Породоутворення в Україні здійснювалося акліматизацією імпорт­них порід, поліпшенням місцевих груп свиней та схрещуванням висококультурних порід. В основу його покладено прагнення одер­жати нову породу свиней, яка була б високопродуктивною й еконо­мічно вигідною в кліматичних і господарських умовах певної зони.

Коли породи формувалися акліматизацією і простим відтворним схрещуванням, то основну роль у породоутворенні відіграли англій­ські породи (велика біла, беркширська). Так були створені вітчиз­няна велика біла й українська степова біла. В результаті застосуван­ня складного відтворного схрещування і залучення більшої кількості порід виведено миргородську й українську степову рябу. Нові м’ясні породи України (полтавська м’ясна, українська м’ясна) створено ком­бінуванням різних генотипів вітчизняних та зарубіжних порід.

У світі існує понад 100 порід, а з урахуванням місцевих, локаль­них і зникаючих — 400. У розвинених країнах світу використовують тільки 10 — 15 порід м’ясного напряму продуктивності. У США в ос­новному розводять три породи (дюрок, гемпшир, йоркшир), які ста­новлять понад 70 % племінного поголів’я. У багатьох країнах Європи поширені дві-три породи, але основними є велика біла (йоркшир) і ландрас. На них припадає близько 70 % породного складу свиней.

В Україні найбільш поширеними вітчизняними породами є ве­лика біла, українська степова біла, миргородська, а серед зарубіж­них — ландрас і дюрок. Серед перспективних порід для одержання нежирної свинини — полтавська і українська м’ясні.

Породи за напрямом продуктивності залежно від виробничого призначення і племінних цінностей поділяють на три групи:

перша — універсального напряму продуктивності (велика біла, українська степова біла);

друга — м’ясного напряму продуктивності (полтавська м’ясна, українська м’ясна, ландрас, дюрок, естонська беконна, уельська, гемпшир, п’єтрен, уессекс-седлбек);

третя — сального напряму продуктивності (миргородська, укра­їнська степова ряба, велика чорна, північнокавказька).

Свині м’ясних порід мають розтягнутий неширокий тулуб, дов­жина якого перевищує обхват за лопатками. Кістяк міцний, шкіра тонка, ребра не круті, голова легка, кінцівки досить високі. Від мо­лодняку на відгодівлі отримують більше м’яса, ніж сала.

Для свиней сальних порід характерний широкий і глибокий ту­луб. У тварин цього напряму продуктивності обхват за лопатками дорівнює довжині тулуба чи навіть перевищує його. Голова з трохи увігнутим профілем, укорочена, з широким лобом, ребра круто по­ставлені, кістяк не грубий, кінцівки короткі й широко поставлені. У період відгодівлі свині більш схильні до відкладання жиру, тому від них одержують більше сала, ніж м’яса.

У свиней універсального напряму продуктивності тулуб менш розтягнутий, ніж у м’ясного. Вони характеризуються проміжними показниками ознак, які властиві свиням м’ясного й сального типів. При відгодівлі від них можна отримати м’ясну або жирну свинину.