10.3.1. Особливості вибору організаційної структури

Формування корпоративного сектору в Україні здійснювалось переважно через приватизацію — перетворення діючих підприємств у акціонерні товариства. Структура таких підприємств була не­оптимальною, у зв’язку з чим вони потребували реорганізації. Така ^діяльність отримала назву “реструктуризація” і являла собою бага­тогранну роботу, яка стосувалась різних сторін діяльності під­приємств. Проте в переважній більшості випадків під реструктури­зацією розуміли процеси розукрупнення окремих підприємств, фор­мування на місці цілісних юридичних осіб кількох суб’єктів госпо­дарювання з визначеними функціями. Водночас відповідно до чин­ного законодавства створення дочірніх підприємств, філій та пред­ставництв мало затверджуватись загальними зборами 3/4 більшістю голосів. Водночас українська законодавча база тривалий період не давала чіткого визначення категорії “дочірнє”, або “залежне” підпри­ємство, що змусило створювати такі підприємства на власний розсуд і обгрунтовувати його перед державними реєструючими органами.

Значна частина акціонерних товариств пішла шляхом участі в інших господарських товариствах, віддаючи в них частину майна, яке давало змогу контролю, офіційно не називаючи їх дочірніми. Крім того, реорганізації були піддані також внутрішні служби під­приємств, яким ніхто не надавав права юридичної особи, але які набували нової якості через запровадження жорсткої самоокупності, так званих центрів прибутків та центрів витрат, центрів фінансової самоокупності та інших форм, які намагались пристосувати до пот­реб ринкової трансформації економіки.

Організаційні структури, які формувались на основі колишніх державних підприємств, досить різноманітні і залежать від масш­табів виробництва, мети розвитку корпорації, інших вагомих чин­ників. У рамках корпорації може бути створена ціла низка окре­мих підприємств, а може бути, навпаки, сформована жорстка систе­ма управління за принципом лінійно-штабної, де рівень прийняття усіх більш-менш важливих рішень замикається на першій особі. Слід зазначити, що в основному реорганізаційні заходи були спря­мовані на дроблення підприємств створенням окремих юридичних осіб. При цьому акціонерні товариства, втрачаючи реальне майно, практично ніколи не втрачали капітал, що існував у вигляді цінних паперів, оскільки застосування таких схем не передбачало розподі­лу акцій між новими суб’єктами господарювання. Хоча якщо суво­ро підходити до поділу акціонерних товариств, то він передбачає також поділ цінних паперів, що потребує окремих розрахунків і до­сить складних процедур.

Вигідність створення окремих підприємств для акціонерного то­вариства була насамперед продиктована їх самостійністю і повною відповідальністю. Тому частина підприємств створювалась для про­ведення через них найбільш вигідних господарських операцій, особ­ливо тоді, коли основне виробництво брало на себе збитки. Іноді підприємства створювались для “викидання” в них збиткових струк­турних підрозділів, житлово-комунального господарства, інших еле­ментів соціальної сфери. При цьому материнська компанія нічим крім переданих фондів (від яких сама корпорація намагалась поз­бутися) не ризикувала у разі банкрутства такого підприємства.