10.3. Племінна робота у конярстві

Племінна робота ґрунтується на правильному зоотехнічному об­ліку. На кінних заводах та племінних фермах ведуть книги племін­них тварин, обліку руху поголів’я, акти реєстрації приплоду, а на ремонтний молодняк, який реалізують, виписують племінні сві­доцтва.

До Книги племінних тварин заносять жеребців і кобил племін­ного призначення, які за результатами бонітування віднесені до класів еліта і першого, за віком не молодші від 3 років, з відомим походженням до V ряду родоводу. У заводській книзі кожній твари­ні відводиться аркуш, де записують походження, екстер’єр, племін­не використання та інші показники.

Важливим заходом у поліпшенні коней є тренінг та іподромні випробування. До основних документів, що ведуть на іподромах, належать книги обліку рекордів, переможців традиційних призів, журнали тренувань, виконаної роботи і розвитку молодняку, інди­відуальні картки обліку випробувань, протоколи суддівської колегії, бігові та скакові програми, каталоги племінних коней, випробу­ваних на іподромах.

У конярстві племінна робота спрямована на удосконалення й виведення нових порід, отримання жеребців-плідників із метою використання у масовому конярстві, вирощування коней для реа­лізації і спорту. З верховими і рисистими породами ведуть роботу в напрямі підвищення жвавості, поліпшення спортивних та продук­тивних якостей, а з ваговозними — вантажопідйомності, витрива­лості й рухливості. Завдання племінної роботи в упряжному ко­нярстві — удосконалення і розмноження коней орловської, росій­ської рисистої та новоолександрівського ваговоза, які набули по­ширення в Україні.

Племінна робота в кіннозаводстві полягає в ретельному відборі тварин, індивідуальному підборі, розведенні за лініями і родинами, оцінюванні племінних та продуктивних якостей коней. На кінних заводах для удосконалення порід використовують чистопородне розведення, а якщо ставиться мета виведення нової породи — то відтворне схрещування й підбір.

Для відтворення коней відбирають на основі матеріалів боніту­вання. Оцінюють їх за такими ознаками: походженням і типовістю, промірами, екстер’єром і конституцією, роботозданістю чи продук­тивністю та якістю потомства.

Коней верхових, рисистих і ваговозних порід бонітують за по­ходженням, типовістю, промірами, екстер’єром, продуктивністю (ро­боча, молочна), якістю потомства, оцінюючи кожну ознаку за 10-бальною шкалою.

Племінних коней бонітують у 2-річному віці — за походженням, типовістю, промірами, екстер’єром, у 2,5 роки — вперше оцінюють за робочою продуктивністю. Щорічне бонітування продовжують до

7- річного віку і виставляють у цьому віці першу оцінку за якістю потомків. У подальшому дані бонітування уточнюють через кожних три роки в міру накопичення даних про якість потомків та інших показників.

Походження коней оцінюють на основі відомостей про класність їхніх предків. Якщо батьки оцінені за якістю потомків у 8 — 10 балів чи чемпіони і рекордисти порід, до мінімальної оцінки за похо­дження додають 1 — 2 бали і оцінка знижується, якщо батьки оціне­ні за якістю потомків як погіршувачі. Вираженість бажаного типу визначають оцінками «відмінно», «добре», «задовільно», «недостат­ньо», які відповідають певним балам.

Для оцінювання тварин за екстер’єром і конституцією всі ознаки, які бонітують, розподілено на 3 групи: І — голова, шия, тулуб; II — кінцівки; III — конституція, будова тіла, мускулатура, сухожилля, зв’язки, темперамент, за які виставляються бали. Робочу продукти­вність коней оцінюють за результатами випробувань на іподромах і спортивних змаганнях з класичних видів кінного спорту.

Молочність конематок ваговозних порід визначають за розвит­ком лошат у перші 1 — 2 міс життя і проведенням контрольних доїнь 1 — 2 рази на місяць. Оцінювання за якістюпотомства здійснюють: жеребців — не менш як за 18 — 20 потомками за перші два роки племінного використання, а кобил — не менше від двох. Приплід певного класу (еліта, І, II) отримує відповідну кількість балів. За проміри бали виставляють для кожної породи з поправками на вік.

Загальний клас бонітування жеребця чи кобили визначають за шкалою, в якій ознаки, що бонітуються, виражені середнім балом.

На основі оцінки племінних та продуктивних якостей складають план підбору жеребців і кобил для парування. Підбір проводять за походженням, типовістю, конституційно-екстер’єрними особливос­тями, роботоздатністю, якістю потомства, даними іподромних ви­пробувань.

Для спрямованої роботи з удосконалення порід розробляють пер­спективні плани племінної роботи строком на 10 — 15 років, на їх основі на кінних заводах складають плани ведення племінної робо­ти з поголів’ям господарства.

У плані племінної роботи дається характеристика племінного поголів’я, висвітлюються методи племінної роботи, утримання й го­дівлі, система і прийоми тренінгу та вирощування молодняку, а та­кож інші організаційно-господарські заходи, спрямовані на удоско­налення поголів’я коней племінного заводу й отримання високо- цінних тварин.

Метою розведення неплемінних коней є використання їх на різ­них сільськогосподарських і транспортних роботах та одержання від них м’яса й молока. Поліпшення поголів’я коней робочого напряму спрямоване на виведення сильних, рухливих і витривалих коней, добре пристосованих до місцевих умов. Основний метод розведен­ня — промислове схрещування місцевих коней з плідниками завод­ських порід.

Для отримання упряжних коней у районах із важкими ґрунтами та тривалим періодом бездоріжжя застосовують парування місцевих коней з плідниками ваговозних порід. У більшості районів України основні поліпшувачі поголів’я — це плідники рисистих порід, по­томство від яких використовують в упряжі, переважно в парокінній запряжці й під сідлом.

Якщо виникає потреба у масивніших конях із високою вантажо­підйомністю і витривалістю, застосовують схрещування представ­ників рисистих із ваговозними породами.

Коней ваговозних порід поліпшують розведенням за лініями, кращі з яких характеризуються вищим генетичним потенціалом. Найціннішим є крос із лініями, що несуть повний комплекс цінних спадкових властивостей.