6.1.1. Корпоративні цінні папери як об’єкт депозитарного регулювання

Світовий досвід показує, що існують дві основні форми функціо­нування цінних паперів — документарна і бездокументарна. В Ук­раїні цінні папери також можуть випускатися в документарній та бездокументарній формах.

На сьогодні немає жорстких нормативних приписів і обов’язко­вих вимог до вибору форми випуску цінних паперів тими чи інши­ми акціонерними товариствами. їм надано право вибору, тому фор­ма випуску цінних паперів визначається рішенням кожного конк­ретного емітента про випуск цінних паперів. Цей випуск затвер­джується Державною комісією з цінних паперів та фондового рин­ку при його реєстрації. Тому тільки реєстрація випуску цінних паперів є підставою для їх взяття на обслуговування Національною депозитарною системою як іменних цінних паперів у документарній формі, цінних паперів на пред’явника у документарній формі або цінних паперів у бездокументарній формі, іменна ідентифікація власників яких здійснюється на основі облікового реєстру рахунків власників у зберігача.

Якщо випуск цінних паперів здійснюється у документарній формі, то емітент повинен виготовити сертифікати, які випускають­ся з урахуванням вимог, визначених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. При цьому сертифікати мають бути з визначеною атрибутикою і з певними ступенями захисту. Сертифі­кати, як правило, зберігаються на руках інвесторів, якщо вони того бажають. Значна кількість акціонерних товариств, особливо тих, які здійснили випуск акцій до 1997 р. (до прийняття Закону “Про націо­нальну депозитарну систему та особливості електронного обігу цін­них паперів в Україні”), випустили акції в так званій “безпаперовій” формі. Тобто сертифікати таких акцій не були зроблені у вигляді реальних документів, і акціонери не отримали на руки такі сертифі­кати. На сьогодні підтвердженням власності на акції є в одному випадку виписки з реєстрів, які ведуть незалежні реєстратори, а в іншому — папери, видані правліннями акціонерних товариств та посвідчені їх печаткою.

Згідно з регуляторною базою всі емітенти повинні були привести випуски цінних паперів до вимог щодо визначення документарної або бездокументарної форм. У цілому емітентам надано право ви­бору, проте розвиток депозитарної системи для функціонування без­документарної форми проходив досить важко. Депозитарії виника­ють в Україні повільно, ще кілька років тому не було жодного, тоді як система незалежних реєстраторів вже склалась і була відпрацьо­вана. Одним з перших депозитаріїв в Україні був Міжрегіональний фондовий союз. Слід констатувати, що наприкінці 90-х років про­стежувалась нестача конкуренції серед депозитаріїв, а це було до­сить небезпечно, оскільки оплата за послуги встановлювалась ними самостійно і тільки верхня межа обмежувалась Комісією з цінних паперів і фондового ринку та Антимонопольним комітетом. За­лежність емітентів від зберігачів депозитаріїв та реєстраторів є ве­ликою, і це несприятливо позначається на їх стосунках щодо ціно­вих рівнів послуг.

Сьогодні між прихильниками системи незалежних реєстраторів (як пропагандистами документарної форми випуску) та прибічни­ками депозитаріїв і зберігачів (прихильників бездокументарної форми випуску) продовжуються дискусії в плані переваг і недоліків тієї чи іншої форми. Логіка доказів і з того і з іншого боку є, вона обгрунтована щодо збільшення мобільності купівлі-продажу акцій при запровадженні бездокументарної форми, проте документарна форма є більш звичною і прийнятною для населення, тому цілком правильно було б мати всі форми, щоб вони самі знаходили своїх прибічників і вільно розвивались.

У випадках, коли емісія цінних паперів здійснюється у бездокументарній формі, емітент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій. На період підписки на певний випуск (емісію) цінних паперів емітент оформляє тимчасо­вий глобальний сертифікат, який підлягає заміні на постійний після державної реєстрації цього випуску Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку або анулюється в разі визнання випус­ку таким, що не відбувся.

Глобальний сертифікат, оформлений після державної реєстрації та визнання випуску таким, що відбувся, зберігається в депозитарії протягом усього періоду існування цінних паперів у бездокументарній формі.

Вимоги до оформлення і ведення обліку глобальних сертифікатів та їх реквізити встановлюються Державною комісією з цінних па­перів та фондового ринку.