4.9. Утримання, годівля та доїння корів

Утримання корів. У тваринництві рік поділяють на два пері­оди: зимово-стійловий (205 — 210 днів) і літній (150 — 155 днів). У молочному і молочно-мясному скотарстві залежно від природно- економічних умов господарства застосовують такі системи утриман­ня корів: цілорічну стійлову, стійлово-пасовищну та стійлово- табірну.

У районах з великою розораністю земель практикують стійлову чи стійлово-табірну систему. В разі першої тварин цілорічно утри­мують на прив’язі в закритих приміщеннях з обов’язковими щоден­ними прогулянками на вигульних майданчиках, споруджених біля приміщень (рис. 4.11). Друга система передбачає утримання в стій­ловий період у капітальних приміщеннях на прив’язі, а влітку тва­рин переводять до таборів, розміщених біля полів кормової сівозмі­ни з культурами зеленого конвеєра. Протягом доби їм надають ак­тивний моціон.

Стійлово-пасовищну систему застосовують у господарствах, які мають природні та штучні пасовища. Тварин утримують у примі­щеннях, а влітку їх випасають на пасовищах неподалік від ферми (рис. 4.12).

Кращим варіантом є створення культурних пасовищ. Усю їхню площу розбивають на загони і згідно з графіком на них випасають худобу. На високопродуктивних штучних пасовищах на корову від­водять 0,2 — 0,3, а на природних випасах — 0,5 — 1 га. Пасовищне утримання позитивно впливає на здоров’я, продуктивність та від­творні функції тварин.

У товарних і племінних господарствах для худоби молочних та комбінованих порід застосовують прив’язну систему утримання. Ко­рівники будують дворядні на 100 і чотирирядні на 200 голів (рис. 4.13). Залежно від способу роздавання кормів корів розміщують у приміщенні за двома варіантами.

Якщо використовують мобільні засоби роздавання кормів, то ко­рів ставлять головами до кормового проходу. У корівниках на 100 голів є один центральний прохід для роздавання кормів і два гно­йових, розміщених із протилежного боку приміщень.

У разі використання стаціонарних роздавачів кормів РВК-Ф-74 корів розміщують головами у протилежні боки, тоді центральний прохід буде гнойовий, а з протилежних боків обладнують годівниці з конвеєрами для переміщення кормів вздовж годівниць.

У приміщенні для кожної корови обладнують стійло, годівницю і автонапувалку ПА-ІА або АП-ІА одну на два суміжні стійла. Най­більш поширені годівниці із задньою стінкою заввишки 70 см і пе­редньою 20 — 30 см. їхні переваги перед низькими полягають у то­му, що корови не викидають кормів, не проходять уперед і не топ­чуть їх. Довжину стійла визначають вимірюванням косої довжини тулуба (від плечо-лопаткового з’єднання до сідничних горбів) плюс

7,5 см, а ширина становить 80 % його довжини.

Найчастіше застосовують вертикальну ланцюгову прив’язь, яка складається з двох ланцюгів завдовжки 155 і 50 см. Короткий лан­цюг закінчується кільцями й надівається на довший, який знизу кріпиться до годівниці, а зверху кільцем начіплюється на гак.

Останнім часом на фермах із прив’язним утриманням почали ви­користовувати прив’язь типу ОСП-Ф-26, яка дає можливість авто­матизувати процес прив’язування та відв’язування корів. На шию тварин надівають ошийник із ланцюжком і гумовою грушею, а на годівницях прикріплюють металеву пластинку з прорізами. Коли корова заходить у стійло і опускає шию в годівницю, відбувається її самофіксація. Поворотом важеля, що розміщений над годівни­цями у кінці приміщення, зміщується пластинка, і корова розфік- совується.

Найбільш поширена у стійлах дерев’яна підлога. Для утеплення стійл і поліпшення гігієнічних умов утримання використовують під­стилку (солому, торф, тирсу) з розрахунку 2 — 4 кг на корову за добу, яка вбирає вологу, шкідливі гази й запобігає забрудненню тварин.

Над стійлом кожної корови має бути табличка із зазначенням клички, ідентифікаційного номера, породи і породності, походжен­ня, дати народження, чергового отелення та продуктивності.

Біля приміщення влаштовують вигульні або вигульно-кормові майданчики. Останні обладнують годівницями з невеликими наві­сами над ними, а посередині — напувалками АГК-4А (одна на 100 корів). Майданчики будують із розрахунку 8 м² площі з твердим по­криттям і 12 — 15 м² без покриття на кожну корову. Прогулянки тривають 2 — 4 год на добу, бажано практикувати й активний мо­ціон. Одним із елементів догляду за тваринами є щоденне їх чи­щення.

Прив’язне утримання дає можливість ретельно нормувати годів­лю, роздоювати корів, спостерігати за станом здоров’я, проявом охо­ти, здійснювати догляд з урахуванням індивідуальних особливос­тей. Проте воно потребує значно більших затрат праці на роздаван­ня кормів, доїння, видалення гною, проведення прогулянок.

На молочній фермі застосовують одно- і двозмінну організацію праці. Групу корів за умов однозмінної роботи доглядає одна дояр­ка, яка протягом дня має дві перерви. У разі двозмінної роботи групу корів обслуговують дві доярки, кожна з яких працює по

7 год. Така форма організації праці є найпрогресивнішою і відпові­дає вимогам сучасних механізованих сільськогосподарських під­приємств.

Навантаження на одну доярку за прив’язного утримання стано­вить 20 — 25 корів, а затрати праці на 1 ц молока — 3 — 4 люд.-год. Отже, навантаження на одного працівника менше, а затрати праці на 1 ц молока з однаковими надоями в 1,3 — 1,6 раза більші, ніж за безприв’язного утримання.

Прив’язне утримання не дає повною мірою створити для тварин нормальний повітряно-світловий режим у приміщенні й за­безпечити їх активним моціоном. Недосконалі конструкція буді­вель, обладнання вентиляції, каналізації та неправильна їх екс­плуатація зумовлюють у корівниках підвищену вологість, а повітря містить більше від норми вуглекислоти та аміаку. Тварини мало піддаються ультрафіолетовому опроміненню, під дією якого в орга­нізмі утворюється вітамін Б, що бере участь у регулюванні міне­рального обміну.

На фермах із прив’язним утриманням гній видаляють конвеєра­ми ТСН-2, ТСН-3,0Б, ТСН-160А, ТШ-30А. Корми роздають мобіль­ними кормороздавачами КТУ-10А, КПТ-10, КРС-15А або стаціонар­ним РВК-Ф-74.

Годівля тварин. Ефективне використання великої рогатої худо­би передусім залежить від умов годівлі. В період доместикації вона пристосувалася до споживання і перетравлювання великої кількості соковитих і грубих кормів із значним умістом клітковини. Основни­ми соковитими кормами є силос, коренебульбоплоди, грубими — солома, сіно (лучне, злакове, бобове), сінаж.

Тварини краще й апетитніше поїдають і перетравлюють соковиті корми. Поєднання їх із сіном сприяє оцтовокислому бродінню в рубці, завдяки якому підвищується вміст жиру в молоці. Згодовування ве­ликих даванок концентрованих кормів зумовлює підвищення інтен­сивності пропіоновокислого бродіння і збільшення кількості пропіо- нової кислоти в рубці, що призводить до зниження жирності молока.

У випадку, коли раціон великої рогатої худоби містить недостатню кількість перетравного протеїну, його поповнюють синтетичними сполуками (сечовина, амонійні солі тощо). Так, дійним коровам їх дають із розрахунку 100 — 150 г, молодняку старше від 6-місячного віку — 40 — 50, молодняку на відгодівлі — 50 — 80 г на добу.

З метою забезпечення продуктивності корів 3500 — 4000 кг моло­ка на стійловий період необхідно заготовити кормів, у середньому на голову: грубих — 14 ц, соковитих — 80 — 120, концентрованих —

12 - 14 ц.

Послідовність роздавання кормів може бути різною. Проте най­доцільніше згодовувати спочатку концентровані, потім коренеплоди й силос і в останню чергу грубі корми. Невелику кількість певного корму розділяють на одну-дві даванки.

Годівля дійних корів. На фермах застосовують групову годівлю корів, а для високопродуктивних — індивідуальну. Відповідно до раціону корми видають на групу тварин і роздають залежно від продуктивності кожної. Даванки грубих і силосу за кількістю орієнтовно однакові, а концкормів та коренеплодів — згідно з рівнем надоїв. В основному поширене триразове роздавання кормів упродовж дня до або після доїння.

Норми годівлі дійним коровам визначають залежно від живої маси, продуктивності, віку й вгодованості. Після проведення контрольного доїння їх коригують відповідно до продуктивності тварин.

У виробничих умовах раціони для дійних корів складають за та­кими показниками: кормові одиниці, перетравний протеїн, кальцій, фосфор, каротин і кухонна сіль. Нині із цієї метою застосовують де­талізовані норми годівлі з урахуванням 24 контрольних показників: кормові одиниці, обмінна енергія, суха речовина, сирий і пере­травний протеїн, сира клітковина, крохмаль, цукор, сирий жир, ку­хонна сіль, кальцій, фосфор, магній, калій, сірка, залізо, мідь, цинк, кобальт, марганець, йод, каротин, вітаміни Б та Е.

Енергія поживних речовин корму є одним із основних чинників щодо забезпечення високої продуктивності тварин. Для функціону­вання організму корові живою масою 550 — 600 кг на добу необхідно 31 401 — 32 657 кДж і на утворення 10 кг молока 29 810 кДж нетто- енергії (табл. 4.3).

Дійним коровам у стійловий період згодовують сіно, солому, сі­наж, силос, жом, кормові буряки, моркву, концкорми; в пасовищ­ний— зелені й концентровані корми (табл. 4.4). Об’ємисті роздають із розрахунку на 100 кг живої маси 1,5 — 3 кг грубих, із яких сіна не менше ніж 50 % (мінімальна його даванка — 1 кг на 100 кг живої маси), 8 — 10 кг соковитих, у тому числі силосу 50 — 60 %.

Концентровані корми вводять у раціон із урахуванням добового надою: до 10 кг — 100 г, 10 - 15 — 100 - 150, 15 - 20 — 150 - 200, 20 - 25 — 250 - 300 і понад 25 кг — 300 - 350 г на 1 кг молока.

Раціон корови має бути збалансованим за загальною поживніс­тю, а вміст сухої речовини з розрахунку на 100 кг живої маси пови­нен становити 2,8 - 3,2, високопродуктивної — 3,5 - 3,8 кг. Для під­тримання життєдіяльності організму необхідно 1 к. од. із розрахун­ку на 100 кг живої маси та 0,5 к. од. на продукування 1 кг молока.

У годівлі дійних корів дуже важливою є збалансованість раціону за перетравним протеїном. Його нестача спричинює збільшення ви­трат кормів на одиницю продукції, зниження продуктивності й вмі­сту жиру в молоці. Тварині з добовим надоєм 10 кг на 1 к. од. необ­хідно 95 г, а з надоєм 20 кг і більше — 105 - 110 г перетравного про­теїну. Нестачу в раціоні протеїну поповнюють за рахунок сіна бобо­вих та макухи олійних культур.

Травлення в рубці корів відбувається нормально за відповідного співвідношення протеїну й вуглеводів, які контролюються цукрово- протеїновим співвідношенням. На 100 г перетравного протеїну в раціоні корів має бути 100 - 130 г, або на 1 кг живої маси 3 - 4 г цук­ру, співвідношення крохмалю і цукру 1,3 - 1,5 : 1.

Недостатня кількість жиру в раціонах призводить до зниження його вмісту в молоці, оскільки жир кормів є джерелом високомоле- кулярних ненасичених жирних кислот. Норма даванки жиру стано­вить 60 - 65 % загального вмісту його в добовому надої.

Із розрахунку на суху речовину в раціоні корів має бути: сирого протеїну — не менше ніж 14 %, клітковини — 16 - 28, жиру — 2 - 3, цукру — 11 - 15 %. Зниження сирого протеїну менше ніж 12 % зу­мовлює зростання витрат азотистих речовин на утворення молока. Збільшення клітковини в кормі на 1 % понад норму знижує пере­травність сухої речовини на 0,88 %. Рівень цукру в раціоні вище ніж

15 % погіршує використання азоту й засвоєння клітковини в рубці тварини, її вміст у раціоні для корів із надоєм до 10 кг має досягати

28 %, із надоєм 30 кг і більше — 18 - 16 %.

Раціон збалансовують за основними макроелементами (кальцій, фосфор, натрій, хлор, магній, калій, сірка). На 100 кг живої маси коровам забезпечують: кальцію — 5, фосфору — 0,7 г; на 1 кг моло­ка відповідно 4 та 3,2. Нестача в раціоні мікроелементів (марга­нець, йод, кобальт, мідь, цинк) спричинює затримку в рості, шлун­ково-кишкові розлади, порушення відтворних функцій.

Для нормалізації обмінних процесів та відтворних функцій корів необхідно забезпечувати каротином і вітамінами Б та Е. Каротин нормують із розрахунку 30 мг на 100 кг живої маси і 25 мг на 1 кг молока. У літній період основними в раціонах є зелені, яких згодо­вують залежно від рівня молочної продуктивності 40 - 70 кг за добу, та концентровані корми.

Доїння корів. Правильна організація й техніка доїння забезпе­чують найповніше виведення молока з вим’я і посилене його утво­рення в проміжках між доїннями. Процес доїння складається з під­мивання вим’я, витирання з легким масажуванням, здоювання пер­ших цівок молока, власне доїння й додоювання.

Вим’я корів підмивають із відра, використовуючи кухоль, або во­дою зі шланга з розпилювачем із посудини, розміщеної на дроті для вільного пересування вздовж приміщення. Після підмивання вим’я витирають чистим рушником або спеціальною серветкою, бажано змоченою у дезінфікуючому розчині (0,5 — 0,75%-й розчин гіпохло­риту йоду, 1%-й розчин хлораміду Б, 4%-а водна суміш 20 % гек­сахлорофену та 80 % триетаноламіну). Такий спосіб підготовки за­побігає бактеріальному забрудненню молока.

Операції з підготовки до доїння зумовлюють рефлекс молоко­віддачі. У випадку, коли молоко не виділяється, частки вим’я злегка масажують, погладжуючи їх пальцями зверху вниз. Після цього здоюють перші 2 — 3 цівки молока у спеціальний кухоль для вияв­лення маститу у корів, а також із метою зменшення бактеріального забруднення. Тільки тоді, коли корова припустила молоко, оператор надіває на дійки доїльні стакани. Тривалість підготовки корови до доїння — не більше ніж 1 хв, оскільки час від початку підготовки вим’я до моменту припускання молока становить усього 40 — 80 с.

У практиці скотарства використовують ручне (частіше в невели­ких фермерських господарствах) і машинне доїння. За ручного до­їння дійку захоплюють усіма пальцями з подальшим натисканням почергово пальцями руки. Під тиском молока сфінктер дійки від­кривається і молоко виводиться з частки вим’я. Доїти корову треба швидко, здійснюючи 80 — 100 стискань за 1 хв.

У кінці доїння проводять заключний масаж вим’я, після чого ко­рову додоюють. Щоденний масаж вим’я сприяє підвищенню надоїв на 10 - 14 %.

Основним способом є машинне доїння корів, яке полегшує працю оператора і дає можливість обслуговувати поголів’я у 2 — 3 рази бі­льше, що підвищує продуктивність праці та знижує собівартість мо­лока.

Доїльні стакани на дійки вим’я надівають у такій послідовності: спочатку на задню ліву, потім передню ліву, задню праву й передню праву, або спочатку на задні, а потім передні дійки. Передчасне їх надівання спричинює затримку молоковіддачі, а запізнення — не­повне видоювання молока.

Активна молоковіддача у корови триває 5 — 6 хв, але основна ча­стина молока видоюється протягом 2 — 4 хв. Тривале доїння (7 хв і більше) спричинює неповне видоєння молока, оскільки гормон ок- ситоцин впливає на молоковіддачу впродовж 3 — 6 хв.

Під кінець доїння проводять заключний масаж легким погла­джуванням і здавлюванням окремих часток вим’я. Далі застосову­ють машинне додоювання, відтягуючи колектор однією рукою впе­ред і вниз, а другою зверху вниз погладжуючи окремі частки вим’я. Вручну тварину не додоюють, бо це призводить до порушення нор­мального рефлексу молоковіддачі й привчає її до неповного відда­вання молока в доїльний апарат.

Після додоювання і закінчення молоковіддачі з дійок відразу знімають доїльні стакани, оскільки перетримання останніх призво­дить до порушення кровообігу та гальмування молоковіддачі, а вплив вакууму є однією з причин захворювання корів на мастит. Після закінчення доїння доїльні апарати, молокопроводи та інший молочний посуд ретельно миють з використанням миючих та дезін- фікуючих розчинів.

За умови прив’язного утримання в стійлах корів доять на доїль­них установках ДАС-2В і УДБ-100. Влітку, коли їх випасають, за­стосовують пересувні доїльні установки УДП-8, УДП-12. У разі до­їння корів у стійлах у переносні відра використовують два апарати. При цьому за 1 год оператор видоює 16 — 18 корів.

Для доїння корів у стійлах застосовують також доїльну установ- ку-молокопровід (АДМ-8А), «Брацлавчанка» (УДМ-50, УДМ-100, УДМ-200), яка розрахована на обслуговування 50, 100 і 200 тварин. Доїти корів у молокопровід бажано трьома апаратами, що дає мож­ливість видоювати за 1 год 50 голів.

Значного поширення набули двотактні доїльні апарати, які да­ють змогу скоротити тривалість доїння корів, їх використовують для доїння у відра та молокопровід.

У виробництві застосовують доїльні апарати АДУ-1, ДА-Ф-50. Найпоширенішим є доїльний апарат АДУ-1. На відміну від серій­них, він складається з пульсатора з нерегульованою частотою пуль­сацій (67 ± 5 на хв), а також пластмасового прозорого колектора з кутом нахилу 75°, прозорого молочного шланга для спостерігання за молоковиведенням. У колекторі тритактної модифікації затискач на молочному шлангу замінено клапаном вимикання апарата від вакууму, об’єм колектора збільшено у 1,5 раза, підвищено швидкість доїння у двотактних на 7 %, тритактних — 15 %.

У більшості господарств застосовують триразове доїння. Це дає можливість отримати молока на 8 — 12 % і молочного жиру на 0,1 — 0,15 % більше. У практиці скотарства значного поширення на­буває дворазове доїння, оскільки з його застосуванням затрати пра­ці знижуються на 25 — 30 %. Основою для його впровадження є де­пресія в секреції молока, що настає після заповнення вим’я корів на 80 % протягом 12 год. Максимальну кількість молока від корови отримують завдяки якісному доїнню, а не його багатократності. У країнах з розвиненим молочним скотарством корів зазвичай доять два рази на добу.