Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.4. Особливості технології виробництва яловичини у м’ясному скотарстві

М’ясне скотарство в Україні розвивається як спеціалізована са­мостійна галузь тваринництва, основним завданням якої є вироб­ництво високоякісної яловичини. Найдоцільнішою є його організа­ція в районах із значними масивами природних кормових угідь.

Галузь м’ясного скотарства характеризується низкою особливос­тей. Так, для виробництва яловичини застосовують іншу техноло­гію з використанням м’ясних порід худоби, добре пристосованих до різних кліматичних умов, невибагливих до кормів, стійких проти захворювань, із консолідованою спадковістю, скороспілих, із висо­кою оплатою корму продукцією, більшим виходом м’яса високої якості.

Тварини м’ясних порід краще нарощують м’ясо, особливо на тих ділянках тулуба, з яких одержують продукцію вищих сортів. При цьому м’язова тканина рівномірно пронизана жиром, м’ясо соковите і є біологічно повноцінним продуктом харчування з високими ку­лінарними якостями.

У м’ясному скотарстві капітальні витрати на будівництво при­міщень, засоби механізації, затрати праці на виробництво продукції значно менші, оскільки підсисне вирощування телят до 7 - 8-місячного віку виключає процес догляду за молодняком у молочний період.

Технологічний цикл виробництва яловичини поділяють на три періоди — відтворення й вирощування телят до відлучення, виро­щування молодняку після відлучення від корів та інтенсивна його відгодівля або нагул.

Рівень виробництва яловичини тісно пов’язаний з відтворенням стада, бо чим вищий вихід телят, тим більше можна отримати яло­вичини. За умови виходу телят 100 % на структурну голову одер­жують 120 - 130 кг яловичини, а при 60 - 70 телятах від 100 корів цей показник знижується до 60 - 70 кг. Структура стада, крім тем­пів відтворення, визначається і віком під час реалізації молодняку на плем’я та м’ясо, що тісно пов’язано з рівнем годівлі. Інтенсивна годівля дає можливість скоротити строки вирощування молодняку, а оптимальна структура стада забезпечує одержання максимально­го виходу продукції з нижчою собівартістю.

У репродукторних господарствах, в яких організовано відтворен­ня та вирощування молодняку до відлучення і реалізацію його в інші господарства у 8-місячному віці, частка корів у стаді досягає 55, нетелей — 10 - 12 %. У господарствах із закінченим оборотом стада, де відбуваються відтворення, вирощування й відгодівля мо­лодняку на м’ясо до 16 - 18-місячного віку, частка корів у стаді ста­новить 40, нетелей — 8 - 10 %. Якщо молодняк вирощують менш інтенсивно до 24-місячного віку й старше, то кількість корів у стаді має бути 35, нетелей — 6 - 8 %. Для отримання високого виходу мо­лодняку і збереження сезонності отелень із стада вибраковують 25 - 30 % корів.

У м’ясному скотарстві застосовують сезонні й цілорічні отелення. Економічно вигідними є сезонні отелення — лютий-квітень. При цьому корів осіменяють у короткий період протягом червня-липня.

Тільним коровам згодовують грубі, соковиті та концентровані кор­ми з розрахунку на 1 кг сухої речовини 8 МДж обмінної енергії та на 1 к. од. 108 - 110 г перетравного протеїну.

Вирощування телят зимово-весняних отелень значно дешевше, оскільки за пасовищний період вони підростають і здатні ефективно використовувати зелені корми. Висока молочність корів, годівля зеленими кормами позитивно впливають на ріст і розвиток телят. У вересні-жовтні у період відлучення від корів у 7 - 8-місячному віці вони досягають живої маси 200 - 260 кг, а достатня кількість кормів (в осінній період) сприяє одержанню високих середньодобових при­ростів. Зимово-весняні отелення позитивно впливають на перебіг лактації і дотримання оптимального сервіс-періоду. Найбільш ба­жаний інтервал між отеленнями — 10 - 11 міс, бо більший між- отельний період не дає можливості отримувати від корови щороку теля.

У господарствах, де не вистачає приміщень, тільних корів взим­ку утримують у корівниках легкого типу, тому отелення планують на квітень-травень. Цілорічні отелення організовують у господарст­вах із міцною кормовою базою, де тварини достатньо забезпечені кормами.

Найдоцільніше м’ясних тварин утримувати безприв’язно на глибокій незмінній підстилці з годівлею на вигульно-кормових майданчиках і напуванням із групових напувалок з підігріванням води (АГК-4). У випадку, коли підстилки недостатньо, застосову­ють безприв’язно-боксовий спосіб утримання. Корови відпочивають у боксах, а телята — у спеціально відведених для них секціях на підстилці.

Вирощування телят. Отелення корів відбувається в родильних відділеннях або безпосередньо в корівниках, обладнаних щитовими клітками розміром 2 — 2,5 х 3 м, у які корів переводять за 3 — 5 днів до отелення. Після народження перший раз теля годують не пізні­ше як за 1 — 1,5 год.

Новотільних корів після утримання 7 — 10 днів із телятами у клі­тках формують у невеликі групи і через 2 — 3 тижні переводять у секції. Підгодовують телят в окремо відгороджених секціях примі­щення, з яких вони мають вільний вихід до матерів. До поїдання рослинних кормів їх привчають із 15 — 20-денного віку.

Новотільних корів спочатку годують сіном, а на повний раціон переводять через 10 — 15 днів. На 100 кг живої маси їх згодовують

1.7 — 2,1 к. од. та 2,2 — 2,5 кг сухої речовини і 95 — 100 г перетравного протеїну на 1 к. од., знижуючи його норму під кінець лактації до 86 — 88 г.

[р У стійловий період для лактуючої корови забезпечують таку структуру кормів раціону: грубих — 35 — 45 %, соковитих — 35 — 40 і концентрованих — 20 — 25 %. На 100 кг живої маси дають грубих —

1.8 — 2 кг, силосу — 3,6 — 3,8 і концкормів — 0,2 — 0,4 кг.

У м’ясному скотарстві телят під коровами вирощують упродовж

7 — 8 міс двома способами — без відлучення та регламентовано (ре­жимно). Протягом перших 10 днів після народження їх утримують із матерями, а пізніше — окремо і підпускають до корів 3 — 4, а з другої половини лактації — 2 — 3 рази на добу.

Телят разом із коровами випасають на пасовищах, обладнаних місцями для відпочинку, напування й підгодівлі зеленими корма­ми, а за 2 — 3 тижні до відлучення їх привчають до поїдання кон­центрованих кормів.

У 6 — 7-місячному віці телят відлучають від корів і зважують. На період відлучення вони мають бути добре розвинені, а їхня жива маса досягати 180 — 220 кг і більше. На вирощування телят до 7 — 8- місячного віку витрачається 900 — 1000 к. од., із яких 300 — 350 при­падає на молоко матері.

Перші 3 — 4 дні відлучений молодняк утримують у приміщеннях групами по 15 — 20 голів із необмеженим доступом до води і корму, потім випускають у двір, а через 12 — 15 днів за наявності пасо­вищ — випасають. Молодняк розподіляють за статтю і формують гурти кількістю 70 — 100 голів.

Упродовж перших 1,5 — 2 міс у стійловий період молодняку згодо­вують доброякісне сіно, силос і концкорми з розрахунку 2 — 3 кг на голову за добу. Раціони повинні містити достатню кількість пере­травного протеїну, вітамінів та мінеральних речовин.

У раціонах ремонтних телиць віком до року має бути перетрав­ного протеїну 100 — 102, а старше від року — 94 — 96 г на 1 к. од., концентрація енергії в сухій речовині в межах 8,5 — 9 МДж. У зи­мових раціонах на грубі корми припадає 35 — 45 %, соковиті — 30 — 40 і концентровані — 20 — 30 %. Влітку згодовують зелені й концентровані корми. До 12-місячного віку ремонтних телиць ви­рощують на високому рівні годівлі, а від 12- до 18-місячного — на помірному. У 16 — 18-місячному віці жива маса телиць має досяга­ти 320 — 400 кг.

Вирощування надремонтного молодняку м’ясних порід триває до 12 — 14-місячного віку й закінчується три-чотиримісячною відго­дівлею, тому його рівень розраховують на одержання 500 — 600 кг живої маси у 18-місячному віці (табл. 5.4). Вирощувати молодняк до старшого віку недоцільно, оскільки у нього знижується приріст живої маси і значно збільшуються витрати кормів на 1 кг прирос­ту. Від забою тварин у ранньому віці не одержують повноцінної яловичини, зменшується вихід м’яса і підвищується його со­бівартість.

5.4. Норми годівлі молодняку м’ясних порід при вирощуванні на м’ясо (середньодобовий приріст 900 - 1000 г),

на одну голову за добу

Вік, міс

Жива

маса

напри­

кінці

періоду,

кг

Потреба

кормові оди­ниці

обмінна енер­гія, МДж

суха речови­на, кг

к

М г

я ьй м

Щ н & о ш & К К

сира кліт­ковина, г

г

,р

и

й

и

р

и

с

г

я

л

а

к

г

&

£

с

о

кухонна сіль, г

каротин, мг

9 - 10

267

6,0

68

7,2

652

1674

207

43

30

37

151

11 - 12

324

6,5

72

7,6

663

1753

225

46

33

40

160

13 - 14

381

7,2

78

8,3

720

2060

247

50

36

45

174

15 - 16

444

8,0

85

9,0

760

2220

275

55

40

50

189

17 - 18

507

9,0

93

10,0

846

2470

306

60

44

55

210

З досягненням живої маси 400 кг синтез білка в організмі мо­лодняку м’ясних порід із віком знижується, а інтенсивність від­кладання жиру підвищується після досягнення живої маси 300 кг. Тому в більш ранньому віці збільшення маси молодняку відбува­ється за рахунок росту м’язової, а в пізньому — жирової тканин. Із віком зі збільшенням відкладання жиру підвищується енергетич- ність м’яса, а на утворення такого приросту витрачається більше кормів.

Молодняк на м’ясо вирощують інтенсивно, запобігаючи відста­ванню в рості протягом перших 7 — 8 міс життя, оскільки за подаль­шої відгодівлі вже у 15 — 16-місячному віці молодняк жиріє, знижує прирости, а з досягненням живої маси 300 — 350 кг фактично за­кінчує свій ріст.

За інтенсивного вирощування витрати кормів майже в 2 рази нижчі, ніж в разі екстенсивного. Найвищу рентабельність одержу­ють у період вирощування молодняку до 15-місячного віку.

У раціоні молодняку до річного віку має бути 2,3 — 2,7 кг сухої речовини і 20 — 26 МДж обмінної енергії на 100 кг живої маси, а у віці старше від року відповідно 1,9 — 2,2 кг і 17,2 — 20,8 МДж, пере­травного протеїну 108 - 110 і 95 - 100 г, кальцію 7 - 8г і фосфору

4,8 — 5,2 г із розрахунку на 1 к. од.

У стійловий період для відгодівлі використовують силос, сінаж, сіно й концкорми, на які за загальною поживністю має припадати, %: грубих — 20 — 25, соковитих — 35 — 40, концкормів — 38 — 50. Влітку основними є зелені корми.

Перед постановкою на відгодівлю молодняк зважують і в підго­товчий період привчають до поїдання значної кількості дешевих гру­бих кормів, а в заключний — збільшують витрати концентрованих.

У м’ясному скотарстві ефективним є нагул. Він дає можливість отримати яловичину з мінімальними витратами кормів, у 3 - 4 рази підвищити продуктивність праці і в 5 - 8 разів зменшити собівар­тість приросту, оскільки з виробничого циклу вилучаються операції із заготівлі, транспортування кормів та видалення гною.

Відгодівля вибракуваної худоби триває 2 — 3 міс. Упродовж цього періоду жива маса тварин збільшується на 80 - 90 кг. У спо­лучній тканині невідгодованої дорослої худоби колагенові й еласти­чні волокна жорсткіші та пружніші, що негативно впливає на ніж­ність і кулінарні якості яловичини. Відгодівля сприяє відкладенню на сполучній тканині, що пронизує м’якотну частину м’яса, жирових клітин, які розпушують сполучнотканинні волокна, і яловичина стає ніжною та мармуровою. У тушах збільшується частка м’якоті, зменшується кількість неїстівних компонентів (кістки, хрящі, сухо­жилки), підвищується якість шкур.

Вибракуваних корів формують у групи і в перший період відгодів­лі використовують в основному грубі та соковиті корми, а концент­ровані згодовують у заключний період із розрахунку 3 — 4 кг на го­лову за добу.

Оплату праці обслуговуючому персоналу на вирощуванні і від­годівлі здійснюють залежно від приросту та вгодованості тварин. Щомісячне зважування — трудомісткий процес, який частково при­зводить до втрати живої маси тваринами, тому деякі господарства застосовують принцип авансової оплати з догляду за тваринами з остаточним розрахунком із завершенням відгодівлі чи нагулу.