5.4. Система удобрення у зрошувальній сівозміні

Система добрив – багаторічний план застосування добрив у сівозміні з урахуванням родючості ґрунту, біологічних особливостей рослин, складу і властивостей добрив. До цієї системи належить: основне добриво, рядкове, підживлення.

Основне добриво вносять до сівби: більшу частину фосфорних і калійних – під зяблеву оранку, азотні – після оранки і вологозарядкового поливу або навесні під культивацію.

Рядкове внесення добрив забезпечує легкодоступними поживними речовинами рослини, які мають слаборозвинуте коріння. Швидкодіючі гранульовані добрива загортають при сівбі збоку і трохи глибше насіння.

Зрошення створює умови для широкого застосування підживлення, яке виконують у поєднанні з поливами. При підживленні вносять переважно азотні добрива. Слідом за підживленням проводять полив. Ефективний спосіб підживлення – внесення добрив з поливною водою. У простішому випадку для цього рівномірно випускають розчин добрив з бака в тимчасовий зрошувач. Позакореневі підживлення рослин, які найбільш поширені в умовах зрошення, проводять за допомогою підживлювачів, змонтованих на дощувальних агрегатах.

Внесення добрив з поливною водою все більше поширюється в степових районах, зменшуючи витрати на проведення підживлення.

З поливною водою вносять рідкі добрива, розчини, стійкі суспензії твердих добрив за допомогою гідропідживлювачів. Допустима концентрація добрив у повній поливній нормі – 0,3‑0,1%. Вносять їх з невеликою частиною поливної норми при обов'язковому наступному змиванні добрив і рослин чистою водою.

У багаторічному плані у визначеній послідовності використовують як мінеральні, так і органічні добрива та їх суміші. З високим ефектом на поливних землях можна застосовувати також зелене добриво – сидерати. Вирощують їх частіше в післяжнивний період і заорюють восени. Норми добрива встановлюють згідно з біологічними особливостями культур, ґрунтовими умовами, режимом зрошення, агротехнікою, запланованою врожайністю.

При встановленні кількості добрив на запланований урожай враховують наявність розчинних сполук азоту, фосфору і калію в ґрунті, коефіцієнт їх використання рослинами, частки використовуваних добрив у рік їх внесення, винесення наживних речовин з урожаєм.

Система удобрення повинна знаходити конкретне рішення згідно з природними особливостями і біологією культур, їх сортів і гібридів.

На півдні України, де розміщуються основні площі поливних земель, переважають чорноземи звичайні, південні й каштанові ґрунти різного ступеня солонцюватості.

Найбільш ефективне тут сумісне застосування азотних і фосфорних добрив. Менша потреба – в калійних добривах. Оптимальне співвідношення елементів живлення (N : Р : К) для каштанових ґрунтів і чорноземів південних 1:0,7:0,1; для чорноземів звичайних 1 : 0,8 : 0,1 (табл. 22).

22. Орієнтовні норми добрив під основні сільськогосподарські
культури при зрошенні на півдні України(Інститут зрошуваного
землеробства УААН,1987), кг/га

* На фоні органічних добрив

Звичайна норма внесення гною на зрошуваних землях Степу – 40‑60 т/га. При внесенні гною щорічно в нормі 7‑10 т на 1 га сівозмінної площі каштанових ґрунтів досягається бездефіцитний баланс гумусу. Для запобігання деградації чорноземів Інститут ґрунтознавства і агрохімії УААН рекомендує поряд з комплексом інших заходів щорічно вносити на 1 га сівозмінної площі 330‑350 кг мінеральних добрив і 10‑15 т гною, що сприяє розширеному відновленню родючості ґрунту.

Потреба в гної і мінеральних добривах змінюється залежно від запланованої продуктивності сівозміни і питомої ваги в ній посівів люцерни.

Господарства, які мають невеликі площі зрошення, підвищують родючість ґрунту і урожайність внесенням підвищених норм гною (80‑100 т/га) сумісно з мінеральними добривами. Разове внесення цієї норми в 7-пільній сівозміні рівнозначне щорічному внесенню на 1 га сівозмінної площі 11,4‑14,3 т гною.

Розподіл добрив у сівозміні. Внесення добрив під усі культури сівозміни – одна з відмін зрошуваного землеробства від суходільного.

Вирішуючи питання про місце внесення органічних добрив (гною, компосту, сидератів та інших), враховують народногосподарську цінність культур, реакцію їх сортів і гібридів на пряму дію і післядію органічних добрив, а також тривалість періоду післядії і норми цих добрив.

Мінеральні добрива застосовують встановлюючи норми, час і способи їх внесення згідно з особливостями біології сільськогосподарських культур, ґрунтовими і кліматичними умовами, місцем у сівозміні. На високому фоні живлення ефективні мікродобрива – молібден, бор, марганець та інші, які вносять разом з гноєм та іншими добривами в невеликих нормах – бору 1‑2 кг/га, марганцю‑ 5‑10, міді – 1‑3, цинку – 2‑4, молібдену – 150‑400 г/га.

Зразковий розподіл добрив у сівозмінах для степових районів України наведено в таблиці 23.

23. Система удобрення культур у овочево-кормовій сівозміні на півдні України (Інститут зрошуваного землеробства УААН)

* Гній — сипець.

У степових районах зрошення сівозміни будують з великим набором сільськогосподарських культур, у зв'язку з чим диференціюють норми добрив, відображаючи біологічні особливості окремих культур і місцеві умови.

Мінеральні добрива щорічно вносять під усі культури згідно з їх агротехнікою та іншими умовами. Гній вносять один-два рази за ротацію сівозміни (один раз у сівозмінах з короткою ротацією) під найбільш чутливі до органічних добрив культури – цукрові і кормові буряки, кукурудзу, картоплю, овочеві рослини. Інші культури використовують післядію гною. Інтервал між строками внесення гною – 3‑4 роки. Відступи від цього правила допустимі, якщо культури з високою вимогливістю до органічних добрив наближені до ходу ротації сівозміни.

Ефективність органічних добрив у сівозміні підвищується, якщо їх післядію використовує люцерна. В такому разі значно збільшується її урожайність і окультурюючий вплив на ґрунт.