Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.3.2. Некорпоративні господарські товариства

Певну економічну нішу в Україні, як і за рубежем, займають то­вариства, які не можна вважати корпоративними або корпоратив­ними вони є лише за окремими рисами. Незважаючи на це, вони існують, і тому більш докладно зупинимось на їх характеристиках. До товариств, які можуть двозначно розглядатись, належать товари­ства з додатковою відповідальністю (ТДВ).

До таких форм товариств спостерігається неоднозначність підходів в аспекті визнання їх корпораціями чи некорпораціями. Така риса корпоративного управління, як відокремленість функцій управління від власності, тут простежується, існує поділ майна на частки. Проте у порівнянні з акціонерним товариством і товари­ством з обмеженою відповідальністю вони є специфічними і мають відмінні риси. Насамперед щодо відповідальності за зобов’язання­ми. Річ у тім, що і в цих товариствах статутний фонд поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Однак учас­ники такого товариства відповідають за його боргами не тільки свої­ми внесками до статутного фонду, а й при недостатності цих сум — додатково майном, що їм належить, у однаковому для всіх учас­ників кратному розмірі до внеска кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачено в установчих доку­ментах. Для створення такого товариства учасники повинні мати майно, яким вони можуть відшкодувати додаткову відповідальність. Діяльність і установчі документи ТДВ подібні до ТОВ, але принци­повим моментом є те, що учасники ТДВ мають додаткову відпові­дальність. Практика функціонування товариств з додатковою відпо­відальністю в Україні показала, що ця форма господарських това­риств використовувалась активно при роботі з приватизаційними майновими сертифікатами у формі так званих трастів, коли була можливість під заявлену додаткову відповідальність акумулювати значні суми приватизаційних майнових сертифікатів і вкладати у підприємства, що приватизуються. Додаткова відповідальність пе­редбачає наявність можливостей додатково “відповісти” по зобов’я­заннях, що не було виявлено у багатьох трастах і стало основою афер з кримінальним відтінком. Така форма господарських това­риств набула значного поширення в Україні в середині 90-х років, проте в останні роки їх розвиток пригальмувався.

Отже, товариства з додатковою відповідальністю не мають суттє­вої корпоративної риси — обмеженої відповідальності, і їх відне­сення до корпорацій є надзвичайно сумнівним.

В організаційно-правовій базі України існує також кілька форм господарських товариств, які однозначно не можуть вважатися то­вариствами корпоративного типу. В таких товариствах не існує відо­кремленості функцій власності від функцій управління товариства­ми. Незважаючи на те що ці товариства не є об’єктами корпоратив­ного управління, доцільно зупинитись на деяких характерних ри­сах їх функціонування. До таких товариств насамперед відносять повні товариства (ПТ). З погляду виконання зобов’язань вони є найбільш “відповідальними”.

В Україні повним визнається таке товариство, всі учасники яко­го займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть со­лідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Для створення повного товариства передбачені певні вимо­ги до його учасників (законодавчо не визначені): високий рівень довіри до усіх учасників з боку інших, схильність ризикувати своїм майном не лише в розмірі вкладу, нести повний ризик відшкоду­вання збитків і втрат, які можуть нанести одні учасники товариства іншим (“страждати не за свою провину”). Практична необмежена відповідальність є важливим чинником того, що в Україні повні товариства не набули широкого розвитку. Відповідальність учас­ників за борги повного товариства насамперед проявляється в тому, що якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у частині, якої не вистачає, несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до чинного законодавства України може бути звернено стягнення. Причому учасник товари­ства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства. Тому для осіб, які вступають в існуюче повне товариство, є надзвичайно важливим вивчення ста­ну справ у ньому.

Створення повного товариства має певну специфіку в установчих документах. Для повного товариства не обов’язково мати статут. Однак при цьому значно зростає роль установчого договору. Крім загальних положень, визначених для господарських товариств, пов­не товариство в установчому договорі має визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, а також форму їх участі у справах товариства.

Крім того, особливістю управління повним товариством є те, що ведення його справ здійснюється за загальною згодою всіх учас­ників. Воно може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньо­му випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке має бути підписано іншими учасниками товариства. Якщо в установчому договорі визначено кілька учасників, яких наділено повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. В уста­новчому договорі також може бути зазначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно.

Законодавчо-нормативною базою України встановлено, що учас­ники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов’я­зані надавати іншим учасникам на їхню вимогу повну інформацію про дії, що виконуються від імені та в інтересах товариства. Тут відіграє велику роль проста бізнесова порядність учасників, оскіль­ки надання неповної або неправдивої інформації по суті призво­дить до дискримінації інших учасників, які ризикують нарівні з тими, хто приймає рішення.

Повноваження учасника на ведення справ товариства припиня­ються повністю або частково з припиненням діяльності самого то­вариства або у зв’язку з відмовою учасника від доручення. Може бути здійснено також скасування доручення на вимогу хоча б одного з інших учасників. Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені іншими учасників, має право ставити вимогу до товариства відшко­дувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій то­вариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати. Остаточне вирішення щодо таких управлінських дій лишається за іншими учасниками.

У повному товаристві є особливості відносин власності. Так, існує специфіка уступки учасниками повного товариства своїх корпора­тивних прав. Наприклад, якщо передача учасником повного това­риства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товари­ства або третім особам тягне за собою перехід усієї сукупності його прав та обов’язків, то вона може бути здійснена лише за згодою всіх учасників.

Особливістю правонаступництва (спадкоємства) є те, що особа, яка вступає у власність такими корпоративними правами, несе відпові­дальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товари­ства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами. Тому діяльність учасника стосується не тільки його, а й членів його сім’ї та інших осіб, які можуть дістати у спад­щину корпоративні права у повному товаристві. При цьому часто буває невідомо, чи радіти отриманій спадщині.

Щоправда, у разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до повного товариства або відмови товариства у прийнятті правона­ступника (спадкоємця) йому сплачують вартість частки, що нале­жить реорганізованій юридичній особі (спадкоємцю), розмір якої визначається на день реорганізації (смерті) учасника. В цих випад­ках відповідно зменшується розмір майна товариства, зазначений в установчому договорі.

Важливою особливістю управління повним товариством є забо­рона його учасникам конкурувати з повним товариством. У зв’яз­ку з цим законодавчо визначено, що учасники повного товариства не мають права від свого імені та в своїх інтересах укладати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушен­ня правил, встановлених цією нормою закону, учасники повного то­вариства зобов’язані компенсувати збитки, заподіяні товариству цими діями. Щоправда, практичне доведення неправомірних дій потребує їх доведення в судовому порядку.

Є особливості, пов’язані з виходом учасника з повного товари­ства, оскільки учасник повного товариства, створеного на невизна- чений термін, може в будь-який час вийти з товариства, попередив­ши про це не пізніш як за 3 міс. Вихід із товариства, створеного на визначений термін, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за 6 міс.

Існує певна специфіка примусового виключення учасника з пов­ного товариства. У цьому разі учасника повного товариства, який систематично не виконує чи неналежно виконує обов’язки або пере­шкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути вик­лючено з товариства в порядку, передбаченому установчими доку­ментами.

У разі позовів сторонніх осіб на частку учасника в повному това­ристві звернення стягнення на частку учасника в повному товаристві за його власними зобов’язаннями не допускається. При недостат­ності майна учасника для покриття боргів за зобов’язаннями кре­дитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації това­риства або виділення частки учасника-боржника. Інші учасники ма­ють право з метою збереження товариства виділити частку учасни­ка-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до ба­лансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства.

У повних товариствах є можливість уступок боргів. Це означає, що учасник, який сплатить повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно до своєї частки у майні товариства. У цьому разі зобов’язання учас­ників виникають перед тією особою, яка по суті викупила їх борги. Така риса дає можливість окремим особам жорстко впливати на своїх колег.

Як товариство, що поєднує риси товариства з обмеженою відпові­дальністю і повного товариства, використовується так зване коман- дитне товариство (КТ). Командитним визнається товариство, в яко­му разом з одним або більше учасниками, що здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні то­вариства (вкладників). Учасниками можуть виступати громадяни і юридичні особи (підприємства). Важливим моментом є те, що якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Як і повне, командитне товариство створюєть­ся на основі установчого договору, який має включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і по­рядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства.

В установчому договорі щодо вкладників вказуються тільки су­купний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Як і в інших товариствах, вступ вкладника до командитного товариства здійснюється через внесен­ня вкладів, але законодавство визначає, що це мають бути грошові або матеріальні вклади. Нематеріальні цінності та права користу­вання не можуть бути внесками учасників КТ.

Оскільки командитне товариство являє собою переплетіння ТОВ та ПТ, то й права його вкладників мають певну специфіку. Так, вкладники командитного товариства мають право діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним, вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасни­кам з повною відповідальністю) у разі ліквідації товариства, вима­гати надання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення мож­ливості перевірки правильності їх складання.

Відповідно обов’язки вкладників командитного товариства ма­ють особливі риси. Згідно з нормативною базою вкладники коман­дитного товариства мають робити внески і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими установчим договором. При цьому жорстко визначено, що сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначено­го в установчому договорі. На момент реєстрації командитного то­вариства кожен із вкладників повинен зробити не менш як 25 відсотків свого внеску.

Специфіка управління командитним товариством насамперед полягає в тому, що його здійснюють тільки учасники з повною відпо­відальністю. Якщо в командитному товаристві є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю по управлінню справами командитного товариства. Оскільки вони ризикують у межах своїх внесків і тільки їх, вони не мають практично права на управління, а мають право тільки на отримання доходу. Разом з тим вкладники мають можливість брати участь в управлінні. При цьому у них вини­кає надзвичайно важлива відповідальність, яка полягає в тому, що якщо вкладник командитного товариства укладає угоду від імені і в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в разі схвален­ня його дій командитним товариством він разом з учасниками з повною відповідальністю відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення. У разі, якщо схвалення учасників не буде отримано, вклад­ник відповідає перед третьою особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.

Характерною рисою як повних, так і командитних товариств є те, що вкладник командитного товариства відповідає за борги товари­ства, які виникли до його вступу в товариство, перед третіми особа­ми в такому самому порядку, як і інші вкладники.

Існують суттєві особливості припинення діяльності командит- них товариств, оскільки вони, крім підстав, визначених чинним законодавством, підлягають припиненню у разі вибуття всіх учас­ників з повною відповідальністю. Якщо вибувають усі вкладники, то у цьому разі учасники з повною відповідальністю можуть замість ліквідації КТ перетворити його в повне товариство. При цьому потрібно внести відповідні зміни до установчого договору і держав­ного реєстру. Якщо КТ ліквідується, то наявні грошові кошти, вклю­чаючи і виручку від продажу його майна при ліквідації, після роз­рахунків по оплаті праці найманих працівників товариства і ви­конання обов’язків перед банками, бюджетом, іншими кредитора­ми насамперед розподіляються між вкладниками для повернення їм їх внесків, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених законодавством та установ­чим договором. У разі недостатності коштів товариства для по­вного повернення вкладникам їх внесків наявні кошти розподіля­ються між вкладниками відповідно до їх частки у майні товарис­тва. Відповідно учасники з повною відповідальністю не отриму­ють нічого.

Як свідчить практика, досить складна структура організаційно- економічних відносин і відповідно управління, жорстка матеріаль­на відповідальність призвели до того, що на сьогодні повні і коман- дитні товариства в Україні не отримали широкого поширення.

Отже, корпоративне управління — це передусім управління гос­подарськими товариствами, які є значною частиною сучасних під­приємств. Корпоративне управління передбачає досить чітко визначе­ні об’єкти управління, передусім ними є акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Тому вивчення корпора­тивного управління повинно мати на меті насамперед організацій­ну та економічну структуру таких товариств, у рамках якої можна застосовувати ті чи інші управлінські заходи.