1.1. Життєві форми рослин — джерела добування кормів

Основа кормовиробництва — вегетативна маса рослин, що нале­жать до різних ботанічних родин. Геоботанічне групування їх за зовнішніми (життєвими) формами передбачає об’єднання рослин різних родин, наприклад трав’яних, деревних, чагарників та ін.

Класифікацію рослин за життєвими формами одним із перших запропонував німецький учений О. Гумбольдт у 1866 р. Він поділив рослини спочатку на 16, потім — на 19 форм і включив у них паль­мові, мальвові, вересові, орхідейні, злакові та ін. У систематиці вра­ховувались як зовнішні, так і ботанічні ознаки. Більш близькою до сучасного поділу була класифікація Кернера (1863), який поділив рослинність на 12 форм, у тому числі дерева, чагарники, трави, де­рнові рослини, виткі, злакоподібні, гриби, лишайники та ін. Гризе- бах (1872) виділив 8 основних форм рослин: дерев’янисті, соковиті, виткі трави, безсудинні мохи і лишайники та ін., які включали 500 таксономічних одиниць рослин. Пізніше Друде (1887) виділив 7 ос­новних життєвих форм: облистнені деревні, безлисті деревні, напів­чагарники, трави, мохи, автотрофні, паразитні, сапрофітні.

У 1931 р. Дюр’є розрізнив три великі групи рослинності: усі фор­ми деревної, напівдеревні — напівчагарники і трав’яні.

В.М. Сукачов (1928) виділив дев’ять форм рослинності: тіньовит­ривалі хвойні, довгокореневі трав’яні, злакоподібні, тіньовитривалі трави, літньозелені чагарники, зимозелені чагарники, напівсапро- фіти, сапрофіти, напівпаразити. Найбільш вдалою була класифіка­ція Келлера (1934), який вивчав багато пустельних і напівпустель­них рослин. Він виділив дерева, чагарники і напівчагарники, бага­торічні трави, літні й осінні багаторічні трави, спеціальні групи ефемероїдів і нижчі рослини на ґрунті. В.В. Альохін, який вивчав степову флору, у 1936 р. запропонував, подібно до Дюр’є, поділити рослини на кілька великих груп: чагарники і степові напівчагарни­ки, трав’яні однорічники і багаторічники, однорічники.

Слід зазначити, що в жодній класифікації не були відображені цибулинні форми трав’яної рослинності, поширені в степу, напівпу­стелі й пустелі.

Широковживаною серед геоботаніків є система життєвих форм Раункієра (Клипкіаег, 1934), який звів усе розмаїття рослинності до невеликої групи макротипів за одним критерієм — положення і за­хист бруньок відновлення у несприятливі періоди. Щоправда, вона є досить загальною, оскільки морфобіологічні типи К. Раункієра дуже об’ємні, збірні, а тому недостатньо визначені для конкретних фітоценозів (А.В. Боговін та ін., 2003).

Враховуючи поділ життєвих форм рослин як джерел кормів, за­пропонований І. В. Ларіним, М.Г. Андрєєвим, Г.С. Кияком, М.В. Кук- сіним, пізніше К.І. Наумовим (1973 р.) у їхніх відомих працях з кормовиробництва, використовуючи власні спостереження і прак­тику викладання курсу кормовиробництва, що ґрунтується на бота­ніці, рослинництві, годівлі тварин та інших науках, автор виділяє такі форми рослин як джерела кормів: дерева, чагарники, чагар- нички, напівчагарнички, трав’яні та грубостеблові однорічні, трав’яні і грубостеблові багаторічні рослини; коренеплоди; бульбо­плоди; баштанні; нижчі рослини — осоки, мохи і лишайники, одно­клітинні водорості; морські водорості. При цьому основними джере­лами кормів є трав’яні і грубостеблові форми одно- і багаторічних польових і лучних рослин, коренеплоди, бульбоплоди і баштанні. На них припадає 90 — 95 % усіх джерел добування кормів.