7.2.1. Вовна

Вовна — це волосяний покрив тварин, який використовують для виготовлення тканин, трикотажу, килимів та валяльних виробів. Під час визначення вартості та вивчення вовни розрізняють якісні і кількісні ознаки та механізм формування її властивостей. До якіс­них ознак належать: хімічні особливості вовни, гістологічна будова, фізичні, механічні, технологічні властивості, типи елементарних во­локон, штапелі, косиці, жиропіт, домішки вовнового покриву, руно. Вони визначають її остаточне призначення, систему переробки та реалізаційну вартість. Кількісні ознаки вовнової продуктивності овець — це настриг немитої й митої вовни та їхні компоненти. Вов­на належить до похідних шкіри, тому формування кількісних і які­сних показників залежить від її вовноутворювальної функції. Остання ґрунтується на спадкових задатках та природно-господар­ських умовах використання овець.

Хімічний склад вовни. За хімічною природою вовна майже на 97 — 98 % складається з білка кератину, який належить до групи фібрилярних білків. Він має високу хімічну стабільність — не роз­чиняється у воді, спирті, розбавлених розчинах солей, лугів і кис­лот, стійкий проти травних ферментів (не перетравлюється). Тому ягнята у разі поїдання вовни гинуть від утворення в шлунку безоа- рів — щільних кульок зваляної вовни.

До складу вовни входять майже всі найпоширеніші амінокисло­ти (18 із 20). Найбільшу частку (по 9 — 15 %) у кератині становлять цистин, аргінін та глутамінова кислота. Високий уміст цистину й сірки в цілому значною мірою визначає основні властивості керати­нів вовни.

У кератині виявлено п’ять хімічних елементів: вуглець, водень, кисень, азот та сірку, які входять до складу кожного простого білка. У складі кератину міститься, %: вуглецю — 50 — 52, кисню — 21 — 23, азоту — 15 — 17, водню — 6 — 8 і сірки — 3 — 4. Хімічні елементи (кальцій, натрій, магній, фосфор, цинк, залізо, калій, кремній, мар­ганець, мідь) інших органічних сполук вовни становлять 2 — 3 %. Кератин — це білок з високим умістом сірки, яка знаходиться у цистині — одній з найхарактерніших сірковмісних амінокислот вовни. У процесі згоряння з цистину утворюються леткі меркапта­ни, що зумовлюють специфічний запах горілої вовни (рогу). Цю особливість використовують навіть у системі розпізнавання текс­тильних волокон.

Вовна незвичайна речовина, яка складається з дуже різноманіт­них фрагментів за хімічною природою, агрегатним станом, гістоло­гічною будовою. Тому вона повністю відповідає статусу композицій­них матеріалів. Специфіка композитів полягає у тому, що їхні влас­тивості не визначаються сумою якостей складових частин взятих матеріалів. На поверхні розподілу частин композиційного матеріа­лу виникає новий стан речовини — тонкий поверхневий шар. Він визначає незвичайні властивості композиційних матеріалів. Вовна щодо цього є ідеальним природним матеріалом

Гістологічна будова вовни. Волокно вовни має два (пух і час­тина перехідного волосу) або три (ость і перехідний волос) шари. Лускатий складається з одного ряду ороговілих плоских клітин і становить 2 — 3 % маси волокна. Він характеризується високою стій­кістю проти дії зовнішніх реагентів і надає вовні здатності звалюва­тися.

Корковий — це середній шар, що становить близько 90 % маси вовнового волокна (коливання від 7 до 98 %). Він скла­дається із веретеноподібних клітин, розміщених уздовж осі во­локна. Корковий шар визначає практично всі якісні властивості вовни.

Серцевинний є центральним рихлим шаром клітин, заповнених повітрям. Його спостерігають не в усіх волокнах. За наявності сер­цевини об’єм останньої може досягати від 10 до 90 %. Із збільшен­ням частки серцевини зменшується міцність, пружність і розтяж­ність вовни.

Багато хімічних і гістологічних властивостей вовни мають не лише практичну цінність для людини, а й пристосувальне (адапти­вне) значення для овець. Наявність серцевини, наприклад, поліп­шує теплозахисні властивості вовнового покриву. Такий самий ефект має гістологічна структура вовнового волокна загалом. Крім того, багатошаровість гістологічних компонентів забезпечує високу стійкість вовнинок у жорстких природних умовах вирощування овець. Неоднорідність (гетерогенність) кератинів та гістологічну бу­дову вовнових волокон практично неможливо змінити під впливом зовнішніх чинників технологічного характеру. Цього досягають ли­ше завдяки селекції, а також зміни спадкових задатків формування вовнових волокон.

Фізико-механічні властивості вовни. До них належать: то­нина, звивистість, довжина, еліптичність, міцність, розтяжність, пружність, еластичність, пластичність, щільність, блиск, гігроско­пічність, вологість і теплопровідність.

Тонина — це діаметр волокна. Його величина коливається у свійських овець від 7 до 240, а в диких — до 350 мкм. У виробничих умовах тонину вовни часто визначають в якостях, які позначають цифрами: 80, 70, 64 та інші (13 якостей). Брадфордська якість — умовна величина, що означає кількість мотків пряжі (наприклад 64), які можна одержати з одного фунта (453,6 г) митої прочесаної вовни за довжини нитки в мотку 512 м. Тому чим вищий показник (цифра) якості, тим менша тонина волокон.

Під звивистістю розуміють відхилення від прямолінійного роз­міщення волокон у натуральному стані. Звивини розрізняють за величиною (дрібні, середні, великі) та формою (нормальні, високі, плоскі).

Довжина вовни є однією з основних геометричних характеристик якісних властивостей сировини. У поєднанні з тониною вона визна­чає остаточну систему переробки й використання вовни. Коли овець характеризують за довжиною вовни, то мають на увазі річний (12- місячний) ріст волокон. Індивідуальна різноманітність тварин за цією ознакою становить від 3 до 81 см. А групові показники у порів­няно короткововних овець коливаються від 5 до 10 см, довговов­них — від 15 до 20 і проміжних типів — від 8 до 14 см.

Еліптичність волокон має чотири градації: коло, овал, еліпс та деформований еліпс. У міру відхилення форми поперечного перері­зу волокон від кола зростають жорсткість і пружність вовни.

Міцність — це стійкість волокон на розрив. Під абсолютною міц­ністю розуміють силу, яка необхідна для розриву вовнинки. Вона коливається від 2,5 до 100 сН. Відносна (питома) міцність — відно­шення розривного навантаження до площі поперечного перерізу волокон. Цей показник перебуває в межах 120 — 250 МПа. У ви­робничих умовах і науково-дослідних лабораторіях загального ха­рактеру міцність вовни найчастіше визначають у кілометрах розрив­ної довжини (р. км). Це умовна довжина (км), за якої підвішене за один край волокно розривається під власної маси. Розривна довжи­на вовнових волокон коливається від 4 до 25 р. км. Міцність є екст­ремальною властивістю. Вовна розривається в найслабкішому місці, що утворюється внаслідок стоншення волокон за недостатньої го­дівлі або хвороб тварин.

Під розтяжністю розуміють здатність волокон до подовження під дією зовнішніх сил. За допомогою розтягування визначають і міцність вовни. Під час розтягування довжина волокон спочатку збільшується, потім подовження припиняється і вовна розривається. Розривне подовження сухої вовни досягає 25 — 35 % (іноді 48 %). У вологому стані вовну можна розтягнути на 50 — 70, а в гарячій па­рі — на 100 %. Якщо розтягнуте (деформоване) не до розриву во­локно вивільнити від поздовжнього навантаження, то виявляються ще три механічні властивості вовни: пружність, еластичність та пластичність.

Пружність, еластичність та пластичність. Під пружною де­формацією розуміють частину подовження волокна, що відразу зни­кає після усунення навантаження. Вона ґрунтується на зміні від­станей між атомами й молекулами кристалічного кератину і стано­вить 2 — 3 % початкової довжини волокна. Еластичність полягає в тому, що після зняття зовнішнього навантаження частина подов­ження зникає не зразу, а протягом деякого часу. Еластична дефор­мація вовни досягає 25 — 30 % (іноді 50 — 70 %) і зумовлена рухоміс­тю окремих частин молекул у напрямку дії зовнішніх сил. Пластич­ність вовни виявляється у збереженні частини подовження (2 — 13, а іноді до 40 %) після зняття навантаження. Це явище виникає вна­слідок утворення між поліпептидними ланцюжками кератину роз­тягнутої вовни нових поперечних зв’язків, енергію яких не в змозі подолати тепловий рух молекулярних сегментів. Загалом серед усіх текстильних волокон вовна має найвищу частку (0,87 — 0,98) зворот­ної деформації. На цьому ґрунтується здатність виробів з вовни до релаксації — довільного усунення деформації за зняття наван­таження й легкого зволоження деформованих місць (випуклість, розтягнення та інші деформації від носіння одягу).

Щільність вовни — 1320 кг/м³. її блиск — це результат відби­вання променів світла від поверхні вовнових волокон. Вирішальне значення тут мають форма, розмір і щільність розміщення лусок зовнішнього шару вовнинки. Гладенька поверхня, на відміну від шорсткої, відбиває промені в одному напрямку згідно з кутом їх па­діння, шорстка — в різних напрямках. Тому в одному випадку спо­стерігається дуже сильний блиск, а в іншому — дуже слабкий. Особ­ливо бажаний — не поверхневий, а глибокий, шовковистий блиск, що створює неповторну гру тонів і ошатність виробів з вовни.

Колір вовнових волокон залежить від особливостей поглинання світла, яке проникає вглиб волокна, спеціальною речовиною — піг­ментом меланіном. Вовна має два види пігментів: еумеланіни (від чорного до коричневого) та феомеланін (жовтий пігмент).

Гігроскопічність і вологість — дві фізичні властивості, які по­кладено в основу гігієнічних цінностей сировини й значною мірою впливають на механічні характеристики вовнових волокон. Під гіг­роскопічністю розуміють здатність вовни вбирати й віддавати воло­гу. Вологість — це відсоток маси води від маси абсолютно сухої ре­човини вовни. Серед усіх текстильних волокон вовна характеризу­ється найвищою гігроскопічністю. Вона може вбирати 33 % вологи й зовні залишатися сухою (у синтетичних волокон цей показник ста­новить 0,4 — 4,5 %). Вовна має низьку теплопровідність

(0,035 Вт/м^К) та меншу, порівняно з іншими волокнами, здатність до електризації й забруднення.

Технологічні властивості вовни. Під час використання вовни враховують практично всі її властивості. Проте в загальному техно­логічному розумінні вовну переробляють лише на пряжу та повсть. Тому основних комплексних технологічних властивостей дві — пря­дильна здатність і здатність до утворення повсті (валкопридатність).

Прядильна здатність — це придатність порівняно коротких во­локон до переробки на пряжу, довгу текстильну нитку. Вона зале­жить від довжини, тонини, гнучкості, еластичності й міцності вовни та зчеплення волокон. Існують дві системи прядіння вовни: кам­вольна (гребінна) і суконна (апаратна). За камвольною системою прядіння переробляють довгу (5,5 см і більше), а за суконною — ко­ротку (до 5,5 см) вовну. Маса 1 м² камвольної тканини коливається від 100 до 470, сукна — від 250 до 800 г.

Валкопридатність — властивість вовни перетворюватися в щільний і пружний матеріал (повсть) у результаті незворотного пе­реплетення і зближення волокон під впливом механічних дій (уда­рів), тепла та вологи. Вовна сповстюється через наявність лусок на поверхні волокон, пружності вовнинок, а також через гнучкість, яка забезпечує здатність волокон до звивання й переплетення. Проте вирішальне значення мають луски. Вони спрямовані від основи вов- нинки вільними кінцями вгору. Опір руху проти лусок більший, то­му в разі періодичних ударів вовнинки рухаються вільними основа­ми вперед (по лінії найменшого опору) і забезпечують поступове зближення й ущільнення волокон до стану повсті.

Типи елементарних волокон вовни. Всі якісні властивості во­вни (хімічні, гістологічні, фізичні, механічні, геометричні та техно­логічні) нерозривно пов’язані між собою в єдину цілісну систему вов­нового волокна. Типи волокон — це елементарні одиниці («атоми») вовни. Якщо волокно розділити на складові частини за хімічним складом, гістологічною будовою, фізичним агрегатним станом, то вовна як текстильне волокно перестає існувати. Класифікація во­локон ґрунтується в основному на їхній тонині з урахуванням наяв­ності та ступеня розвитку серцевини. Існують такі типи елементар­них волокон вовни: пух, перехідний волос, ость, сухий і мертвий во­лос, ягнячий (песига), серпоподібний (кемп), покривний. Основних типів три: пух, перехідний волос і ость, а решту відносять до похід­них ості.

Пух — найтонше (від 5 до 30 мкм) волокно, що не має серцевини, складається тільки з лускатого й коркового шарів, характеризується дрібною або середньої величини добре вираженою звивистістю, по­перечний переріз нагадує форму кола. Довжина пуху незначна і становить 4 — 9, іноді 12 — 15 см. За комплексом властивостей є най­ціннішим вовновим волокном.

Перехідний волос — товстіше за пух волокно (від 30,1 до

52,5 мкм), часто із слабко розвиненою переривчастою (пунктир­ною) серцевиною або без неї, середньою або великою добре вира­женою звивистістю, овальним і круглим поперечним перерізом, високою пружністю. Його довжина — від 6 — 10 у короткововних до

12 — 20 см і більше у довгововних овець. За виробничою цінністю перебуває на другому місці й займає проміжне положення між пу­хом і остю.

Ость — дуже товсте волокно (від 52,5 до 210 мкм) із суцільною помірно розвиненою серцевиною, не має звивистості. Волокно пря­ме, поперечний переріз має форму еліпса, жорстке на дотик, пруж­не, довжина від 7 — 12 у короткововних до 18 — 25 см і більше (іноді до 50 см) у довгововних овець. Залежно від тонини волокон ость по­діляють на тонку (52,5 — 75 мкм), середню (75,1 — 90) та грубу (90,1 — 210 мкм).

Сухий волос — волокно схоже на грубу ость, верхня частина якої дуже жорстка, непружна й ламка. Займає проміжне положення між остю й мертвим волосом, який непружний і ламкий за всією довжиною, має дуже розвинену серцевину (до 90 % об’єму вовнинки), непридатний для переробки (тому його ще називають мертвим), дуже товстий (від 75 до 420 мкм), поперечний переріз має вигляд деформованого еліпса. Довжина може досягати 4 — 8 см і більше.

Песига (ягнячий) — прямий, довгий і порівняно товстий волос — звідси песига (пес). Спостерігають у молодняку до першої стрижки. Погіршує якість вовни.

Кемп (серпоподібний) — товсте і порівняно коротке волокно з дуже розвиненою серцевиною.

Покривний — короткий (1 — 2,5 см), товстий, прямий, жорсткий, пружний, із сильним блиском і суцільною серцевиною волос. У зви­чайних овець він буває на голові, вухах, нижній частині кінцівок. У північнокороткохвостих (наприклад, у романовських) — на хвості й череві, а в африканських безвовних — по всьому тулубу. Зазначені волокна для переробки непридатні.

Жиропіт. Шкіра овець, крім вовнових волокон, утворює ще два компоненти — жир і піт. Жиропіт — швидше механічна суміш цих двох взаємодіючих компонентів, ніж органічне поєднання речовин, що доповнюють одна одну.

Вовновий жир (ланолін) належить до ліпідів із групи восків. Це складні ефіри вищих жирних кислот і спиртів. Ланолін складається

із суміші, складних ефірів специфічно розгалужених вищих жирних кислот (ланопальмітинова, ланостеаринова, ланоцеринова, мерис- тинова, пальмітинова, карнаубова) з вищими циклічними спиртами (цериловий, карнаубіловий, холестерин, ізохолестерин).

Вовновий піт містить 98 — 99 % води. Його суха речовина склада­ється із солей калію (85 — 93 %), натрію (4 — 5 %) та інших сполук. В основному вовновий піт на 80 — 85 % — це карбонат калію К2СО3, або поташ. Наявність великої кількості сполук лужних металів (калій і натрій) створює лужну реакцію поту (рН 8 — 9, максимум — 10,5). Вміст жиру в немитій вовні коливається від 2 до 28, поту — від 0,5 до 18 %. Якість жиропоту вища, якщо співвідношення піт : жир менше за одиницю. Бажані білий та світлі кольори жиропоту вовни.

Домішки вовни. Із зовнішнього середовища у вовновий покрив потрапляють мінеральні та органічні домішки. Мінеральні (пил, бруд, базові домішки) можуть досягати 40 — 45 %. «Рухомі» міне­ральні забруднення часто проникають глибоко у вовновий покрив, пошкоджують лускатий шар і погіршують якісні властивості вовнових волокон. Рослинних домішок у руні буває не дуже багато (4 — 5 %), але вилучити їх із вовни складно. Легковідокремлювані видаляють у процесі її торсання й миття, важковідокремлювані (рослинні за­лишки з гачками) вилучають уже з промитої вовни карбонізацією (додаткове промивання в 4 — 5 %-му розчині сірчаної кислоти), що негативно впливає на її природні властивості. Крім домішок із на­вколишнього середовища у вовну потрапляє волога, яка також впливає на специфіку якісних властивостей сировини.

Штапелі і косиці. У вовновому покриві овець елементарні во­локна розміщені не відокремлено одне від одного, а об’єднані між собою в пучки різної величини. Пучок, який складається з одного типу елементарних волокон, вирівняних за довжиною, називають штапелем. Косиця — це пучок вовни, який складається з різних типів волокон. Хоча форму косиці може мати й пучок з одного типу волокон, якщо вовна дуже довга й рідка. Вовновий покрив вівці й знята з неї вовна (руно) за звичайних механічних (виробничих) впливів ніколи не розпадаються на елементарні волокна. Завжди зберігаються пучки — основні структурні одиниці вовнового покри­ву та руна овець. Крім структурної основи, тут найголовніше, що пучок волокон є елементарною одиницею виду вовни, тобто групової специфіки сировини за комплексом якісних ознак вовнової продук­тивності овець.

Види вовни розрізняють за наявністю елементарних волокон (однорідна і неоднорідна), співвідношенням і тониною елементар­них волокон (тонка, напівтонка, напівгруба та груба), породними особливостями, або комплексом властивостей елементарних воло­кон — залишкові види вовни (мериносова, немериносова, напівтон­ка помісна, цигайська, кросбредна, кросбредного типу та групові породні підрозділи напівгрубої й грубої вовни).

Тонка вовна складається тільки з пуху (однорідна), має штапель­ну будову і тонину до 25 мкм (60 якість і вище). Овець із тонкою во­вною називають тонкорунними. Якщо така вовна вирівняна за то­ниною, біла, достатньо жиропітна, то й відносять до мериносової. Немериносова — невирівняна за тониною і маложиропітна.

Напівтонка вовна складається тільки з перехідного волосу або пуху і перехідного, вирівняних за тониною, має штапельну та шта- пельно-косичну будову, тонину — 25,1 мкм і більше (58 якість і ниж­че). Овець із напівтонкою вовною відносять до напівтонкорунних. Напівтонка помісна вовна — невирівняна за тониною, маложиро- пітна; цигайська — пружна, жорсткувата; кросбредна — довга, з великою і середньою звивистістю вовнинок, люстровим блиском, шовковиста на дотик; кросбредного типу — коротша, з гіршими по­казниками за блиском, звивистістю та шовковистістю.

Напівгруба вовна має косичну будову і складається з різних ти­пів волокон (неоднорідна), де значно переважають пух та перехід­ний волос, ость тонка чи середньої тонини, мало або зовсім немає мертвого й сухого волосу. Овець із напівгрубою вовною називають напівгрубововними.

Груба вовна теж має косичну будову і складається з різних типів волокон (неоднорідна), де пуху й перехідного волосу небагато, бага­то грубої ості, сухого та мертвого волосу, спостерігається значна не- вирівняність волокон за тониною. Овець із грубою вовною відносять до грубововних.

Руно, класирування і сортування вовни. Руно — це вовновий покрив річного або близько річного росту, знятий з вівці у вигляді суцільного пласта. В разі осіннього (грубововні породи) або багато­разового стриження (романовські вівці), стриження ягнят поточного року народження (поярок) та в деяких інших випадках вовна не має форми цілісного пласта й за нормативними вимогами оцінки сиро­вини не вважається руном. Хоча в широкому розумінні з біологічно­го і господарського погляду руном слід вважати будь-яку вовну (на вівці або стрижену), яка має адаптивне значення для тварин і при­датна для практичного використання. Руно — це елементарна оди­ниця виробництва вовни. Тому її покладено в основу всіх практич­них систем оцінювання й підготовки вовни до реалізації та промис­лової переробки. Основні елементи руна — штапелі і косиці. Руна за будовою бувають: штапельні, косичні та штапельно-косичні. Під час оцінювання руна враховують ступінь однотипності властивостей вовни в межах штапелів і косиць (локальна вирівняність) та на різ­них частинах руна або тулубі вівці (топографічна вирівняність). Чим вищий рівень селекційної роботи, тим вища вирівняність якіс­них властивостей вовнового покриву овець.

Ознаки класифікації вовни. Якісні компоненти руна за своїм переліком досить постійні. Протягом століть залишається сталим і загальний перелік можливих систем переробки вовни (тканини, трикотаж, килими, повсть), тому сталими є й загальні ознаки оцін­ки руна (вид вовни, тонина, довжина, стан і колір). їх покладено в основу науково-технічної класифікації вовни, яка ґрунтується на розробці й використанні більш досконалих методів лабораторного та органолептичного оцінювання вовни, раціонального поєднання ознак і прийомів оцінювання руна, різноманітній нормативній рег­ламентації. На матеріалах науково-технічної класифікації розроб­ляють державні стандарти на вовну.

Класирування й сортування вовни. В нашій країні існують заготівельні та промислові стандарти. Заготівельні стандарти рег­ламентують класирування, а промислові — сортування вовни. В основу класирування й сортування покладено ті самі ознаки: вид вовни, тонину, довжину, стан і колір. Відмінність тільки в тому, що під час класирування руно залишають цілим, а сортування — роз­ривають на окремі сорти. Нині розроблено і впроваджено систему класирування з частковим розривом рун. П’ять комплексних ознак оцінки вовни покладено в основу системи розриву рун та подальшо­го поділу вовни в межах утворених груп сировини. Після стрижки вовну поділяють на рунну й нижчі сорти. До останніх відносять об­ніжку і клюнкер. Рунну розривають на рунну основну, пожовтілу, 58 — 56 якості в тонкій, неоднорідну в напівтонкій, базову, звалок, тавро (змивне), кольорову в тонкій немериносовій. Рунну основну й пожовтілу поділяють далі за тониною, довжиною, станом та кольо­ром. Для реалізації вовну формують у межах отар у заготівельно- промислові сорти.

Вихід чистого волокна і реалізаційна ціна вовни. Класиру- вання вовни передбачає дві мети: підготовку сировини до найбільш раціональної переробки й використання та встановлення реаліза- ційної ціни вовни згідно з її якісними властивостями. Господарства реалізують немиту вовну, а масштаби цін розраховують на чисте волокно. Тому виникає необхідність визначати вихід чистого волок­на — співвідношення маси чистої вовни і маси немитої, виражене у відсотках. Чиста вовна складається з постійної маси промитої вовни та маси кондиційної вологи (17 %). Постійну масу промитої вовни визначають висушуванням або за допомогою гідроапаратів.

Реалізаційна ціна 1 кг чистої вовни, в межах певного норматив­ного масштабу, залежить від показників її класирування: наймену­вання групи (сорту), розриву рун (основна, пожовтіла, базова, клюн- кер та ін.), виду вовни, тонини, довжини, стану та кольору. А реалі­заційна ціна 1 кг немитої вовни залежить ще й від відсотка виходу чистого волокна.

Первинна обробка, промислова переробка та використан­ня вовни. Шлях вовни від виробництва до готової продукції має багатоступінчастий характер. На сільськогосподарських підприєм­ствах вовну виробляють, класирують, визначають вихід чистого во­локна й реалізують (товар — немита вовна). На фабриках первин­ної обробки вовни (в Україні дві такі великі фабрики — в Чернігові й Харкові) проводять: контрольне класирування (в разі централізо­ваного надходження немитої вовни з господарств на фабрику), сор­тування, промивання, висушування, кондиційну витримку і реалі­зацію вовни (товар — промита вовна). Камвольно-суконні комбінати (фабрики) прочісують вовну (топс може бути товаром), прядуть (пряжа може бути товаром), виготовляють тканини (товар — ткани­ни). Швейна промисловість використовує тканини (товар — готовий одяг), трикотажна й килимова — пряжу (товар — трикотаж і кили­мові вироби), повстяна — чисту вовну (товар — вироби з повсті). Тор­гівля реалізує вроздріб вироби з вовни населенню. Паритет цін на цьому шляху такий, що виробник вовни завжди перебуває в скрут­ному економічному становищі. Тут потрібна ґрунтовна оптимізація як організаційної структури заготівлі вовни, так і системи ціноутво­рення з урахуванням собівартості виробництва вовни, динаміки сві­тових цін на цю сировину, можливості бюджетних дотацій, необхід­ності зваженої митної системи в державі щодо імпорту вовни та ви­робів із неї.

Кількісні характеристики вовни. Вовна має загальні показ­ники кількісного характеру — настриг немитої й чистої вовни з од­нієї вівці. Вовну виробляють у вигляді рун. Настриг немитої вов­ни — це маса руна, а настриг чистої вовни — це маса чистої вовни, одержана з одного руна. Індивідуальні й групові показники настри­гу немитої (0,5 — 31,7 кг) та чистої (0,3 — 15 кг) вовни коливаються в дуже широких межах, що залежить від ступеня розвитку кожного із структурних компонентів настригу вовни. До компонентів настригу немитої вовни відносять: масу чистої, або настриг чистої вовни (ста­новить 30 — 75 %), вовновий жир (2 — 28), піт (0,5 — 18), мінеральні (4 — 5) та рослинні (0,2 — 5) домішки і вологу (8 — 20 %). Різноманіт­ність настригу чистої вовни визначають шість ознак: її тонина, дов­жина, густота, величина тварин, складчастість шкіри й оброслість вовною тулуба овець.