6.1. Народногосподарське значення та господарсько-біологічні особливості свиней

Сучасний стан і тенденції розвитку галузі. Свинарство є од­нією з ефективних галузей тваринництва, яка забезпечує населення цінними продуктами харчування, такими як м’ясо, сало. Після за­бою свиней залишаються побічні продукти — шкури, щетина, киш­ки, кров тощо, які використовують як сировину для подальшої пере­робки. Цінним органічним добривом є гній свиней — за рік від одні­єї тварини можна мати до 1 т гною.

Для свиней характерні скороспілість та багатоплідність, які да­ють можливість за короткий період отримати від них значно більше м’яса, ніж від інших видів сільськогосподарських тварин. Тому не випадково свинарство вважають галуззю великих можливостей. Як стверджував ще в 1927 р. академік М.Ф. Іванов, коли в країні вини­кає необхідність збільшити виробництво м’яса і жирів, то населення насамперед посилює розведення свиней.

Жир свиней має цінні харчові якості, містить усі незамінні жирні кислоти (лінолеву, ліноленову, арахідонову) і перетравлюється в організмі людини на 96 — 98 %, що ставить його в один ряд із верш­ковим маслом.

У середньому м’ясопереробні підприємства використовують 60 — 65 % свинини для ковбасного і консервного виробництв, 10 — 15 — для виготовлення копченостей та 25 — 30 % спрямовують на реалі­зацію у свіжому вигляді. За такого співвідношення необхідно ви­рощувати: м’ясних свиней — 71 — 75 %, жирних — 15 — 17 і бекон­них — 10 — 12 %.

Виробництву свинини завжди приділяли значну увагу як у всьому світі, так і в Україні зокрема. Так, за даними ФАО, у світо­вому масштабі поголів’я свиней у 2002 р. становило 941,02 млн го­лів, а виробництво свинини — 94,2 млн т, що порівняно з середніми показниками 1989 — 1991 рр. збільшилося відповідно на 84,4 млн голів (9 %) та 24,5 млн т (26 %). За наведений період виробництво свинини зросло на 17 % порівняно зі збільшенням поголів’я.

Якщо виробництво свинини у світі прийняти за 100 %, то її вироб­ляють, %: в Азії — 55,7, Європі — 26,5, Північній Америці — 13,0, Південній — 3,5, Африці — 0,8, Океанії — 0,5.

Частка свинини в балансі м’яса у більшості країн Європи стано­вить понад 50, а в Китаї — навіть 80 %. Найбільшими її виробника­ми в Європі є Німеччина (4123 тис. т), Іспанія (2985), Франція 2350), Данія (1759), Польща (1710), Російська Федерація (1595), Італія (1510 тис. т) та інші країни, для яких характерна стабілізація ви­робництва свинини або його зростання.

В Україні на 1 січня 2004 р. кількість свиней досягла 7321,5 тис. голів, виробництво свинини в забійній масі в 2002 р. — 610 тис. т на рік, а частка її від загальної кількості м’яса — 37,2 %.

Серед основних завдань галузі — розробка сучасних енерго- та ресурсозберігаючих технологій, зниження собівартості виробленої продукції, подальше поліпшення існуючих і нових порід, типів, лі­ній та кросів, спрямованих на підвищення продуктивності тварин, поліпшення відгодівельних якостей одержуваного приплоду, а та­кож пошук дешевих і багатих на протеїн місцевих кормів та раціо­нальне використання останніх у господарствах із різними формами власності.

Господарсько-біологічні особливості свиней. Порівняно з іншими сільськогосподарськими тваринами свині характеризуються низкою біологічних особливостей, серед яких найважливішими є: всеїдність, висока адаптаційна здатність, багатоплідність, молоч­ність, скороспілість, забійний вихід, витрати корму, якість м’яса.

Всеїдність. Свині споживають майже всі види кормів рослинного і тваринного походження, а також відходи переробної та харчової промисловості й громадського харчування.

Адаптаційна здатність. Тварини не вибагливі до умов годівлі та утримання, тому їх можна розводити майже в усіх природно- кліматичних зонах країни.

Багатоплідність. У гнізді свиноматки зазвичай буває 10 — 14 поросят, а в окремих випадках і більше. Короткий строк поросності (у середньому 114 днів) та нетривалий підсисний період (26 — 60 днів) дають можливість одержати від кожної свиноматки по 20 — 30 поросят за рік.

Молочність. У свиноматок розрізняють фактичну та умовну мо­лочність. Фактична характеризується кількістю молока, яке виділяє свиноматка за підсисний період, і становить у середньому близько 300 кг; умовна — живою масою приплоду на 21-й день життя і дося­гає 40 — 60 кг. В молоці свиноматок міститься значно більше пожив­них речовин, ніж у молоці корови.

Скороспілість. За інтенсивністю росту поросята в 15 — 20 разів перевищують молодняк інших сільськогосподарських тварин, їх жива маса при народженні становить 1 — 1,5 кг, а в 6 — 7-місячному віці досягає 100 — 110 кг. Висока скороспілість дає можливість пару­вати свинок для отримання приплоду в 9 — 10-місячному, а в товар­них господарствах навіть у 7 — 8-місячному віці. Від однієї свино­матки з приплодом за рік можна одержати 20 — 25 ц м’яса.

Забійний вихід. У свиней цей показник значно вищий, ніж у ін­ших видів тварин і становить 75 — 85 % проти 50 — 60 % у великої рогатої худоби та 44 — 52 % у овець.

Витрати корму. У молодому віці на 1 кг приросту тварини ви­трачають 3,5 — 4,0, дорослої — 5 — 6 к. од., тоді як у великої рогатої худоби цей показник становить 7 — 9, у овець — 8 — 10 к. од. В орга­нізмі свиней близько 32 % енергії корму використовується на синтез продукції, тоді як у великої рогатої худоби — 25, у овець — 20 %.

Харчова цінність свинини. М ясо свиней — біологічно повноцін­ний продукт харчування. Воно містить менше води, ніж яловичина та баранина, і характеризується високою енергоємністю (табл. 6.1). Свинина багата на повноцінний білок, який містить незамінні амі­нокислоти, а також мінеральні речовини та вітаміни. Вона ніжна, соковита, добре консервується і найбільш придатна для виготов­лення ковбасних, копчених виробів та м’ясних консервів. Продукти із свинини мають високі смакові якості, які не втрачаються під час консервування та їх тривалого зберігання.

Слід зазначити, що в нежирному м’ясі свиней кількість повно­цінних білків досягає 90 %, тоді як у яловичині та баранині — 75 — 85 %. Коефіцієнт використання білків для нежирної свинини і телятини становить 90 %, яловичини — 75, баранини — 80 %.

Біологічні можливості продуктивності свиней. Наукові до­сягнення та практика ведення галузі свинарства вказують на вели­кі біологічні можливості тварин порівняно з фактичним рівнем про­дуктивності. Ці показники становлять відповідно: за кількістю зрі­лих яйцеклітин за одну охоту 35 і 16 — 18; кількістю поросят при на­родженні — 30 та 10 — 12; кількістю поросят при відлученні — 20 і

9 — 11; кількістю опоросів від свиноматки за рік — 3,0 та 1,8 — 2,2; середньодобовим приростом живої маси на відгодівлі — 1360 і 570 — 650 г; віком досягнення живої маси 100 кг — 110 — 120 та 175 — 185 днів; витратами сухих речовин корму на 1 кг приросту живої ма­си — 2,0 і 3,5 - 4,0 кг.

Створення оптимальних умов годівлі та утримання, використан­ня селекційно-племінних досягнень дають можливість наближатися до показників біологічних можливостей продуктивності тварин і цим знижувати витрати на виробництво продукції, її собівартість та підвищувати рентабельність галузі.

Проте деякі вчені вважають, що біологічний максимум, під яким розуміють максимально можливе генетичне поліпшення, лімітуєть­ся економічним максимумом, а створення оптимального середовища для досягнення біологічного максимуму може бути зоотехнічне ви­гідним, а економічно — невигідним. Так, за кількістю приплоду на рік для свинеймаксимум становить: за існуючим стандартом — 18, біологічний — 44, економічний — 31 порося; за тривалістю продук­тивного життя відповідно 3, 15 і 5 років; за середньодобовими при­ростами — 636, 912 та 773 г.