1.2.1. Суть і економічна природа корпорації

Поведінка власників корпоративних прав та інших суб’єктів корпоративного управління вивчається через їх інтереси в отри­манні дивідендів, вплив на прийняття рішень у корпораціях голосу­ванням, методи і форми придбання і позбавлення ними своїх цінних паперів. Реалізація корпоративних прав не здійснюється сама по собі, відірвано від інших об’єктів корпоративного управління. Тому предметом корпоративного управління є інші два рівні — корпора­тивне підприємство та форми і методи державного регулювання корпоративного сектору і державної власності у ньому. Слід врахо­вувати, яку важливу роль відіграє регуляторне середовище, яке ство­рюється в результаті цілеспрямованої діяльності державних органів по законодавчо-нормативному забезпеченню корпоративної діяль­ності. Крім того, практично в усіх країнах існує державний сектор, яким потрібно ефективно керувати, а частина цього сектору підпа­дає під поняття корпорацій (державних і неприбуткових).

Для вивчення суті корпоративного управління потрібно врахо­вувати інтереси власників корпоративних прав, однак ці інтереси досліджуються через розвиток і функціонування корпорацій як ос­новних об’єктів управління. На сьогодні і в економічній, і у пра­вовій літературі існує певна невизначеність з поняттям “корпора­ція”. Слід зазначити, що це поняття не нове і ще А. Сміт у своїй праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” застосовував цю категорію в розумінні акціонерної форми органі­зації підприємництва.

Багато фахівців вважають, що сучасне розуміння цієї категорії походить з США і введене в економічне життя внаслідок його гло­балізації. Так, акціонерному товариству відповідає поняття “ joint stock bussines corporations”. Проте слід мати на увазі, що така назва стосується підприємницького акціонерного товариства. Крім того, корпораціями називають і неприбуткові організації (“non-profit corporations”), а також урядові корпорації (“government corpora­tions”). Така ситуація і викликала певну неконкретність категорії “корпоративне управління”, оскільки досить часто під ним розумі­ють загальний менеджмент.

При деяких відмінностях у правових базах розвинутих країн кор­поративна форма має спільні риси. Так, економісти і правники США в основу поняття “корпорація” покладають правову форму бізнесу, який відокремлений від конкретних осіб, які ним володі­ють. При цьому поняття “корпорація” жорстко відокремлюється від приватного підприємства і товариств, які формуються за рахунок об’єднання осіб, а не капіталів. У сучасних умовах доктри­на торгового права, яке застосовується в розвинутих країнах світу, надає особливого значення поділові товариств на об’єднання осіб (персональні об’єднання) й об’єднання капіталів. До об’єднань осіб належать повне і командитне товариство (за законодавством США і Великої Британії — партнершип і партнершип з обмеженою відпо­відальністю, а також виробничі кооперативи).

В об’єднаннях капіталів домінує майновий елемент — для участі в них потрібно зробити майновий внесок. Тоді як персональні об’єд­нання передбачають особисту участь в управлінні, представництві, здійсненні функцій по виробництву, неперсональні об’єднання та­кої участі не передбачають і базуються на об’єднанні капіталів. Корпорація має право юридичної особи і найбільш адекватне відобра­ження отримує у формі акціонерного товариства.

Аналіз існуючої економіко-правової бази дає змогу виділити кор­поративну форму капіталу як відокремлену, за якою власники ма­ють обмежену відповідальність. При усіх відмінностях у правових базах розвинутих країн основна розмежувальна лінія між корпора­тивним і некорпоративним сектором пролягає у відділенні функцій розпорядження й обмеженій відповідальності. Так, правова база ФРН до корпоративного сектору відносить акціонерні компанії (асііег^ез- зеІІзЬаі^) і лишає поза ним “приватні справи”, “особисті товари­ства” — відкрите торгове і командитне товариства, при цьому акці­онерними компаніями вона вважає акціонерні товариства і товари­ства з обмеженою відповідальністю.

Організаційно-правова база Франції поділяє юридичний статус підприємства за формальними ознаками і за правом власності. В цілому виділяють два типи підприємств — індивідуальні, близькі за своїм статусом до фізичних осіб, і товариства, що мають статус юри­дичної особи. Серед підприємств, що мають статус юридичної особи, до корпоративного сектору відносять не об’єднання осіб, а об’єднан­ня капіталів, де відповідальність обмежена внесками, тобто насамперед акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

В українській правовій базі поняття корпорації істотно від­різняється від загальноприйнятого у світовій практиці. Відповідно до Закону України “Про підприємства” корпорації — це договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень цент­ралізованого регулювання діяльності кожного з учасників. На жаль, з такого визначення суть такої форми об’єднань, повноваження їх учасників і реальні можливості зрозуміти надзвичайно важко. Тому слід дотримуватися загальноприйнятого в економічній літературі визначення корпоративного управління як управління корпорація­ми, які, в свою чергу, представлені в основному акціонерними товариствами. Отже, об’єктами корпоративного управління обо­в’язково є акціонерні товариства, а також та частина това­риств з обмеженою відповідальністю, в яких управління відділе­не від власності.

Слід мати на увазі, що не всі господарські товариства потрапля­ють під поняття корпоративних. Однозначно до корпоративних не належать приватні підприємства, а також такі товариства, як повне та командитне, оскільки тут немає жорсткого розмежування влас­ників та управлінців (менеджерів) і не існує обмеженої відповідаль­ності. Дискусійною залишається роль товариств із додатковою відпо­відальністю, віднесення їх до об’єднань капіталів і в цілому до корпо­рацій. Крім того, своєрідними об’єктами управління є державні під­приємства, які в деяких випадках і видах мають риси, притаманні корпораціям.