1.3.3. Основні риси сучасного корпоративного управління

Практика свідчить, що й у західних країнах з розвинутою ринко­вою економікою і досить сталими системами корпоративного управ­ління їх зміст, форми і методи значно відрізняються.

У світі переважного поширення набули дві управлінські системи корпоративного регулювання, які склались історично та економічно в тих чи інших країнах і характеризують основні підходи до пробле­ми повноважень і відповідно прийняття рішень і реалізації прав влас­ності. Ці системи отримали назви інсайдерських та аутсайдерських. (Слід мати на увазі, що такі назви є досить умовними і визначають лише загальні підходи до відповідних управлінських систем.)

Інсайдерські системи управління існують у разі, коли власність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють великими част­ками корпоративного майна. У цьому випадку значна частина функцій управління здійснюється цими (юридичними чи фізични­ми) особами і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Ха­рактерним є те, що інсайдери є водночас і акціонерами, і менеджера­ми таких корпорацій.

Аутсайдерські системи характеризуються широкою акціонер­ною власністю, яка є досить розпорошеною, і тому вплив на прий­няття рішень більшою мірою залежить від менеджерів, застосуван­ня різних форм перехоплення контролю за корпорацією.

Вважається, що в країнах континентальної Європи та в Японії існує переважно інсайдерська система корпоративного управління, в США і Великій Британії — аутсайдерська. Таке розмежування зас­новується на рівнях концентрації корпоративної власності і засто­суванні дворівневих або однорівневих систем управління.

Проте наявність тих чи інших систем корпоративного управлін­ня не знімає існування однакових проблем. Такими проблемами є забезпечення інтересів дрібних інвесторів, суперечності між корот­ко- та довгостроковими інтересами інвесторів, а також між вико­навчими та невиконавчими директорами, між різними групами інве­сторів, у тому числі державними та іноземними.

Досвід зарубіжних країн показує, що норми корпоративного уп­равління, які складалися в розвинутих країнах століттями, не є ста­лими, вони удосконалюються, а в чомусь і уніфікуються. Процеси глобалізації економіки не могли обминути таку її важливу сферу, як корпоративне управління. Тому рішенням лідерів “Великої сімки” Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) до середини 1999 р. було доручено розробити комплекс міжнарод­них стандартів корпоративного управління. При цьому не передба­чалося створити єдиний і обов’язковий для всіх країн кодекс чи збірник корпоративних норм, але частину стандартів, які позитивно себе зарекомендували практикою, вважати корисними для застосу­вання усіма країнами.

На сьогодні ОЕСР розробила і запропонувала загальні принципи корпоративного управління. Зрозуміло, що вони дають лише загальні підходи до проблематики корпоративного управління, стосуються того, що має забезпечувати система корпоративного управління в цілому. Конкретно наголошується на п’яти принципах, зокрема си­стема корпоративного управління повинна:

1) захищати права акціонерів;

2) забезпечувати однакове відношення до акціонерів;

3) регулювати діяльність заінтересованих осіб в управлінні кор­порацією;

4) забезпечувати своєчасне і точне розкриття інформації і її про­зорість;

5) забезпечувати стратегічне керівництво товариством шляхом чіткої регламентації обов’язків керівних органів.

Такі підходи до корпоративного управління не є якимись нови­ми і для України. В цілому загальна частина їх знайшла відобра­ження в законодавчій базі і вже використовується, проте вони ма­ють певну специфіку. Практика засвідчила, що в Україні вже сфор­мувалась змішана, але з відчутними аутсайдерськими рисами систе­ма корпоративного управління, яка потребує відповідного аналізу її позитивних і негативних сторін. Аутсайдерський характер системи корпоративного управління в Україні пов’язаний із наявністю ве­личезної кількості дрібних власників корпоративних цінних па­перів, які намагаються реалізувати свої права. Крім того, велику роль в управлінні акціонерним сектором відіграє менеджмент — виконавчі директори.

Тому важливими елементами вивчення слід вважати особливості інсайдерських чи аутсайдерських систем корпоративного управління, розвиток колегіальності при прийнятті рішень, контроль за вико­нанням уже прийнятих рішень, права та обов’язки виконавчих та невиконавчих директорів, права працівників, права дрібних акціо­нерів, співвідношення прав виконавчих та невиконавчих директорів та інші риси управління, які мають істотний вплив на економіко- соціальний стан корпорацій.

Важливим є той факт, що для України, яка тривалий час не мала своєї корпоративної культури і управління, надзвичайно актуаль­ним є створення своєї корпоративної системи регулювання, яка має не копіювати повністю системи інших країн, а відображати соціаль­но-економічні особливості розвитку нашого суспільства. Здається незаперечним, що така система має формуватись відповідно до євро­пейських традицій і відображати позитивний досвід, набутий у про­відних системах корпоративного управління.