1.2.2. Особливості державного корпоративного сектору

В усіх країнах існує державний сектор економіки, який у сучас­них умовах відіграє важливу роль. Тому слід звернути увагу на роз­межування суб’єктів господарювання з погляду приналежності до тих чи інших секторів — державних та недержавних і відповідної побудови систем корпоративного управління. Для вітчизняної прак­тики це є дуже важливим, оскільки в Україні є потужний держав­ний сектор, який має ефективно управлятись на користь суспіль­ству, а не окремим особам і групам осіб. Так, за станом на початок 1999 р. в Україні налічувалось 45 178 державних підприємств та організацій, підпорядкованих 46 галузевим міністерствам та іншим органам державної влади. Чи повинні ці підприємства регулюва­тись на засадах корпоративного управління, які отримали розвиток у розвинутих країнах, чи в Україні будуть створюватися знову мо­делі управління, що базуються на безвідповідальності і “нічийній“ власності?

Як уже зазначалось, у світовій економічній літературі категорія “корпоративне управління” використовується в широкому розумін­ні — управління корпораціями в інтересах власників. Причому в більшості випадків не проводиться жорстке розмежування між гос­подарськими товариствами і державними підприємствами. Така ситуація викликана насамперед тією обставиною, що діяльність дер­жавних підприємств у країнах з розвинутою ринковою економікою регулюється не окремими галузями права, а лише деякими право­вими приписами. Вони функціонують на ринкових засадах, мають в основному організаційну форму господарських товариств, у бага­тьох випадках носять назву корпорацій і входять до загального кор­поративного сектору тієї чи іншої країни.

Між державними і недержавними підприємствами в країнах рин­кової економіки немає таких принципових відмінностей, як в Ук­раїні, хоча можна спостерігати зменшення таких відмінностей і у нас. Насамперед спостерігається розмежування власності й вико­нання функцій розпорядження найнятими управлінцями. Не слід забувати, що формою угоди на виконання управлінських функцій є контракт з керівником, який отримує певні права у здійсненні та­ких функцій. Так, недержавний корпоративний сектор функціонує на засадах економічної свободи і повної відповідальності, які регу­люються чинним законодавством України. Державний сектор та­кож діє у такий самій нормативній базі, проте основною відмінністю є те, що державні підприємства функціонують на правах повного господарського відання, або оперативного управління. При цьому органи управління будують свої відносини з підприємствами, засто­совуючи економічні методи, які так і не вдалося звести до чіткої системи зацікавленості менеджерів у результатах діяльності держав­них підприємств. У цілому до функцій органів державного управлін­ня віднесено вирішення питань створення, реорганізації і ліквідації підприємств, визначення цілей їх діяльності, здійснення контролю за ефективністю використання і зберігання довіреного підприєм­ствам державного майна.

Крім того, законодавчо визначено поняття казенного підприєм­ства, затверджено їх перелік, типовий статут і положення про скла­дання плану розвитку і фінансового плану. Управління державни­ми підприємствами має свою специфіку, в сучасних умовах воно переважно зведене до контролю щорічних звітів підприємств і умов виконання трудових контрактів керівниками державних підпри­ємств. Оперативна діяльність державних підприємств здійснюється ними самостійно. Такі державні підприємства не мають статутних фондів, поділених на паї, і до корпорацій навряд чи їх можна відне­сти або можна зробити це лише з надзвичайно великою умовністю.

Корпоративні риси мають деякі підприємства державного секто­ру. Так, частина підприємств державної форми власності являють собою корпоратизовані (акціонерні товариства з 100-відсотковою дер­жавною власністю або ті закрщі акціонерні товариства, де 70 відсотків належало державі), які пройшли етап корпоратизації, але не прива­тизувались. Управління такими підприємствами має свою специфіку, оскільки здійснюється іноді правліннями, іноді — спостережними радами — органами, які характерні для акціонерних товариств.

Крім державної власності у вигляді підприємств як цілісних майнових комплексів, вона представлена корпоративною власністю — у вигляді часток і паїв у статутних фондах недержавних господар­ських товариств. Так, станом на 1999 р. до реєстру Національного агентства України з управління державними*корпоративними правами (з 2000 р. воно ліквідоване як окрема структура) було внесено 5285 підприємств, у яких є державні корпоративні права. Відповід­но управління такими частками є безпосереднім завданням корпо­ративного управління, його складовою, воно покладене на певні дер­жавні органи і має вивчатися з метою вдосконалення їх діяльності.

Отже, проблема управління державною власністю для України є актуальною і потребує визначення об’єктів такого управління. Для державних підприємств, особливо казенних, поняття “корпорація” не можна застосувати, оскільки вони, з одного боку, не мають статут­них фондів, які складаються з часток учасників. Однак, з другого боку, в них існує відділення процесу управління від власності і відпо­відно до цього можна вважати цю рису такою, що надає цим підпри­ємствам корпоративних ознак. Тому вважати, що об’єктами корпо­ративного управління мають бути об’єкти державної власності, які являють собою цілісні майнові комплекси, можна лише з великою часткою умовності. До таких об’єктів можна віднести підприємства загальнодержавної власності, в тому числі казенні підприємства. Стосовно корпоратизованих підприємств та інших державних акціо­нерних товариств поняття “корпоративне управління” більшою мі­рою відповідає його суті і може бути прийнятним.

Умовність віднесення поняття “корпоративне управління” в дер­жавному секторі, особливо щодо підприємств — цілісних майнових комплексів, має певні особливості в контексті стану державних під­приємств в економічній структурі країн трансформаційної економіки, в тому числі України. У світовій практиці корпоративні структури характеризуються випуском корпоративних цінних паперів (не усі, а значна їх кількість). Така форма руху фінансового капіталу прак­тично не використовується і не зможе використовуватись, наприк­лад, на казенних підприємствах. Проте у світовій практиці корпо­ративне управління часто ототожнюється з управлінням великими підприємствами, тому виходячи з цього багато фахівців вважають такі державні підприємства суб’єктами корпоративних відносин. Зрозуміло, що управління такими підприємствами має специфіку в порівнянні з акціонерними товариствами.

Крім таких суперечливих моментів об’єктом корпоративного управління без сумніву має бути майно, передане до статутних фондів господарських товариств, акції акціонерних товариств, які перебу­вають у власності держави, державне майно, передане до статутних фондів холдингових компаній і фінансово-промислових груп, дер­жавне майно, передане в оренду, та ін.

При усій важливості налагодження ефективних систем корпо­ративного управління державним сектором основну увагу в цьому посібнику буде приділено особливостям управління акціонерними товариствами як найбільш характерній і відповідній формі корпорації.