Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.5. Основи технології виробництва яловичини на промисловій основі

Для спеціалізованих господарств із виробництва яловичини ха­рактерні вищі середньодобові прирости і менші затрати праці й ви­трати кормів на одиницю продукції. Розміри спеціалізованих госпо­дарств за кількістю поголів’я коливаються від 1,5 до 15 тис. голів молодняку великої рогатої худоби, а за обсягом виробництва м’яса — від 100 до 3500 т за рік.

До основних технологічних операцій з виробництва яловичини на промисловій основі належать: комплектування молодняком, ор­ганізація кормової бази, системи годівлі й утримання худоби, проект­ні рішення будівель та обладнання, механізація виробничих проце­сів, ветеринарні заходи щодо створення оптимальних зоогігієнічних умов і профілактика захворювань тварин, організація й оплата праці.

Технологія виробництва яловичини на промисловій основі ґрун­тується на концентрації поголів’я худоби, біологічно повноцінній годівлі, високому рівні механізації та автоматизації виробничих процесів, ритмічності. Остання є основною умовою, оскільки рит­мічність виражається в рівномірному періодичному надходженні молодняку на вирощування й здавання його на м’ясопереробні під­приємства.

Підприємства з повним циклом виробництва комплектують мо­лодняком 10 — 12-денного віку живою масою 35 — 50 кг, із вирощу­вання й відгодівлі — віком 6 — 10 міс і живою масою 150 — 250 кг, відгодівельні майданчики — 9 — 12-місячного і живою масою 220 — 300 кг.

Система кормозабезпечення у спеціалізованих господарствах з виробництва яловичини в основному ґрунтується на кормах власно­го виробництва. У господарствах із високим показником розорюва- ності земель (60 % і більше) молодняк на м’ясо вирощують на влас­них кормах. Зелені й грубі корми тут отримують завдяки виро­щуванню багаторічних культур, урожаї яких значно вищі, ніж од­норічних. Залежно від природно-кліматичних умов для приготу­вання силосу вирощують кукурудзу, соняшник з однорічними бобо­вими і злаковими травами. У структурі виробництва концентрова­них кормів значне місце мають посідати бобові культури (горох, соя, чина, люпин), оскільки для зерна злаків характерний невисокий уміст протеїну.

Упродовж усього періоду вирощування годівля тварин має бути безперебійною, повноцінною і диференційованою за фазами вироб­ничого процесу та віковими періодами з метою отримання планових приростів.

До 6-місячного віку телят утримують безприв’язно групами по 10 — 35 голів залежно від розміру станка, а пізніше застосовують спосіб утримання згідно з прийнятою технологією (безприв’язний, прив’язний і комбінований). У господарствах, які спеціалізуються на відгодівлі, молодняк взимку утримують на прив’язі, а влітку — в загонах без прив’язі. Комбінований спосіб утримання — до 10 — 12- місячного віку групами без прив’язі, а потім на прив’язі дає можли­вість повніше використати біологічні особливості молодого організ­му й раціональніше витрачати корми.

Найбільшого застосування в умовах промислової технології на­був безприв’язний спосіб утримання з різними його комбінаціями (на щілинній підлозі (рис. 5.2), глибокій підстилці, у боксах із щі­линною і суцільною підлогою тощо). Групове утримання молодняку в боксах порівняно з розміщенням його на щілинній підлозі забез­печує кращий відпочинок, запобігає їхньому переохолодженню взи­мку, сприяє отриманню вищих середньодобових приростів і знижен­ню витрати кормів на одиницю продукції.

Рис. 5.2. Утримання бугайців у клітках із щілинною підлогою


Значною мірою на вирощування тварин впливає режим годівлі, тобто кратність роздавання кормів і черговість згодовування ком­понентів раціону. У практиці вирощування молодняку на м’ясо застосовують три- і дворазову годівлю. Спочатку тваринам згодо­вують основні корми (силос, жом, барду, зелену масу), потім грубі (сіно, солому). Солому подрібнюють і здобрюють патокою чи конц- кормами.

Будівництво тваринницьких приміщень здійснюють із ураху­ванням біологічних особливостей худоби. Для групового безприв’яз­ного утримання в приміщеннях влаштовують секції з розрахунку на 10 — 20 телят-молочників, 20 — 40 бугайців, кастратів, телиць. Ши­рина кормових, кормо-гнойових і гнойових проходів визначається розмірами машин і обладнання, що використовують для роздавання кормів і прибирання гною. Підлога в приміщеннях може бути з бе­тону, асфальту, цегли, дерева, металу.

Для створення оптимального мікроклімату приміщення облад­нують вентиляційно-опалювальною системою серії «Клімат». Взим­ку обмін повітря для молодняку має становити 20, для дорослої ху­доби — не менше ніж 17 м3, влітку відповідно 60 — 80 і 40 — 50 м3 на одну голову.

У господарствах з високим рівнем механізації бажано мати кор­моцехи, де з різноманітних кормів (силос, сінаж, грубі, концентрова­ні) готують кормосуміші. На збірному конвеєрі або в змішувачах- подрібнювачах до кормосуміші додають різні білково-вітамінно- мінеральні домішки. Готовий корм завантажують у кормороздавач і доставляють до годівниць. З цією метою використовують мобільні кормороздавачі типу РЕМ-8Д, КУТ-10А, КУТ-10Б, КПТ-10, жомо- роздавачі РЖ-3, ММЗ-555Р; патокороздавачі РМК-1,7 і електрокари ЕКГ-2. На відгодівельних майданчиках використовують автомо­більні роздавачі-змішувачі. Корми роздають також стаціонарними стрічковими чи шнековими конвеєрами.

Для постачання води тваринам в умовах прив’язного і безпри­в’язного утримання приміщення обладнують автонапувалками ПА-1А, АП-1А, ПА-2, відгодівельні майданчики — груповими напу­валками АГК-4А і АГК-12 із електропідігріванням води, а пасови­ща — ВУК-3А чи ПАП-10 (цистерна на 3000 л і 10 індивідуальних напувалок ПА-1А).

Гній з місць утримання тварин видаляють трьома способами: конвеєрами, за допомогою гідравліки і бульдозерів, начеплених на колісні трактори. За умов прив’язного утримання на суцільних під­логах із використанням підстилки застосовують скребкові й штан­гові конвеєри (ТСН-3,0Б, ТШ-30А, ТСН-160, ТС-1 та ін.). За без­прив’язного утримання гній видаляють бульдозером, начепленим на трактор, 2 — 3 рази на рік, зі щілинної підлоги — змиванням або використовують самопливну шиберну систему, коли тварини про­топтують гній крізь решітки у поздовжні канали, що впадають у загальні поперечні канали, через які він видаляється з приміщен­ня. Перед загальним колектором у кожному каналі вставляють ши­бер, який відкривають через кожних 8 — 10 днів. Загальним колек­тором гній надходить до гноєзбірників, де розділяється на густу й рідку фракції. Рідку частину гною вивозять на поля, а тверду — мо­більними транспортними засобами у спеціально побудоване гноєс­ховище. У загальних трудових витратах на прибирання гною при­падає 35 — 40 %. Усі існуючі технології з виробництва яловичини об’єднують у чотири групи.

Перша — технологія з повним циклом виробництва, вона почи­нається з вирощування телят 10 — 20-денного віку і закінчується відгодівлею молодняку у 12 — 15-місячному віці. Тривалість виро­щування за цієї системи залежить від запланованої кінцевої живої маси та інтенсивності вирощування тварин. Технологією передба­чено утримання молодняку в приміщеннях закритого типу з вико­ристанням цілорічної стійлової системи.

Застосування другої передбачає вирощування від 4 — 6-місячно- го й інтенсивну відгодівлю у приміщеннях чи на відкритих майдан­чиках до 15 — 18-місячного віку. Використовують власні корми, за­лишки харчової промисловості (жом, барду, вичавки тощо), а також нагул на природних і культурних пасовищах.

Третя — це інтенсивна відгодівля молодняку і вибракуваної ху­доби в закритих приміщеннях із використанням кормів власного виробництва і залишків цукрових та спиртових заводів. Молодняк на відгодівлю надходить живою масою 280 — 320 кг.

Четверта — інтенсивна відгодівля молодняку й вибракуваної худоби на відкритих майданчиках або з використанням пасовищ. Для відгодівлі використовують силос, сінаж, грубі та концентровані корми, а влітку основним кормом є зелена маса (рис. 5.3).

Для виробництва яловичини використовують типові проекти 819-215, 801-376 на 10 000 і 801-306, 819-204 на 5000 відгодівельно- го поголів’я за рік. Молодняк утримують у капітальних приміщен­нях безвигульно, групами, на щілинних підлогах із регульованим мікрокліматом та роздаванням кормів стаціонарними засобами. У низці господарств виробництво яловичини здійснюють і за старими проектами на 3000 і 6000 відгодівельного поголів’я за рік. Молодняк утримують у закритих приміщеннях на щілинних підлогах із мобі­льним роздаванням кормів.

Найдоцільніше застосовувати технології, які передбачають вико­ристання грубих і соковитих кормів, відходів харчової промисловості з оптимальним рівнем концкормів. За таких умов годівлі вирощу­вання молодняку на м’ясо може тривати до 16 — 18-місячного віку.

Рис. 5.3. Відгодівля молодняку на відгодівельних майданчиках


Великі підприємства капітало- і енергоємні, оскільки застосо­вується дороге й складне обладнання, тому економічно вигідними є проекти павільйонної забудови, де передбачене мобільне роздаван­ня кормів і видалення гною бульдозером.

Система видалення гною самопливом ефективніша за затратами праці, але однією з умов її використання є спорудження в господар­ствах зрошувальної системи для внесення в ґрунт рідкої фракції гною. Видалення гною в такий спосіб збільшує вартість будівництва порівняно з бульдозерним. Якщо за проектом будівництво зрошу­вальної системи не передбачено, то уникають застосування щілин­ної підлоги з видаленням гною самопливом.

Будувати приміщення зі зберіганням гною у підвалах на фермах з вирощування і відгодівлі молодняку великої рогатої худоби еко­номічно невигідно, оскільки останні становлять значну частку ос­новних виробничих потужностей.

З метою зниження витрат майданчики відкритого типу для ви­рощування й відгодівлі молодняку на м’ясо будують із місцевих ма­теріалів. Між рядами секцій влаштовують кормові проходи для роз­давання кормів мобільними засобами. В умовах України використо­вують відгодівельні майданчики сезонної дії на 2500 — 10 000 голо- вомісць. Взимку велику рогату худобу на м’ясо доцільно вирощува­ти в закритих приміщеннях, а влітку — на майданчиках.