4. Система обробітку ґрунту і боротьба з бур'янами

Вода, що подається при зрошенні на поля, не тільки позитивно впливає на ґрунт, але й під її впливом на поверхні поля утворюється кірка, ґрунт запливає, орний шар ущільнюється. Мулисті частки, вимиті поливною водою з орного шару в підорні, сприяють утворенню на визначеній глибині ущільненого прошарку. Ці несприятливі наслідки поливу усуваються відповідним обробітком ґрунту.

Якщо в незрошуваному землеробстві посушливої зони головне завдання обробітку ґрунту – нагромадження і збереження вологи, то в умовах зрошення поряд з цим – поліпшення водопроникності та аерації, мікробіологічної діяльності і мобілізації поживних речовин, боротьба з бур'янами, що швидко розмножуються. Таким чином, обробіток ґрунту в умовах зрошення активно регулює його водний, повітряний і поживний режими. Останнє особливо ефективне при поєднанні обробітку із загортанням у ґрунт добрив і післяжнивних решток.

У комплексі з іншими заходами правильний обробіток дає змогу успішно вирішувати завдання створення високородючого і достатнього по глибині орного шару зрошуваного ґрунту.

Шляхом відповідного обробітку ґрунт готують до проведення поливу. При цьому встановлюють оптимальне поєднання передполивного обробітку, подачі води на поля і обробітку після поливів.

При всій різноманітності завдань і прийомів обробітку ґрунту, який застосовують в умовах зрошення, при виборі конкретних рішень головними мають бути принципи його мінімалізації та ресурсозбереження.

З метою мінімалізації обробітку, енерго- і ресурсозбереження використовують умови, коли можливе зниження глибини обробітку і частоти його проведення без шкоди для врожаю. При цьому враховують біологічні особливості сільськогосподарських культур, ефективність різноглибинного обробітку ґрунту в сівозміні, зниження потреби в кількості міжрядних обробітків при використанні гербіцидів та інші умови і можливості.

Теоретичні передумови раціонального обробітку зрошуваного ґрунту. Теорія обробітку ґрунту – велика область дослідження. Тут розглядаються деякі важливіші наукові положення і висновки, одержані в умовах зрошення, головним чином на півдні України (Ушкаренко В.О., 1976), які мають загальнотеоретичне значення. Вони вказують, в якому напрямку потрібно вести розробку і як оцінювати прийоми і системи обробітку ґрунту.

Головний показник, що визначає потребу в обробітку,‑ об'ємна маса ґрунту. Зміна її пов'язана із зміною умов аерації, діаметра капілярів, а отже, стану і доступності для рослин ґрунтової вологи.

Використовуючи прийоми обробітку, необхідно підтримувати оптимальну щільність ґрунту. Для озимої пшениці та ячменю вона в різних умовах коливається від 1 до 1,35 г/см³, кукурудзи – 1‑1,45, цукрових буряків – 1‑1,30, картоплі – 1‑1,20 г/см³. В умовах зрошуваного каштанового ґрунту півдня України, за даними В.О. Ушкаренка, оптимальна щільність для озимої пшениці і кукурудзи становить 1,2 г/см³, для цукрових буряків і картоплі – 1,1 г/см³.

Добрива знижують негативну дію підвищеного ущільнення ґрунту і збільшують його оптимальні показники на 10‑15%.

Рівноважна щільність каштанового ґрунту, яку встановлюють під впливом природних факторів і зрошення, набагато перевищує оптимальну і становить 1,40‑1,45 г/см³. Під дією важких машин об'ємна маса збільшується до 1,52‑1,57 г/см³.

Для зменшення об'ємної маси ґрунт розпушують під час основного і передпосівного обробітку, а також обробляють міжряддя просапних культур, проводять щілювання тощо.

Ефективна родючість і роль окремих шарів ґрунту у формуванні врожаю сільськогосподарських культур – важливі показники для встановлення параметрів обробітку. З глибиною цей показник каштанового ґрунту різко знижується як на неудобреному, так і на удобреному фонах. Разом з тим добрива значно підвищують ефективну родючість кожного з шарів ґрунту. За даними В.О. Ушкаренка (1984), головна роль у формуванні врожаю сільськогосподарських культур на темно-каштанових ґрунтах України при внесенні підвищених норм мінеральних добрив і оптимальної вологозабезпеченості належить шару 0‑30 см. До подібного висновку прийшли багато авторів, які проводили дослідження в інших умовах.

Границі доцільного поглиблення основного обробітку залежать також від виду і розподілу в ґрунті добрив. Застосування одних мінеральних добрив з переважанням азотних в умовах частих поливів призводить до вимивання азоту за межі фізіологічних центрів засвоєння коренями поживних речовин. Вимивання азоту прискорюється при глибокому обробітку ґрунту.

При великих нормах і пошаровому розподілі органічних добрив або при поєднанні органічних і мінеральних добрив границі ефективного поглиблення оранки збільшуються і можуть досягати і на каштановому ґрунті та чорноземі південному 35‑40 см.

Ефективність такого поглиблення пояснюється біологічними особливостями окремих культур (цукрові буряки, кукурудза та ін.), необхідністю періодично руйнувати ущільнений прошарок у підорному шарі, сприятливою дією гною на ґрунтові умови. Прошарки гною в ґрунті збільшують його повітроємність і аерацію, що ₄ посилює діяльність мікроорганізмів, у тому числі й аеробних, і підвищує ефективність використання рослинами поживних речовин, ґрунту і добрив з глибоких шарів. Особливо сприяє поглибленню оранки пошаровий розподіл добрив – під оранку і при сівбі. Такі ж можливості відкривають удобрювальні поливи водами побутового стоку. Добрива збагачують підорний шар, який після оранки перемістився на поверхню.

Інший показник, який визначає підхід до обробітку зрошуваного ґрунту,‑ швидкість та інтенсивність диференціації орного шару за ефективною родючістю. Навіть штучно створений однорідний орний шар протягом часу набуває неоднорідності – родючість поверхневих шарів стає більш високою. Очевидні відмінності по родючості окремих прошарків орного шару в умовах Інгулецької зрошувальної системи виявлялися вже через 2,5‑3 місяці.

У зв'язку з цим, якщо малородючий підорний шар приорюють восени, то до весни рівень його ефективної родючості встигає підвищитися і поглиблення оранки під культури весняної сівби може дати позитивні результати.

Для післяжнивних культур, які висівають слідом за основним обробітком, поглиблення його малоефективне. Більш надійні в цих умовах неглибока оранка, плоскорізний обробіток або сівба по стерні без попереднього обробітку комбінованим агрегатом у шар, що раніше піддавався позитивній дії факторів, які підвищують його ефективну родючість.

Основне, або капітальне, відновне і поточне планування. Зрошувану площу починають освоювати з капітального, або будівельного, планування, тобто вирівнювання рельєфу поля. При цьому докорінно вирівнюють поверхню. Планувальник зрізає горби і заповнює ґрунтом низини.

Планування необхідне для рівномірного розподілу води на площі, яка поливається. Це важливо не тільки для рівномірного зволоження ґрунту і економної витрати води, але й для усунення шкідливих наслідків надмірних поливних норм: перезволоження знижених місць, підвищення рівня підгрунтових вод, засолення, заболочення, розвитку водної ерозії ґрунту. Планування полегшує проведення поливу, підвищує продуктивність праці, поліпшує умови механізації сільськогосподарських робіт. Після планування різко підвищуються урожаї.

Вимоги до планування пов'язані з технікою поливу і біологією вирощуваних культур. Для поливу затопленням, наприклад, на полях рисових сівозмін, проводять горизонтальне планування. Воно полягає в утворенні горизонтальних ділянок, на яких влаштовують чеки. На добре спланованих чеках можна підтримувати рівномірний шар води згідно з біологічними особливостями рослин.

Для поливу по борознах і смугах застосовують планування під похилу поверхню. При цьому зберігають загальний ухил поливної ділянки, вирівнюючи її поверхню.

Для поливу дощуванням і підгрунтового зрошення не потрібне таке ретельне планування, як при інших способах поливу.

Основне планування виконують на першому етапі освоєння зрошуваних земель з використанням сучасних машин і нових технічних засобів (лазери).

Планування проводять на вільних від посівів полях: навесні – до літньої сівби, влітку і восени – після збирання ранніх культур. Після планування проводять глибоку оранку ґрунту з внесенням добрив.

Не можна проводити планування перезволоженого ґрунту, оскільки при цьому він дуже ущільнюється. Необхідно також уникати надто глибоких зрізів ґрунту, що значно зменшує товщину родючого прошарку і оголює підорний шар.

У місцях неглибоких зрізів рекомендується вносити мінеральні добрива, а на більш глибоких зрізах – органічні або змішані, заорюючи їх плугами з ґрунтопоглиблювачами.

До заходів того ж призначення належать сидерація і фітомеліорація, тобто сівба культурних рослин. У перший рік після планування рекомендується висівати однорічні бобові культури, оскільки після осідання ґрунту може виникнути необхідність у до-плануванні, а на другий рік ‑ сівбі багаторічних трав.

На зрізах ґрунту врожай бобових культур, у тому числі бобових трав, знижується значно менше, ніж інших, наприклад злакових культур. При сівбі бобових треба застосовувати нітрагін.

Щоб уникнути великої строкатості родючості ґрунту, що виникає при глибоких зрізах, застосовують планування чеків з попереднім зняттям родючого шару ґрунту і поверненням його на попереднє місце після планування по оголеному підорному шарі. Один з варіантів такого методу виправлення рельєфу поля – кулісне планування, запропоноване професором В. Б. Зайцевим ще в 1934 р. Витрати по кулісному плануванню окупаються в перший же рік експлуатації системи.

У перші роки після планування доцільно проводити передпосівні або вологозарядкові поливи, а на засолених ґрунтах – промивні поливи, оскільки під час планувальних робіт, особливо в місцях насипів, ґрунт висушується.

Протягом ряду років експлуатації рисових зрошувальних систем можуть виникати великі порушення рельєфу чеків. Для виправлення значних нерівностей треба один раз за ротацію сівозміни в меліоративному полі проводити відновне або ремонтне планування. Ремонтне планування в окремих випадках можна застосовувати і в звичайній польовій сівозміні.

У наступні роки після освоєння зрошуваних земель на їх поверхні під впливом обробітку ґрунту з'являються незначні нерівності у вигляді гребенів, борозен та ін. Ці нерівності усуваються вирівнюванням, або поточним (експлуатаційним) плануванням, його проводять щорічно восени, іноді перед сівбою культур. Для цього застосовують довгобазові планувальники, волокуші та ін.

При поливі по смугах вирівнювання може бути досягнуте смугоутворювачем під час сівби.

Для зменшення обсягу робіт по поточному плануванню і поліпшенню якості оранки доцільно застосовувати на зрошуваних землях гладку оранку. Особливо ефективна вона при обробітку ґрунту в чеках.

Підготовка ґрунту до поливів. Для проведення поливу створюють тимчасову зрошувальну мережу – тимчасові зрошувачі, вивідні борозни, поливні борозни або смуги. Цю мережу створюють у такому порядку: смуги – борозни – вивідні, борозни – тимчасові зрошувачі. При такій послідовності кожна виконана робота не заважає проведенню наступної. На полях ярих культур тимчасові зрошувачі й вивідні борозни нарізують зразу після сівби, до з'явлення сходів, а на полях озимих – після весняного підживлення і боронування цих культур.

При поливі дощуванням – основному способі поливу колосових і ряду інших культур – мілка поливна мережа звичайно не потрібна. Передпосівний обробіток ґрунту і сівбу проводять, так само, як і на суходолі, без будь-яких ускладнень.

На маловодопроникних ґрунтах безпосередньо перед дощуванням, двічі на сезон, у міжряддях просапних культур проводять щілювання. При поливі дощуванням люцерни також застосовують щілювання – перед першим і після другого скошування.

Перед збиранням зернових культур тимчасові зрошувачі обкошують і зарівнюють, потім те саме роблять на вивідних борознах. Перед обробітком міжрядь тимчасові зрошувачі й вивідні борозни зарівнюють, а перед поливом, до змикання рослин у міжряддях, знову відновлюють. Застосування для проведення поливу гнучких трубопроводів дає змогу обійтися без тимчасових зрошувачів і вивідних борозен.

До висаджування розсади розсадосадильною машиною необхідно провести планування поливної ділянки, виділивши смуги, де будуть розміщуватися тимчасові зрошувачі та вивідні борозни.

При закритій поливній мережі підготовка ґрунту до поливу значно простіша. Підготовка ґрунту до поливу дощуванням і підґрунтовим зрошенням по кротовинах включає створення вивідних борозен потрібного перерізу і тимчасових зрошувачів.

Зяблевий обробіток ґрунту. Одна з особливостей зяблевого обробітку в умовах зрошення в тому, що в будь-який рік і на будь-якому полі ґрунт можна обробляти в стані фізичної спілості. Орна спілість зберігається завдяки запасам залишкової, тобто корисної, вологи, яка залишається до збирання попередника, а при її відсутності ‑ відновлюється поливом. Для передорного поливу достатня норма 350‑400 м³/га. Меншу норму застосовують при поливі дощуванням, при поливі по борознах і смугах її збільшують і вона може перевищувати вказану кількість.

Для поверхневого способу поливу використовують наявну мілку поливну мережу. При відповідному уклоні у стані ґрунту доцільно нарізувати борозни-щілини і проводити по них полив.

Передорний полив полегшує оранку, сприяє хорошій крихкості ґрунту, дає змогу витримувати потрібну глибину оранки, створює умови для нормальної роботи передплужника. Зволоження ґрунту сприяє проростанню насіння бур'янів, паростки яких знижуються або глибоко загортаються при оранці з передплужниками.

Волога, яка надійшла до ґрунту, частково зберігається до весняної сівби культурних рослин, активізує мікробіологічну діяльність, нагромадження розчинених поживних речовин. Все це сприяє підвищенню врожайності культур.

У досліді, проведеному поблизу Херсона, передорний полив нормою 400 м³/га підвищував урожай зерна пшениці на 2,5, сіна люцерни за перші два укоси – на 14 ц/га.

Якщо передорний полив не потрібний, обробіток ґрунту починають з лущення. Цей прийом важливий для збереження вологи, боротьби з бур'янами і шкідниками. В роки з тривалою теплою осінню на полях, засмічених багаторічними коренепаростковими бур'янами, лущення проводять двічі – під час збирання зернових – дисковими лущильниками На глибину 6‑8 і при першому з'явленні розеток осоту – лемішним – на 10‑12 см. При новому відростанні бур'янів ґрунт орють на 28‑35 см. Після культур, що пізно збирають, лущення проводять один раз на глибину 10‑ 12 см.

Якщо запланований вологозарядковий полив, його застосовують після оранки, іноді поєднують з передорним або проводять перед оранкою після лущення.

При поливі по борознах або смугах, що утворюються під час оранки, необхідно, щоб напрямок оранки збігався з напрямком поливу. Для утворення під час оранки борозен подовжують другу і четверту полиці п'ятикорпусного плуга. Якщо подовжена тільки одна (друга) полиця або до неї прикріплена дошка-смугоутворювач, то при оранці утворюється смуга.

Найбільш прийнятний у агротехнічному відношенні спосіб, нарізування борозен при оранці звичайним плугом з прикріпленим до його рами борозником, що нарізує борозни позаду плуга по зораному ґрунті.

Вологозарядку можна проводити під час оранки. При цьому, за пропозицією С.П. Покромовича, воду подають у борозни, які відкриває плуг при кожному проходженні. Одночасно він закриває ґрунтом одну борозну з водою, і полив продовжується по знову утвореній борозні.

У багатьох господарствах для вологозарядки широко застосовують дощування. В цьому випадку підготовкою ґрунту до вологозарядкового поливу є і звичайна оранка.

Тимчасову зрошувальну мережу після вологозарядкового поливу зарівнюють і, як тільки почнуть просихати гребені, поле боронують. Кращі результати дає боронування в перехресному напрямку.

У багатьох господарствах півдня України, на полях з важкими ґрунтами, восени замість культивації проводять щілювання на глибину 16‑22 см. Це роблять для кращого поглинання опадів, прискорення весняного достигання ґрунту, активізація в ньому аеробних мікробіологічних процесів.

Для культур ранньої сівби перед пізньоосіннім щілюванням доцільно провести вирівнювання (експлуатаційне планування) довгобазовими планувальниками. Ефективність цих заходів підтверджують шестирічні дані В.О. Ушкаренка і М.С. Бойка, одержані в умовах Інгулецької зрошувальної системи на темно-каштанових ґрунтах (табл. 14).

14. Вплив осіннього вирівнювання ґрунту і наступного щілювання
на врожайність цукрових буряків

Осіннє планування після оранки доцільне на всіх зайнятих рослинами полях.

На важких ґрунтах або при ранньому проведенні передорних поливів поливна норма становить 1000 м³/га; на легких або при

пізніх строках поливів на важких ґрунтах поливну норму зменшують до 700‑800 м³/га.

Запасні або вологозарядкові поливи часто виконують після оранки. Оранку проводять з боронуванням, потім нарізують глибокі борозни з відстанню між ними 90‑100 см, слідом за ними нарізують вивідні борозни, а потім тимчасові зрошувачі. Запасні поливи застосовують у районах з кількістю осінньо-зимових опадів менше 150 мм. При поливі по борознах ґрунт не так дуже ущільнюється, як при поливах по смугах або чеках, і легше обробляється знаряддями поверхневого обробітку.

Глибина зяблевої оранки залежить від ґрунтово-кліматичних умов, розміщення поля в сівозміні, системи удобрення, режиму зрошення, типу ґрунту.

Спосіб і глибина обробітку ґрунту. Як і на суходолі, в умовах зрошення застосовують оранку плугами з передплужниками. Вона забезпечує хорошу крихкість ґрунту і сприяє ефективній боротьбі з бур'янами.

З метою розпушення ущільненого підорного шару можна застосовувати плуги з ґрунтопоглиблювачами. Все більшого поширення набуває ярусна оранка. При цьому досягається хороше кришіння і переміщення ґрунту в усьому оброблюваному шарі, що позитивно впливає на врожайність сільськогосподарських культур.

Дослідженнями встановлена доцільність короткочасного (1‑2 роки) застосування в сівозміні плоскорізного обробітку. Неглибокий плоскорізний обробіток рекомендований під культури звичайної рядкової сівби, а також для боротьби з іригаційною ерозією на схилових землях з допустимою крутістю.

Перемінна глибина обробітку ґрунту більш ефективна порівняно з обробітком на постійну глибину. При такому обробітку створюються більш сприятливі умови для боротьби з бур'янами, живлення рослин, збереження водостійкої структури ґрунту, бездефіцитного балансу гумусу.

На каштанових ґрунтах встановлена можливість заміни в сівозміні оранки плоскорізним або поверхневим обробітком на фоні раніше проведеної глибокої оранки.

Узагальнюючи дослідження, виконані в останнє десятиріччя, можна прийти до висновку, що при високій культурі землеробства оранку під озиму пшеницю можна на один – два роки замінити плоскорізним обробітком із застосуванням борон БІГ-3 і сівалок СЗС-9 або неглибоким обробітком дисковою важкою бороною на 10‑12 см у поєднанні з післяжнивним лущенням, передпосівною культивацією і сівбою звичайною сівалкою.

Границі періодичного поглиблення обробітку ґрунту визначаються ґрунтовими умовами, насамперед глибиною родючого шару, і біологічними особливостями сільськогосподарських культур.

Добре реагують на поглиблення коренеплоди, бульбоплоди і кукурудза.

За даними, одержаними на каштановому ґрунті півдня України (Остапов В.І., Фесенко А.Ф., 1987), найбільш раціональним є поєднання оранки на глибину 28‑30 і 30‑35 см під кукурудзу і цукрові буряки з плоскорізним мілким обробітком на 12‑14 см під культури звичайної рядкової сівби – озиму пшеницю, ячмінь з підсівом люцерни.

Доцільність чергування поверхневого обробітку з глибокою оранкою відмічається і в наших дослідженнях (Ушкаренко В.О., Петрова К.В., 1987). При багаторічному вирощуванні трьох урожаїв за рік на одному полі врожайність кормових культур протягом часу знижується і особливо набагато при постійному поверхневому обробітку. Тому ми і рекомендуємо під першу культуру на темно-каштановому ґрунті проводити оранку на глибину 28‑30 см, а під другу і третю культури – поверхневий або мілкий обробіток.

Границі ефективного поглиблення оранки залежать у певній мірі від кількості органічних добрив, що вносяться окремо або разом з мінеральними. Гній діє як джерело поживних речовин, їх адсорбент і як засіб аерації ґрунту на велику глибину.

Поглиблення оранки чорнозему південного більше 30 см без внесення гною або знижує урожай, або дає незначний ефект. Гній, внесений з мінеральними добривами, значно підвищує ефективність такої оранки.

Виробничий досвід агрофірми «Зоря» Херсонської області, де висока культура зрошуваного землеробства, також свідчить про можливу ефективність оранки каштанового ґрунту на глибину 38‑40 см при внесенні підвищеної кількості гною і мінеральних добрив. Після оранки проводять планування поверхні поля.

За такої технології обробітку ґрунту з внесенням під оранку 100 т/га гною, 6 ц/га карбаміду і з наступним підживленням кормових буряків аміачною селітрою (2 ц/га), урожайність їх у 1987 р. досягла 1645 ц/га (Ломоносов П.І., 1987).

Одна з умов успіху поглиблення оранки звичайними плугами, якщо вона виконується вперше глибше встановленого орного шару,‑ внесення добрив пошарово. Частину добрив вносять під оранку, а частину – у вивернутий на поверхню підорний шар, щоб підвищити його родючість.

Розпушування переущільнених глибинних підорних шарів важких за механічним складом ґрунтів без переміщення генетичних горизонтів досягається за допомогою глибокорозпушувачів.

Періодичність поглиблення оранки. Частота поглиблення оранки залежить від ґрунтово-кліматичних умов, режимів зрошення і складу культур сівозміни. На староорних землях перемінна оранка" рекомендується на лучних ґрунтах з легко- або середньосуглинковим механічним складом за схемою 30‑20‑30‑20‑30 см, тобто поглиблюється оранка через рік.

У сівозмінах з великою питомою вагою овочевих культур, що потребують рясного поливу, глибоку оранку на каштанових і чорноземних ґрунтах рекомендується проводити також через кожні 1‑2 роки.

У більшій частині степових районів, де застосовують помірні поливи, які доповнюють опади, щільність ґрунту збільшується повільніше, відмічається післядія поглиблення оранки протягом 2‑3, а іноді й 3‑4 років.

Необхідно враховувати також таку загальну закономірність: при використанні невеликих поливних норм на легких ґрунтах оранку поглиблюють рідше, ніж при рясних поливах на важких ґрунтах.

Строки зяблевого обробітку ґрунту. Строки оранки чи інших прийомів обробітку ґрунту залежать від часу збирання попередників, стану ґрунту, кліматичних і ряду інших умов.

Після культур, що рано достигають, якщо поле не використовується під проміжний посів, спочатку проводять провокаційні поливи, які викликають проростання насіння бур'янів, а потім знищують їх сходи одним – двома поверхневими обробітками. Підготовлене таким чином поле орють у другій половині жовтня.

Кращий строк підйому пласта люцерни – вересень – жовтень. Відносно пізні строки підйому зябу пояснюються необхідністю затримати процес розкладання дернини, щоб більше нагромадити в ґрунті перегною.

Фактичні строки підйому зябу встановлюють згідно з часом вивільнення поля від попередника І станом ґрунту – при необхідності проведення передорного поливу строк оранки відтягують. У степових районах кращі результати дає, як правило, рано піднятий зяб (табл. 15).

15. Вплив літньо-осіннього обробітку грунту, проміжної культури і волого зарядки
на врожайність цукрових буряків (Ушкаренко В. О., Бабич Л. А.)

Вологозарядкові поливи в значній мірі пом'якшують негативний вплив на врожай пізніх строків оранки ґрунту на зяб.

Цілком прийнятний обробіток ґрунту, який включає два лущення з наступною вересневою або жовтневою оранкою, особливо на фоні вологозарядки. Такий самий ефект можна одержати, застосовуючи проміжну сівбу і жовтневу оранку на фоні вологозарядки. В усіх варіантах можна проводити пізньоосіннє щілювання на глибину 18‑20 см.

Обробіток і використання пласта багаторічних трав. По пласту багаторічних трав або по його обороту розміщують найбільш цінні культури ‑ озиму пшеницю, рис, помідори, корене- і бульбоплоди.

Одне з найважливіших завдань обробітку пласта ‑ позбавити життєздатності дернину, щоб не відростали трави і не засмічувався наступний посів. Для цього важливо відокремити головку люцерни від кореня, позбавити точки росту притоку поживних речовин. Глибина підрізування близько 6‑7 см. Цю операцію виконують за 7‑10 днів до оранки переважно лемішними лущильниками. Підрізування і оранку люцерни можна поєднувати, застосовуючи передплужники ПМ-16, захват яких дорівнює захвату основного корпуса.

Глибину оранки встановлюють залежно від строку розорювання, ґрунтово-кліматичних умов і культури, яку розміщують по пласту. Так, при розорюванні пласта під озиму пшеницю після другого укосу люцерни глибину оранки встановлюють 28‑30 см. Після третього укосу при поєднанні оранки з внесенням добрив (N₆₀P₆₀) глибина оранки має становити 20‑22 см або, за даними Інституту зрошуваного землеробства УААН, застосовувати триразовий неглибокий обробіток лущильниками на 8‑10, 10‑12 і плоскорізами – на 12‑14 см.

Багато господарств, використовуючи пласт люцерни під рис, також обмежуються мілким обробітком. У такому випадку в рік сівби рису навесні люцерну скошують один раз, а потім обробляють пласт фрезерним культиватором КФГ-3,6-01.

Під інші культури весняної сівби пласт розорюють на глибину до 32‑35 см. На чорноземах південних і каштанових ґрунтах це роблять після 3 і 4 укосів. За 10 днів до оранки поле обробляють корпусним лущильником або ж проводять дворазове дискування в різних напрямках на 10‑12 см. Орати рекомендується плугами з передплужниками, щоб люцерна не відростала.

Передпосівний обробіток ґрунту. Завдання передпосівного обробітку ґрунту ‑ збереження вологи в ґрунті, регулювання його щільності, створення сприятливих умов для аерації, активної діяльності корисних мікроорганізмів, нагромадження розчинних поживних речовин, боротьба з бур'янами. Під час передпосівного обробітку поверхня ґрунту вирівнюється, що необхідно для рівномірного розподілу поливної води. Кінцева мета передпосівного обробітку ґрунту – створення оптимальних умов для сівби, загортання насіння на задану глибину, з'явлення повних сходів і початкового їх розвитку.

Під культури весняної сівби обробіток ґрунту (боронування) починають рано навесні, при настанні фізичної спілості ґрунту (просихання гребенів).

У Степу після боронування під культури ранньої сівби проводять одну культивацію, під культури пізньої сівби – дві. Ґрунт культивують з одночасним боронуванням. Глибина культивації під культури ранньої сівби становить 6‑8 см. На вирівняних восени полях, які чизелювали, можна обмежитися тільки боронуванням. При сухій погоді та недостатній вологості ґрунту можна провести передпосівне коткування.

Під культури пізньої сівби першу культивацію середньосуглинкових і легких ґрунтів, за рекомендаціями Інституту зрошуваного землеробства УААН, слід проводити чизелями на глибину 14‑ 16 см з коткуванням кільчасто-шпоровими котками, а потім передпосівний обробіток – на глибину загортання насіння.

На важких чорноземах південних, що запливають, глибину чизелювання під кукурудзу збільшують до 18‑20 см також з обов'язковим коткуванням. Перед сівбою проводять культивацію з боронуванням на глибину 8‑10 см.

Інтервал між ранньовесняним боронуванням і першою глибокою культивацією повинен становити до 7 днів, щоб закінчилася водовіддача з шару, що відповідає глибині культивації, і настав стан його фізичної спілості.

При підготовці зябу, виконаного знаряддями плоскорізного типу, рекомендується восени вирівнювати його бороною БІГ-3, рано навесні провести чизелювання на 12‑14 см, а перед сівбою обробити культиватором КПН-4 на глибину загортання насіння, внести гербіциди і закоткувати легкими котками. Під культури пізнього І строку сівби – кукурудзу, сою, суданську траву, просо – необхідно провести 2‑3 культивації.

Посиленого обробітку потребують ділянки з осінньою волого-зарядкою. Навесні їх боронують у два сліди і один – два рази культивують з боронуванням.

Під дрібнонасінні культури ранньої сівби, наприклад під цукрові буряки, рекомендується поверхневий передпосівний обробіток, що забезпечує рівномірну сівбу і високу польову схожість – шлейфами і боронами на глибину 4‑6 см. Важкі ґрунти, недостатньо розроблені шлейфом і боронами, обробляють неглибоко культиваторами з плоскорізальними органами в агрегаті з важкими боронами або райборінками.

Під пізню культуру – кукурудзу – першу культивацію рекомендується проводити чизелями на 18‑20 см з коткуванням, а перед сівбою – культивацію на глибину (8‑10 см) загортання насіння.

Обробіток ґрунту під озиму пшеницю. Цю культуру розміщують на полях, які потім використовують під післяжнивні (літні) посіви кормових, зернових, бобових, олійних та інших культур.

Висушені поля, призначені під озимі, поливають після збирання попередника, потім при настанні фізичної спілості орють на глибину 22‑25 см плугами з передплужниками. Полите і зоране поле вирівнюють і після передпосівного обробітку проводять сівбу.

Якщо полив проводять напуском по смугах, то валики роблять риджером при сівбі або до сівби. Смуги шириною 7,2‑10,8 см розташовують по найменшому уклону.

Зоране поле перед сівбою обробляють дисковими знаряддями або культиваторами в агрегаті з боронами чи котками.

Після просапних культур, під які ґрунт глибоко зораний, обмежуються мілким обробітком дисковими знаряддями. Проте і в цих випадках на полях з підвищеним засміченням, особливо багаторічними бур'янами, необхідна оранка.

Обробіток ґрунту під озиму пшеницю слід диференціювати з урахуванням попередників, строків виконання, внесенні добрив і засміченості полів.

На чистих від бур'янів полях допустима сівба по лущенню з допосівним поливом. Поля, засмічені багаторічними бур'янами, відразу ж після збирання попередника орють і поливають. Після підсихання поле вирівнюють і розпушують боронами. Бур'яни, що з'явилися після цього, знищують культиваторами в орному агрегаті з боронами.

Полив після оранки застосовують і тоді, коли від збирання попередника до оптимального строку сівби озимини залишається менше 15 днів.

При своєчасному збиранні попередника в південних, більш посушливих умовах, які відрізняються також тривалим періодом вегетації, при висушуванні ґрунту полив проводять до оранки. Він виконує функцію передпосівного і вологозарядкового.

Після збирання ранньої картоплі поле вирівнюють боронуванням, нарізують борозни для поливу, після поливу обмежуються поверхневим обробітком ґрунту.

На півдні України озима пшениця в умовах дефіциту добрив позитивно реагує на поглиблення оранки до 28‑30 см. При пізніх строках глибину її зменшують або обмежуються поверхневим обробітком (див. розділ «Озима пшениця»).

Після кукурудзи, зібраної на силос, поле обов'язково дискують слідом за збиранням. Після оранки і поливу, як тільки настане фізична спілість ґрунту, проводять боронування, потім культивацію з боронуванням впоперек напрямку оранки. При своєчасному збиранні кукурудзи поле орють на глибину 25‑27 см.

Обробіток ґрунту під проміжні (післяукісні та післяжнивні) посіви. На півдні після зернових і зернобобових культур ґрунт нерідко пересихає і його необхідно поливати. Це роблять після лущення. При настанні спілості ґрунту проводять оранку з боронуванням, передпосівну культивацію і сівбу.

Передорний полив може бути непотрібний, якщо післяжнивні й післяукісні посіви розміщують після культур, які рано збирають: овочевих, ранньої картоплі, озимих на зелений корм, які залишають у ґрунті достатньо вологи.

Глибина і спосіб обробітку ґрунту визначають з врахуванням біологічних особливостей післяжнивних культур і засміченості полів. На полях чистих від бур'янів допустимий мілкий обробіток, на засмічених проводять звичайну оранку. Під просапні – кукурудзу, картоплю, буряки, соняшник – орють на глибину 22‑27 см, під культури звичайної рядкової сівби – на 18‑20 см або ж проводять поверхневий обробіток.

На добре окультурених, чистих від бур'янів полях допустима сівба по поверхневому або мілкому обробітку ґрунту сівалкою СЗС-9. Для підготовки ґрунту використовують борони БДТ-3,0 і БДМ-2,5. Глибина обробітку – 13‑15 см.

Для степових районів України Інститут зрошуваного землеробства УААН рекомендує після озимих і ранніх ярих, зібраних на зелений корм, проводити лущення на глибину 10‑12 см дисковими лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15 і оранку на глибину 20‑22 см.

Залежно від стану ґрунту полив можна проводити до оранки, після неї або після сівби.

Післяжнивну кукурудзу рекомендується сіяти сівалкою СЗС-2,1 в необроблений ґрунт зразу ж після збирання озимої пшениці та ячменю. При використанні сівалки СЗС-2,1 за нашими даними, утворюються великі можливості для мінімалізації обробітку ґрунту під післяукісні й післяжнивні посіви. Він поєднує операції по культивації, внесенні добрив, сівбі та коткуванню ґрунту.

Перший полив, що забезпечує одержання сходів, проводять зразу ж після сівби.

Перспективна також сівба по стерні з наступним плоскорізним обробітком ґрунту, що сприяє використанню великої кількості теплих, сонячних днів для розвитку проміжних культур.

Система обробітку ґрунту в поливній сівозміні. Система обробітку ґрунту – це сукупність прийомів обробітку, які виконують у визначеній послідовності для вирішення його основних завдань щодо ґрунтово-кліматичних умов.

Системи основного, передпосівного, післяпосівного обробітку ґрунту і підготовка його до поливів, які виконують у послідовності прийнятого чергування сільськогосподарських культур, разом становлять систему обробітку в поливній сівозміні, її завдання таке: створення умов для відновлення і підвищення ефективної родючості ґрунту; боротьба з бур'янами, підготовка до поливів; запобігання розвитку іригаційної ерозії тощо. Система обробітку ґрунту в сівозміні – це загальний довготривалий план вирішення поставлених завдань на весь період ротації.

В умовах зрошення важливого значення набуває боротьба з кіркою і надмірним ущільненням поверхневих шарів ґрунту після вегетаційних поливів. Наприклад, посіви люцерни першого року життя після скошування боронують, а посіви минулих років при сильному засміченні й ущільненні ґрунту дискують або розпушують культиваторами, обладнаними долотоподібними лапами.

Для поліпшення водопроникності ґрунту і боротьби з іригаційною ерозією на суцільних посівах старої за віком люцерни, а також у міжряддях просапних культур застосовують щілювання на глибину до 35‑40 см. Його технологія розглядається при висвітленні особливостей вирощування окремих сільськогосподарських культур.

Обробіток поля для знищення бур'янів і розпушення доцільно поєднувати з підготовкою його до поливу (нарізування поливних борозен) і післяполивним розпушуванням. Полив проводять зразу ж після підготовки до нього поля, а передполивний обробіток, як тільки настане спілість ґрунту.

У таблиці 16 наведено найважливіші елементи системи обробітку ґрунту в поливній дев'ятипільній сівозміні.

16. Система обробітку ґрунту в зрошувальній сівозміні на
темно-каштанових ґрунтах і чорноземах південних

Систему обробітку ґрунту уточнюють з врахуванням проведення вологозарядкових поливів, потреби робіт по поточному плануванню, стану ґрунту навесні та після сівби. Залежно від ступеня ущільнення і вологості ґрунту треба проводити звичайне або поглиблене розпушення, обмежуватися після нього боронуванням чи коткуванням. До обробітку ґрунту на широкорядних посівах належить також нарізування поливних борозен або щілин.

Боротьба з бур'янами у зрошуваному землеробстві. Бур'яни, які швидко ростуть і розмножуються на поливних землях, забирають з ґрунту велику кількість води і поживних речовин. Поглинаючи листками вуглекислий газ і притінюючи культурні рослини, вони знижують продуктивність їх фотосинтезу. Прямим результатом цього є підвищення транспіраційного коефіцієнта сільськогосподарських рослин, а також збільшення показників водоспоживання, що припадає на одиницю площі і на одиницю врожаю.

Бур'яни перешкоджають нормальній течії води в зрошувальних каналах, підвищують її втрати на фільтрацію, а в дренажній мережі викликають застій води і заболочування.

Погіршення водного режиму, умов живлення і освітлення на полях з підвищеною засміченістю призводить до зниження врожаю і його якості, нераціональної витрати зрошувальної води, зниженню економічних показників виробництва.

У багатьох випадках бур'яни є розсадниками шкідників і хвороб, що викликає необхідність безперервної боротьби з бур'янами на зрошувальних землях.

Зміна видового складу бур'янів. В умовах зрошення відбувається поступова закономірна зміна видового складу бур'янів – зникають або рідіють ксерофіти, з'являються гіпрофіти, на ділянках затоплення – гідрофіти.

У польових сівозмінах переважають вологолюбні рослини, пристосовані до тимчасового перезволоження. Серед них з малорічни-ків особливо поширені просянки, в степових районах часто зустрічаються щириця звичайна, біла і жминовидна, мишій сизий і зелений, лобода, вівсюг та ін.

З багаторічних коренепаросткових бур'янів найбільш шкідливі на зрошуваних землях осот рожевий, молокан татарський, берізка польова, гірчак рожевий, а з кореневищних – гумай.

На рисових чеках і в місцях тривалого перезволоження злісними засмічувачами посівів є бульбокомиш, очерет, рогіз, просянки.

Шляхи поширення бур'янів на зрошуваних землях. Бур'яни здатні давати дуже багато насіння, яке поширюється на далекі відстані різними шляхами, в тому числі й з поливною водою. З 1 м³ зрошувальної води може бути занесено на поля до 2 тис. насіння бур'янів. При поливній нормі 600 м³/га це становить 120 насінин на 1 м². Зрошувальна вода нерідко приносить насіння бур'янів, яких на полі раніше не було. Небезпечним джерелом засмічення е бур'яни, що розвиваються на обочинах каналів.

Зрошення сприяє вегетативному розмноженню бур'янів. Посилюється регенерація ряду багаторічних рослин. Наприклад, осот рожевий розмножується не тільки частинами коріння, але й відрізками підземних стебел. У вологолюбних злакових рослин збільшується кущистість, а при підрізанні вони легко приживляються у вологому ґрунті (куряче просо).

Запобіжні заходи боротьби з бур'янами. Поряд із загальноприйнятими профілактичними заходами ‑ очищенням посівного насіння від насіння бур'янів, строгим дотриманням технології підготовки гною, який вносять у ґрунт як добриво і який є при неправильній підготовці одним з основних джерел засмічення полів, знищенням бур'янів на межниках, обочинах доріг, у лісосмугах до сівби, виконанням вимог по карантину – в умовах зрошення виникає необхідність у додаткових заходах, що запобігають засміченню полів. До них належить: очищення поливної води від насіння бур'янів, знищення бур'янів на каналах, очищення каналів від мулу, який містить насіння і вегетативні зачатки бур'янів. Для очищення поливної води від насіння бур'янів застосовують щити, запони. Корисне влаштування на каналах (розподільних і внутрішньогосподарських зрошувачах) відстійників-котлованів, у яких затримується насіння бур'янів. Для виловлювання насіння бур'янів у каналах встановлюють дротяні ящики, заповнені дрібним вугіллям. При поливі дощуванням вегетативні зачатки бур'янів затримують сіткою водозаборного пристрою, а насіння – встановленою спереду перетинкою.

Бур'яни на каналах необхідно знищувати до цвітіння, щоб не допустити їх осипання. Протягом сезону 1‑3 рази бур'яни скошують напівначіпною роторною косаркою.

Для знищення бур'янів на каналах застосовують також хімічні засоби – восени або рано навесні до початку активного росту рослини обприскують атразином. Суцільне зниження сходів бур'янів досягається при ранньовесняному обприскуванні розчином полідиму. Вегетуючі злакові й бобові рослини до їх цвітіння знищують розчином далапону. Після його застосування хімічний склад води не погіршується, а концентрація гербіциду не виходить за межі допустимих залишкових кількостей як у місці внесення, так і нижче за течією. Під дією ультрафіолетових променів препарат швидко інактивується.

При використанні симазину слід враховувати, на які посіви з каналу подається вода, щоб уникнути пошкодження культурних рослин (пшениця, буряки та ін.). На каналах рисових систем ефективні суміші гербіцидів симазину і далапону з бутиловим ефіром 2,4-Д.

На схилах постійних зрошувальних каналів бур'яни знищують екскаваторами, землечерпалками, каналоочисними машинами, широкозахватними скребачками та іншими пристроями.

Треба враховувати, що в мулі, який викидають при очищенні дна каналів, відстійників і ставків, може міститися життєздатне насіння бур'янів, оскільки в деяких їх видів життєздатність його у воді зберігається до 3‑4 років.

До профілактичних заходів можна також віднести залуження схилів каналів і прилеглих до них смуг. Багаторічні злакові трави утворюють стійкий травостій, заглушуючи бур'яни.

Придатні в цьому відношенні як багатокомпонентні травосумішки, так і сіяні окремі види рослин. Густий і тривалої дії травостій утворює стоколос. Добре захищають канали від бур'янів сильно розвинуті деревні насадження.

Комплекс винищувальних заходів по боротьбі з бур'янами на поливних землях. Для ефективної боротьби з бур'янами в умовах зрошення небохідна система заходів, яка поєднує поливи і обробіток ґрунту, агротехнічні, хімічні й біологічні заходи боротьби.

Головне в боротьбі з бур'янами – підвищення загального рівня культури землеробства, впровадження правильних сівозмін, підбір культур і сортів, пристосованих до місцевих умов, створення для їх вирощування оптимальних умов. Висока ефективність у боротьбі з бур'янами досягається в полі сівозміни, де вирощують 2‑3 врожаї за рік. Послідовна зміна поливів і обробітку ґрунту сприяють очищенню ґрунту від бур'янів, а потужний загущений травостій культурних рослин глушить бур'яни, які залишилися.

Надійною основою боротьби з бур'янами в польових сівозмінах є поєднання поливів із заходами по знищенню їх паростків і сходів. Такі поливи називають провокаційними, їх функції також поєднують передорні, вологозарядкові, передпосівні й вегетаційні поливи. Кожний полив сприяє проростанню насіння бур'янів, які є в ґрунті. Важливо своєчасно знищити паростки і сходи бур'янів, не даючи їм закріпитися.

До сівби найкраще знищувати бур'яни, коли в ґрунті спостерігається масова поява білих ниток паростків, а на поверхні є тільки поодинокі сходи бур'янів.

Під час вегетації обробляють міжряддя просапних культур після поливів, як тільки настане фізична спілість ґрунту. Звичайно до цього часу в ґрунті є вже паростки насіння бур'янів.

Один з ефективних заходів боротьби з бур'янами – ранні вологозарядкові поливи з наступним осіннім обробітком для знищення бур'янів і вирівнювання поверхні поля. Чим раніше проведено во-логозарядку, тим більше бур'янів проростає восени і, отже, їх більше знищується під час обробітку ґрунту.

Особливо ефективна на поливних землях глибока оранка плугами з передплужниками при поєднанні її з попереднім лущенням.

Бур'яни активно знищують під час передпосівного обробітку ґрунту, особливо під культури пізньої сівби. Для цього на важких і ущільнених ґрунтах доцільно застосовувати глибоке розпушення чизелем, яке створює сприятливі умови проростання бур'янів по всій глибині розпушеного шару, де вони гинуть, не досягнувши поверхні.

При визначених умовах висока ефективність у боротьбі з бур'янами досягається при мінімальній глибині або навіть нульовому обробітку ґрунту. Такі умови створюються при загущеній післяжнивній сівбі кукурудзи по стерні сівалкою СЗС-2,1, на фоні оптимальних норм добрив і при частіших поливах. На цих посівах часто відмічається численне появлення і розвиток багатьох післяжнивних бур'янів. Проте густі сходи кукурудзи скоро повністю затінюють їх і глушать.

Активна боротьба з бур'янами продовжується при до- і після-сходовому боронуванні, весняному боронуванні озимих, міжрядних обробітках.

На посівах люцерни другого року життя нерідко весною з'являється багато сходів бур'янів, які слабо знищуються боронами. У таких випадках застосовують ранньовесняне і післяукісне ди-скування або розпушення долотами на глибину 2‑5 см. Ефективність міжрядних обробітків у боротьбі з бур'янами в значній мірі залежить від своєчасності та якості їх проведення.

На першій культивації просапних культур для розпушування ґрунту і боротьби з бур'янами в рядках на секції культиватора крім бритв, стрільчастих і розпушувальних лап встановлюють ще й ротаційні робочі органи. Монтують їх на 4‑5 см від рядка для розпушування на глибину 5‑6 см. Захисну зону з кожної сторони рядка під час культивації залишають шириною 10‑12 см.

Як уже відзначалося, просапні культури, за винятком високорослих і дуже розгалужених, що закривають міжряддя, треба розпушувати після кожного поливу при досягненні ґрунтом фізичної спілості. Проте кількість міжрядних обробітків можна скоротити При поєднанні їх із застосування гербіцидів, в інтенсивних технологіях їх можна повністю виключати.

Сьогодні запропоновано багато способів внесення гербіцидів з поливною водою (гербігація), одночасно з мінеральними добривами, стрічкове – при сівбі. Це роблять для зменшення витрат і охорони навколишнього середовища.

Ефективність внесення гербіцидів з поливною водою наведено в таблиці 17.

17. Ефективність гербігації при вирощуванні
кукурудзи (Ківер В. Ф., Куниця В. М., 1981)

Використання гербіцидів треба строго нормувати в межах рекомендованих норм, без порушення встановленої технології внесення, щоб не завдавати шкоди навколишньому середовищу.

У степових районах при вирощуванні кукурудзи на ретельно вирівняному і очищеному від рослинних решток полі перед сівбою вносять ерадикан (7л/га) з доданням на дуже засмічених полях 1,5 кг/га 50%-го симазину, при витраті води 300 л/га. У зв'язку з високою летучістю ерадикану його вносять з одночасним загортанням у ґрунт дисковими боронами або іншими знаряддями. Близький за ефективністю до ерадикану алірокс (6 л/га), який належить до тієї ж тіокарбонатної групи. Вони майже повністю глушать злакові бур'яни, на 85‑90% знищують двосім'ядольні, але не діють на вегетуючі коренепаросткові.

Ефективні в боротьбі з бур'янами примекстра, лассо (їх вносять по 4‑6 л/га) та інші препарати.

На посівах пшениці, жита, ячменю, вівса застосовують змінну сіль 2,4-Д (1,5‑2 л/га) або ефіри 2,4-Д.

Для знищення на посівах гороху і сої однорічних бур'янів застосовують досходовий обробіток прометрином (3‑4 кг/га).

Найбільш поширеним і ефективним гербіцидом на посівах сої « трефлан і його аналог – нітран. Трефлан мало токсичний для сої. Вносять його до сівби (4‑5 л/га), перемішуючи з шаром ґрунту 5‑6 см Норму трефлану зменшують на 20‑25%, якщо на його фоні передбачають застосовувати досходову обробку прометрином (3‑4 кг/га) або зенкором (0,3‑0,4 кг/га).

При вирощуванні цукрових буряків залежно від ступеня засміченості й складу бур'янів, погодних умов і властивостей препарата, під передпосівний обробіток у верхній шар ґрунту (під культивацію або боронування) вносять, л/га: ІХА (7) + вензар 0,6‑0,9; ІХА (7‑8) + роніт (5‑6); пірамин (4) + роніт (5); роніт (5) + ептам (3‑5); ептам (3‑5) + вензар (0,6‑0,9).

У фазі утворення в буряків однієї – двох пар листків при помірній засміченості одночасно з міжрядним обробітком вносять бетанал (5‑6 кг/га); при наявності осоту, амброзії, ромашки та інших двосім'ядольних бур'янів – лонтрел (0,3‑0,5).

Для знищення окремих найбільш злісних бур'янів па поливних ділянках застосовують спеціальні заходи боротьби. Наприклад, гумай знищують виснаженням під час напівпарового обробітку ґрунту, який поєднують з поливом. На полях, засмічених гумаєм, вирощують відповідний підбір культур, зокрема, не сіють близько до нього за біологією суданську траву. У боротьбі з цим бур'яном ефективні гербіциди далапон і ТХА.

Боротьба з бур'янами на рисових полях. Тут створюються особливі умови для боротьби з бур'янами. Рис вирощують переважно при затопленні. Шар води на полі закономірно змінює склад бур'янів: за 2‑3 роки гинуть бур'яни, поширені в суходільних культурах (курай, лобода та ін.), значно збільшується група гідрофільних бур'янів (куряче, рисове і великоплідне просо), у подальшому з'являються болотні (очерет, рогіз, частуха), водяні (ряска, кушир) рослини і, нарешті, водорості.

Для боротьби з бур'янами регулюють шар води, оскільки вона пригнічує деякі їх види. Серед вологолюбних рослин рис переносить дещо більшу глибину затоплення, ніж куряче і рисове просо. При сильному засміченні поля цими бур'янами сходи рису затоплюють з таким розрахунком, щоб шар води був на 5‑7 см вище просянок. На затоплених полях насіння їх не проростає, а сходи при температурі води 20‑22°С гинуть через відсутність кисню. Рис переносить короткочасне затоплення (до 7‑8 днів) шаром води 20‑25 см. Такий захід придатний тільки для боротьби з окремими видами бур'янів. Тому регулювання водного режиму треба розглядати лише як частину комплексу заходів по боротьбі з бур'янами на посівах рису. Найважливішу роль відіграють гербіциди.

У систему заходів боротьби з бур'янами на рисовому полі звичайно включають: впровадження сівозмін, в яких рис після рису розміщують не більше 2‑3 років підряд і є інші культури, які сприяють успішній боротьбі з бур'янами; обробіток ґрунту, спрямований на знищення бур'янів; охорона рисових полів від занесення насіння бур'янів з гноєм, насінням рису, зрошувальною водою, знищення бур'янів суходольної групи і боротьба з просянками своєчасним затопленням посіву і підтриманням потрібного шару води; хімічне прополювання; боротьба з водоростями, внесенням мідного купоросу з поливною водою по 1‑2 кг/га протягом 5‑и днів або зміна води та інші заходи, наприклад, короткочасне підсушування (2 доби) чеків.

Нині активну боротьбу з бур'янами в рисовій сівозміні проводять у меліоративному полі (зайнятому пару). Тут бур'яни знищують культивацією після збирання ранніх парозаймаючих культур. Боротьба з бур'янами – одне з головних завдань зайнятого пару. Зяблеву оранку полів, засмічених бульбокомишем, проводять на глибину 2‑4 см. При такій оранці підземні стебла цього бур'яну на глибині 10‑12 см взимку вимерзають, а частину їх весною знищують боронуванням. Залишені в орному шарі життєздатні підземні органи бур'янів проростають, а потім їх знищують культивацією на глибину 10‑12 см за 5‑6 днів до сівби рису.

Частуху можна знищувати глибокою зяблевою оранкою, рогіз – вичесуванням кореневищ навесні й глибоким переорюванням поля. Рогіз і очерет звичайний у каналах скошують під водою. Особливість обробітку поля, засміченого очеретом, полягає в глибокій зяблевій оранці, весняному вичесуванні (вийманні) кореневищ, дворазовому переорюванні і негайному затопленні поля.

Якщо освоюють очеретяні завалі, то їх орють чагарниковим плугом за рік до сівби рису. Поле зразу ж обробляють культиваторами і зубовими боронами для виймання кореневищ. Переорювання і обробіток культиваторами і зубовидними боронами повторюють за літо не менше двох разів.

Застосування гербіцидів. Для пригнічення болотних бур'янів очерету звичайного, бульбокомишу та інших – застосовують препарати 2,4-Д (у фазі кущіння і 2М-4Х) в тій самій фазі).

Для знищення однорічних злакових бур'янів – проса курячого, рисового, великоплідного, мишію – посіви обробляють 30%-м к. е. проп