (міліграмах, мікрограмах на добу) для нор­мального росту й розвитку, відтворних функцій, зміцнення здоров’я, синтезу продукції. Нестача їх у кормах спричинює порушення обмі­ну речовин, різні захворювання і навіть загибель тварин. Захворю­вання, спричинені відсутністю вітамінів у раціонах, називаються авітамінозами.

Проте в практиці тваринництва найчастіше спостерігається не відсутність вітамінів, а недостатній уміст їх у раціонах. Це призво­дить до прихованих форм захворювань, які мають назву гіповіта­мінозів. Останні виявляються в сповільненні росту, зниженні про­дуктивності, послабленні відтворних функцій, схильності до різних захворювань. Зменшується кількість вітамінів у продуктах тварин­ництва — молоці, яйцях, м’ясі, що знижує їхню цінність.

Тварини одержують вітаміни переважно з кормами, але деяка частина їх може синтезуватися в організмі (вітаміни групи В). Нині відомо близько 20 вітамінів. Сільськогосподарські тварини можуть відчувати нестачу до 15 із них. Вітаміни прийнято поділяти на жи­ророзчинні (А, В, Е, К) і водорозчинні (групи В і вітамін С).

Вітамін А (ретинол, антиксерофтальмічний) — це ненасичений одноатомний спирт, нестійкий проти нагрівання, швидко окис- нюється на повітрі й під дією світла. Міститься лише в продуктах тваринного походження — молозиві, молоці, яйцях. В організмі найбільше його у печінці та в невеликій кількості — у жирі. Крім того, А-вітамінну активність виявляють каротиноїди — провітамі­ни вітаміну А: а-, р- і у-каротин і криптоксантин, які є у зелених рос­линах та в заготовлених із них кормах — сіні, силосі, сінажі, трав’яному борошні, моркві, гарбузах, жовтих зернах кукурудзи то­що. Із каротиноїдів найбільше значення має Р-каротин. Перетво­рення каротиноїдів у вітамін А відбувається в стінці кишок і печін­ці. Кількісно вітамін А виражають у міжнародних одиницях (МО), а каротин — у міліграмах. За 1 МО прийнято 0,3 мкг чистого вітаміну А або 0,6 мкг р-каротину. Таке співвідношення активності каротину і вітаміну А встановлено на лабораторних тваринах (пацюках). Сільськогосподарські тварини гірше перетворюють каротин у віта­мін А й 1 мг каротину для великої рогатої худоби та овець відпові­дає 400 МО, для свиней — 500 МО вітаміну А.

В організмі тварин вітамін А бере участь у процесах обміну речо­вин, сприяє нормальному стану слизових оболонок. За його нестачі спостерігається ороговіння епітелію слизових оболонок дихальних шляхів, травного каналу, статевих органів, нирок, сечоводів та очей. У зв’язку з ороговінням слизова оболонка не виконує бар’єрних фу­нкцій щодо проникнення мікроорганізмів, і тварини стають легко- сприйнятливими до різних інфекційних захворювань. Крім того, вітамін А бере активну участь у фотохімічних процесах сприйняття світла, і тому першою ознакою його нестачі є те, що тварини пере­стають бачити у темряві (куряча сліпота). В разі тривалої нестачі цього вітаміну вони сліпнуть внаслідок розладу рогівки ока.

Таким чином, вітамін А необхідний для нормального росту тва­рин, запобігання інфекційним захворюванням, нормалізації обміну речовин. У разі його нестачі знижується продуктивність, порушу­ються функції відтворення аж до безплідності, а у вагітних тварин бувають аборти або народження недорозвиненого і нежиттєздатного приплоду.

У практиці тваринництва для поповнення раціонів вітаміном А або каротином використовують підкорм: риб’ячий жир, сухий пре­парат вітаміну А або концентрат його у масляному розчині, мікроб­ний препарат каротину, трав’яне борошно, червону моркву.

Вітамін О (кальциферол). Відомо до 10 сполук з Б-вітамінною активністю, але найважливіші із них Б2-ергокальциферол і Б2-холе- кальциферол. Попередником вітаміну Вг є ергостерон, що міститься у рослинах і дріжджах, а Бз-7-дегідрохолестерин — у шкірі тварин. Ергостерон переходить в активну форму вітаміну Б2 під час ультра­фіолетового опромінення скошених рослин або сухих дріжджів, тоді як вітамін Бз утворюється за аналогічного опромінення у шкірі тва­рин. Тому влітку не спостерігається нестачі вітаміну Б у тварин, які зазнають інсоляції. Для ссавців вітаміни Б2 і Б3 мають однакову активність, а для птиці другий у 30 разів активніший, ніж перший.

Фізіологічна роль вітаміну Б полягає у регулюванні обміну в ор­ганізмі кальцію і фосфору. Якщо його не вистачає, молодняк хворіє на рахіт. При цьому затримується кальцифікація кісток, вони ста­ють м’якими, опухають суглоби, викривляються кінцівки. У дорос­лих тварин кальцій і фосфор вилучаються з кістяка, кістки стають м’якими, потовщуються суглоби (остеомаляція). Як наслідок різко знижується продуктивність тварин.

Вітамін Б, як і вітамін А, виражається в міжнародних одиницях. За 1 МО вітаміну Б прийнято 0,025 мкг цього вітаміну.

Джерелом вітаміну Б у раціонах є високоякісне сіно (500 — 600 МО в 1 кг), опромінені сухі дріжджі (до 20 тис. МО в 1 г), риб’ячий жир (50 — 500 МО в 1 мл), концентрат вітаміну відеїн (до 200 тис. МО в

1 г), відекаротин (200 тис. МО і 1,5 мг каротину в 1 г).

Вітамін Е (токоферол). В організмі виконує антиокислювальну функцію, бере участь у тканинному диханні, реакціях обміну речо­вин, синтезі аскорбінової кислоти. Нестача його в організмі призво­дить до зниження статевої здатності у самців та самок; у самців спо­стерігається атрофія сім’яників, а у самок гине зародок і настає де­генерація яєчників. У телят, ягнят, поросят відмічається дегенера­ція м’язової тканини (білом’язова хвороба).

Вітамін Е дуже поширений у природі. На нього багаті зелені та зернові корми, силос, сінаж, сіно і нестача його в організмі тварин буває рідко.

Вітамін К (філохінон). Є кілька аналогів цього вітаміну — К1, К2, Кз і вікасол. Основна фізіологічна функція його в організмі по­лягає у посиленні згортання крові, він стимулює синтез протромбіну і фібриногену як основних компонентів при утворенні кров’яного згустку. Нестача вітаміну К спостерігається в основному у молодня­ку птиці. При цьому відбуваються крововиливи у травному каналі та печінці, у зв’язку з чим він одержав назву антигеморагічного чинника. У ссавців і дорослої птиці нестачі вітаміну К не відмічено. З одного боку, він синтезується мікрофлорою травного каналу, а з іншого — в достатній для тварин кількості міститься у кормах. Ві­касол випускає фармацевтична промисловість.

Із водорозчинних вітамінів велике значення в годівлі тварин мають В1, В2, Вз, В5, В12. Вони синтезуються мікроорганізмами, які густо населяють передшлунки жуйних і товсту кишку, а також міс­тяться у кормах. Проте інтенсивність їхнього синтезу в товстій киш­ці незначна, і у тварин з однокамерним шлунком може спостеріга­тися нестача вітамінів групи В за низького вмісту їх у кормах. При цьому в раціони додатково вводять вітамінні препарати, які випус­кає промисловість для кормових цілей.

Вітомін В1 (тіамін). Нестача в кормах вітаміну В1 спричинює у тварин втрату апетиту, захворювання нервової системи — полінев­рит, затримання росту, порушення обміну речовин тощо. Тіамін входить до складу ферменту декарбоксилази, яка бере участь у пе­ретворенні піровиноградної кислоти в оцтову. В разі нестачі цього вітаміну у тканинах тварин накопичуються піровиноградна кислота і продукт її відновлення — молочна, які токсично діють на нервову систему, спричинюючи в ній дегенеративні зміни і захворювання тварин. Найчастіше на поліневрит хворіють поросята, молодняк птиці і рідше — доросла птиця. Тварини відстають у рості, у них настає параліч ніг й шийної мускулатури, порушуються діяльність серця та функції травлення. У дорослої птиці знижуються несучість і заплідненість яєць. На вітамін В1 багаті дріжджі, висівки, макуха і шрот, зелені корми, зерно тощо. В раціоні тварин тіаміну достатньо, однак він не дуже стійкий проти нагрівання (крім кислого се­редовища) і руйнується ферментом тіаміназою, яка міститься у си­рій рибі.

Вітамін В2 (рибофлавін) буре участь у процесах тканинного ди­хання. В разі його нестачі в раціонах затримується ріст молодняку. У курчат пальці кінцівок закручуються всередину, і вони пересува­ються на п’яткових суглобах. Під час інкубації яєць спостерігається висока смертність ембріонів. У поросят грубішає і випадає щетина, уражується шкіра. Цей вітамін міститься в тих самих кормах, що й тіамін. Мало його у зерні злаків та коренебульбоплодах.

Вітамін В3 (пантотенова кислота) бере участь у регулюванні жирового обміну і найчастіше нестача його в організмі відчувається за високоенергетичних раціонів. У свиней розвиваються дерматити, виразковий коліт, випадає щетина, з носа виділяється слиз, по­рушується координація руху («гусяча хода»), народжуються ненор­мально розвинені поросята. У птиці уражується нервова система, спостерігається масовий параліч. Найбагатші на вітамін В3 дріж­джі, зелені та зернові корми (крім кукурудзи), трав’яне борошно, висівки. Пантотенова кислота нестійка проти нагрівання і нестача її може настати під час термічної обробки кормів.

Вітамін В5 (нікотинамід) регулює вуглеводний і білковий обмі­ни в організмі та функцію підшлункової залози, стимулює процеси травлення, бере участь більш як у 150 реакціях перенесення водню у клітинах. В організмі тварин може синтезуватися з триптофану. Нестача його буває у 2 — 4-місячних поросят. У них запалюється шкіра, яка вкривається темними плямами, спостерігається ентерит, що супроводиться виснажливим проносом. Захворювання має назву пелагри. У птиці відмічають запалення язика, він стає чорним, ура­жується шкіра, випадає пір’я. Вітамін В5 міститься в тих самих кор­мах, що й В3.

Вітамін В12 (ціанкобаламін) — єдиний, до складу якого входить метал — кобальт. Він відіграє важливу роль у кровотворенні, синте­зі нуклеїнових кислот та амінокислот, бере участьу вуглеводному і жировому обмінах та інших процесах. Міститься лише в кормах тва­ринного походження і синтезується тільки мікроорганізмами шлун­кового каналу за наявності кобальту в раціоні. Вітамін В12 є також у кормових антибіотиках (10 — 12 мг/кг), препараті КМБ-12 (концен­трат метанового бродіння — 30 — 60 мг/кг) і біомасі пропіоновокис- лих бактерій (250 — 400 мг/кг).

Велике значення в життєдіяльності організму тварин мають й інші вітаміни групи В: В6 (піридоксин), Вс (фолієва кислота), В4 (хо­лін), вітамін Н (біотин) та ін.

До водорозчинних належить і протицинговий вітамін С (аскор­бінова кислота). Він бере активну участь в окислювально-відновних реакціях, інактивації токсичних речовин, впливає на функцію залоз внутрішньої секреції, забезпечує дихання клітин, поліпшує засво­єння заліза, посилює захисні функції організму. Цей вітамін міс­титься у зелених кормах, свіжих овочах, картоплі й синтезується мікрофлорою травного каналу. Тварини зазвичай на цингу не хво­ріють, крім мавп і морських свинок.

Таким чином, вивчення хімічного складу кормів у практиці тва­ринництва є одним із найважливіших елементів оцінки їхньої по­живної цінності. Знаючи його, можна роботи висновок про те, які з поживних речовин і в якій кількості містяться у кормі, а звідси — якою мірою вони задовольнятимуть потребу тварин у тих чи інших елементах живлення. Для докладнішого аналізу поживності кормів необхідно визначити, яка кількість поживних речовин може бути використана організмом. А для цього треба знати, що таке перетра­вність кормів, оскільки тварина живе і виробляє необхідну людині продукцію за рахунок того, що перетравлює із спожитих кормів.