6.2.2. Ведення реєстрів власників іменних акцій

Діяльність щодо ведення реєстрів власників іменних цінних па­перів здійснює емітент або реєстратор. Історично в Україні склалось так, що переважну кількість акцій обслуговують окремі реєстрато­ри, менша частина припадає на самих емітентів, у зберігачів у бездо- кументарній формі поки що не дуже багато акцій. Складається вра­ження, що емітенту зручніше здійснювати реєстр своїх цінних па­перів самостійно. Проте це призводить часто до монополізації реє­стру і відповідно до адміністративного контролю руху акцій. Деякі з емітентів не можуть правильно організувати ведення реєстру. Тому якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента переви­щує кількість, визначену Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організації самостійного ве­дення реєстру емітентом, емітент зобов’язаний доручити ведення реєстру реєстратору через укладання відповідного договору.

Договір на ведення реєстру емітент може укласти тільки з од­ним реєстратором.

Виникає запитання: хто може здійснювати операції з ведення реєстру? До таких суб’єктів нормативна база в Україні відносить юридичні особи, якщо реєстраційна діяльність передбачена їх ста­тутом. Причому якщо органи державної влади зобов’язані бути зас­новниками Національного депозитарію протягом двох років, то вони
не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора. Існу­ють й інші обмеження. Так, частка емітента цінних паперів у ста­тутному фонді реєстратора не може перевищувати 10 відсотків.

Реєстратор веде реєстр власників іменних цінних паперів на умо­вах договору, що укладається з емітентом цінних паперів. Типова форма договору затверджується Державною комісією з цінних папе­рів та фондового ринку. Оплата послуг реєстратора здійснюється за тарифами, які встановлює сам реєстратор. Максимальний розмір тари­фів встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондово­го ринку за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Акціонерне товариство не може змінювати реєстратора дуже часто, оскільки це хоч і не заборонено, але має досить серйозні органі­заційні труднощі. Річ у тім, що рішення про передачу ведення реє­стру власників іменних цінних паперів приймається виключно на загальних зборах акціонерів, які можуть проводитись з виконан­ням обов’язкових приписів не дуже часто. Тому при виборі реєст­ратора або його заміні загальні збори акціонерів або спостережна рада акціонерного товариства затверджують умови договору на ве­дення реєстру власників іменних цінних паперів у порядку, визна­ченому статутом товариства. У разі неукладення договору протя­гом 30 календарних днів Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку надсилає товариству розпорядження про необхід­ність його укладення, а в разі невиконання такого розпорядження протягом 15 календарних днів притягує посадових осіб товариства до відповідальності

Оскільки в Україні недержавний корпоративний сектор в основ­ному формувався і формується через приватизацію, існує законодав­чо визначені особливості ведення реєстру для приватизованих під­приємств. Так, рішення про передавання ведення тимчасового реє­стру акціонерів до проведення перших загальних зборів приватизо­ваного підприємства і до розміщення не менш як 60 відсотків акцій для підприємств, що перебувають у процесі приватизації, приймається правлінням підприємства, яке приватизується.

Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів передбачає облік та зберігання протягом певних термінів інформації про влас­ників іменних цінних паперів і про операції, внаслідок яких вини­кає потреба внесення змін до реєстру власників іменних цінних па­перів. Внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів здійснюється тільки на основі документів, згідно з якими перехо­дить право власності на відповідні іменні цінні папери.

Для захисту прав власників корпоративних прав реєстратор зобов’язаний на вимогу власника цінних паперів або його представ­ника, а також номінального утримувача надати виписку з реєстру власників іменних цінних паперів. Проте інформація, яку надає реєстратор, є “дозованою”, вона не повинна виходити за межі компе­тенції реєстратора. Тому власники не можуть вимагати, наприклад, інформацію про інших власників та кількість цінних паперів, які їм належать. Таку інформацію відповідно до нормативних доку­ментів отримує керівництво акціонерного товариства.

Зараз у реєстраторській системі все більшою мірою використо­вується такий суб’єкт корпоративного управління, як номінальний утримувач. Це поняття у світовій практиці означає “депозитарій” або “зберігач” цінних паперів, якому передане доручення здійснен­ня операцій з цінними паперами в національній депозитарній сис­темі і які зареєстровані в реєстрі власників цінних паперів. Відо­мості про номінального утримувача підлягають внесенню до реєстру власників іменних цінних паперів на основі відповідного доручен­ня, якщо право зберігача або депозитарію виступати номінальним утримувачем не передбачено договором про відкриття рахунку у цінних паперах або депозитарним договором.

Для складання реєстру власників іменних цінних паперів на обу­мовлену дату для виконання зобов’язань емітента номінальний утримувач повинен надати реєстратору список усіх власників.