10.2.2. Інтелектуальна власність у корпорації

Важливим елементом регулювання відносин учасників є поло­ження про інтелектуальну власність у корпорації, порядок її вико­ристання в АТ, форми і порядок її включення до статутного фонду, придбання нематеріальних активів і їх відображення в балансі. Річ

у тім, що завдяки невизначеності цих питань у попередні роки бага­то статутних фондів виявились “збагаченими” інтелектуальною влас­ністю, яка практично не мала ніякої реальної вартості. Якщо для матеріальних внесків у товариство було розроблено більш-менш прийнятні методи оцінок, то з нематеріальними активами довгий час не було чіткої визначеності.

Практика свідчить, що інтелектуальна власність передається для використання в АТ у вигляді нематеріальних активів. Як правило, нематеріальні активи в корпорації можуть утворюватись через вне­сення їх як частки до статутного фонду підприємства, купівлі ви­ключних (чи невиключних) прав на володіння ними, передавання у спадщину (наприклад, право попереднього користування), безоплат­ну передачу сторонніми юридичними чи фізичними особами, пере­творення авторських свідоцтв колишнього СРСР на сучасні патенти, захист документами виключного права раціоналізаторських пропо­зицій, які відповідають умовам патентоспроможності, легалізацію (якщо це потрібно) ноу-хау і відповідного його захисту як винаходу.

Положення має містити пункти щодо нематеріальних активів. Як свідчить практика, нематеріальні активи можуть використову­ватися як внески до статутного фонду, набуватись АТ і передава­тись на баланс у таких формах, як право власності на винахід, право власності на корисну модель, право власності на промисловий зра­зок, право власності на знаки для товарів і послуг (засвідчується патентом), право власності на сорти рослин (засвідчується патен­том), право власності на фірмове найменування (для акціонерів або продавців — юридичних осіб), право власності на програми ЕОМ — це право на публікацію, відтворення, поширення та інші дії по вве­денню в господарський оборот сукупності даних і команд, що при­значені для функціонування ЕОМ та інших комп’ютерних пристроїв з метою отримання певного результату, право власності на базу да­них — це право на публікацію, відтворення, поширення та інші дії по введенню у господарський оборот сукупності даних (статей, роз­рахунків тощо), систематизованих для пошуку й обробки за допо­могою ЕОМ, право власності на науково-технічну інформацію. Об’єктом науково-технічної інформації можуть бути результати на­уково-технічних, виробничих робіт та іншої науково-технічної діяль­ності, що зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, викори­стання та поширення.

Крім того, до інтелектуальної власності також можуть належати інші нематеріальні активи, які також мають знайти відображення у внутрішньонормативних документах. Найважливішими з них є такі права користування: земельною ділянкою, надрами, геологічною, геоморфологічною та іншою інформацією про навколишнє природ­не середовище, а також іншими ресурсами довкілля.

До внесків у вигляді нематеріальних активів, які виступають об’єктами права користування економічними, організаційними та іншими вигодами, можуть належати економічні вигоди від корис­тування монопольним становищем на ринку, право використання економічних та інших привілеїв, гудвіл (ділова репутація) (комп­лекс заходів, спрямованих на зростання прибутку підприємства без відповідного збільшення активних операцій, включаючи викорис­тання кращих здібностей управлінців, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології). Як правило, при вклю­ченні до статутного фонду експертній оцінці підлягає тільки пози­тивна ділова репутація. Інтелектуальною власністю також можна вважати право попереднього користування, набуття місця на біржі та так званий human capital (рівень підготовки персоналу).

Одна з основних методологічних проблем при підготовці внут- рішньокорпоративних документів стосовно інтелектуальної власності полягає у вартісній оцінці нематеріальних активів. На сьогодні існу­ють досить формалізовані методики їх розрахунків, які потрібно вра­ховувати, інакше внутрішні документи не будуть відповідати ди­рективно затвердженим вимогам ведення бухгалтерського обліку.