8.4. Виробництво продукції козівництва

Основними складовими технології козівництва є відтворення стада, годівля та утримання тварин. Технологічний процес ґрунту­ється на закономірностях відтворення кіз як виробничому втіленні закономірностей онтогенезу тварин.

Відтворення стада. Залежно від зони розведення і виробничого напряму в структурі стада може бути різна частка тварин кожної статевої й вікової груп: козлів-плідників — 1 — 2 %, маток — 35 — 60, кізочок — 20 — 25, козликів — 15 — 20, кастратів — 10 — 25 %. Маток використовують 6 — 7, козлів — близько 4 — 5 років. Статевої зрілості кози досягають у 5 — 7-місячному, а відтворної — 1,5-річному віці. У разі несприятливих умов вирощування молодняку в перше пару­вання кіз допускають у 2,5-річному віці. Кози мають сезонний ха­рактер розмноження і в охоту, тривалість якої 24 — 48 год (у серед­ньому — близько 40 год), вони приходять восени, повторно — через

5 — 22 доби. Середня тривалість статевого циклу — 10 — 19 діб. Знач­на частина кіз (20 — 22 %) може приходити в охоту через кожні 5 — 9 діб. Кітність триває 5 міс. Козенят відлучають у 4 — 4,5- місячному віці.

6 Календарні строки проведення робіт з відтворення стада кіз за­лежать від конкретних виробничих і зональних природних умов гос­подарства. Найважливіше — вибір строку окоту. Враховують: наяв­ність кормів, приміщень, обладнання, робочої сили, сезонність роз­множення тварин, динаміку цін та попиту на продукцію кіз протя­гом року. Фактичні строки окоту коливаються від січня до травня, а звідси визначаються строки парування кіз у період від серпня до грудня. За нормальної вгодованості козлів і маток парування (при­родне або штучне осіменіння) триває близько 40 діб. Переважна більшість маток запліднюються зазвичай у перші 20 — 25 діб пару­вання.

Підготовка кіз, обладнання й приміщень до окоту, проведення його і вирощування козенят від народження до відлучення від ма­ток, а також система вирощування молодняку після відлучення не мають принципових відмінностей порівняно з відповідними техно­логічними процесами у вівчарстві. Винятком є кози, яких викорис­товують для одержання товарногомолока. Насамперед доїти їх припиняють за 1,5 міс до окоту. В разі вирощування козенят під мат­кою доїння починають лише після відлучення молодняку. Особливе значення це має для вовнових кіз, а також пухових і частково міс­цевих грубововних. У молочному козівництві молодняку в період вирощування випоюють молоко та використовують різноманітні ви­ди підгодівлі. Кіз починають доїти через 1,5 — 2 год після окоту.

Годівля. До місячного віку козенята задовольняють потреби у поживних речовинах за рахунок молока матері. Проте в цей період їх починають привчати до поїдання інших кормів — доброякісного сіна, концкормів, коренеплодів тощо. Так, концкорми починають згодовувати з місячного віку по 30 — 50 г і доводять до 300 — 350 г на момент відлучення козенят від маток, коли жива маса їх досягає 18 - 20 кг.

[р Молодняку кіз після відлучення до 1,5-річного віку в раціон включають: зелені корми — 3 — 3,5 кг (влітку), сіно — 0,6 — 0,8 (взим­ку), силос — до 1 кг (тваринам старшого віку), концкорми — 0,2 — 0,3 кг. У такому раціоні міститься до 0,7 — 1,1 к. од. і 90 — 110 г перетравного протеїну, а також необхідна кількість сухої речовини, обмінної енергії, каротину та мінеральних речовин.

Рівень годівлі козлів-плідників і маток залежить від живої маси, показників продуктивності та фізіологічного стану тварин (парува­льний і непарувальний періоди для самців; холостий, кітний та під- сисний періоди для маток). Норму годівлі козлів-плідників у пару­вальний період (2 — 4 садки) збільшують на 45 — 50 %. Поживність раціону досягає 1,9 — 2,3 к. од., вміст перетравного протеїну — бли­зько 300 — 340 г.

(1 Козлам-плідникам за добу згодовують, кг: зеленого корму — 3 — 5 (влітку), сіна — 2 — 3 (восени), вівса — 0,4 — 0,5, ячменю — 0,2 — 0,3, макухи — 0,1 — 0,2, збираного молока — 0,5 — 1. Рівень годівлі лак- туючих маток порівняно з холостими збільшують на 60 — 70 %. По­живність їх раціону досягає 1,8 — 1,9 к. од., а вміст перетравного протеїну — 190 — 200 г. Підсисна матка одержує на добу, кг: зелено­го корму — 2 — 2,5 (влітку), сіна — 1 — 1,5 (взимку, весною), концкор- мів — 0,4 — 0,5, силосу — 1,5 — 2 (взимку, весною). Козлів-кастратів годують за нормами козлів-плідників у непарувальний період, але меншими на 30 — 40 %.

Слід зазначити, що кози невибагливі до кормів, добре перетрав­люють клітковину, тому їм можна згодовувати грубі корми невисо­кої якості, навіть (як уже зазначалося раніше) гілки дерев та кущів. Це визначає значну перспективу козівництва для розвитку маловід- ходних систем сільськогосподарського виробництва в зонах інтенси­вного та екстенсивного землеробства.

Утримання. Існують дві принципових системи утримання кіз: стійлова та пасовищна. Протягом року ці системи змінюють і допов­нюють одна одну. За нормами потреба в площі кошари для матки становить 1 — 1,2 м², для матки з козеням — 1,5, козла-плідника — до 2, козлика — 0,8, кізочки — 0,6 м². Приміщення мають бути світ­лими (коефіцієнт природного освітлення 1 : 12), сухими, без протя­гів. Кошари обладнують щитами і годівницями. Для утримання кіз (оскільки тварини стрибають) використовують щити більшої висоти, ніж для утримання овець. Для козлів-плідників висота їх досягає

1,5 м (у вівчарстві 0,9 — 1 м). Біля кошари має бути просторий баз (за площею в 2 рази більший за приміщення). Навіть у морози до —

12 °С кіз можна утримувати на базу, оскільки вони бояться не холо­ду, а вологості та задушливого повітря.

Утримувати кіз великими отарами складно, оскільки вони не відзначаються добре вираженою стадністю (розбрідаються), дуже рухливі й дещо збуджені. Проте тварини швидко звикають до лю­дей, реагують на лагідне ставлення до них. За особливостями пове­дінки кіз найкраще утримувати невеликими стадами в господарст­вах різної форми власності.