5.1.1. Організаційно-управлінська база функціонування корпорацій

Одним із найважливіших елементів зовнішньої сфери корпора­тивного управління є державне регулювання корпоративного секто­ру. В цілому державне регулювання як один з напрямів корпора­тивного управління виходить за рамки безпосередньо управління державними підприємствами та господарськими товариствами кор­поративного типу. Створюючи цілісну організаційно-правову базу функціонування економіки, держава так чи інакше регулює різнобічні аспекти діяльності корпоративних підприємств. Однак такий підхід є досить широким, тому ми зупинимось на напрямах діяльності дер­жавних органів, що стосуються безпосередньо регулювання діяль­ності корпоративних господарських товариств.

Насамперед слід зазначити, що регулювання здійснюється орга­нами загальної та спеціальної компетенції. Такий підхід характер­ний практично для всіх країн. На рівні законодавчих органів ви­даються правові акти, що мають силу закону і регламентують за­гальні основи функціонування корпоративного сектору. В Україні на рівні органів спеціальної компетенції це, наприклад, Комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка видає підзаконні акти, що є обов’язковими приписами для учасників корпоративного управ­ління. Такі органи державного регулювання є також в інших краї­нах. У США система регулювання має кілька рівнів. На верхньому рівні знаходяться Конгрес США та Комісія з цінних паперів та біржі. Подібні органи регулювання створені в багатьох штатах. Вони здійснюють загальний контроль за корпоративним секто­ром і рухом цінних паперів. Нижче розміщені саморегулівні ор­ганізації — фондові біржі, Національна асоціація дилерів по цінних паперів, клірингові корпорації та Рада муніципальних органів ре­гулювання цінних паперів.

Корпоративні господарські товариства регулюються насамперед законами України “Про господарські товариства” і “Про цінні па­пери та фондову біржу”. Ці закони прийняті у 1991 р. і з численни­ми поправками діють і досі, хоч проект окремого Закону про акціо­нерні товариства розроблений давно, але не прийнятий. Тому у по­сібнику буде застосовуватись поняття “регуляторна система 1991 року” на випадок зміни законодавчих норм. Проте оскільки акціо­нерні товариства є підприємствами—юридичними особами, то підля­гають такій самій нормативній базі, що й інші підприємства. Так, законодавчо визначені приписи щодо контролю господарських то­вариств, зокрема щодо ведення обліку та звітності. Визначено, що товариство здійснює бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде статистичну звітність і подає її в установленому обсязі орга­нам державної статистики. Причому обов’язковою нормою є те, що достовірність та повнота річного балансу і звітності товариства має бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою). Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності товариств з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян проводиться один раз на три роки.

Перевірки фінансової діяльності товариства, як і інших підпри­ємств, здійснюються державними податковими інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції, ревізійними органами товариства та аудиторськими організаціями. Причому нормативно визначено, що перевірки не повинні порушувати нормального режиму роботи товариства, хоча на практиці таку норму витримати непросто.

Важливим напрямом корпоративного управління з боку дер­жави є державне регулювання ринку цінних паперів. Таке управлін­ня є в усіх країнах, воно має свої специфічні риси і навіть суттєві відмінності, проте в цілому передбачає реалізацію єдиної держав­ної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх по­хідних, створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуван­ням інтересів суспільства, отримання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, ре­зультати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів, забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів, гарантування прав власності на цінні папе­ри, захист прав учасників фондового ринку, дотримання учасника­ми ринку цінних паперів вимог актів законодавства, запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів, контролю за прозорістю й відкритістю ринку цінних паперів.

Крім названих вище державних регулюючих структур у системі корпоративного регулювання також певне місце займають саморе- гулівні організації — добровільні об’єднання професійних учасників ринку цінних паперів, які не мають на меті одержання прибутку. Такі організації створюються для захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів. Оскільки такі організації, входячи в систему корпоративно­го управління, є їх певним чинником, то вони реєструються органами державної влади. Що ж стосується таких організацій у системі фун­кціонування акціонерного капіталу, то вони мають бути зареєстро­вані Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.