13.1. Люцерна

Сіно люцерни містить близько 18%, а зелена маса понад 20% протеїну. Білки її повноцінні за вмістом незамінних амінокислот‑ лізину і триптофану і в цьому відношенні перевершують білки інших трав. У зеленій масі велика кількість різноманітних вітамінів та інших біологічно цінних і активних речовин, у тому числі вітаміни С, В1, В2, каротиноїди, органічні кислоти, мікроелементи. За всіма цими показниками вегетативна маса люцерни – одна з кращих у кормовому відношенні.

Особливо цінне виробництво сінного борошна, гранул і брикетів із зеленої маси. Для їх одержання люцерну скошують роторними та іншими косарками. Подрібнену масу зразу ж піддають вогневому сушінню і відповідній обробці. Оскільки сонячне сушіння тут виключене, зменшуються втрати каротину: в 1 кг сіна середній його вміст 45 мг, а в сінному борошні – 180‑250 мг. За кормовою цінністю сінне борошно, гранули і брикети прирівнюються до концентрованих кормів.

Біологічні особливості. Люцерна – багаторічна світлолюбна і теплолюбна рослина. Насіння проростає при температурі 1°С. Оптимальна температура для проростання – 18‑20°С. Дружні сходи можна одержати і при більш високій температурі, що наближається до 30°С. Це сприяє одержанню повноцінних сходів як при весняній, так і при літній сівбі. Молоді незміцнілі рослини легко вимерзають, зміцнілі переносять заморозки до 5‑6°С. Дорослі рослини характеризуються достатньо високою морозостійкістю. При безсніжних зимах вони можуть переносити морози до 25°С, а при сніжному покриві 30‑40 см – до 40°С. Початковий розвиток рослин добре відбувається при температурі вище 10‑15°С, тому в рік сівби люцерна цвіте і може плодоносити. При наявності вологи в ґрунті вона добре переносить високі температури і сухість повітря. Висока вологість повітря для неї несприятлива. Запліднення люцерни відбувається при вологості 45‑50%.

Для формування повноцінного укосу в перший рік життя необхідна сума ефективних температур близько 1200‑1300°С, при середній температурі вище 14°С.

На другий і наступні роки життя посіви поновлюють вегетацію при середньодобовій температурі повітря 5°С. Для формування чергового укосу люцерна потребує у середньому 800‑900°С.

Люцерна відзначається високим водоспоживанням. Посіви її витрачають велику кількість води протягом тривалого вегетаційного періоду, що пов'язано з інтенсивним ростом і нагромадженням великої маси до кожного укосу. Транспіраційний коефіцієнт її становить 600‑900.

Люцерна добре реагує на додаткове зволоження, при зрошенні урожаї її нерідко зростають більше ніж у 10 разів. У той же час вона вважається посухостійкою рослиною завдяки властивості переносити з невеликою для себе шкодою короткочасну посуху. Відносна стійкість проти посухи порівняно з іншими багаторічними бобовими травами зумовлена як походженням цієї культури, так і її властивістю засвоювати глибинні запаси ґрунтової вологи. Але затяжна посуха знижує урожай.

Зрошення дещо затримує цвітіння і значно більше – утворення і достигання бобів. Перерви у водозабезпеченні в період утворення зав'язі викликають її опадання, яке посилюється при суховіях, сильній жарі, недостатньому живленні. Під дією цих факторів спостерігаються недорозвиток окремих органів квітки та її безплідність. Надлишок вологи може призвести до стеблистості і вилягання насінників.

При доброму водопостачанні люцерна позитивно реагує на внесення добрив. Зрошення посилює діяльність бульбочкових бактерій, що забезпечують рослини азотом. Розвитку їх сприяють також органічні добрива, які різко підвищують нагромадження вегетативної маси рослин. Вирішальну роль у ґрунтовому живленні та водопостачанні люцерни відіграє могутня коренева система. Стрижневий корінь її проникає на глибину до 2,5‑3 м і більше. Люцерна відзначається відносно невисокою солестійкістю, яка, проте, підвищується з віком при розвитку на засолених ґрунтах. У зв'язку з тим, що на таких ділянках насіннєва продуктивність різко знижується, для насінників підбирають найменш засолені ґрунти. При нестачі світла в умовах зрошення проявляється схильність люцерни до ураження іржею. Щоб уникнути цього, не можна допускати надмірного загущення посівів і треба знищувати проміжного господаря – молочай.

Для умов зрошення необхідне виведення сортів, які відзначаються високою реакцією на нього, швидким відростанням, підвищеною зимостійкістю, солестійкістю, стійкістю проти грибних захворювань.

Сорти. Для вирощування в зрошуваних сівозмінах рекомендується значна кількість сортів. До них належать: Зайкевича, Херсонська 7 і 9, Райдуга, Зарниця, Веселоподолянська 11, Синська.

Особливості агротехніки. Агротехніка, поливний режим люцерни в сумішці її із злаковими травами будуються згідно з вимогами люцерни – провідної культури травосумішки. Тому, крім сівби, агротехніка і поливний режим кормових травосумішок суттєво не відрізняються від прийомів вирощування чистих посівів люцерни в польових зрошуваних сівозмінах.

Місце в сівозміні, яке відводиться для багаторічних трав, розглянуте в розділі про сівозміни.

Обробітком ґрунту створюють глибокий розпушений шар, необхідний для поліпшення аерації, водопроникності, активізації мікробіологічних процесів, поліпшення розвитку кореневої системи багаторічних трав. Це досягається глибокою осінньою оранкою плугами з передплужниками на повну глибину родючого шару. На ґрунтах, де не можна проводити оранку глибше 25‑27 см, бажано застосовувати ґрунтопоглиблювач.

Питання про глибину оранки під літні (післяжнивні) посіви вивчено мало. Проте і в цьому випадку ґрунт звичайно обробляють плугами з передплужниками для очищення посівного шару від бур'янів. Глибина оранки – 23‑25 см.

Сівбу в міжряддях ростучих культур проводять без оранки, проте під культуру, що передує травам, треба орати глибоко. Передпосівний обробіток ґрунту в усіх випадках повинен сприяти більш повному очищенню ґрунту від бур'янів, збереженню вологи в посівному шарі, створенню умов для неглибокого загортання насіння багаторічних трав відповідно до їх біологічних особливостей і одержанню дружних сходів. Для досягнення цього навесні зяб своєчасно боронують і шлейфують.

Деякі господарства застосовують малування і шлейфування, які необхідні для вирівнювання поверхні ґрунту, оптимального її ущільнення і збереження вологи на глибині загортання насіння. При наявності бур'янів поле перед сівбою обробляють культиваторами з плоскорізальними робочими органами на глибину 5‑ 6 см з одночасним шлейфуванням. В умовах посухи поле коткують до- і після сівби.

Весняний обробіток включає внесення одного з гербіцидів – ептаму (4‑5 кг/га), ерадикану (6‑7 л/га), трефлану (1 кг/га).

Якщо восени проводять вологозарядковий полив, після нього ґрунт перед сівбою обробляють культиваторами, а при значному ущільненні – чизелями з наступним боронуванням і малуванням. Також готують ґрунт до сівби після літніх вологозарядкових поливів, але посіви при цьому обов'язково коткують.

Добрива – один з важливих факторів, що підвищує урожайність люцерни на зрошуваних землях. Добрива вносять під запланований урожай із врахуванням винесення поживних речовин з ґрунту і рівня його ефективної родючості.

Для утворення 1 т сухої речовини наземної маси люцерна споживає: 24‑28 кг азоту, 6‑7 – фосфору, близько 15 – калію, 26‑ 28 кг кальцію. В кожному регіоні розроблені рекомендації, які встановлюють оптимальні норми, строки і способи внесення добрив.

При розробці режиму живлення враховують, що для активізації діяльності бульбочкових бактерій особливо важлива наявність у ґрунті достатньої кількості рухомих сполук фосфору.

У зв'язку з тим, що бульбочкові бактерії активно діють лише після 20‑25 днів після сходів, перед безпокривною сівбою люцерни вносять по З0‑50 кг/га азоту, а перед підпокривною – 50‑70 кг/га.

Якщо в період вегетації люцерни у ґрунті недостатньо поживних речовин, проводять ранньовесняне підживлення. Незважаючи на слабку рухомість у ґрунті фосфорних сполук, для підживлення старої за віком люцерни використовують фосфорні й калійні добрива. Загортають їх чизель-культиватором на глибину 10‑12 см розпушувальними робочими органами.

Потреба в азотних добривах змінюється залежно від властивостей ґрунту, строку сівби, наявності і особливостей покривної культури та інших умов.

При літній сівбі люцерни в чистому вигляді, при середній концентрації у ґрунті фосфору вносять перед оранкою Р₁₅₀К₁₅₀ (на три роки) і N₄₀ – при сівбі.

На півдні України рекомендують під люцерну вносити N_60-90P_120-180K_45-90. Всі добрива вносять під основний обробіток ґрунту або ж фосфорні й калійні під оранку, азот ‑ навесні1 під культивацію. Невелику кількість фосфору (Р₁₀) вносять у рядки при сівбі.

При вирощуванні люцерни на темно-каштановому ґрунті на другий рік життя люцерну необхідно підживлювати азотними (N₃₀), а на третій рік – фосфорними (Р₃₀) добривами.

Ефективність підживлення на чорноземі південному вивчали на Миколаївській обласній державній сільськогосподарській дослідній станції. Кращим за рівнем урожайності зеленої маси на другий і третій роки життя виявився варіант підживлення під кожний з чотирьох укосів по N45P30, а за економічними показниками – внесення тих самих норм добрив тільки під перші два укоси.

Цими ж дослідженнями встановлено, що внесення в підживлення підвищених норм чистого азоту, без фосфору, значно підвищує концентрацію в зеленій масі нітратів, насіннєва продуктивність люцерни при цьому різко знижується.

Солонцюваті ґрунти із лужною реакцією необхідно гіпсувати. На коркових солонцях його слід поєднувати із внесенням органічних і фосфорних добрив – 30‑50 т/га гною + Р_100‑200. Добре використовує люцерна і післядію органічних добрив.

Із мікродобрив рекомендуються молібдат амонію (18,4 мг/л) для намочування насіння і борні добрива (3 кг/га) під передпосівну культивацію. Обов'язкове застосування ризоторфіну.

На насінниках ефективне позакореневе підживлення рослин люцерни у фазі початку цвітіння 0,05%-м розчином молібдату амонію чи 0,3%-м розчином бури.

План удобрення багаторічних трав треба уточнювати згідно з прийнятою системою удобрення конкретної сівозміни.

Сівба. Для сівби використовують насіння І класу, яке пройшло необхідну підготовку: за 15‑20 днів – протруювання фунгіцидами, інсектицидами (ТМТД 0,3 кг/ц), а вдень сівби – обробка ризоторфіном.

Сівбу проводять у чистому вигляді або під покривом інших культур – ячменю, проса, суданської трави, кукурудзи, сорго.

На фуражні цілі застосовують звичайну рядкову сівбу. Норма висіву‑16‑18 кг/га насіння. Норму висіву покривної культури знижують на 20‑25% проти звичайної. При літній сівбі норму висіву люцерни збільшують до 20‑22 кг/га.

Весняні посіви виконують у перші дні початку польових робіт, літні – у кінці липня або на початку серпня. Літні посіви частіше застосовують для вирощування насіння.

Насіння загортають на глибину 2‑4 см, глибше ‑ на легких ґрунтах, мілкіше – на важких.

Догляд за посівами. У період вегетації люцерни руйнують ґрунтову кірку, що утворюється після дощів і поливів, проводять боротьбу з бур'янами, в разі потреби – із шкідниками і хворобами, підживлюють посіви, підтримують поливами оптимальну вологість ґрунту. Особливо ретельний догляд потрібний у початковий період розвитку, приблизно до фази з'явлення 3‑4 трійчастих листків Утворену після дощів кірку знищують кільчасто-шпоровим котком чи ротаційною мотикою. Після поливу, який виконують слідом за скошуванням, можна розпушувати ґрунт шляхом боронування, але потрібно враховувати стан рослин: при запізнілому боронуванні можна збити бруньки, з яких розвиваються пагони. На посівах минулих років хороші результати дає ранньовесняне і післяукісне розпушування ґрунту долотами на глибину 12‑15 см.

Якщо поле засмічене двосім'ядольними бур'янами, рекомендується застосовувати гербіциди групи 2,4-ДМ. Вносять їх на початку галуження при висоті рослин 10‑15 см. Норма внесення – 1,5‑2 кг/га.

У боротьбі з бур'янами особливо ефективне комбіноване застосування ептаму (3,5‑4 кг/га), який вносять до сівби під передпосівний обробіток ґрунту, і базаграну (2‑3 л/га), який вносять після з'явлення сходів люцерни. При безпокривній сівбі замість ептану можна застосовувати трефлан (1 кг/га).

Систематично знищують бур'яни до цвітіння на схилах каналів, обочинах доріг і на території, що прилягає до посівів люцерни. Особливу увагу необхідно приділяти знищенню злісних бур'янів – березки, осоту. Ділянки березки скошують і обробляють гербіцидом 2,4‑ДМ (1,5‑2 кг/га). Для знищення в посівах осоту та інших коренепаросткових бур’янів перший укіс знімають рано, до бутонізації. У такому разі бур'яни заглушуються люцерною, що швидко відростає.

Для боротьби із шкідниками і хворобами застосовують комплекс запобіжних і винищувальних заходів, у тому числі – просторову ізоляцію від посівів люцерни минулих років, своєчасне збирання кормових трав і насінників, осіннє і ранньовесняне боронування посівів, розпушування ґрунту на посівах минулих років, згідно з рекомендаціями обробляють посіви пестицидами і фунгіцидами.

Щоб не ослаблювати рослини люцерни, покривну культуру збирають у короткі строки. Зернові збирають прямим комбайнуванням при висоті зрізу не менше 14‑16 см. Одночасно поле очищають від соломи. Перше скошування проводять при висоті зрізу не менше 10 см.

Слаборозвинутий травостій першого року життя рекомендується підживлювати повним мінеральним добривом (N_30-45Р_30-45К_30-45). Для цього використовують дискові сівалки.

У дослідах Інституту зрошуваного землеробства УААН (1987) відмічається ефективність підживлення люцерни до виходу її з-під покриву азотом (N_35-45) для кращого відростання. Підживлення проводять з останнім поливом покривної культури за допомогою гідропідживлювача.

Зрошення. Сумарне водоспоживання люцерни становить 6‑7 тис. м³/га. Приблизно половина сумарного водоспоживання в районах з помірним кліматом покривається за рахунок опадів. Коефіцієнт водоспоживання змінюється в межах 500‑600 м³/т сіна. Поливний режим люцерни включає вологозарядкові і вегетаційні поливи. У районах, де опади не створюють необхідного запасу ґрунтової вологи, дають вологозарядковий полив, який виконується переважно восени. Норма вологозарядки – 800‑1000 м³/га.

На посівах минулих років у степових районах вологозарядку проводять восени, коли люцерна припинить ріст, і закінчують до настання морозів, щоб уникнути «випирання» коронки (зони утворення нових стебел) і розриву коренів в орному шарі. Можлива і весняна вологозарядка у нормі 600‑800 м³/га.

На полях люцерни минулих років сівби водопроникність ґрунту знижується. Для зменшення скидання поливної води і кращого вбирання її ґрунтом рекомендується ранньою весною, на початку відростання люцерни, проводити щілювання. Глибина щілювання 32‑35 см, інтервали між щілинами 0,8‑1 м.

Щілювання корисне і перед вегетаційними поливами. Нарізують щілини ще й після другого скошування або ж після першого і третього скошувань. Щілювання ефективне, якщо слідом за ним, без зволікання, проводять полив. При розриві між щілюванням і поливом у декілька днів урожай люцерни знижується. Щілина повинна бути вузькою, шириною 4‑5 см.

При плануванні вегетаційних поливів необхідно враховувати великі коливання у витраті води багаторічними травами залежно від умов погоди. З підвищенням температури і сухості повітря середньодобова витрата води різко зростає.

За фазами витрата вологи змінюється таким чином: менше витрачається води при відростанні, більше – під час цвітіння; в період достигання насіння споживання її поступово знижується. Поливами підтримують вологість ґрунту не нижче 70‑80% НВ. У період літніх високих температур кращого врожаю досягають при вологості ґрунту не нижче 80% НВ.

Основна маса коріння люцерни на початку вегетації знаходиться в шарі ґрунту глибиною приблизно 50 см, а у дорослої рослини – до 80‑200 см. Згідно з цим, а також залежно від ґрунтово-кліматичних умов і способу поливу змінюють поливні норми. В більш північних районах з відносно невисокою температурою і з великою вологістю повітря зволожуваний поливами шар зменшують. При близькості підґрунтових вод глибина зволоження і поливні норми також повинні бути знижені. Зменшують їх і на легких, добре проникних ґрунтах. На важких глинистих ґрунтах трави поливають рідше, але використовують великі норми води. В Лісостепу поливна норма при поливі дощуванням становить 400‑500, у Степу – 500‑700 м³/га. Норму першого поливу в рік сівби люцерни зменшують. На півдні України норма першого поливу становить 350‑400 м³/га.

Кількість поливів також коливається залежно від ґрунтових умов, клімату і року. Перший раз люцерну поливають після підсихання верхнього шару, коли трави вступають у період активного росту, останні – після укосів. У поливних зонах України на кожний укіс дають два-три поливи влітку і один – навесні.

Якщо на укіс припадає два поливи поливною нормою 500‑600 м³/га, то полив, який забезпечує післяукісне відростання, краще проводити за 5‑6 днів до скошування. Відростання в таких випадках відбувається в перші дні після нього. Другий полив дають на початку бутонізації. Якщо за умовами погоди і станом вологості ґрунту поливні норми потрібно збільшити приблизно до 700 м³/га, то поливи можна проводити після скошування і у фазі масової бутонізації. Добрий полив у фазі бутонізації сприяє доброму післяукісному відростанню люцерни.

Поливний режим змінюється за роками життя і залежно від наявності покривної культури. В рік сівби на безпокривних посівах перший полив проводять при утворенні 6‑8 трійчастих листків. За літній період дають 4‑6 вегетаційних поливів дощуванням по 400‑600 м³/га води.

При сівбі люцерни під покрив ячменю на зерно перший раз поливають у фазі кущіння ячменю (400 м³/га води), другий ‑ у фазі виходу в трубку (500‑600 м³/га); у фазі колосіння поливну норму зменшують до 300‑400 м³/га, щоб уникнути вилягання ячменю. Люцерну поливають після скошування ячменю і ще 2‑3 рази у фазі бутонізації.

При сівбі під покрив кукурудзи на зелений корм проводять три поливи до скошування кукурудзи і 2‑3 поливи після скошування. При літній сівбі полив проводять перед сівбою, потім через 10‑15 днів після з'явлення сходів і (в суху осінь) у першій половині жовтня. Поливна норма – 300‑350 м³/га.

Вирощування люцерни на насіння. Спеціалізовані господарства насіннєву люцерну розміщують у насінницьких сівозмінах, а господарства, що вирощують насіння для своїх потреб, на виділених для цього ділянках. Насінницькі ділянки повинні мати витягнуту форму, що сприяє рівномірному запиленню квітучого поля. Його доцільно обсівати на ширину проходу сівалки іншими бобовими травами – еспарцетом, викою озимою, що починають цвісти на 10 і більше днів раніше люцерни і виконують роль приманюваного посіву, їх скошують, як тільки зацвіте люцерна.

У таких умовах насіннєві посіви розміщують близько біля природних місць проживання диких бджіл-запилювачів: схилів магістральних каналів, лісових смуг та ін. У виявлених місцях мешкання диких бджіл створюють заказники, поліпшують їх кормову базу шляхом підсівання медоносних трав. Закладають насінники не ближче 1,5‑2 км від старої за віком люцерни.

Добрива. Органічні добрива (З0‑40 т/га) вносять під попередник за два – три роки до сівби насіннєвої люцерни, щоб запобігти стеблуванню рослин. Безпосередньо під люцерну вносять підвищену кількість фосфору (100‑150 кг/га) разом з калієм (40‑60 кг/га) і азотом (до 45 кг/га). Норми добрив уточнюють згідно з вмістом у ґрунті поживних речовин, механічним складом ґрунту та іншими місцевими умовами (табл. 52).

52. Орієнтовні норми внесення фосфорних і калійних добрив на насіннєвих посівах люцерни залежно від родючості і механічного складу грунту, кг/га

Широкорядні посіви підживлюють частіше восени, добрива (Р_30-45К_30-45) вносять у міжряддя на глибину 10‑12 см. При залишенні на насіння другого укосу, після скошування першого, на початку відростання проводять підживлення, вносячи Р₃₀К₃₀.

Важливу роль у насінництві люцерни відіграють мікродобрива, їх використовують при обробці насіння з розрахунку на 1 ц – 50‑ 70 г бору і 300‑400 г молібдену, розчинених у 2‑3 л води.

Ефективні також підживлення мікроелементами. Для позакореневих підживлень у кінці бутонізації – на початку цвітіння застосовують 1,5‑2 кг/га борної кислоти (17,3% водорозчинного бору) чи 200 г/га молібденово-кислого амонію, розчинених у 300‑400 л води.

Сівба і догляд за посівами. Під насіннєву люцерну основний обробіток ґрунту проводять так само, як і під фуражну. До сівби поле повинно бути ретельно вирівняне і очищене від бур'янів. Перед сівбою проводять культивацію на глибину 4‑6 см і коткування, щоб створити щільне ложе для насіння.

Основний спосіб сівби – широкорядний з міжряддями 60‑70 см. Норма висіву безпокривної люцерни 1,5‑2,5 кг/га, в підпокривних посівах норму збільшують до 3‑5 кг/га. При цьому вирішується завдання створення сприятливого для запилення розрідженого травостою, оптимального в степових районах при 20‑25 рослинах на 1 м², і формування на цій площі 100‑150 продуктивних стебел.

Ґрунт у міжряддях у перший рік життя люцерни починають обробляти після з'явлення 3‑5 нормальних листочків на глибину 4‑6 см. Біля рядків залишають захисну зону – 10‑15 см. Наступні обробітки проводять до змикання рядків – при з'явленні бур'янів, після поливів, випадення опадів. Глибина обробітку – 8‑10 см.

На посівах другого і третього років життя рано навесні, до початку відростання рослин, з поля видаляють бур'яни, нескошені стебла та інші рослинні рештки, їх згрібають на краї поля і спалюють, що знижує розмноження шкідників і хвороб. На невеликих ділянках стерню можна спалювати в полі за допомогою вогневого культиватора КО-2,4А, застосовуючи необхідні протипожежні заходи.

Для боротьби з бур'янами на насінниках 2-річної люцерни в початковий період росту рослин застосовують трефлан (1‑2кг) га або керб (1 кг/га). В подальшому міжрядними обробітками і боронуванням упоперек рядків забезпечується, по можливості, більш повне очищення посіву від бур'янів, які перешкоджають ефективній роботі бджіл-запилювачів.

Вибір укосу на насіння. Залежно від господарської доцільності на насіння залишають перший чи другий укіс.

На насіння залишають перший другий укіс ще й залежно від умов погоди, розмноження шкідників, наявності диких бджіл-запилювачів.

Для запилення сприятлива сонячна безвітряна погода. При масовому з'явленні шкідників у першому укосі (фітономус, тихіус) урожай насіння збирають з другого укосу. Цьому сприяє збільшення чисельності бджолиних до другого укосу.

Захист від шкідників і хвороб забезпечується комплексом заходів: розміщенням насінників люцерни в сівозміні, застосуванням добрив, що підвищують стійкість рослин проти шкідників і хвороб, очищенням посівного матеріалу, обробітком ґрунту, що руйнує осередки шкідників, спалюванням стерні, застосуванням пестицидів. Пестициди і біопрепарати застосовують на початку відростання після підкошування – 2%-й гранульований дрібнозернистий ізомер ГХЦГ (50 кг/га), фосфамід гранульований (50 кг/га); при висоті травостою 10 см – 80%-й з. п. 2,4-ДМ (1,5‑2,5 кг/га); на початку бутонізації – обприскування концентратом емульсії одного з препаратів – фосфамід, 40%-й (0,8 л/га), фозалон, 35%-й (2,5 л/га); перед початком цвітіння – ті самі препарати; у фазі цвітіння, при масовому відродженні гусениць лускокрилих – обприскування дендробациліном або ентобактерином (2‑4 кг/га); на початку масового формування бобів – обприскування пізно увечері чи рано вранці фозалоном (2,6 л/га) або фосфамідом (1 л/га).

Особливості режиму зрошення насіннєвих посівів люцерни. Бобові трави, залишені на насіння, як правило, вирощують при меншій вологості ґрунту, ніж фуражні. Надмірне зволоження в період плодоутворення може призвести до стеблування пагонів. Посилений розвиток вегетативних органів викликає затінення і вилягання рослин, нормальний хід плодоутворення порушується, і урожай насіння різко знижується. У зв'язку з цим поливами підтримується вологість ґрунту до бутонізації не нижче 70‑75% НВ, а в період цвітіння і достигання бобів – не нижче 60‑65% НВ (на легких ґрунтах 55‑60% НВ).

Проте для насіннєвих бобових трав небезпечний не тільки надлишок, але і нестача вологи, особливо в період зав'язування бобів. При нестачі вологи зав'язі опадають, що значно знижує урожай насіння. Несприятливий і частий полив малими нормами. Він викликає посилене утворення вторинних пагонів. Для насіннєвих посівів люцерни дуже важливий вологозарядковий полив. Перший полив на відростання після скошування і збирання зеленої маси другого року життя проводять у нормі 400‑600 м³/га. Потім у середньосухі роки в південних районах України дають ще один-два поливи (500‑600 м³/га).

У роки, коли під час цвітіння і наливання насіння зберігається жарка суха погода і відносна вологість повітря протягом дня опускається нижче 30%, Інститут зрошуваного землеробства УААН рекомендує раз на 3‑5 днів проводити освіжні поливи дощуванням – 50‑150 м³/га води.

Якщо на насіння залишають перший укіс дво- чи трирічної люцерни і, якщо у ґрунті є добрий запас вологи і сприятливі наступні умови розвитку, полив може не знадобитися або ж виявитися достатнім тільки один. При недостатньому запасі вологи кількість поливів збільшують. Звичайно їх відносять до початку бутонізації і повного цвітіння. При залишенні на насіння люцерни другого укосу залежно від умов дають від одного до трьох поливів.

Важливо правильно визначити строк останнього поливу. Поливи після цвітіння небезпечні: у вологі роки вони викликають стеблування і зниження врожаю. Тому звичайно після цвітіння вони в степових районах не рекомендуються. Проте в сухі роки при нестачі вологи для наливання насіння полив навіть через 20‑25 днів після цвітіння дає можливість підвищити врожай насіння.

Із способів поливу багаторічних трав найпоширеніші поливи по смугах і дощуванням.

При великих схилах полив по борознах вважається більш досконалим і економічним, ніж полив по смугах. При такому поливі можна уникнути розмивання, замулення, утворення суцільної кірки на посівах. Борозни нарізують відразу ж після сівби по найменшому схилу. Глибина їх 8‑12 см, а відстань між ними 60‑90 см.

Особливості збирання люцерни на поливних землях полягають у більшій кількості укосів, ніж на суходолі. На півдні України без поливу люцерна дає один – два укоси, при поливі – три – п'ять. Така кількість укосів потребує хорошої технічної оснащеності господарства і високого рівня організації праці.

Ретельна герметизація і регулювання усіх вузлів, особливо теркових пристроїв – ПСТ‑44-108 чи ПСТ-54-108, запобігає втратам насіння люцерни.

Збирають насіннєву люцерну роздільним способом і прямим комбайнуванням. Роздільне збирання починають при побурінні 75‑80% бобів, а до обмолоту валків приступають через 3‑4 дні після скошування.

Пряме комбайнування насіннєвої люцерни поєднують з попередньою обробкою травостою у фазі побуріння 80% бобів десикантом реглоном. Витрата препарату – 3‑4 л/га, а робочої рідини – 400‑500 л/га. На четвертий день після обприскування необхідно починати збирання. Цей спосіб дає можливість скоротити втрати насіння на 25‑30%.