8.3. Селекція кіз

Теоретичні основи і практичні методи селекції кіз не мають принципових відмінностей порівняно з іншими видами сільськогос­подарських тварин. Відмінність виявляється лише за специфікою ознак продуктивності. Племінна робота у козівництві ґрунтується на системі оцінювання, відбору і використання тварин за показни­ками власної продуктивності, походження та продуктивності потом­ства; створенні й ефективному використанні селекційної структури стада (лінії, родини та інші підрозділи групової диференціації тва­рин за спадковими особливостями); чіткій системі мічення та інди­відуального обліку походження і продуктивності тварин; забезпе­ченні технологічних гарантів виявлення спадкових задатків про­дуктивності кіз (годівля, утримання, догляд); використанні сучасної комп’ютерної техніки.

Селекція кіз як виду сільськогосподарських тварин має безпе­рервний характер від часу їх одомашнення і до наших днів. Свійсь­кі кози походять від диких шаблерогих (безоарових) кіз, які були одомашнені майже одночасно з вівцями на Близькому Сході. Звідси вони поширилися по всій земній кулі. В процесі доместикації та се­лекції досягнуто значних змін продуктивності й адаптації у кіз, що виявилося у їх породній різноманітності. Систематика порід ґрунту­ється на групових особливостях продуктивності тварин. Розрізня­ють) чотири виробничих напрями козівництва: вовнове, молочне, пухове та місцеве грубововнове.

У багатьох країнах світу поширені місцеві грубововні кози, яких розводять для одержання м’яса, молока та шкур. Вовна у них дуже низької якості і мало змінюється за породною належні­стю. Виняток становить довжина косиць, тому місцевих грубовов­них кіз іноді поділяють на довго- і короткововних. Тварини цього виробничого напряму відзначаються високою пристосувальною (адаптивністю) здатністю до розведення в різних виробничих умовах, часто навіть в екстремальних природних ареалах. Серед цих кіз майже немає спеціалізованих порід, тому їх часто відно­сять до малополіпшених за окремими ознаками. Проте за ком­плексним характером продуктивності і рівнем адаптацій — це неперевершені тварини, оскільки цілісне поєднання різноманіт­ної продуктивності дає можливість ефективно використовувати корми і кон’юнктуру ринку.

Безперечний селекційний прогрес у козівництві виявляється у створенні й поліпшенні спеціалізованих порід, кількість яких по­стійно зростає. Проте основними з них на світовому рівні є три: ангорська (вовнова), кашмірська (пухова) та зааненська (молоч­на). В широкому генетичному плані сучасні породні досягнення у козівництві — це продовження селекційного успіху шумер у по­ліпшенні кіз Месопотамії. У подальшій виробничій культурі сіль­ського господарства Азії методами селекції постійно підтримува­лося неухильне поліпшення вовнового покриву кіз. У Туреччині була створена ангорська порода, в Індії — кашмірська, в резуль­таті поліпшення пухової і вовнової продуктивності тварин у Ки­таї з’явилися хутрові кози. Європа дала світу молочну зааненську породу кіз, що була створена в Швейцарії. Селекційний породо- утворювальний процес у козівництві триває на базі використання спадкових можливостей тварин, які виявляються за чистопород­ного розведення і схрещування провідних спеціалізованих порід кіз.

Зааненська порода виведена в районах долин Заанен і Верх­ній Зімменталь кантону Берн у Швейцарії. Це найвідоміша в світі молочна порода кіз (рис. 8.1). Тварини білої масті, безрогі, мають тонкі шкіру й кістяк, суху та легку голову, довгу шию, прямий і дов­гий тулуб, широкі крижі, пропорційне добре розвинене вим’я, жива маса козлів — 70 — 80, маток — 50 — 60 кг. Вони скороспілі, енергій­ні, рухливі, характеризуються високою плодючістю й молочною про­дуктивністю. Так, плодючість досягає 180 — 250 %, жива маса козе­нят при народженні — близько 3 — 4 кг. Лактація триває 8 — 10 міс, надій — 600 — 700 кг. У кращих тварин за повноцінної годівлі він досягає 1000 - 1200, рекорд — 3080 кг. Вміст жиру у молоці — близько 3,0 - 4,5 %. В Україні існує відносно велика ферма (200 голів) кіз зааненської породи в сільськогосподарському підприємстві с. Луки Лохвицького району Полтавської області. Це підприємство значною мірою сприяло поширенню молочного козівництва світово­го рівня в нашій країні.

Інші породи кіз молочного напряму: тоггенбурзька (Швейца­рія), біла поліпшена (Німеччина), альпійська (Франція), англо- нубійська (Велика Британія), мегрельська (Грузія), горьковська (Росія).

Ангорська порода створена в Туреччині і свою назву одержала від м. Анкари. Спеціалізована порода (рис. 8.2) для виробництва однорідної вовни — мохеру. У ангорських кіз вовна із люстровим блиском, біла, шовковиста, пружна, довжина штапелеподібних ко­сиць — близько 20 — 25 см, тонина волокон — 50 — 44 якості. Твари­ни невеликі, але настриги вовни високі. Жива маса козлів — 50 — 55, маток — 30 — 35 кг, настриги вовни відповідно 4,5 — 6 та

3 — 3,5 кг; рекорд — 12,6 кг. Вихід чистого волокна — 75 — 80 %. Ба­гатоплідність кіз невисока — 110 — 120 %. Ангорська порода не на­була поширення в Україні.

Кашмірська порода пухового виробничого напряму виведена в Індії. Тварини мають низькі показники за живою масою — козли досягають 45 — 50, матки — 28 — 32 кг, відзначаються високими адаптивними властивостями. У них щільна будова тіла і міцний кістяк, видовжений поперек. Пристосовані до розведення в гірських і степових умовах. Світова слава цієї породи пов’язана з особливос­тями пуху (м’який, пружний, тонкий), з якого виготовляють знаме­ниті кашмірські шалі та інші види високоякісного трикотажу.

Кашмірську вовну ще називають тибетською. Вовновий покрив кашмірських кіз складається з грубої прямої ості (60 — 66 мкм) та відносно довгого, тонкого (8,5 — 14,5 мкм) і густого пуху (підшерстя).

З однієї тварини начісують близько 200 — 500 г пуху. Кашмірські та подібні до них типи кіз здавна поширені в Індії, Пакистані, Ірані, Китаї, Середній Азії та степових районах Киргизії і навіть до Уралу й далі. Породи пухових кіз, які не поступаються кашмірським, роз­водять у Російській Федерації.

Оренбурзька порода створена завдяки тривалій селекції тва­рин за тониною, еластичністю, пружністю, м’якістю й міцністю пуху.

Поширена в Оренбурзькій і Челябінській областях Російської Феде­рації та Татарстані. Жива маса козлів — 70 — 90, маток — 45 — 50 кг, багатоплідність — 130 — 140 %. Вовновий покрив чорного кольору — ость чорна, пух сірий, ость (5,5 — 16 см) значно довша за пух (3,5 — 8 см). Породним недоліком є мала довжина пуху, а найважли­вішою породною цінністю — невелика його товщина (близько 15 мкм). Із козлів начісують 450 — 600, маток — 300 — 350 г пуху, вміст якого у вовновому покриві тварин цієї породи становить 40 — 45 %. За якісними властивостями пух оренбурзьких кіз нале­жить до кращих зразків світового рівня.

Придонська порода виведена на території басейнів р. Дон та її приток (Волгоградська, Воронезька й Ростовська області Російської Федерації). Пух цих кіз (7 — 10 см) довший за ость (3,5 — 5 см) на

4 — 4,5 см. Вміст пуху й перехідного волосу (грубого пуху) у вовново­му покриві коливається від 60 до 90 %, в тому числі перехідного во­лосу — 20 — 30 %. Тонина пуху й перехідного волосу становить у се­редньому 18 — 22 см, в тому числі тонкого пуху — близько 16, пере­хідного волосу (грубий пух) — близько 27 мкм. Пух сірого або темно- сірого кольору, ость — чорного. Тому влітку після линяння придон­ські кози набувають чорної, а в осінньо-зимовий період, коли пух переростає над остю, — сірої або темно-сірої масті. Жива маса коз­лів — 65 — 75, маток — 36 — 40 кг, начіс пуху відповідно 750 — 300 та 500 — 700 г. Пух високої виробничої цінності. За хутровими якостя­ми кози подібні до романовських овець.