11.2. Біологічні особливості та представники сучасної полікультури риб

Риби — найчисленніша група хребетних тварин, яка налічує 22 тис. видів. Загальною характерною ознакою є наявність зябер, за допомогою яких відфільтровується розчинений у воді кисень. Якщо у воді його не вистачає, то деякі риби можуть дихати повітрям. Емб­ріони і личинки, у яких ще не розвинений зябровий апарат, диха­ють сіткою капілярів, яка пізніше зникає.

Для руху у воді риби мають плавники, а для зменшення тертя під час руху шкірні залози виділяють слиз. У риб кровоносна систе­ма замкнена з одним колом кровообігу і двокамерним серцем (шлу­ночок і передсердя).

Травний канал риб складається з ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлуночка й кишечнику, який закінчується анусом. У ротовій порожнині риб є зуби, проте у деяких вони відсутні. Риби, які споживають рослинні корми і дрібних тварин, можуть не мати шлун­ку. У них перетравлення і всмоктування поживних речовин здійс­нюються у кишечнику, довжина якого залежить від характеру їжі. Підшлункова залоза у риб зрощена з печінкою. Органом виділення є нирки, проте основна їх функція — підтримання осмотичного тис­ку в організмі.

Запліднення яйцеклітини і розвиток ембріона у риб відбувають­ся поза організмом матері. Самки викидають ікру у воду, а самці виділяють сперму. Після злиття яйцеклітини і сперматозоїда роз­вивається ембріон. Постембріональний період розпочинається із стадії личинки, у якої живлення спочатку змішане, а потім повніс­тю зовнішнє. Мальок набуває форми дорослої риби, на шкірі з’являється лузга. Личинок і мальків називають молоддю. З другої половини першого літа життя і осені риба уже повністю сформува­лася й її називають цьоголітком, а після перезимівлі — однорічкою, а рибу, що прожила два літа, — дволіткою.

Завдяки переважанню у риб асиміляції над дисиміляцією вони ростуть упродовж усього життя, проте й характерною властивістю їх є також зниження обміну речовин за недостатніх умов годівлі, що дає можливість витримувати в зимових умовах тривале голодуван­ня. Уповільнення інтенсивності росту риб відбувається також унас­лідок зниження температури води, якості корму, гідрохімічного ре­жиму тощо. Деякі тепловодні риби (короп) зі зниженням темпера­тури води в осінній і зимовий періоди припиняють живлення, і ріст практично не відбувається. У холодноводних риб також відмічаєть­ся зниження росту, хоча вони й не припиняють живлення.

Представниками сучасної полікультури тепловодних рибниць­ких господарств є короп, білий і строкатий товстолобики, їхні гібри­ди, білий і чорний амури, новими перспективними об’єктами — ве­ликоротий буфало, канальний сом, піленгас, веслоніс, додатко­вими — щука, судак, сом, лин, карась, лящ, а з холодноводного риб­ництва найбільш цінним об’єктом є райдужна форель.

Основний об’єкт ставового рибницького господарства — короп, вирощування якого пов’язано з такими цінними якостями, як неви­багливість до умов середовища, всеїдність, швидкий ріст, простий у розведенні і має смачне м’ясо, яке містить до 20 % білка і 10 % жи­ру. Статева зрілість його настає: у південній зоні на 3 — 4-му роках життя, а у лісостеповій і поліській — на 4 — 5-му, причому самці дозрівають на рік раніше від самок. Плодючість самок до 1 млн ік­ринок і більше. Короп на першому році життя може досягти маси

I, 5 кг, на другому — 2 — 3 кг, а максимальної за все життя — понад

25 кг і довжини близько 1 м.

В Україні розводять дві породи коропа: українську лускату і рам- часту, для виведення яких використано місцеве стадо Антонінського риборозплідника Красилівського району Хмельницької області (рис.

II. 1). Селекційна робота провадилася методом масового відбору з урахуванням маси тіла і загального розвитку. Породи затверджені в 1956 р. і мають такі внутрішньопородні типи: антоніно-зозулецький, несвічський, любенський, нивчанський. Коропів першого типу роз­водять у багатьох господарствах і репродукторах, однак порівняно з іншими типами у них гірша виживаність. Нивчанський тип луска­того коропа має вишу зимостійкість і рибопродуктивність у нагуль­них ставах, йому притаманна також підвищена холодостійкість.

Із рослиноїдних риб у полікультурі з коропом вирощують білого і строкатого товстолобиків та білого амура (див. рис. 11.1). Білий і строкатий товстолобики — це великі швидкорослі риби, які до­сягають живої маси і середньорічного приросту відповідно: білий товстолобик — 16 — 20 кг і 2 кг, строкатий — 35 — 40 і 5 — 6 кг.

Статева зрілість у білого товстолобика на півночі України настає у 6 — 9 років, на півдні — у 4 — 5, у водоймах-охолоджувачах — у 3 — 4, а у строкатого — 4 — 5-річному віці. Статева зрілість у самців настає на 1 — 2 роки раніше від самок. Плодючість у товстолобиків масою 7 — 10 кг становить близько 1 млн ікринок.

Білий амур — досягає живої маси 32 — 35 кг, середньодобового приросту — 3 — 5 кг і довжини тіла більш як 1 м. Спочатку він жи­виться зоопланктоном, а після 15-добового віку переходить на їжу водних і наземних рослин, особливо віддає перевагу рясці, конюши­ні та злакам. За оптимальних температурних умов добовий раціон може перевищувати його масу, а в разі нестачі рослинної їжі у во­доймі він може активно живитися комбікормами, тому треба обме­жувати його кількість у полікультурі. За 2 — 3 роки його виро­щування водойма повністю вивільняється від вищої водної рослин­ності.

Білий амур досягає статевої зрілості на півдні України у 4 — 5-, а на півночі — у 8 — 9-річному віці, а самки можуть виділяти 0,7 — 1 млн ікринок.

Ставові рибницькі господарства

Залежно від біологічних особливостей культивованих риб та їх відношення до умов зовнішнього середовища ставові господарства поділяють на 2 типи: тепловодні і холодноводні. У тепловодних гос­подарствах розводять такі основні види риб: короп, білий і строка­тий товстолобики, білий і чорний амури, канальний і звичайний соми, великоротий буфало, веслоніс, піленгас, щука, судак, лин, зо­лотий і сріблястий карасі, лящ тощо. Основним об’єктом у них є ко­роп, тому їх ще називають короповими. У холодноводних господар­ствах основним об’єктом розведення є райдужна форель, тому їх на­зивають форелевими. Основу рибництва України формують тепло­водні ставові господарства, які за особливостями технологічного процесу вирощування риби поділяють на 2 групи: повносистемні і неповносистемні.

Повносистемні — це господарства, які мають усі категорії ставів, а розведення і вирощування риби в них здійснюється від отримання посадкового матеріалу і до товарної риби (рис. 11.2).

До неповносистемних ставових господарств відносять: рибороз­плідники, які вирощують посадковий матеріал (личинок, мальків, цьоголітків, цьогорічок, а в разі трирічного обороту і дворічок коропа), та нагульні господарства, що спеціалізуються на виробництві товарної риби.

Залежно від прийнятої технології вирощування рибницькі гос­подарства працюють за одно-, дво- і трирічними циклами. Цикл — це тривалість вирощування риби від личинки до товарної маси. У нашій країні в основному прийнято дворічний цикл, тобто товарну рибу вирощують 2 роки. У перший рік отримують цьоголітків масою 20 — 30 г, а впродовж другого літа вирощують товарну рибу.

У повносистемному ставовому господарстві стави поділяють на виробничі і спеціалізовані. До виробничих відносять: нерестові, малькові, вирощувальні, зимувальні, нагульні; спеціалізованих — літні маточні, літні ремонтні, карантинні, ізоляторні, стави-садки і головний став.

Виробничі стави. Нерестові — призначені для нересту, розвит­ку ікри і утримання личинок. Розташовують їх на родючих ґрунтах

з м’якою рослинністю і будують поряд з мальковими, вирощуваль­ними і маточними ставами площею 0,1 га.

Малькові — для дорощування личинок, які надходять із нерес­тових ставів чи інкубаційних цехів. Процес триває 15 — 18, а іноді до 40 діб, личинки за цей період переходять у стадію мальків. Площа ставів становить до 1 га, ложе їх орють і вносять органічні добрива для кращого розвитку кормової бази.

Вирощувальні — для вирощування цьоголітків упродовж вегета­ційного періоду, в кінці якого молодь пересаджують у зимувальні, а іноді у нагульні стави. Розташовують їх недалеко від нерестових і зимувальних ставів. Площа вирощувальних ставів 10 — 15 га, гли­бина 1 — 1,5 м.

Зимувальні — для зимового утримання риб різного віку (цього­літків, дволітків, ремонтної групи риб і маточного поголів’я), їх по­діляють на стави першого порядку, де утримують цьоголітків коро­па і рослиноїдних риб; другого — для зимівлі дволітків і ремонтної групи; маточні — для зимівлі маточного поголів’я риб. Площа зиму­вальних ставів 0,5 — 1 га (максимум 1,5 га), глибина 1,2 — 1,5 м і тем­пература води 1 — 2 °С. Крім зимувальних ставів, цьоголітків на зи­мівлю можна пересаджувати у зимувальні комплекси і будиночки з басейнами, у басейни і садки.

Нагульні — для вирощування риби до товарної маси, їх площа 100 — 150 га і середня глибина 1,3 — 2,2 м.

Спеціалізовані стави. Літні маточні і літні ремонтні — призначені для нагулу плідників і ремонтного молодняку. Площа їх залежить від кількості статевих груп риби, а вимоги до них такі са­мі, як і до нагульних ставів. Карантинні — для витримування риб, які завезені з інших господарств. Ізоляторні — для утримання хво­рої риби. Вони використовуються і взимку, тому 60 % їх площі повинні мати таку саму глибину, як і зимувальні стави. Розташовують їх за 20 м від інших ставів.

Стави-садки — використовують восени для збереження живої риби до її реалізації, а навесні — для тимчасового утримання одно­річок, призначених на реалізацію. Також у них утримують плідни­ків і ремонтний молодняк, який потім пересаджують у маточні, а плідників — у нерестові стави. Площа ставів-садків 0,1 га, а глиби­на така сама, як у зимувальних.Головний став — для накопичен­ня води, її відстоювання і подавання до системи виробничих ставів.

За трирічного циклу вирощування риби у господарствах перед­бачають ще одну додаткову категорію ставів — вирощувальні стави другого порядку, завданням яких є вирощування дворічок. За будо­вою вони подібні до нагульних ставів. У рибницьких господарствах

з дворічним циклом дотримуються такої площі окремих категорій ставів: нерестові — 0,1 — 0, 5 %, вирощувальні — 3 — 7, нагульні —

91 — 96, зимувальні — 0,2 — 1 %.