2.3.2. Некорпоративні господарські товариства
Певну економічну нішу в Україні, як і за рубежем, займають товариства, які не можна вважати корпоративними або корпоративними вони є лише за окремими рисами. Незважаючи на це, вони існують, і тому більш докладно зупинимось на їх характеристиках. До товариств, які можуть двозначно розглядатись, належать товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ).
До таких форм товариств спостерігається неоднозначність підходів в аспекті визнання їх корпораціями чи некорпораціями. Така риса корпоративного управління, як відокремленість функцій управління від власності, тут простежується, існує поділ майна на частки. Проте у порівнянні з акціонерним товариством і товариством з обмеженою відповідальністю вони є специфічними і мають відмінні риси. Насамперед щодо відповідальності за зобов’язаннями. Річ у тім, що і в цих товариствах статутний фонд поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Однак учасники такого товариства відповідають за його боргами не тільки своїми внесками до статутного фонду, а й при недостатності цих сум — додатково майном, що їм належить, у однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачено в установчих документах. Для створення такого товариства учасники повинні мати майно, яким вони можуть відшкодувати додаткову відповідальність. Діяльність і установчі документи ТДВ подібні до ТОВ, але принциповим моментом є те, що учасники ТДВ мають додаткову відповідальність. Практика функціонування товариств з додатковою відповідальністю в Україні показала, що ця форма господарських товариств використовувалась активно при роботі з приватизаційними майновими сертифікатами у формі так званих трастів, коли була можливість під заявлену додаткову відповідальність акумулювати значні суми приватизаційних майнових сертифікатів і вкладати у підприємства, що приватизуються. Додаткова відповідальність передбачає наявність можливостей додатково “відповісти” по зобов’язаннях, що не було виявлено у багатьох трастах і стало основою афер з кримінальним відтінком. Така форма господарських товариств набула значного поширення в Україні в середині 90-х років, проте в останні роки їх розвиток пригальмувався.
Отже, товариства з додатковою відповідальністю не мають суттєвої корпоративної риси — обмеженої відповідальності, і їх віднесення до корпорацій є надзвичайно сумнівним.
В організаційно-правовій базі України існує також кілька форм господарських товариств, які однозначно не можуть вважатися товариствами корпоративного типу. В таких товариствах не існує відокремленості функцій власності від функцій управління товариствами. Незважаючи на те що ці товариства не є об’єктами корпоративного управління, доцільно зупинитись на деяких характерних рисах їх функціонування. До таких товариств насамперед відносять повні товариства (ПТ). З погляду виконання зобов’язань вони є найбільш “відповідальними”.
В Україні повним визнається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Для створення повного товариства передбачені певні вимоги до його учасників (законодавчо не визначені): високий рівень довіри до усіх учасників з боку інших, схильність ризикувати своїм майном не лише в розмірі вкладу, нести повний ризик відшкодування збитків і втрат, які можуть нанести одні учасники товариства іншим (“страждати не за свою провину”). Практична необмежена відповідальність є важливим чинником того, що в Україні повні товариства не набули широкого розвитку. Відповідальність учасників за борги повного товариства насамперед проявляється в тому, що якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у частині, якої не вистачає, несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до чинного законодавства України може бути звернено стягнення. Причому учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства. Тому для осіб, які вступають в існуюче повне товариство, є надзвичайно важливим вивчення стану справ у ньому.
Створення повного товариства має певну специфіку в установчих документах. Для повного товариства не обов’язково мати статут. Однак при цьому значно зростає роль установчого договору. Крім загальних положень, визначених для господарських товариств, повне товариство в установчому договорі має визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, а також форму їх участі у справах товариства.
Крім того, особливістю управління повним товариством є те, що ведення його справ здійснюється за загальною згодою всіх учасників. Воно може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке має бути підписано іншими учасниками товариства. Якщо в установчому договорі визначено кілька учасників, яких наділено повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. В установчому договорі також може бути зазначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно.
Законодавчо-нормативною базою України встановлено, що учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов’язані надавати іншим учасникам на їхню вимогу повну інформацію про дії, що виконуються від імені та в інтересах товариства. Тут відіграє велику роль проста бізнесова порядність учасників, оскільки надання неповної або неправдивої інформації по суті призводить до дискримінації інших учасників, які ризикують нарівні з тими, хто приймає рішення.
Повноваження учасника на ведення справ товариства припиняються повністю або частково з припиненням діяльності самого товариства або у зв’язку з відмовою учасника від доручення. Може бути здійснено також скасування доручення на вимогу хоча б одного з інших учасників. Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені іншими учасників, має право ставити вимогу до товариства відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати. Остаточне вирішення щодо таких управлінських дій лишається за іншими учасниками.
У повному товаристві є особливості відносин власності. Так, існує специфіка уступки учасниками повного товариства своїх корпоративних прав. Наприклад, якщо передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам тягне за собою перехід усієї сукупності його прав та обов’язків, то вона може бути здійснена лише за згодою всіх учасників.
Особливістю правонаступництва (спадкоємства) є те, що особа, яка вступає у власність такими корпоративними правами, несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами. Тому діяльність учасника стосується не тільки його, а й членів його сім’ї та інших осіб, які можуть дістати у спадщину корпоративні права у повному товаристві. При цьому часто буває невідомо, чи радіти отриманій спадщині.
Щоправда, у разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до повного товариства або відмови товариства у прийнятті правонаступника (спадкоємця) йому сплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі (спадкоємцю), розмір якої визначається на день реорганізації (смерті) учасника. В цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства, зазначений в установчому договорі.
Важливою особливістю управління повним товариством є заборона його учасникам конкурувати з повним товариством. У зв’язку з цим законодавчо визначено, що учасники повного товариства не мають права від свого імені та в своїх інтересах укладати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушення правил, встановлених цією нормою закону, учасники повного товариства зобов’язані компенсувати збитки, заподіяні товариству цими діями. Щоправда, практичне доведення неправомірних дій потребує їх доведення в судовому порядку.
Є особливості, пов’язані з виходом учасника з повного товариства, оскільки учасник повного товариства, створеного на невизна- чений термін, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за 3 міс. Вихід із товариства, створеного на визначений термін, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за 6 міс.
Існує певна специфіка примусового виключення учасника з повного товариства. У цьому разі учасника повного товариства, який систематично не виконує чи неналежно виконує обов’язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства в порядку, передбаченому установчими документами.
У разі позовів сторонніх осіб на частку учасника в повному товаристві звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві за його власними зобов’язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов’язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства або виділення частки учасника-боржника. Інші учасники мають право з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства.
У повних товариствах є можливість уступок боргів. Це означає, що учасник, який сплатить повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно до своєї частки у майні товариства. У цьому разі зобов’язання учасників виникають перед тією особою, яка по суті викупила їх борги. Така риса дає можливість окремим особам жорстко впливати на своїх колег.
Як товариство, що поєднує риси товариства з обмеженою відповідальністю і повного товариства, використовується так зване коман- дитне товариство (КТ). Командитним визнається товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, що здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників). Учасниками можуть виступати громадяни і юридичні особи (підприємства). Важливим моментом є те, що якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Як і повне, командитне товариство створюється на основі установчого договору, який має включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства.
В установчому договорі щодо вкладників вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Як і в інших товариствах, вступ вкладника до командитного товариства здійснюється через внесення вкладів, але законодавство визначає, що це мають бути грошові або матеріальні вклади. Нематеріальні цінності та права користування не можуть бути внесками учасників КТ.
Оскільки командитне товариство являє собою переплетіння ТОВ та ПТ, то й права його вкладників мають певну специфіку. Так, вкладники командитного товариства мають право діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним, вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною відповідальністю) у разі ліквідації товариства, вимагати надання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складання.
Відповідно обов’язки вкладників командитного товариства мають особливі риси. Згідно з нормативною базою вкладники командитного товариства мають робити внески і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими установчим договором. При цьому жорстко визначено, що сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожен із вкладників повинен зробити не менш як 25 відсотків свого внеску.
Специфіка управління командитним товариством насамперед полягає в тому, що його здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю. Якщо в командитному товаристві є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю по управлінню справами командитного товариства. Оскільки вони ризикують у межах своїх внесків і тільки їх, вони не мають практично права на управління, а мають право тільки на отримання доходу. Разом з тим вкладники мають можливість брати участь в управлінні. При цьому у них виникає надзвичайно важлива відповідальність, яка полягає в тому, що якщо вкладник командитного товариства укладає угоду від імені і в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в разі схвалення його дій командитним товариством він разом з учасниками з повною відповідальністю відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення. У разі, якщо схвалення учасників не буде отримано, вкладник відповідає перед третьою особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.
Характерною рисою як повних, так і командитних товариств є те, що вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу в товариство, перед третіми особами в такому самому порядку, як і інші вкладники.
Існують суттєві особливості припинення діяльності командит- них товариств, оскільки вони, крім підстав, визначених чинним законодавством, підлягають припиненню у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. Якщо вибувають усі вкладники, то у цьому разі учасники з повною відповідальністю можуть замість ліквідації КТ перетворити його в повне товариство. При цьому потрібно внести відповідні зміни до установчого договору і державного реєстру. Якщо КТ ліквідується, то наявні грошові кошти, включаючи і виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і виконання обов’язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами насамперед розподіляються між вкладниками для повернення їм їх внесків, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених законодавством та установчим договором. У разі недостатності коштів товариства для повного повернення вкладникам їх внесків наявні кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх частки у майні товариства. Відповідно учасники з повною відповідальністю не отримують нічого.
Як свідчить практика, досить складна структура організаційно- економічних відносин і відповідно управління, жорстка матеріальна відповідальність призвели до того, що на сьогодні повні і коман- дитні товариства в Україні не отримали широкого поширення.
Отже, корпоративне управління — це передусім управління господарськими товариствами, які є значною частиною сучасних підприємств. Корпоративне управління передбачає досить чітко визначені об’єкти управління, передусім ними є акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Тому вивчення корпоративного управління повинно мати на меті насамперед організаційну та економічну структуру таких товариств, у рамках якої можна застосовувати ті чи інші управлінські заходи.