Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.9. Утримання, годівля та доїння корів

Утримання корів. У тваринництві рік поділяють на два пері­оди: зимово-стійловий (205 — 210 днів) і літній (150 — 155 днів). У молочному і молочно-мясному скотарстві залежно від природно- економічних умов господарства застосовують такі системи утриман­ня корів: цілорічну стійлову, стійлово-пасовищну та стійлово- табірну.

Рис. 4.11. Утримання корів на вигульних майданчиках


У районах з великою розораністю земель практикують стійлову чи стійлово-табірну систему. В разі першої тварин цілорічно утри­мують на прив’язі в закритих приміщеннях з обов’язковими щоден­ними прогулянками на вигульних майданчиках, споруджених біля приміщень (рис. 4.11). Друга система передбачає утримання в стій­ловий період у капітальних приміщеннях на прив’язі, а влітку тва­рин переводять до таборів, розміщених біля полів кормової сівозмі­ни з культурами зеленого конвеєра. Протягом доби їм надають ак­тивний моціон.

Стійлово-пасовищну систему застосовують у господарствах, які мають природні та штучні пасовища. Тварин утримують у примі­щеннях, а влітку їх випасають на пасовищах неподалік від ферми (рис. 4.12).

Рис. 4.12. Випасання корів на культурних пасовищах


Кращим варіантом є створення культурних пасовищ. Усю їхню площу розбивають на загони і згідно з графіком на них випасають худобу. На високопродуктивних штучних пасовищах на корову від­водять 0,2 — 0,3, а на природних випасах — 0,5 — 1 га. Пасовищне утримання позитивно впливає на здоров’я, продуктивність та від­творні функції тварин.

У товарних і племінних господарствах для худоби молочних та комбінованих порід застосовують прив’язну систему утримання. Ко­рівники будують дворядні на 100 і чотирирядні на 200 голів (рис. 4.13). Залежно від способу роздавання кормів корів розміщують у приміщенні за двома варіантами.


Рис. 4.13. Поперечний розріз чотирирядного корівника із прив’язним утриманням корів на 200 голів:

1 — гнойовий прохід; 2 — стійла; 3 — годівниці; 4 — кормовий прохід


Якщо використовують мобільні засоби роздавання кормів, то ко­рів ставлять головами до кормового проходу. У корівниках на 100 голів є один центральний прохід для роздавання кормів і два гно­йових, розміщених із протилежного боку приміщень.

У разі використання стаціонарних роздавачів кормів РВК-Ф-74 корів розміщують головами у протилежні боки, тоді центральний прохід буде гнойовий, а з протилежних боків обладнують годівниці з конвеєрами для переміщення кормів вздовж годівниць.

У приміщенні для кожної корови обладнують стійло, годівницю і автонапувалку ПА-ІА або АП-ІА одну на два суміжні стійла. Най­більш поширені годівниці із задньою стінкою заввишки 70 см і пе­редньою 20 — 30 см. їхні переваги перед низькими полягають у то­му, що корови не викидають кормів, не проходять уперед і не топ­чуть їх. Довжину стійла визначають вимірюванням косої довжини тулуба (від плечо-лопаткового з’єднання до сідничних горбів) плюс

7,5 см, а ширина становить 80 % його довжини.

Найчастіше застосовують вертикальну ланцюгову прив’язь, яка складається з двох ланцюгів завдовжки 155 і 50 см. Короткий лан­цюг закінчується кільцями й надівається на довший, який знизу кріпиться до годівниці, а зверху кільцем начіплюється на гак.

Останнім часом на фермах із прив’язним утриманням почали ви­користовувати прив’язь типу ОСП-Ф-26, яка дає можливість авто­матизувати процес прив’язування та відв’язування корів. На шию тварин надівають ошийник із ланцюжком і гумовою грушею, а на годівницях прикріплюють металеву пластинку з прорізами. Коли корова заходить у стійло і опускає шию в годівницю, відбувається її самофіксація. Поворотом важеля, що розміщений над годівни­цями у кінці приміщення, зміщується пластинка, і корова розфік- совується.

Найбільш поширена у стійлах дерев’яна підлога. Для утеплення стійл і поліпшення гігієнічних умов утримання використовують під­стилку (солому, торф, тирсу) з розрахунку 2 — 4 кг на корову за добу, яка вбирає вологу, шкідливі гази й запобігає забрудненню тварин.

Над стійлом кожної корови має бути табличка із зазначенням клички, ідентифікаційного номера, породи і породності, походжен­ня, дати народження, чергового отелення та продуктивності.

Біля приміщення влаштовують вигульні або вигульно-кормові майданчики. Останні обладнують годівницями з невеликими наві­сами над ними, а посередині — напувалками АГК-4А (одна на 100 корів). Майданчики будують із розрахунку 8 м2 площі з твердим по­криттям і 12 — 15 м2 без покриття на кожну корову. Прогулянки тривають 2 — 4 год на добу, бажано практикувати й активний мо­ціон. Одним із елементів догляду за тваринами є щоденне їх чи­щення.

Прив’язне утримання дає можливість ретельно нормувати годів­лю, роздоювати корів, спостерігати за станом здоров’я, проявом охо­ти, здійснювати догляд з урахуванням індивідуальних особливос­тей. Проте воно потребує значно більших затрат праці на роздаван­ня кормів, доїння, видалення гною, проведення прогулянок.

На молочній фермі застосовують одно- і двозмінну організацію праці. Групу корів за умов однозмінної роботи доглядає одна дояр­ка, яка протягом дня має дві перерви. У разі двозмінної роботи групу корів обслуговують дві доярки, кожна з яких працює по

7 год. Така форма організації праці є найпрогресивнішою і відпові­дає вимогам сучасних механізованих сільськогосподарських під­приємств.

Навантаження на одну доярку за прив’язного утримання стано­вить 20 — 25 корів, а затрати праці на 1 ц молока — 3 — 4 люд.-год. Отже, навантаження на одного працівника менше, а затрати праці на 1 ц молока з однаковими надоями в 1,3 — 1,6 раза більші, ніж за безприв’язного утримання.

Прив’язне утримання не дає повною мірою створити для тварин нормальний повітряно-світловий режим у приміщенні й за­безпечити їх активним моціоном. Недосконалі конструкція буді­вель, обладнання вентиляції, каналізації та неправильна їх екс­плуатація зумовлюють у корівниках підвищену вологість, а повітря містить більше від норми вуглекислоти та аміаку. Тварини мало піддаються ультрафіолетовому опроміненню, під дією якого в орга­нізмі утворюється вітамін Б, що бере участь у регулюванні міне­рального обміну.

На фермах із прив’язним утриманням гній видаляють конвеєра­ми ТСН-2, ТСН-3,0Б, ТСН-160А, ТШ-30А. Корми роздають мобіль­ними кормороздавачами КТУ-10А, КПТ-10, КРС-15А або стаціонар­ним РВК-Ф-74.

Годівля тварин. Ефективне використання великої рогатої худо­би передусім залежить від умов годівлі. В період доместикації вона пристосувалася до споживання і перетравлювання великої кількості соковитих і грубих кормів із значним умістом клітковини. Основни­ми соковитими кормами є силос, коренебульбоплоди, грубими — солома, сіно (лучне, злакове, бобове), сінаж.

Тварини краще й апетитніше поїдають і перетравлюють соковиті корми. Поєднання їх із сіном сприяє оцтовокислому бродінню в рубці, завдяки якому підвищується вміст жиру в молоці. Згодовування ве­ликих даванок концентрованих кормів зумовлює підвищення інтен­сивності пропіоновокислого бродіння і збільшення кількості пропіо- нової кислоти в рубці, що призводить до зниження жирності молока.

У випадку, коли раціон великої рогатої худоби містить недостатню кількість перетравного протеїну, його поповнюють синтетичними сполуками (сечовина, амонійні солі тощо). Так, дійним коровам їх дають із розрахунку 100 — 150 г, молодняку старше від 6-місячного віку — 40 — 50, молодняку на відгодівлі — 50 — 80 г на добу.

З метою забезпечення продуктивності корів 3500 — 4000 кг моло­ка на стійловий період необхідно заготовити кормів, у середньому на голову: грубих — 14 ц, соковитих — 80 — 120, концентрованих —

12 - 14 ц.

Послідовність роздавання кормів може бути різною. Проте най­доцільніше згодовувати спочатку концентровані, потім коренеплоди й силос і в останню чергу грубі корми. Невелику кількість певного корму розділяють на одну-дві даванки.

Годівля дійних корів. На фермах застосовують групову годівлю корів, а для високопродуктивних — індивідуальну. Відповідно до раціону корми видають на групу тварин і роздають залежно від продуктивності кожної. Даванки грубих і силосу за кількістю орієнтовно однакові, а концкормів та коренеплодів — згідно з рівнем надоїв. В основному поширене триразове роздавання кормів упродовж дня до або після доїння.

Норми годівлі дійним коровам визначають залежно від живої маси, продуктивності, віку й вгодованості. Після проведення контрольного доїння їх коригують відповідно до продуктивності тварин.

У виробничих умовах раціони для дійних корів складають за та­кими показниками: кормові одиниці, перетравний протеїн, кальцій, фосфор, каротин і кухонна сіль. Нині із цієї метою застосовують де­талізовані норми годівлі з урахуванням 24 контрольних показників: кормові одиниці, обмінна енергія, суха речовина, сирий і пере­травний протеїн, сира клітковина, крохмаль, цукор, сирий жир, ку­хонна сіль, кальцій, фосфор, магній, калій, сірка, залізо, мідь, цинк, кобальт, марганець, йод, каротин, вітаміни Б та Е.

Енергія поживних речовин корму є одним із основних чинників щодо забезпечення високої продуктивності тварин. Для функціону­вання організму корові живою масою 550 — 600 кг на добу необхідно 31 401 — 32 657 кДж і на утворення 10 кг молока 29 810 кДж нетто- енергії (табл. 4.3).

4.3. Річна потреба дійних корів у енергії і перетравному протеїні

(О.П. Калашников, М.І. Клейменов, 1985)

Надій від корови за рік, кг

Витрата кормових одиниць на 1 кг молока

Перетрав­ного протеї­ну на 1 к. од., г

Необхідно на рік

кормових

одиниць

обмінної

енергії,

МДж

перетрав­ного про­теїну, кг

3000

1,15

98

3450

41055

338

3500

1,10

100

3850

45430

385

4000

1,05

102

4200

49140

428

4500

1,03

104

4635

53766

482

5000

1,02

106

5100

58650

540

5500

1.01

108

5555

63882

600

6000

1,00

110

6000

69000

660

Дійним коровам у стійловий період згодовують сіно, солому, сі­наж, силос, жом, кормові буряки, моркву, концкорми; в пасовищ­ний— зелені й концентровані корми (табл. 4.4). Об’ємисті роздають із розрахунку на 100 кг живої маси 1,5 — 3 кг грубих, із яких сіна не менше ніж 50 % (мінімальна його даванка — 1 кг на 100 кг живої маси), 8 — 10 кг соковитих, у тому числі силосу 50 — 60 %.

4.4. Річна структура раціонів для дійних корів молочного напряму продуктивності, %


Співвідношення кормів, % до поживності

Плановий


соковиті

концентро­

вані


надій, кг

грубі

усього

у тому числі силос

зелені

3000

13

32

23

26

29

3500

13

30

21

29

28

4000

12

30

20

31

27

4500

12

28

19

33

27

5000

12

26

18

36

26

5500

12

26

16

36

26

6000

11

24

15

39

26

Концентровані корми вводять у раціон із урахуванням добового надою: до 10 кг — 100 г, 10 - 15 — 100 - 150, 15 - 20 — 150 - 200, 20 - 25 — 250 - 300 і понад 25 кг — 300 - 350 г на 1 кг молока.

Раціон корови має бути збалансованим за загальною поживніс­тю, а вміст сухої речовини з розрахунку на 100 кг живої маси пови­нен становити 2,8 - 3,2, високопродуктивної — 3,5 - 3,8 кг. Для під­тримання життєдіяльності організму необхідно 1 к. од. із розрахун­ку на 100 кг живої маси та 0,5 к. од. на продукування 1 кг молока.

У годівлі дійних корів дуже важливою є збалансованість раціону за перетравним протеїном. Його нестача спричинює збільшення ви­трат кормів на одиницю продукції, зниження продуктивності й вмі­сту жиру в молоці. Тварині з добовим надоєм 10 кг на 1 к. од. необ­хідно 95 г, а з надоєм 20 кг і більше — 105 - 110 г перетравного про­теїну. Нестачу в раціоні протеїну поповнюють за рахунок сіна бобо­вих та макухи олійних культур.

Травлення в рубці корів відбувається нормально за відповідного співвідношення протеїну й вуглеводів, які контролюються цукрово- протеїновим співвідношенням. На 100 г перетравного протеїну в раціоні корів має бути 100 - 130 г, або на 1 кг живої маси 3 - 4 г цук­ру, співвідношення крохмалю і цукру 1,3 - 1,5 : 1.

Недостатня кількість жиру в раціонах призводить до зниження його вмісту в молоці, оскільки жир кормів є джерелом високомоле- кулярних ненасичених жирних кислот. Норма даванки жиру стано­вить 60 - 65 % загального вмісту його в добовому надої.

Із розрахунку на суху речовину в раціоні корів має бути: сирого протеїну — не менше ніж 14 %, клітковини — 16 - 28, жиру — 2 - 3, цукру — 11 - 15 %. Зниження сирого протеїну менше ніж 12 % зу­мовлює зростання витрат азотистих речовин на утворення молока. Збільшення клітковини в кормі на 1 % понад норму знижує пере­травність сухої речовини на 0,88 %. Рівень цукру в раціоні вище ніж

15 % погіршує використання азоту й засвоєння клітковини в рубці тварини, її вміст у раціоні для корів із надоєм до 10 кг має досягати

28 %, із надоєм 30 кг і більше — 18 - 16 %.

Раціон збалансовують за основними макроелементами (кальцій, фосфор, натрій, хлор, магній, калій, сірка). На 100 кг живої маси коровам забезпечують: кальцію — 5, фосфору — 0,7 г; на 1 кг моло­ка відповідно 4 та 3,2. Нестача в раціоні мікроелементів (марга­нець, йод, кобальт, мідь, цинк) спричинює затримку в рості, шлун­ково-кишкові розлади, порушення відтворних функцій.

Для нормалізації обмінних процесів та відтворних функцій корів необхідно забезпечувати каротином і вітамінами Б та Е. Каротин нормують із розрахунку 30 мг на 100 кг живої маси і 25 мг на 1 кг молока. У літній період основними в раціонах є зелені, яких згодо­вують залежно від рівня молочної продуктивності 40 - 70 кг за добу, та концентровані корми.

Доїння корів. Правильна організація й техніка доїння забезпе­чують найповніше виведення молока з вим’я і посилене його утво­рення в проміжках між доїннями. Процес доїння складається з під­мивання вим’я, витирання з легким масажуванням, здоювання пер­ших цівок молока, власне доїння й додоювання.

Вим’я корів підмивають із відра, використовуючи кухоль, або во­дою зі шланга з розпилювачем із посудини, розміщеної на дроті для вільного пересування вздовж приміщення. Після підмивання вим’я витирають чистим рушником або спеціальною серветкою, бажано змоченою у дезінфікуючому розчині (0,5 — 0,75%-й розчин гіпохло­риту йоду, 1%-й розчин хлораміду Б, 4%-а водна суміш 20 % гек­сахлорофену та 80 % триетаноламіну). Такий спосіб підготовки за­побігає бактеріальному забрудненню молока.

Операції з підготовки до доїння зумовлюють рефлекс молоко­віддачі. У випадку, коли молоко не виділяється, частки вим’я злегка масажують, погладжуючи їх пальцями зверху вниз. Після цього здоюють перші 2 — 3 цівки молока у спеціальний кухоль для вияв­лення маститу у корів, а також із метою зменшення бактеріального забруднення. Тільки тоді, коли корова припустила молоко, оператор надіває на дійки доїльні стакани. Тривалість підготовки корови до доїння — не більше ніж 1 хв, оскільки час від початку підготовки вим’я до моменту припускання молока становить усього 40 — 80 с.

У практиці скотарства використовують ручне (частіше в невели­ких фермерських господарствах) і машинне доїння. За ручного до­їння дійку захоплюють усіма пальцями з подальшим натисканням почергово пальцями руки. Під тиском молока сфінктер дійки від­кривається і молоко виводиться з частки вим’я. Доїти корову треба швидко, здійснюючи 80 — 100 стискань за 1 хв.

У кінці доїння проводять заключний масаж вим’я, після чого ко­рову додоюють. Щоденний масаж вим’я сприяє підвищенню надоїв на 10 - 14 %.

Основним способом є машинне доїння корів, яке полегшує працю оператора і дає можливість обслуговувати поголів’я у 2 — 3 рази бі­льше, що підвищує продуктивність праці та знижує собівартість мо­лока.

Доїльні стакани на дійки вим’я надівають у такій послідовності: спочатку на задню ліву, потім передню ліву, задню праву й передню праву, або спочатку на задні, а потім передні дійки. Передчасне їх надівання спричинює затримку молоковіддачі, а запізнення — не­повне видоювання молока.

Активна молоковіддача у корови триває 5 — 6 хв, але основна ча­стина молока видоюється протягом 2 — 4 хв. Тривале доїння (7 хв і більше) спричинює неповне видоєння молока, оскільки гормон ок- ситоцин впливає на молоковіддачу впродовж 3 — 6 хв.

Під кінець доїння проводять заключний масаж легким погла­джуванням і здавлюванням окремих часток вим’я. Далі застосову­ють машинне додоювання, відтягуючи колектор однією рукою впе­ред і вниз, а другою зверху вниз погладжуючи окремі частки вим’я. Вручну тварину не додоюють, бо це призводить до порушення нор­мального рефлексу молоковіддачі й привчає її до неповного відда­вання молока в доїльний апарат.

Після додоювання і закінчення молоковіддачі з дійок відразу знімають доїльні стакани, оскільки перетримання останніх призво­дить до порушення кровообігу та гальмування молоковіддачі, а вплив вакууму є однією з причин захворювання корів на мастит. Після закінчення доїння доїльні апарати, молокопроводи та інший молочний посуд ретельно миють з використанням миючих та дезін- фікуючих розчинів.

За умови прив’язного утримання в стійлах корів доять на доїль­них установках ДАС-2В і УДБ-100. Влітку, коли їх випасають, за­стосовують пересувні доїльні установки УДП-8, УДП-12. У разі до­їння корів у стійлах у переносні відра використовують два апарати. При цьому за 1 год оператор видоює 16 — 18 корів.

Для доїння корів у стійлах застосовують також доїльну установ- ку-молокопровід (АДМ-8А), «Брацлавчанка» (УДМ-50, УДМ-100, УДМ-200), яка розрахована на обслуговування 50, 100 і 200 тварин. Доїти корів у молокопровід бажано трьома апаратами, що дає мож­ливість видоювати за 1 год 50 голів.

Значного поширення набули двотактні доїльні апарати, які да­ють змогу скоротити тривалість доїння корів, їх використовують для доїння у відра та молокопровід.

У виробництві застосовують доїльні апарати АДУ-1, ДА-Ф-50. Найпоширенішим є доїльний апарат АДУ-1. На відміну від серій­них, він складається з пульсатора з нерегульованою частотою пуль­сацій (67 ± 5 на хв), а також пластмасового прозорого колектора з кутом нахилу 75°, прозорого молочного шланга для спостерігання за молоковиведенням. У колекторі тритактної модифікації затискач на молочному шлангу замінено клапаном вимикання апарата від вакууму, об’єм колектора збільшено у 1,5 раза, підвищено швидкість доїння у двотактних на 7 %, тритактних — 15 %.

У більшості господарств застосовують триразове доїння. Це дає можливість отримати молока на 8 — 12 % і молочного жиру на 0,1 — 0,15 % більше. У практиці скотарства значного поширення на­буває дворазове доїння, оскільки з його застосуванням затрати пра­ці знижуються на 25 — 30 %. Основою для його впровадження є де­пресія в секреції молока, що настає після заповнення вим’я корів на 80 % протягом 12 год. Максимальну кількість молока від корови отримують завдяки якісному доїнню, а не його багатократності. У країнах з розвиненим молочним скотарством корів зазвичай доять два рази на добу.