Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Грубі корми (сіно, солома, полова та ін.) посідають значне місце у кормовій базі. їх використовують переважно в зимовий період. Цін­ність цих кормів у годівлі тварин велика. Високий вміст клітковини у них надає раціонам певного об’єму, нормалізує роботу шлунка, кишок, сприяє кращому виділенню травних соків. Особливо велике значення мають грубі корми для жуйних. Вони забезпечують ін­тенсивний перебіг бродильних процесів у передшлунках завдяки інтенсивному розвитку мікроорганізмів, за допомогою яких відбува­ється біосинтез мікробного білка, амінокислот, вітамінів групи В, летких жирних кислот. Згодовування сіна в ранньому віці телятам і ягнятам стимулює розвиток передшлунків, що дає змогу переводити їх у більш ранньому віці на рослинні корми. Сіно є незамінним кор­мом у раціонах новотільних корів. Це єдиний з об’ємистих кормів, який містить вітамін В, необхідний для регулювання мінерального обміну в організмі тварин.

Слід зазначити, що для жуйних велике значення в нормалізації процесів травлення та обміну речовин має ступінь подрібнення гру­бих кормів. Згодовування їх у вигляді борошна призводить до роз­ладу травлення і порушення обміну речовин.

Сіно. Отримують його висушуванням скошених трав до вологості 15 — 17 % у польових умовах або штучним способом за допомогою спеціальних агрегатів. Поживність цього корму залежить від бота­нічного складу рослин, фази вегетації під час скошування, умов ви­рощування, заготівлі та зберігання. В середньому поживність 1 кг сіна становить 0,4 — 0,5 к. од., 40 — 80 г перетравного протеїну, 3 — 9 — кальцію, 1 — 4 г фосфору і 10 — 35 мг каротину. Жиру в сіні 1 — 2,5 %, клітковини 25 — 30 і безазотистих екстрактивних речовин 38 — 42 %.

Під час висушування трав на сіно в рослинах відбуваються скла­дні біохімічні процеси, які супроводжуються втратою поживних ре­човин. У свіжоскошеній траві клітини продовжують функціонувати в умовах «голодного обміну» завдяки використанню резервних вуг­леводів, окиснюючи їх до СО2 і води. При цьому частково розпада­ються білки, окиснюється каротин. Загальні втрати органічної речо­вини у цей період досягають 1 % за добу. У разі втрати 40 — 50 % во­логи клітини відмирають і настає фаза автолізу — безсистемної дії ферментів і внаслідок розпаду речовин втрачається 20 — 25 % енер­гії. В разі висушування трав на сіно в польових умовах унаслідок біохімічних процесів, механічних втрат під час скошування, згрі­бання, транспортування загальні втрати поживних речовин станов­лять 30 — 40, а каротину — до 90 %. Якщо сіно заготовляють у него­ду, втрати досягають 50 % і більше. У разі змочування трав росою та дощем у період автолізу розвиваються мікробіологічні процеси, ви­миваються розчинні речовини, сіно буріє й чорніє. На зволоженій масі за підвищеної температури розвиваються плісеневі гриби, які уражують корм токсичними речовинами.

Технологія заготівлі сіна складається з кількох операцій. Якщо його заготовляють розсипним, трави скошують (бобові для швидшо­го висихання плющать) і у разі потреби розтрушують. У разі втрати 45 — 55 % води згрібають у валки, де досушують до вологості 22 — 35 % і підбирають у копиці, а за вологості не вище від 20 % — скиртують. Під час скиртування сіно з вищою вологістю пошарово переклада­ють сухою соломою або солять. Кухонну сіль вносять пошарово через кожні 40 — 50 см по 8 — 12 кг на 1 т сіна.

Подрібнене сіно має низку переваг перед неподрібненим. Воно краще поїдається тваринами і можна механізувати процеси роздаван­ня, змішувати його з іншими кормами, однак під час заготівлі збіль­шуються механічні втрати. Заготовляють подрібнене сіно, досушуючи траву у валках до повного висихання (20 % вологи), потім підбирають з одночасним подрібненням і транспортують до місця зберігання — сіносховищ. Оптимальна довжина подрібненого сіна — 8 — 10 см.

Під час заготівлі пресованого сіна масу вологістю 25 — 30 % під­бирають прес-підбирачем й формують прямокутні кипи масою бли­зько 25 кг, які обв’язують шпагатом чи дротом, або циліндричні ру­лони від 250 кг до 1 т. Кипи досушують у сонячну погоду в полі, піс­ля чого підбирають і транспортують до місця зберігання (рис. 3.1).

Сіно також брикетують. У такому вигляді воно поєднує якості по­дрібненого та пресованого. При цьому відпадає потреба у в’язаль­ному матеріалі й значно зменшується об’єм сіна, що поліпшує умови транспортування, розвантаження, зберігання і роздавання тва­ринам. Під час брикетування масу з валків збирають, коли в


Рис. 3.1. Сіносховище критого типу


логість її становитиме 15 — 18 %. Якщо вологість вища, брикети піс­ля висихання розсипаються.

Для зменшення втрат поживних речовин під час сушіння засто­совують активне вентилювання розсипного, подрібненого і пресова­ного сіна в скиртах або сіносховищах. Прив’ялену до вологості 35 — 40 % масу складають пошарово на трапецієподібний дерев’яний чи металевий каркас (повітророзподільник), висота кожного шару

1,5 — 2 м, і подають за допомогою вентилятора гаряче або холодне повітря. Перші два дні вентилюють безперервно, потім, коли сіно у верхніх шарах стане сухим, — періодично. Після висихання першо­го шару сушать другий і так продовжують доти, поки загальна висо­та скирти не досягне 4 — 5 м.

Заготівля сіна із застосуванням активного вентилювання забез­печує краще зберігання поживних речовин (табл. 3.2).

3.2. Вплив різних способів сушіння трави на поживність 1 кг люцерно­вого сіна (в середньому за два роки)

Спосіб сушіння

Кормові оди­ниці

Перетравний протеїн, г

Каротин, мг

У полі

0,45

81

15

Із застосуванням активного вен-




тилювання

0,64

136

37

(1 Середня добова даванка сіна в раціонах корів у зимовий період становить 5 — 7 кг, молодняку великої рогатої худоби до року — 2 — 4, старше від року — 4 — 6, овець — 1 — 2 і коней — 8 — 10 кг.

Сіно залежно від ботанічного складу та умов вирощування трав буває чотирьох видів: сіяне бобове, сіяне злакове, сіяне бобово- злакове і сіно природних сіножатей.

Усі види сіна за якістю поділяють на три класи: перший, другий і третій (табл. 3.3). Якщо воно не задовольняє вимог класного, його відносять до некласного (нестандартного). У бобовому сіні першого класу має бути не менше ніж 90 % бобових рослин, другого — 75 і третього — 60 %. Таку саму кількість злакових рослин має містити залежно від класу і злакове сіно, а бобово-злакове — бобових трав відповідно 50, 35 і 20 %. Для сіна природних сіножатей допускаєть­ся вміст отруйних і шкідливих трав для першого класу 0,5, другого і третього — 1 %.

3.3. Вимоги до сіна за державним стандартом 4808-87







Вид

сіна







сіяне бобове

сіяне злакове

сіяне бобово- злакове

природних

сіножатей

Показник

Клас

перший



перший



перший



перший




й

и

и

р

третій

й

и

и

р

третій

й

и

и

р

третій

другий

третій

Масова частка













сирого протеїну













в сухій речови­ні не менше, %

16

13

10

13

10

8

14

11

9

11

9

7

Поживність













1 кг сухої речо­













вини:













обмінної енер­













гії не менше, МДж/кг

9,2

8,8

8,2

8,9

8,5

8,2

9,1

8,6

8,2

8,9

8,5

7,9

або кормових













одиниць не менше

0,68

0,62

0,54

0,64

0,58

0,54

0,67

0,60

0,54

0,64

0,58

0,50

Під час органолептичного оцінювання якості сіна визначають колір, запах, фазу збирання трав за наявністю у сіні суцвіття чи на­сіння або за його кольором, облистяність, а також вологість, запиле­ність, уміст неїстівних домішок та ознаки псування. Якщо зразок сіна, взятий для дослідження, має більше ніж 10 % зіпсованого, ви­користовувати його на корм без висновку фахівців ветеринарної ме­дицини не можна.

У разі висушування подрібненої трави штучним зневодненням на спеціальних високотемпературних установках типу АВМ до во­логості 10 - 12 % одержують трав’яне борошно аботрав’яну січку (виключають додаткове подрібнення). В 1 кг свіжовиготовленого трав’яного борошна міститься 0,65 — 0,75 к. од., 80 — 120 г перетрав­ного протеїну і 150 — 250 мг каротину. Для кращого збереження ка­ротину (окиснюється киснем повітря) трав’яне борошно гранулюють, зберігають у паперових чи поліетиленових мішках й обробляють антиокислювачами (сантохін, дилуїдин).

У разі подрібнення сіна дробаркою отримують сінне борошно. Воно має нижчу поживність, ніж трав’яне, і залежить від якості сіна.

(1 Трав’яне та сінне борошно згодовують різним видам і групам тва­рин. Коровам та бугаям його вводять до раціону 1 — 2 кг, молодняку великої рогатої худоби — 0,5 — 1, вівцям залежно від віку — 0,05 — 0,3, свиноматкам і кнурам — 0,3 — 0,8, поросятам — 0,03 — 0,2 кг. Птиці до складу комбікорму вводять 3 — 5 % трав’яного борошна за масою.

Солома — це стебла злакових і бобових культур після обмолоту. Вона містить 32 — 37 % клітковини, 4 — 7— протеїну, 1 — 2 — жиру, 30 — 40 — безазотистих екстрактивних речовин і 4 — 7 % золи. В ярій соломі порівняно з озимою дещо менше клітковини й більше про­теїну. Енергетична поживність 1 кг соломи озимих злаків — 0,20 — 0,22 к. од., а ярих — 0,25 — 0,30, у соломі бобових більше протеїну та мінеральних речовин, ніж у злакових.

Внаслідок низької поживності солому використовують як баласт­ний корм для надання раціонам потрібного об’єму та підтримання нормальних процесів травлення у жуйних при згодовуванні водя­нистих і гранульованих кормів.

Ш Дорослій великій рогатій худобі на день дають 5 — 6 кг соломи, робочим коням — до 5, вівцям 1 — 2 кг. Телятам до 9-місячного віку і плідникам її згодовувати не слід.

Якщо солома в раціоні є основним грубим кормом, то її треба від­повідно обробляти перед використанням. Підготовлену солому тва­рини поїдають краще. Так, непідготовленої корови поїдають 2 — 3 кг, а здобреної коренеплодами і концкормами — 5 — 6 кг.

Розроблено багато способів підготовки соломи до згодовування, їх можна розподілити на три групи: фізико-механічні — подрібнення, запарювання, заварювання, здобрювання, гранулювання, екструду- вання, автоклавування; біологічні — самозігрівання, силосування, дріжджування, обробка ферментними препаратами; хімічні — вап­нування, кальцинування, обробка лугами, кислотами та ін.

Подрібнення соломи на січку — найпоширеніший спосіб підготов­ки її до згодовування. Січку перед використанням зволожують під­соленою водою, здобрюють подрібненими коренебульбоплодами, концкормами, а також заварюють, запарюють, обробляють хімічни­ми речовинами тощо. Для великої рогатої худоби солому подрібню­ють на часточки завдовжки 4 — 5, овець і коней — 2 — 3 см.

Січку заварюють окропом, що підвищує її смакові якості та по­їдання. На 100 кг січки витрачають до 100 л кип’яченої води. Вуг­леводи соломи за температури 80 — 90 °С карамелізуються, і січка набуває приємного аромату.

Запарюють січку у спеціальних місткостях, пропускаючи через зволожену масу пару від котлів-пароутворювачів упродовж 30 — 40 хв, і залишають під парою закриту місткість на 4 — 6 год. Згодовують січку теплою, за температури 30 — 35 °С.

Заслуговують на увагу термічна обробка соломи в автоклавах (баротермічна), гранулювання та екструдування. Після термічної обробки солома стає м’якою, набуває приємного запаху, знешкоджу­ється від токсинів мікроорганізмів.

Для самозігрівання січку змочують водою (60 — 70 % маси со­ломи), щільно укладають у спеціальні ящики чи облицьовані ями, накривають кришкою, на яку кладуть гніт (вантаж) і залишають на 3 — 4 дні. У вологій соломі температура підвищується до 50 °С і ви­ще, вона стає м’якою і має злегка прілуватий запах, її згодовують великій рогатій худобі, але не рекомендується давати коням.

Солому можна силосувати. Часто силосують її із зеленою масою ви­сокої вологості, укладаючи їх пошарово, змішують із подрібненими ко­ренеплодами, баштанними культурами. Під час силосування у чисто­му вигляді зволожують водою (70 кг/ц), вносять бактеріальні закваски (10 г/т), ферментні препарати. У зв’язку з низьким умістом у соломі цукрів під час силосування додають житнє борошно (2 — 2,5 кг/т), ме­лясу, молочну сироватку. Засилосовану солому ретельно вкривають і через 4 — 5 тижнів вона готова для згодовування.

Фізичні методи обробки соломи перед використанням сприяють кращому її поїданню і суттєво не впливають на енергетичну цін­ність. Обробка хімічними й термічними способами підвищує пере­травність і в 1,5 — 2 рази поживність соломи. Під дією лугів і кислот відбуваються зміни в її структурі — порушуються зв’язки целюлози з інкрустуючими речовинами, розчиняються пектинові речовини, частково лігнін. Це дає можливість ферментам травних соків про­никати до вмісту клітин.

Застосовують різні способи хімічної обробки соломи. Найпошире­ніший із них — вапнування. На 1 т соломи витрачають 30 кг нега­шеного вапна, яке розбавляють у 1,5 — 2 т води. Солому змочують, складають купами, витримують 24 год, потім згодовують тваринам. Обробляють її також їдким натром із розрахунку 30 — 40 кг на 1 т сухої соломи. Зволожують концентрованим розчином лугу, залиша­ючи на 12 — 24 год, після чого використовують.

З метою збагачення протеїном солому в скиртах обробляють вод­ним розчином аміаку 25%-ї концентрації. Скирту вкривають полі­етиленовою плівкою, вводять аміачну воду з розрахунку 120 кг на 1 т соломи. Оброблену солому залишають укритою впродовж 10 — 15 днів. Потім укриття знімають для вивітрювання надлишку аміаку і через 2 — 3 дні згодовують тваринам.

Крім соломи, у годівлі тварин використовують стрижні качанів кукурудзи (0,37 к. од. і 13 — 15 г перетравного протеїну), кошики со­няшнику (0,13 к. од. і 19 г перетравного протеїну), їх подрібнюють і дають у суміші з іншими кормами.

Запаси грубих кормів у господарстві визначають обчисленням маси скирти через об’єм у кубометрах і масу 1 м3 сіна чи соломи. Маса 1 м3 сіна залежно від його ботанічного складу через 30 днів піс­ля скиртування коливається в межах 50 — 70 кг, а соломи через 45 днів після скиртування — 35 — 50 кг без полови і 40 — 60 із половою. Об’єм скирт визначають за формулами: високих гостроверхих

О = (П • 0,52 - Ш • 0,46) • ШД;

середніх і низьких гостроверхих

О = (П • 0,52 - Ш • 0,44) • ШД;

плоских

О = (П • 0,52 - Ш • 0,55) • ШД;

стогів круглих низьких

О = СП2/33;

стогів круглих високих

О = (0,04П - 0,12С) •С2;

де О — об’єм, м3; П — перекидка, м; Ш — ширина, м; Д — довжина, м; С — окружність, м.

Полову одержують під час обмолоту зерна. До її складу входять плітки зерен, дрібні частинки стебел, биті колоски, домішки бур’янів. Вона має вищу поживність, ніж солома, — 0,30 — 0,40 к. од. Найцінніша полова гречана, лляна, конюшинова, її згодовують пе­реважно свиням. Полову злаків і бобових дають жуйним і коням. Перед згодовуванням полову остистих злаків запарюють, оскільки ості подразнюють слизову оболонку ротової порожнини.

Господарське оцінювання грубих кормів проводять органолеп­тично відповідно до вимог галузевих стандартів.