8.2. Особливості поливного режиму стічними водами
Поливний режим культур, які вирощують на ЗПЗ, має свої особливості. При його встановленні враховують таке: вода як фактор, що забезпечує ріст, розвиток рослин і необхідне зволоження ґрунту; наявність у стічних водах поживних речовин; вміст мінеральних солей – хлоридів, сульфатів, карбонатів тощо, надлишок яких представляє загрозу засолення ґрунту і знижує її родючість; токсичність елементів і сполук, які містяться в стічних водах у результаті скидання промислових стоків.
Цілорічний цикл зрошення на ЗПЗ складається з двох періодів: вегетаційного і безвегетаційного, завдання якого зводиться не тільки до зарядки вологою, але і внесення добрив, які містяться в стічних водах. Таке зрошення називають удобрювальним. Проводять його переважно взимку. При цьому використовують неосвітлені стоки, які мають високу концентрацію елементів живлення і органічних речовин. У вегетаційний період поливами задовольняється потреба культур у волозі. Концентрація речовин у поливній воді за рахунок відповідного розбавлення має бути допустимою (див. табл. 35).
Норми і строки поливу стічними водами визначаються не тільки біологічними особливостями і потребою культур в удобрювальному зволоженні, але й необхідністю забезпечення безперервного приймання і розподілу води на ЗПЗ.
Річну зрошувальну норму (М) визначають залежно від вмісту основних елементів живлення (азоту, фосфору і калію) в стічній воді за формулою:
де Ма, Мф, Мк – річні зрошувальні норми по забезпеченню сільськогосподарських культур відповідно азотом, фосфором і калієм, м3/га; N, Р, К – норми винесення азоту, фосфору і калію даною культурою при планованій урожайності, кг/га; а, ф, к – вміст азоту, фосфору і калію в стічній воді, мг/л; α, β, γ – коефіцієнти використання азоту, фосфору і калію, які містяться в стічних водах (у середньому для розрахунку приймається коефіцієнт використання азоту 0,6‑0,7, фосфору – 0,6‑0,7 і калію – 0,6).
Величину річної зрошувальної норми визначають за тим елементом живлення, який у максимальній кількості міститься в стічній воді.
У господарсько-побутових водах основним елементом є азот; стоки свинарських комплексів, стічні води цукрових заводів у максимумі містять калій тощо.
Якщо величина річної зрошувальної норми у зв'язку з високою удобрювальною цінністю стічних вод виявиться менше зрошувальної норми, розрахункової за водоспоживанням, то різницю слід забезпечувати, якщо є можливість, подачею чистої води.
Річне навантаження стічних вод ділиться на безвегетаційну і вегетаційну зрошувальну норми. Безвегетаційна норма звичайно дається за один полив і величина її не повинна перевищувати вологоємності 1,5‑2-метрового шару ґрунту. У зв'язку з тим, що цей полив проводять взимку, при розрахунках величини поливної норми враховують і тепло стічних вод, необхідне для повного розмерзання мерзлого ґрунту. Проведення зимового поливу в два етапи небажано. Повторні зимові поливи у зв'язку з високої температурою води створюють кригу, яка запобігає проникненню води в ґрунт, вода замерзає і створює велику товщу криги, що на 10‑ 15 днів затягує строки ранньо-весняного обробітку ґрунту і сівби.
Величину вегетаційної зрошувальної норми, кількість, строки вегетаційних полинів та їх поливну норму визначають у конкретних ґрунтово-кліматичних умовах господарства з врахуванням біологічної потреби культури у волозі, якості стічних вод і санітарно-гігієнічних вимог, які ставляться до строків припинення поливів на ЗПЗ.
Поливна норма культур на ЗПЗ повинна відповідати потребам рослини у волозі, елементах живлення і визначатися водозатримними і самоочищувальними властивостями ґрунту. Норма навантаження стічних вод не повинна перевищувати 5‑20 м3/га на добу.
Режим зрошення сільськогосподарських культур стічними водами відрізняється від їх зрошення природними водами тривалістю міжполивного періоду, який за санітарними правилами повинен становити 14‑15 днів, цього часу достатньо для загибелі бактерій.
Величина поливних норм вегетаційних поливів господарсько-побутовими чи змішаними стічними водами змінюється від 200 до 500, а при поливі тваринницькими стоками – від 120 до 240 м3/га.
Малі поливні норми сприяють доброму використанню поживних речовин, які містяться в стічній воді, а також кращому її знешкодженню. При визначенні величини поливної норми тваринницьких стоків слід враховувати кількість азотовмісних сполук – 300 кг/га, але азоту нітратів при цьому повинно бути не більше 200 кг/га. При поливі малою нормою хімічні компоненти тваринницьких стоків затримуються в орному шарі ґрунту і за 14‑20 днів майже повністю розкладаються.
Активний шар ґрунту у культур, які вирощують на ЗПЗ, менший, ніж в умовах звичайного поливного землеробства, і становить для кормових і зернових культур 0,4‑0,5, а люцерни – 0,6‑ 0,7 м; оптимальний передполивний поріг вологості активного шару ґрунту знаходиться від 75‑80 до 85‑90% НВ.
При засоленні ґрунтів під час зрошення, а також при виведенні надлишку солей у зоні знаходження коріння, поливні норми збільшують до промивних, тобто, що перевищують водозатримну властивість ґрунтів.
Нині розроблений спосіб поливу на ЗПЗ, який забезпечує природне ґрунтово-біологічне очищення ґрунту. Сівозмінні ділянки поливають поперемінно стічною і звичайною водою, при цьому полив стоками зумовлює нагромадження солей і органічних речовин у ґрунті, а полив чистою водою – процес розсолення за рахунок промивного режиму зрошення.
Зимовий удобрювальний полив проводять нормою 1500‑2000м/га.
Ha ЗПЗ застосовують усі існуючі в зрошувальному землеробстві способи поливу: по борознах, борознах-щілинах, смугах, затопленням по лиманах і чеках, дощуванням. В останні роки широке застосування знаходить комбіноване зрошення – вегетаційні поливи виконують дощуванням, а зимовий – поверхневим способом. Зимові поливи проводять по довгих смугах і затопленням по чеках, утворених контурними валиками.
Полив по борознах і борознах-щілинах – найпоширеніший спосіб поливу овочевих культур. Затопленням по чеках поливають, рис, луки і пасовища. На добре спланованих пасовищах багаторічні трави поливають вільним напуском по схилу без валиків.
На ЗПЗ застосовують полив стічними водами по лиманах і чеках. В міру нагромадження стоків у нагромаджувачі насосна станція по розподільному трубопроводу подає воду в той чи інший ярус лиману, обмежений земляним валом. Лиманне зрошення легко автоматизується і витрати на його будівництво окупаються протягом одного – двох років.
Все більше поширюється на ЗПЗ полив дощуванням. Воно має перевагу порівняно з поверхнево-самопливним способом поливу: стоки більш рівномірно розподіляються по поверхні поля, і розсіювана вода краще збагачується киснем, що прискорює її очищення.
Для поливу тваринницькими стоками та іншими стічними водами створені агрегати ДДН-100С, ДКН-80, ДФС-120, ДМУ-Асс-Фрегат, Коломенка-100. Удобрювальна суміш, якою планується проводити дощування, повинна містити не більше 1% сухої речовини, розмір твердих включень не повинен перевищувати 2,5 мм. Модернізована дощувальна машина на базі ДДН-100 призначена для дощування чистою водою і тваринницькими стоками. Удобрювальна суміш при використанні цього агрегату повинна містити не більше 2% сухих речовин з частками розміром до 1,5 мм.
Стічні води перед використанням для поливу дощуванням необхідно піддавати ретельному біологічному очищенню і дегельмінтизації.
Особливої уваги заслуговує полив під час оранки, запропонований С.П. Покромовичем (1983). Полив під час оранки має ряд агротехнічних і санітарно-гігієнічних переваг перед поверхневими способами поливу: відпадає необхідність нарізування поливних борозен, післяполивного розпушування, в 5‑20 разів підвищується продуктивність праці поливальника, відсутність перезволоження у верхньому шарі ґрунту дає можливість на другий ‑ третій день після поливу проводити сівбу, майже виключається випаровування води з поверхні ґрунту при поливі, осад стічних вод не створює антисанітарних умов, бо зразу ж приорюється, виключається контакт рослин, тварин і людини з поливною водою. Цей спосіб поливу за технікою проведення належить до вологозарядкових і застосовують його на полях, де проводять оранку.
Для різних умов рельєфу і ґрунтів розроблені схеми нарізування зрошувальної мережі, які відповідають способам оранки: всклад і врозгін.
При оранці всклад поле обробляється в напрямку найбільшого уклону, тимчасові зрошувачі нарізуються паралельно оранці, а вивідні борозни – під кутом 60‑70° щодо зрошувачів. Кількість вивідних борозен, які також повинні перетинати горизонталі місцевості, залежить від співвідношення швидкості трактора під час оранки, яка починається з середини загону і швидкості руху стічної води в плужній борозні. На тимчасових зрошувачах встановлюють транзитні щитки і ними регулюють надходження води у вивідні борозни. До підходу трактора відповідні відрізки плужних борозен повинні бути послідовно залиті стічними водами.
Для поливу при оранці врозгін тимчасовий зрошувач роблять по осьовій лінії ділянки, вивідні борозни розміщують від тимчасового зрошувача до меж загінки, орють від меж загінки до тимчасового зрошувача.