Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.2.2. Особливості державного корпоративного сектору

Якщо в системі корпоративного управління за базовий елемент брати всі корпоративні права, то доцільно виходячи з цього визна­чити також його суб’єкти. Насамперед суб’єктами корпоративного управління виступають безпосередні власники корпоративних прав. Такими сьогодні є громадяни, юридичні особи, держава. Ці суб’єкти є власниками корпоративних прав і здійснюють регулювання їх руху.

Отже, корпоративне управління здійснюється окремими грома­дянами, державними органами, а також на рівні окремих під­приємств — емітентів корпоративних прав. Слід знати, що емі­тент цінних паперів — це юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску. Права й обов’язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його упов­новаженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі. При цьому одержувачами (покупцями) таких корпоратив­них прав стають громадяни, інші юридичні особи (підприємства та організації), держава, які з цього моменту стають суб’єктами кор­поративного управління.

Треба також ураховувати, що не кожний емітент і не у кожному випадку емітує корпоративні права, оскільки багато видів цінних паперів не є свідченням корпоративних прав. Справа в тому, що корпоративні права є свідченням частки, або паю, у власності підпри­ємства. Тому зрозуміло, що значна кількість цінних паперів, наприк­лад, облігації, векселі та інші цінні папери, випущені під відносини позики, не є свідченням корпоративних прав, оскільки вони не є часткою у власності емітента. Обмежені корпоративні права мають привілейовані акції, які не дають права управління акціонерним товариством. Тому можна вважати правильним таке твердження: “кожний власник корпоративних прав є інвестором, але не кожний інвестор є власником корпоративних прав і не є суб’єктом корпора­тивного управління”.

Отже, суб’єктами корпоративного управління виступають влас­ники корпоративних прав. Проте вони не є єдиними* оскільки таки­ми суб’єктами виступають не тільки власники. Річ у тім, що за­гальні норми управління створює держава, крім того, існує велика й важлива суспільна інституція фінансового посередництва, а також менеджменту, які беруть участь у корпоративному управлінні, регу­люючи більш-менш важливі його напрями. Водночас можна вважа­ти, що учасниками управлінських корпоративних відносин є також працівники корпоративних підприємств. Так, у законодавстві бага­тьох країн, що стосується діяльності корпоративних підприємств, є положення про роль працівників таких підприємств у прийнятті рішень. Норма про участь у голосуванні, що представляють трудові колективи органів, введена в законодавчу базу України стосовно акціонерних товариств.

Тому з погляду регулювання руху корпоративних прав є чітко визначені суб’єкти корпоративного управління: окремі громадяни

— власники корпоративних прав; власники та менеджмент ок­ремого підприємства — емітента корпоративних прав або їх влас­ника (підприємства також можуть бути власниками корпоративних прав); державні та недержавні органи, які здійснюють пряме або опосередковане регулювання руху корпоративних прав і діяльності підприємств, зокрема господарських товариств, а також є власника­ми як цілісних майнових об’єктів, так і корпоративних прав.

Особливу роль у наведеному переліку суб’єктів корпоративного управління відіграє інституція менеджерів. Як правило, у світовій економічній літературі категорія “корпоративне управління” вико­ристовується в більш конкретному значенні — як управління кор­пораціями в інтересах власників. Тому важливим моментом, який впливає на вивчення корпоративного управління в загальному плані (як управління корпоративними правами), є те, що складно виділити таку особливість корпоративного управління, як відокремлення функцій управління від власності. Водночас на таку суттєву особ­ливість корпоративного управління наголошують фахівці з цієї проблематики. Тому корпоративне управління, яке ми розглядаємо як регулювання власниками руху їх корпоративних прав, є досить загальним. Воно конкретизується за умови, коли здійснюється відок­ремлення функцій розпорядження від самої власності на корпора­тивні права. Крім того, слід конкретизувати таке відокремлення функцій. У світі існує розвинутий інститут посередництва, завдяки якому власник корпоративних прав передає значну частину своїх прав в управління професіоналам. Це можуть бути дилерські та брокерські компанії, інші фінансові посередники, які регулюють рух корпоративних прав в інтересах їх власників.

Однак корпоративні права являють собою втілення частки (паю) в капіталі конкретних підприємств. Рух корпоративних цінних паперів або паїв залежить від ефективності діяльності підприємств- емітентів. Тому, досліджуючи особливості корпоративного управлі­ння, обов’язково слід мати на увазі специфіку управління цими підприємствами (корпораціями) з погляду узгодження інтересів власників і менеджменту.

Отже, вивчення проблематики корпоративного управління здій­снюється з урахуванням інтересів власників корпоративних прав, які, в свою чергу, досліджуються через розвиток і функціонування підприємств — емітентів корпоративних прав.

Виходячи з цього, треба пам’ятати, що корпоративне управління не € відірваним від загального менеджменту, воно являє собою один із його базових елементів і визначає насамперед погодження

відносин власників і менеджерів. Корпоративне управління виді­лилось на певному історичному етапі соціально-економічного роз­витку, коли відбулося відокремлення функцій управління від влас­ності і коли почали виникати організаційні форми господарювання, що отримали назву акціонерних товариств, або корпорацій.

На сьогодні не існує жорсткого розмежування предмета вивчен­ня менеджменту як системи економічних знань з організації та управління і предмета корпоративного управління. Слід мати на увазі, що предметом запропонованого нами підходу до вивчення корпоративного управління не є безпосередньо виробництво, фінан­си, ринки, значна частина кадрової політики. З погляду стратегії корпоративне управління націлене на забезпечення сталого розвит­ку корпорацій через формування найбільш ефективної організацій­ної структури. Ця структура грунтується на оптимальному співвідно­шенні компетенції і відповідальності учасників корпоративного управління.

Корпоративне управління розглядає здійснення господарських операцій працівниками й управління менеджерами виходячи з най­більшої ефективності діяльності корпорації не тільки з погляду менеджменту організації, а й її власників. Є фактом, що не завжди інтереси власників та корпорації (як підприємства) збігаються. Тому корпоративне управління в системі загального менеджменту спря­моване на отримання кінцевого результату, яким є найбільш опти­мальне узгодження інтересів суб’єктів корпоративних відносин — власників, менеджерів, працівників, суспільства. Ці інтереси, як пра­вило, різні, їх узгодження в корпораціях здійснюється через реалі­зацію повноважень і відповідальності.

Різну роль у діяльності корпорації можуть відігравати різні орга­ни управління: загальні збори, спостережні ради (ради директорів), правління (виконавчі директори), ревізійні органи. Створення чіткої системи взаємодії цих органів є першочерговим завданням і об’єк­том корпоративного управління.

Водночас таке управління багато в чому залежить від середови­ща, яке створюється в результаті цілеспрямованої діяльності дер­жавних органів по законодавчо-нормативному забезпеченню кор­поративної діяльності. Тому такі регулятивні функції держави та­кож є предметом вивчення корпоративного управління. Певну роль у корпоративному регулюванні відіграють так звані фінансові посе­редники.

Отже, суб’єктами корпоративного управління виступають влас­ники корпоративних прав та деякі державні і недержавні регуля­тивні органи, менеджмент, працівники корпоративних підприємств, які беруть участь у корпоративному управлінні, регулюючи більш- менш важливі його напрями, фінансові посередники.