10.1.1. Методологія створення внутрішньокорпоративної системи управління

В акціонерних товариствах крім загальної системи управління, яка базується на положеннях законодавчої бази і не виходить за її рамки, регламентуючи основні підходи до управління, в багатьох випадках створюються елементи власної внутрішньокорпоративної системи управління. Внутрішня система управління являє собою систему заходів, але для того, щоб ці заходи були обгрунтованими, в корпораціях розробляють систему приписів, які мають форму пев­них документів, або, як їх часто називають, положень.

Тому система управління корпорацією являє собою елементи законодавчо обов’язкових норм і специфічні розроблені припи­си, притаманні даній фірмі. Усі ці приписи перебувають у єдності й переплетінні, взаємодоповнюючи один одного. Така система управ­ління має певну структуру і повинна отримувати певну документар­ну форму. Значна частина корпорацій застосовує ряд розроблених положень, що регламентують ті чи інші напрями управління, і в своїй єдності є основою для прийняття управлінських рішень.

Отже, внутрішньокорпоративна структура управління ба­зується на ряді ув’язаних між собою положень, які стосуються тих чи інших відносин учасників і різних сторін господарського життя. Усі без винятку корпорації мають внутрішньокорпоративну струк­туру управління, але вона може значно відрізнятися, бути організа­ційно оформленою чи ні, регламентувати більше чи менше сторін діяльності фірми. В практиці внутрішньокорпоративна структура управління є традиційною: збори — рада акціонерного товариства

— виконавчий орган. Проте функції і компетенція цих органів ви­значаються шляхом розробки і затвердження ряду офіційних по­ложень, які мають юридичну силу всередині фірми. Таких поло­жень може бути небагато — до десяти, може бути й більше — до півсотні. Є корпорації, які користуються лише обов’язковими уста­новчими документами — статутом та установчим договором.

Внутрішньокорпоративна система управління та її побудова за­лежать від багатьох чинників. Основним методологічним підхо­дом до формування такої системи є те, що із зовнішньої сфери вона регулюється чинним законодавством і не повинна суперечити йому. Інші принципи її побудови й особливості залежать від ряду наведе­них нижче чинників.

По-перше, структура внутрішньокорпоративного управління за­лежить від розмірів корпоративних структур і масштабів їх зав­дань. Зрозуміло, що невелика корпорація з незначною кількістю учасників, стабільно працюючими управлінцями не має потреби ство­рювати об’ємну систему внутрішньокорпоративного управління з великою кількістю положень, які регламентують практично усі про­яви господарського життя. Водночас великі акціонерні товариства, особливо ті, що були створені в результаті приватизації велетнів- підприємств, мають створювати систему управління з досить чіткою регламентацією управління, повноважень, руху цінних паперів, ви­платою дивідендів тощо.

По-друге, формування внутрішньокорпоративного управління за­лежить від урегулювання відносин власності, зокрема, від чітко струк- турованих відносин контролю, наявності в корпорації власників, які ставлять за мету налагодження ефективної діяльності акціонерно­го товариства. За умов неструктурованої власності створення дійо­вої системи управління на підприємстві залежить від інтересів, які отримують перевагу в той чи інший момент. Проблема впливу акціо- нерів-власників на діяльність менеджерів залишається до цього часу проблематичною, оскільки наслідками слабкого контролю є прийнят­тя некомпетентних, а іноді корисливих рішень менеджерами, силь­ний контроль призводить до їх надмірної обережності в поточній діяльності корпорації, особливо щодо прийняття інвестиційних рішень та здійснення ризикованих проектів.

По-третє, налагодження внутрішньокорпоративних зв’язків за­лежить від фінансово-економічного стану корпорації. Як свідчить практика, підприємства, що перебувають у передкризовому чи кризо­вому стані, вирішують проблеми виживання, тому система внутрішньо- корпоративного менеджменту відступає на другий план.

В-четвертих, створення структури внутрішньокорпоративного управління залежить від особливостей психологічного стану акціо­нерів, їх обізнаності зі специфікою діяльності підприємства, можли­востями побачити його стратегічні потреби і необхідність побудови під них ефективної управлінської системи. В реальному житті, там, де розпорошена власність і переважають дрібні акціонери, практич­но неможливо вирішити питання стратегічного управління, оскіль­ки всі питання розглядаються і вирішуються під гаслом негайної сплати дивідендів.

Тому створення внутрішньокорпоративної системи управління залежить насамперед від власників з урахуванням наведених вище чинників і проходить етапи розробки і прийняття тими чи іншими органами управління обов’язкових документів. Розробкою такої системи мають займатися реально працюючі на підприємстві ме­неджери, які відчувають потребу в прийнятті тих чи інших поло­жень. Тому велика роль у формуванні системи внутрішньокорпора- тивного управління належить правлінню. Така ситуація не є одно­значною, оскільки досить часто якраз правління може бути незаці- кавлене у наведенні порядку. У такому разі формалізацію діяль­ності виконавчих органів і корпорації у цілому ініціює більш високий орган управління — збори або рада товариства.