5.1. М’ясна продуктивність великої рогатої худоби

Яловичина має високі харчові якості і характеризується кращим співвідношенням білка та жиру (1 : 0,8 — 1), ніж м’ясо інших сіль­ськогосподарських тварин, а також містить менше холестерину, ніж свинина й баранина.

Висока поживність м’яса великої рогатої худоби зумовлена вміс­том у його складі найважливіших амінокислот (аргінін, лізин, гіс­тидин, тирозин, триптофан, цистин), жирних кислот, вітамінів, мі­неральних, екстрактивних та інших речовин. Перетравність і за­своюваність яловичини досягає 95 %. Залежно від вгодованості тва­рин енергетична цінність 1 кг м’яса великої рогатої худоби колива­ється від 5 до 12,6 МДж (1200 - 3000 ккал).

М’ясо великої рогатої худоби розподіляють на яловичину, отри­ману від дорослої худоби та молодняку старше від 3-місячного віку, і телятину — до 3-місячного віку. До його складу входять м’язова, жирова, кісткова і сполучна тканини. Серед них найцінніша — м’язова, оскільки містить повноцінні білки. До сполучної входять в основному неповноцінні білки, а жирова визначає енергетичність і смакові якості м’яса. Надлишок жиру в м’ясі знижує засвоєння по­живних речовин і погіршує його смакові якості, а нестача спричи­нює його жорсткість. В організмі людини найкраще засвоюється м’ясо, в сухій речовині якого міститься однакова кількість білків та жирів.

Зажиттєву м’ясну продуктивність великої рогатої худоби визна­чають за живою масою, вгодованістю, скороспілістю й оплатою кор­му. Під час забою тварин показники м’ясної продуктивності такі: забійна маса, забійний вихід, склад туші за відрубами, співвідно­шення м’язової, жирової, кісткової та сполучної тканин, хімічний склад, калорійність і смакові якості. Під забійною масою розуміють масу туші без шкіри, голови, нутрощів і кінцівок по зап’ястковий і скакальний суглоби.

Найважливішим показником м’ясної продуктивності є забійний вихід — співвідношення забійної маси і передзабійної живої маси, виражене у відсотках. Цей показник залежить від напряму продук­тивності великої рогатої худоби та її вгодованості. У тварин м’ясних порід забійний вихід становить 60 — 72 %, комбінованого напряму продуктивності — 50 — 60 та молочного — 45 — 50 %.

Вагове співвідношення різних частин туші і тканин залежить від породи, рівня годівлі, вгодованості, віку й статі. У худоби м’ясних порід краще розвинені частини, які відносять до першого сорту, ніж у тварин молочного напряму продуктивності. Інтенсивне вирощу­вання сприяє одержанню м’яса з більшим виходом першого сорту, м’язової та жирової і меншою кісток та сполучної тканин.

Залежно від породи, віку й вгодованості тварин у туші великої рогатої худоби міститься, %: м’язової тканини 52 — 68, жиру —

3,5 — 23, кісток — 15,1 — 21,6, сполучної тканини — 9,6 — 14,3. Хіміч­ний склад м’яса та його енергетичність залежать від породи, віку і вгодованості (табл. 5.1).

Із віком тварин відбуваються значні зміни у співвідношенні та хі­мічному складі м’яса. Всі тканини збільшуються в абсолютній масі, зростає вихід м’язів та жиру, зменшується у 1,5 — 2 рази вихід кісток і кількість води в м’ясі. Краще за якістю м’ясо отримують від молодих тварин до 2-річного віку, які досягають живої маси 400 — 450 кг, гір­шої якості — від вибракуваних дорослих тварин.

Облік м’ясної продуктивності. До основних показників м’ясної продуктивності великої рогатої худоби відносять: живу й за­бійну масу, забійний вихід, середньодобові прирости та якість м’яса. Живу масу худоби визначають зважуванням, яке проводять вранці до годівлі. Для одержання точніших показників приросту маси тва­рин зважують два дні підряд і виводять середню величину.

Телят зважують після народження, а молодняк — у 6, 12, 18 і

24 міс, а також при постановці на відгодівлю чи нагул і після їх за­вершення. Для визначення інтенсивності відгодівлі раз на місяць проводять контрольне зважування.

За абсолютним приростом і кількістю днів певного періоду роз­раховують середньодобовий приріст, який є важливим показником м’ясної продуктивності тварин.

Вирощених тварин на м’ясо зважують перед відправленням на м’ясопереробні підприємства, перед забоєм після 24-годинного голод­ного витримування, а після забою проводять облік одержаної маси туші. Якість м’яса визначають за кількістю жиру і результатом хі­мічного аналізу.

Шляхи збільшення виробництва яловичини. Основними шляхами збільшення виробництва яловичини, поліпшення її якості і зниження собівартості є збільшення поголів’я м’ясної худоби, удо­сконалення існуючих та створення нових порід, повноцінна годівля, інтенсивне вирощування й відгодівля, промислове схрещування, інтенсифікація відтворення. Ці заходи будуть ефективними за умов міцної кормової бази, наукової організації праці, застосування висо­кого рівня механізації та автоматизації виробничих процесів.

Удосконалення існуючих і створення нових порід. Селекційна робота з породами всіх напрямів продуктивності спрямована на під­вищення м’ясних якостей тварин. Нині в більшості країн світу з розвиненим тваринництвом спостерігається збільшення кількості худоби спеціалізованих м’ясних порід із одночасною стабілізацією або скороченням поголів’я молочного напряму продуктивності, що пояснюється великим попитом на яловичину. Розвитку м’ясного скотарства сприяє те, що для його ведення необхідно менше затрат праці і нижчі його капітало- та енергоємність. Оскільки в Україні м’ясні породи худоби (українська, волинська і поліська м’ясні) тіль­ки-но створено, то вони становлять ще незначну частку у виробниц­тві яловичини.

Годівля тварин. Низький рівень годівлі і нестача протеїну в ра­ціонах призводять до зниження приростів тварин, подовження строків вирощування й підвищення витрат корму на одиницю про­дукції. Використання концентрованих кормів у вигляді незбалансо- ваних сумішок знижує їхню ефективність на 15 — 20 %.

У господарствах з виробництва яловичини необхідно застосову­вати типи годівлі з переважним використанням грубих і соковитих кормів та оптимальною кількістю концентрованих (30 — 35 %). У районах бурякосіяння і картоплевиробництва слід максимально використовувати відходи харчової промисловості (жом, барду та ін.).

Досягнення передзабійної маси у більш ранньому віці. Цього до­сягають інтенсифікацією вирощування й відгодівлі молодняку ве­ликої рогатої худоби. За вирощування тварин до живої маси 400 кг у 18-місячному віці середньодобові прирости мають становити 670 — 700 г, а в 15 — і 12-місячному — відповідно 800 і 1000 г.

В умовах України для отримання середньодобових приростів 670 — 700 г частка концкормів у раціоні має досягати 30 %, 800 — 35 - 40, більше 1000 г — 50 %. За весь період вирощування за оптимального рівня годівлі середньодобовий приріст має становити не менше ніж 600 г за витрачання з цією метою не більш як 8 к. од. Недоцільна ре­алізація молодняку живою масою менше ніж 400 кг.

Промислове схрещування. У молочному і молочно-м’ясному ско­тарстві доцільно схрещувати низькопродуктивних корів із плідни­ками м’ясних порід, а одержаний від них приплід вирощувати на м’ясо.

Для корів чорно-рябої, червоної степової, червоної польської та симентальської порід як батьківську форму підбирають плідників порід: герефордської, шароле, абердин-ангуської, кіанської та санта- гертруда. Кращі результати в лісостеповій і поліській зонах Украї­ни отримано за використання плідників шаролезької і кіанської по­рід, які характеризуються подовженим періодом росту. У прикар­патській зоні добре себе виявили помісі абердин-ангусів, а в степо­вій — герефордів та санта-гертруда.

Інтенсифікація відтворення. Найбільш економічно вигідним є одержання від 100 корів 100 телят. Проте в реальних умовах виро­щування цей показник становить 85 — 90 телят. За такого рівня від­творення можна отримувати 120 — 130 кг яловичини на початкову голову й забезпечити стабільне ведення галузі.

Значним гальмом у збільшенні м’ясного контингенту худоби є пізнє осіменіння телиць. Щоб запобігти цьому, забезпечують досяг­нення тваринами у 16 — 18-місячному віці не менше ніж 70 % живої маси дорослої корови.