7.4.1.Відтворення стада овець

Відтворення стада в широкому (онтогенетичному) розумінні є найголовнішим компонентом технології виробництва продукції овець, оскільки все інше в загальній технологічній системі нероз­ривне з елементами його відтворення. У виробничому процесі го­дівля, утримання й догляд не існують самі по собі. Годують, утри­мують і доглядають тварин конкретних статевих і вікових груп, ор­ганічно пов’язаних між собою цілісним процесом зміни поколінь, у процесі відтворення стада.

До біологічних параметрів відтворення стада овець відносять: се­зонність статевої активності (висока восени), статеву (4 — 6 міс) та господарську (16 — 18 міс, іноді близько 9 — 10 міс) зрілість, трива­лість статевого циклу (16 — 18 діб) і охоти (24 — 72 год), строк овуля­ції (через 20 — 30 год після настання охоти), життєздатність сперміїв у статевих шляхах вівцематки (27 — 48 год), тривалість кітності (147 — 152 доби) та молозивного періоду (2 — 3 дні), строк відлучення ягнят від вівцематки (4 міс, раннє — в 2 — 2,5 міс), тривалість вико­ристання баранів-плідників (4 роки) і вівцематок (5 років), багато­плідність (130 — 150 %, у деяких порід — 200 — 220 %), інтенсивність

і тривалість росту овець (найвища — до 4 — 6-місячного віку, дещо нижча — до 16 — 18-місячного, зовсім низька — в наступний період, хоча ріст овець триває до 3 — 4 років). На основі біологічних показ­ників ґрунтуються виробничі процеси відтворення стада овець.

Парування овець. Строки парування визначають з урахуван­ням сезону статевої активності овець та конкретних природних і ви­робничих умов господарства. В Україні практикують зимове й вес­няне ягніння вівцематок, тому парувальний сезон припадає на сер- пень-листопад. Оскільки барани-плідники та вівцематки на період парування (штучного осіменіння) повинні мати високу (заводську) вгодованість, їм заздалегідь (за 1,5 — 2 міс) збільшують поживність раціону (на 15 — 20 %). Вівцематок в охоті відбирають кожного ран­ку за допомогою баранів-пробників (один баран на 50 — 60 вівцема­ток в отарі). Після осіменіння їх утримують окремо до наступного ранку, коли знову перевіряють баранами-пробниками. Тварин, у яких охота триває, направляють на пункт штучного осіменіння ра­зом з новою партією відібраних вівцематок. Така система роботи зберігається впродовж усього парувального періоду (40 — 45 днів). У невеликих господарствах можна використовувати й природне па­рування. В разі ручного парування порядок роботи збігається з по­переднім (тільки без застосування штучного осіменіння), вільного — баранів-плідників разом з вівцематками утримують постійно або тільки вночі.

Ягніння вівцематок. До ягніння готують як вівцематок, так і приміщення. За місяць до очікуваного строку ягніння приміщення вивільняють від гною, білять, ремонтують, дезінфікують, обладну­ють тепляк і флігелі. В тепляку (центральній частині кошари) за допомогою щитів облаштовують оцарок для ягніння (3 х 6 м), кліт- ки-кучки (1 х 1,5 м) та оцарки для утримання вівцематок із при­плодом у перші дні після ягніння. У флігелях (спочатку в одному, а потім і в другому) обладнують більші оцарки (6 х 9, 9 х 9 м та інших розмірів) для утримання вівцематок з ягнятами старшого віку. Теп­ляк і флігелі застеляють товстим (30 — 40 см) шаром соломи. В баз теж додають підстилку (солому) і формують товстий, сухий і чистий й шар для постійного утримання вівцематок. Оскільки за останні два місяці кітності плід приростає на 75 — 80 % маси новонародже­ного ягняти, поживність раціону вівцематок на цей період збільшу­ють на 30 — 40 % порівняно з холостими. Підстригають вовну на вим’ї, внутрішньому боці задніх кінцівок та біля кореня хвоста. Час­тину вівцематок (25 — 30 %), які за зовнішнім виглядом мають ягни­тися першими, формують в окрему групу — грос (від нім. великий). За два-три тижні до очікуваного строку ягніння за цією групою вів­цематок влаштовують цілодобовий нагляд. Тварину з ознаками на­ближення чи початку ягніння переводять в оцарок для ягніння. Нормальне ягніння триває близько 30 хв, а сам плід виходить із родових шляхів орієнтовно за 5 хв. Проте за різних обставин цей час може коливатися. Ніс, рот і вуха новонародженого ягняти відразу ж очищають від слизу й підкладають його до вівцематки для облизу­вання або обтирають сухою соломою чи рушником. Кінець пуповини відрізають на відстані 10 см від черева й дезінфікують розчином йоду чи іншим дезінфікуючим засобом. Із кожної дійки вим’я вівце­матки здоюють перші забруднені цівки і підсаджують ягнят для ссання молозива.

Вирощування ягнят від народження до відлучення від вівце­маток (4 міс) передбачає кілька виробничих етапів: перебування вівці

з приплодом близько 1 — 2 год після ягніння в оцарку для ягніння, утримання вівцематок із ягнятами протягом 1 — 3 днів у клітках- кучках, а потім послідовне переведення і перебування їх у невеликих (7 — 15 голів) сакманах — до 8 днів, середніх (20 — 60) — близько 10 днів та великих (80 — 200 голів) — до 100 днів. Після формування ве­ликих сакманів вівцематок і ягнят переводять на тимчасове розділь­не утримання та годівлю, тобто застосовують так званий кошарно- базовий (роздільно-контактний) метод вирощування ягнят.

Це лише загальна система технологічного руху овець, а дійсна ефективність вирощування ягнят від народження до відлучення ґрунтується на вирішенні значної кількості проблем молочного пе­ріоду індивідуального розвитку тварин. Так, новонароджені ягнята мають високу потенційну-здатність до росту, але у них функціона­льно незрілі органи травлення, імунна, дихальна, кровоносна та терморегуляційна системи. Молозивний період у вівцематок триває

2 — 3 доби, а стінки кишок ягнят проникні для імуноглобулінів бли­зько однієї доби. Ягня після народження має невелику живу масу (мала теплопродукція), але на одиницю живої маси припадає знач­на площа шкіри (висока тепловіддача). Плід великих розмірів із високою живою масою значно життєздатніший, але такі роди мають тяжкий перебіг і часто закінчуються загибеллю вівцематки. Практич­но до місячного віку ягнята живляться тільки молоком матері, оскі­льки інші корми вони не перетравлюють. На другому місяці життя тільки молока вівцематки для потреб організму ягнят уже недостат­ньо, потрібні поживні речовини інших кормів. До 4-місячного віку жива маса ягнят досягає 50 — 55 % живої маси дорослих тварин, а об’єм травного каналу залишається в 2 — 3 рази меншим.

У новонародженого ягняти особливо незрілою є імунна система, внаслідок чого існування в навколишньому середовищі може бути небезпечним для його здоров’я. Єдина можливість запобігти цьо­му — створення пасивного гуморального імунітету, який виникає у ягнят за рахунок споживання молозива. Імуноглобуліни накопичу­ються в молозиві з сироватки крові вівці, а потім із молозивом по­трапляють в організм новонародженого ягняти, проникаючи крізь слизову оболонку кишок у лімфу і далі в кров. Як гуморальні анти­тіла вони виконують захисну функцію в організмі. Оскільки вміст антитіл у молозиві різко зменшуються вже у перші години лактації вівцематки (на 30 — 50 % і більше), новонароджене ягня повинно якомога швидше і частіше споживати молозиво у першу добу життя (ссання через кожні 3 — 4 год). Навіть споживання кожного разу 120 — 170 г молозива достатньо (близько 1 кг) для нормального рос­ту й розвитку тварин.

Ягнята народжуються з недорозвиненим травним каналом — у них не функціонують передшлунки (рубець, сітка, книжка). Тільки в місячному віці у рубці ягнят з’являється мікрофлора, а в два мі­сяці спостерігають жуйку. Проте дійсно жуйними їх можна вважати орієнтовно з 3-місячного віку. Практично до місячного віку ягнята живляться молоком матері, але вже з двотижневого віку їх привча­ють до поїдання концентрованих та грубих кормів. Протягом друго­го місяця життя вони повинні поїдати відносно великі даванки кор­му, бо в цей період їхні потреби в поживних речовинах за рахунок молока матері задовольняються тільки на 60 — 70 %. У наступний період організовують нормовану годівлю ягнят залежно від їх роз­витку та молочності вівцематок. Після відлучення в 4-місячному віці жива маса ягняти має становити 28 — 30 кг і більше.

Вирощування молодняку овець починається після його відлу­чення від вівцематок. Ягнят поділяють за статтю і формують отари ярок, ремонтних баранів, баранів на продаж і валахів (у товарних господарствах). За стійлового утримання в межах отари бажано розподіляти молодняк за розвитком на три групи: кращі, середні та гірші тварини. Це дає можливість раціональніше організовувати їх утримання і годівлю. В кожній отарі методом випадкової вибірки (кожна 20-та тварина) формують контрольну групу (5 %) молодняку для щомісячного зважування й оцінювання загального стану вовно­вого покриву. Отримані показники використовують для складання та внесення змін до раціонів тварин упродовж року. Із досягненням товарної або відтворної зрілості молодняк оцінюють (бонітують, стрижуть) і визначають напрям його використання: для відтворення основного стада, реалізації на плем’я, забою на м’ясо, одержання ов­чин тощо.