8.2.1. Молочна продуктивність

В особистих господарствах, на великих фермах, а також окре­мих спеціалізованих сільськогосподарських підприємствах кіз розводять в основному для одержання молока. До складу козячо­го молока входять, %: суха речовина — 13 — 15, у тому числі жир — 4 — 6, молочний цукор (лактоза) — 4,5 — 5, білок — 3,5 — 4, у тому числі альбуміни і глобуліни — близько 1, а також міне­ральні речовини — 0,8 — 0,9. За хімічним складом воно відрізня­ється від молока інших видів сільськогосподарських тварин, особливо великої рогатої худоби, високим умістом альбумінів і глобулінів (у 2 рази більше, ніж у корів) і значно меншим роз­міром жирових кульок та частинок білка казеїну. Невеликий роз­мір структурних компонентів білка і жиру сприяє кращому засво­єнню їх організмом людини. Зі специфікою білків, особливо глобулінів, пов’язані також цілющі й лікувальні властивості мо­лока кіз. За амінокислотним складом воно наближається до жі­ночого

молока. Відомі численні випадки, коли молоком кіз вигодовували немовлят. Здавна було помічено і нині підтверджується, що вжи­вання козячого молока запобігає хворобам та знижує смертність дітей, сприяє довголіттю, допомагає у лікуванні печінки й жовч­них шляхів, легень, застудних захворювань, підвищеної кис­лотності шлунка, екземи, астми та різних форм алергії. Спосте­рігають позитивний вплив козячого молока на оздоровлення лю­дей від наслідків впливу атомної радіації. Все це визначає перс­пективи козівництва в сфері виробництва молока як специфічно­го продукту для загального оздоровчого й лікувального призна­чення.

Козяче молоко найчастіше споживають у натуральному вигляді, а також його використовують для одержання кислого молока, верш­ків, масла та різноманітних видів сиру (сулугуні, бринза, пекаріно, рокфор тощо). Оскільки кози не хворіють на туберкульоз та мастит і стійкі проти багатьох хвороб, молоко їх можна вживати у сирому ви­гляді, без кип’ятіння. Невеликий розмір жирових кульок (1 — 2 мкм) створює своєрідне гомогенізоване молоко, яке непри­датне для відстоювання вершків, а процес видоювання утруднюєть­ся — для одержання молока тиск може досягати 20 — 30 МПа (200 - 300 атм).

Здебільшого кіз починають доїти відразу після окоту. Тривалість лактації у них різна і залежить від виробничого напряму галузі. У спеціалізованих молочних порід вона може тривати 8 — 10, у зви­чайних менш поліпшених — не більше ніж 6 міс. Спеціалізованих пухових і вовнових віз доять протягом 2 — 3 міс після відлучення козенят, а не відразу після їх народження. Середній добовий надій кози становить 1,5 — 2,5 кг. Від тварин менш продуктивних порід отримують близько 0,5 — 0,7, від продуктивніших — до 3 — 3,5 кг мо­лока й більше. Надій за лактацію у кіз звичайних порід досягає 200 — 400 кг, у спеціалізованих — близько 500 — 800, а в кращих стадах — до 1000 кг і більше, світовий рекорд — 3080 кг із умістом жиру 3,9 % (зааненська порода). Козяче молоко може мати непри­ємний «стійловий» запах, тому слід виконувати всі вимоги щодо утримання та техніки доїння кіз.

Рівень і якісна специфіка молочної продуктивності кіз залежать від спадкових задатків тварин — видових, породних, популяційних, індивідуальних та чинників технологічного характеру — годівлі, утримання, догляду, організації відтворення стада, технології одер­жання молока. Все це є загальними селекційними чинниками фор­мування генетичного потенціалу стада та реалізації його у феноти- повій формі ознак молочної продуктивності кіз. Онтогенетичні ме­ханізми формування молочної продуктивності ґрунтуються на зако­номірностях функціональних можливостей молочної залози, кількіс­ної та якісної специфіки надходження крові до вим’я, особливостей ендокринної і нервової систем у процесах реалізації потенційних функцій молочної залози.