8.5. Особливості застосування добрив на ЗПЗ

При визначенні виду і норми добрив на ЗПЗ треба враховувати наявність елементів живлення в стічних водах.

В.Т. Додоліна (1989) рекомендує класифікувати стоки так: до стічних вод високої удобрювальної цінності належать ті, що містять азоту – понад 100 мг/л, калію – більше 70, фосфору – З0 мг/л і вище; в стічних водах середньої удобрювальної цінності азоту – 50‑100 мг/л, калію – З0‑70, фосфору‑ 10‑30 мг/л; води низької удобрювальної цінності містять азоту менше 50 мг/л, калію – не більше З0, фосфору – до 10 мг/л.

Відповідно до цієї класифікації, на ЗПЗ при використанні стічних вод високої удобрювальної цінності необхідно застосовувати тільки фосфорні добрива, при середній удобрювальній цінності стоків – половинну норму повного мінерального добрива, а при низькій удобрювальній цінності треба вносити повну норму всіх добрив.

Необхідність застосування добрив на ЗПЗ викликана невідповідністю вмісту елементів живлення в стічних водах і оптимальним співвідношенням їх для рослин. Співвідношення N : Р : К у змішаних стоках становить 5 : 1 : 2, а рослини, за даними Д.Н. Прянишникова, потребують 2,5 : 1 : 2,3. У стічних водах промислових підприємств може бути інше співвідношення елементів живлення рослин.

У зв'язку з цим на ЗПЗ добрива необхідно використовувати диференційовано з урахуванням вирощуваної культури, якості стічних вод і ґрунтово-кліматичних умов.

Стоки тваринницьких комплексів мають високу удобрювальну цінність. До їх складу входять усі необхідні для росту і розвитку рослин біогенні елементи (азот, фосфор, калій), мікроелементи) і органічні речовини.

Освітлені стоки за своїми хімічними властивостями є переважно азотно-калійними швидкодіючими добривами, бо всі поживні речовини знаходяться в легкодоступній формі. Калій у стоках представлений безхлоридною формою, тому має перевагу перед калієм мінеральних добрив.

Фосфор тваринницьких стоків також краще використовується, ніж фосфор туків. Ефективність дії рідкого гною та його твердого залишку залежить від біологічних особливостей удобрюваної культури і типу ґрунту.

Норми внесення мінеральних добрив, гною і гноївки визначають за різницею між потребою культури в поживних речовинах та їх вмістом у стоках чи твердому залишку. При розрахунках слід враховувати і природні втрати, які досягають 20‑30%.

На зрошуваних пасовищах доцільно застосовувати гноївку нормою, яка містить до 300 кг/га азоту. Встановлено, що при внесенні із стічними водами 300 кг/га азоту на рік метровий шар ґрунту забезпечує повне їх очищення від біогенних елементів.

Оптимальна норма внесення твердої фракції стоків в умовах ЗПЗ – 40 т/га, а активного надлишкового мулу – 300 м³/га. Для підживлення люцерни активний мул застосовують у нормі 50 т/га.

Для бездефіцитного балансу по азоту й фосфору, а також з метою збільшення врожайності культури необхідно 40 т/га твердої фракції стоків поєднувати із застосуванням азотно-фосфорних добрив. При цьому співвідношення N : Р₂О₅ повинно бути 1 : 0,5‑0,7.

У вегетаційний період мінеральні добрива краще вносити з поливною водою (табл. 36).

36. Порівняльна ефективність мінеральних добрив, які застосовують
у сухому вигляді чи з поливною водою

У безвегетаційний період рідкий ґрунт і тверду його фракцію рекомендується вносити в ґрунт під оранку, а ще краще – під подвійну оранку; застосовують їх під культивацію і навіть по снігу чи промерзлій землі.

На слабозасолених і засолених ґрунтах внесення добрив бажано поєднувати з меліорантами – гіпсом, фосфогіпсом і глибокою меліоративною оранкою.