6.9. Виробництво свинини у спеціалізованих господарствах

Технологія отримання свинини у спеціалізованих господарствах ґрунтується на потоковому способі виробництва, за якого передба­чається безперервний і рівномірний випуск упродовж року через пев­ні проміжки часу однакової кількості продукції (відгодівельних свиней чи молодняку в репродукторних господарствах). Вона перед­бачає: формування однорідних груп свиноматок, осіменіння та опо- роси кожної групи в певний період, розподіл тварин за статево- віковими групами, утримання створених груп у спеціалізованих приміщеннях.

За кількістю вирощеного й відгодованого молодняку за рік сви­нарські спеціалізовані господарства з цілорічним безперервним рит­мічним закінченим циклом виробництва поділяють на три групи: невеликі — до 12 тис. голів, середні — до 54 тис. і великі — до 108 тис. голів.

Спільними рисами різних інтенсивних технологій промислового виробництва свинини є: висока концентрація відселекціонованого стандартного поголів’я; інтенсивне використання тварин і площі приміщень; ритмічність і послідовність виробничих та технологіч­них процесів; потоковий (конвеєрний) принцип виробництва; висо­кий рівень механізації й автоматизації; вузька спеціалізація техно­логічних операцій; наукова організація праці.

Залежно від породного складу, інтенсивності росту поголів’я, потужності підприємства, кліматичної зони, умов утримання та годівлі технології можуть відрізнятися між собою, але мінімальні вимоги до показників виробництва залишаються стабільними (табл. 6.16).

Впровадження інтенсивної технології виробництва свинини за відповідних капітальних вкладень та раціональної організації пра­ці дає змогу значно збільшити кількість одержуваної продукції та підвищити рентабельність підприємства. Основний принцип такої інтенсифікації — це застосування конвеєрного ритмічно-потокового виробництва свинини, що передбачає безперервний випуск продук­ції через однакові проміжки часу партіями відповідних розмірів і якості за певний період і в цілому за рік.

Застосування ритмічно-потокового виробництва свинини можли­ве за умов забезпечення високопродуктивним поголів’ям, міцної кормової бази, розробки циклограми безперервного ритмічного одер­жання продукції, комплектування штатів висококваліфікованими кадрами, раціональної реконструкції приміщень та застосування сучасного технологічного обладнання.

Кінцевою метою ритмічно-потокової системи виробництва свини­ни є отримання, вирощування та реалізація молодняку свиней ве­ликими одновіковими групами через певні проміжки часу. Цього досягають завдяки формуванню такої кількості груп свиноматок, яка забезпечувала б одержання передбаченої технологією товарної продукції впродовж усього періоду експлуатації підприємства, на­явності спеціалізованих приміщень для кожного етапу виробничого процесу, які розподіляють на секції і використовують за принципом «все зайнято — все пусто».

Спеціалізовані господарства з виробництва свинини мають три зони: племінну (для комплексів потужністю 12 тис. свиней за рік і більше), виробничу та господарську. У виробничій розташовані приміщення для утримання тварин, санпропускник з побутовими приміщеннями, ветеринарний і забійно-санітарний пункти, естака­да з вагами; у господарській — кормоцех чи комбікормовий завод, склади для зберігання кормів, котельня, механічна майстерня, спо­руди і приміщення для тимчасового зберігання, обробки й утиліза­ції гною, водозабірні споруди та інші об’єкти господарського при­значення.

У господарствах промислового типу застосовують внутрішньогос­подарську спеціалізацію, за якої кожній статево-віковій групі виді­лено окремі приміщення з передбаченим режимом переміщення їх по виробничих дільницях.

Потокове виробництво свинини ґрунтується на цеховому принципі, тому технологічний процес охоплює кілька дільниць.

Холості і свиноматки першої половини поросності. При­міщення для утримання свиноматок обладнані груповими та інди­відуальними станками. Холостих свиноматок утримують у групових станках по 10 — 15 голів із розрахунку 1,5 м² на одну голову, спаро­ваних — у індивідуальних станках упродовж 2 — 3 днів. У великих комплексах їх утримують у групових станках до 32 днів поросності. На дільниці виділяють секцію для утримання кнурів-плідників і кнурців-пробників.

Свиноматки другої половини поросності надходять на діль­ницю після 32 днів поросності, їх утримують у групових станках по 11 — 13 голів із розрахунку 1,8 — 2 м² площі на одну голову до 110 — 112 днів поросності.

Опорос та утримання підсисних свиноматок. Виробнича група тварин на дільницю надходить за 2 — 4 дні до опоросу, де її утримують до відлучення поросят в індивідуальних станках, розмі­щених в ізольованих секціях по 30 — 60 станків у кожній. Після від­лучення поросят свиноматок переводять для осіменіння на дільни­цю холостих і свиноматок першої половини поросності.

Дорощування поросят. Із молодняку, який надходить на до­рощування, формують групи по 25 — 30 голів і утримують у групових станках із розрахунку 0,35 м² площі станка на одну голову, а з досяг­ненням підсвинками живої маси 35 — 40 кг — переводять на діль­ницю відгодівлі.

Відгодівля свиней. Її тривалість становить 116 — 120 днів до до­сягнення молодняком живої маси 112 — 120 кг. Вік зняття з відго­дівлі залежно від потужності комплексу досягає 222 — 240 днів. У приміщеннях для відгодівлі молодняк утримують у групових стан-

ках по

25 - 30 голів із розрахунку 0,7 - 0,8 м² на одну голову (рис. 6.9). Піс­ля завершення відгодівлі тварин здають на м’ясопереробне підпри­ємство.

Залежно від потужності комплексу перші дві дільниці можуть бути об’єднані в одну — холостих і поросних свиноматок. У госпо­дарствах великої й середньої потужності приміщення для утриман­ня свиней з’єднані галереєю, по якій групи тварин переміщують із однієї дільниці на іншу та транспортують корми.

Комплекс на 108 тис. голів за рік має 19 свинарників (сектор від­творення — 9, відгодівлі — 10 корпусів), на 12 тис. голів — 8 (для репродукції — 5, відгодівлі — 3). Технологією останнього передба­чена годівля свиней вологими сумішами, тому на такій свинофермі досить розвинена кормова зона, до складу якої входять кормоцех із сховищем коренеплодів, склад трав’яного борошна, силососховище, майданчик для буртів коренеплодів та автоваги.

Для розрахунку виробничої потужності підприємства використо­вують такі показники: багатоплідність свиноматок, кількість опоро- сів, одержаних від однієї свиноматки за рік, вихід поросят на опорос і при відлученні, тривалість присисного періоду, дорощування та від­годівлі, вік та маса поросят під час відлучення, на початку і напри­кінці відгодівлі, інтенсивність росту молодняку, падіж поросят за пе­ріод від народження до закінчення відгодівлі, тривалість викорис­тання кнурів і свиноматок, рівень вибракування маточного поголів’я.

За різної потужності підприємств неоднакові показники ритму виробництва, який визначає обсяг готової продукції (проміжної), що виробляється за крок ритму (такт). Останній характеризує трива­лість формування технологічних груп тварин або інтервал, через який відбувається рух поголів’я технологічної групи. Ритм вироб­ництва свинини залежить від розміру та кількості технологічних груп поросних свиноматок. Так, для комплексів потужністю 12 тис. голів він досягає 11 днів, 24 тис. — 5, 54 тис. — 2 та 108 тис. голів — один день.

Технологічний процес виробництва свинини передбачає та­кі системи: відтворення поголів’я, годівлі, виробничої експлуатації, мікроклімату, утримання, зооветеринарного захисту тварин.

Система відтворення поголів’я свиней ґрунтується на пра­вильному веденні селекційно-племінної роботи в стаді, визначенні породи й класності репродукторного поголів’я, строків та інтенсив­ності використання тварин для репродукції, способі ремонту стада, осіменінні маточного поголів’я свиней.

Система годівлі передбачає розрахунки добової, сезонної та річ­ної потреби в кормовій сировині на основі норм годівлі, способів під­готовки до згодовування та роздавання кормів, кратності годівлі тощо.

Система виробничої експлуатації охоплює питання органі­зації опоросів, вирощування й відгодівлі тварин, визначення зоо­технічних вимог до цих технологічних операцій.

Система мікроклімату приміщень — це контроль основних параметрів: температури, відносної вологості, швидкості руху повіт­ря, концентрацій аміаку, вуглекислого газу, мікроорганізмів та ре­жиму освітлення, а також опромінювання поросят та іонізації повіт­ря у приміщеннях

Система утримання характеризується типами приміщень, видами станкового обладнання для свиней різних виробничих груп, щільністю розміщення тварин, фронтом годівлі, наявністю моціону.

Система зооветеринарного захисту тварин передбачає такі операції, як профілактика інфекційних та незаразних хвороб, запобігання травматизму, які ґрунтуються на високій культурі ви­робництва, діагностичному обстеженні тварин, профілактичних ін’єкціях, дезінфекції, дезінсекції, дератизації, диспансеризації свиней, організації карантинної служби та ін.

Усі основні технологічні операції в спеціалізованих господарст­вах з виробництва свинини, а саме: осіменіння свиноматок, фор­мування нових технологічних груп і підготовка свиноматок до опо­росу та опорос, вирощування поросят-сисунів, формування нових технологічних груп молодняку для відгодівлі, дорощування поро­сят, заключна відгодівля свиней та здавання на м’ясопереробне підприємство, переміщення тварин різних виробничих груп із одно­го виробничого приміщення в інше здійснюються за спеціальним графіком-циклограмою.

Незалежно від спеціалізації та обсягу виробництва основним за­вданням залишається забезпечення комплексної механізації техно­логічних процесів та раціональне її використання.

Для годівлі свиней у господарствах промислового типу викорис­товують рідкі та сухі корми й вологі суміші. Рідкі корми транспор­тують і роздають по трубах із застосуванням пневматичної установ­ки ПУС. Залежно від потужності господарства, тобто кількості від- годівельного поголів’я за рік (6, 12, 24 тис. голів), використовують обладнання ПУС-6, ПУ-12, ПУС-24, яке відрізняється між собою за кількістю складових у комплекті.

Сухі корми (розсипні та гранульовані) подають у годівниці за до­помогою конвеєрів (стрічкові, скребкові, шнекові, шайбові та ін.), вологі — мобільними роздавачами КС-1,5, РС-5А, КСП-08, КЭС-1,7 та стаціонарною установкою РК-1000. Універсальними корморозда­вачами є КСА-0,8 і КУС-Ф-2, які призначені для роздавання як во­логих кормових сумішей, так і сухих концентрованих кормів.

Для напування тварин приміщення обладнують клапанними, сосковими та піпетковими напувалками типу ПАС-2Б, ПСС-1А,

ПБС-1 для свиней усіх груп, крім поросят-сисунів, для яких існують напувалки ПБП-1, АС-Ф-25 та КСП-108.49.02.010.

Гній з приміщень видаляють конвеєрною (для закритих каналів ТС-1, відкритих гнойових канавок — ТСН-3Б, ТСН-2 тощо) та гід­равлічною (гідрозмив чи самоплив) системами. Застосовують і ком­біновану систему самопливу з елементами гідрозмиву. Під час ви­далення гною із каналів, які розміщені під решітчастою підлогою, спочатку використовують самоплив, а потім канали промивають водою.

Гнойова маса по самопливному колектору надходить у резервуар насосної станції, потім у цех органічних добрив, у якому є 5 відстій­ників і 5 осаджувальних центрифуг.

У відстійниках маса розділяється на рідку фракцію й осад. Пер­шу перекачують у аеротенки, а осад подають в осаджувальні центрифуги, де його розділяють на рідку й густу фракції. Останню через систему конвеєрів, збагачену мінеральними добривами, по­дають у бункер-нагромаджувач, з якого масу перевантажують у транспортні засоби.

Рідку частину через 48 год перекачують із аеротенків у вторинні відстійники. Після випадання мулу в осад освітлена рідина само­пливом надходить до насосної станції, звідки подається насосами до цеху пастеризації. Знезаражена освітлена рідина надходить у на­копичувальну місткість, з якої насосами подається для повторного використання.

Необхідний мікроклімат у свинарниках підтримують за допомо­гою припливно-витяжної вентиляції, використовують також облад­нання типу «Клімат», електрокалорифери ОКБ, теплогенератори ТГ-1А, ТГ-1,5, ТГ-2,5А, а в свинарниках-маточниках — електрообіг­рівання підлоги та підвісні інфрачервоні лампи.

Енерго- і ресурсозберігаюча технологія виробництва сви­нини. Досвід роботи господарств з різною формою власності свід­чить про те, що добиваються успіхів лише ті господарства, де доде­ржують основних вимог ефективного ведення певної галузі тварин­ництва, тобто тварини повинні мати високий генетичний потенціал продуктивності, високий рівень забезпеченості кормами, оптималь­ні умови утримання і невисокі витрати кормів на виробництво оди­ниці продукції. Цим вимогам відповідає технологія, яка розроблена

і застосовується в АТЗТ «Агро-Союз» Синельниківського району Дніпропетровської області. Для утримання свиней використовують будівлі на дугоподібних опорах (ангари) розміром 34 х 11,56 м, які складаються із каркасу, водонепроникного брезенту, матеріалів біч­них стін та фіксації будівлі до фундаменту і розраховані на 250 го­лів свиней відгодівельної групи.

Температура у приміщенні підтримується на 5 - 10 °С вище від зовнішньої за рахунок ферментації глибокої солом’яної підстилки. Завдяки вдалому розміщенню приміщень щодо переважаючих віт­рів, у них відбувається природний газообмін.

Для свиней використовують сухий тип годівлі. Комбікорми у ви­робничі приміщення подають пневматично, а годівниці розраховані для використання різними статево-віковими групами свиней і на цілодобовий доступ їх до корму. На кормовому столі встановлено дві з чотирма чашами автоматичні напувалки.

Технологія виробництва свинини ґрунтується на 2-цеховій сис­темі: відтворення, опоросу і вирощування поросят. У цеху відтво­рення свиноматок утримують у групових станках, а кнурів — в ін­дивідуальних. Осіменяють свиноматок штучно і за 10 - 14 днів до опоросу їх переводять до цеху опоросу і вирощування поросят. Анга­ри в цеху обладнані індивідуальними будиночками. Перед опоросом свиноматка відшукує собі вільний будиночок, де й відбувається опо­рос.

Через 7 - 12 днів після опоросу поросята виходять з холів, і роз­починається групова лактація та використання поросятами кормо­вих столів (рис. 6.10). Поросят від свиноматок відлучають у віці 35 днів, де їх утримують до завершення відгодівлі, а свиноматок пове­ртають до цеху відтворення для запліднення. За рік отримують

2 опороси: перший у квітні, другий — у травні. Після звільнення приміщення від тварин видаляють підстилку, миють обладнання і проводять дезінфекцію.

Структура собівартості свинини така: корми — 73 %, зарплата — 2, ветеринарне забезпечення — 3, інші витрати — 20, накладні —

2 %.

За умов ангарного утримання середньодобові прирости не нижчі, ніж у приміщеннях закритого типу, а розподіл приросту живої маси рівномірний по всій групі свиней, незважаючи на утримання в од­ному гурті 250 голів.