8.2.3. Шкіра і хутро

Зі шкур кіз виробляють найкращі сорти шкіри — шевро, сап’ян, замшу, велюр, лайку. Оброблену шкуру з неперевершеним дрібно­зернистим малюнком лицьового боку називають шевро і використо­вують для верху модельного взуття. Сап’ян (міцний) — тонка і по­фарбована шкіра для переплетення книг, оббивки меблів і виготов­лення взуття. Замшу отримують зі шкур жирової вичинки шліфу­ванням їх з обох боків, велюр — хромової вичинки шліфуванням із внутрішнього боку, лайку — зі шкур алюмінієвої вичинки. У деяких випадках шкури можна переробляти і використовувати як хутрову та шубну сировину. Неперевершені якості козлини ґрунтуються на загальних особливостях будови шкіри кіз: товстий епідермальний (роговий) шар, щільна дерма (краще розвинена й щільно розміщена волокниста структура сполучної тканини, густо переплетені колаге­нові волокна утворюють звивисту замкнену в’язь), слабко розвинена гіподерма (мало жирових відкладень). Зазначені властивості ви­являються залежно від породних (спадкових) чинників, сезону року, віку та статі тварин.

Відмінну козлину одержують від спеціалізованих молочних по­рід (тонка, щільна, з коротким волосом, в’язь пучків волокон замкнено-звивиста, а не горизонтально-хвиляста). З неї виготовля­ють найкраще шевро для взуття та інших виробів. Високої якості шкури неспеціалізованих (звичайних) короткогрубововних тварин. Посередні козлини отримують від спеціалізованих пухових і вовно­вих кіз. Кращі шкури цих тварин використовують для хутрових і шубних виробів. Формування основних компонентів шкіри кіз за­кінчується у 8 — 10-місячному віці. Найкраще шевро одержують зі шкур 3 — 5-місячних, дещо гірше — 6 — 10-місячних тварин. Дорослі кози значно поступаються молодняку за якістю козлини. У них шкі­ра товста, важка, з великою кількістю грубого волосу та значними вадами лицьового шару. Ці козлини використовують як менш цінні шкури загального призначення. Лише частково з них виготовляють посередні види шевро, замші та велюру.

У кіз, за деяким винятком, спостерігають сезонне линяння. Во­но починається в лютому і закінчується наприкінці травня. Фор­мування нового волосяного покриву триває з червня по вересень. Період пухової зрілості припадає на листопад-січень. Ріст волосу припиняється в грудні-січні, а потім знову повторюється цикл се­зонних змін волосу і шкіри кіз. Ці зміни дуже позначаються на якості козлини, тому залежно від строку забою шкури поділяють на весняні, літні, осінні й зимові. Найкращу козлину отримують у осінній і зимовий (серпень-січень) періоди року. Небажано забива­ти тварин у період линяння, а також по можливості уникати цього влітку.

Загалом слід наголосити на значних перспективах козівництва у виробництві козлини, особливо шкур молодняку, оскільки на світо­вому ринку дефіцит і попит на шкури кіз надзвичайно високий.