1.2.4. Відношення кормових рослин до ґрунтів. Еутрофи, мезотрофи, оліготрофи

Щодо родючості ґрунту кормові рослини прийнято поділяти на три групи: рослини багатих, середніх і бідних ґрунтів — відповідно еутрофи, мезотрофи і оліготрофи.

До еутрофів належать одно- і багаторічні рослини, що добре рос­туть на багатих чорноземних ґрунтах: кукурудза, суданська трава, люцерна, пирій, костриця тростинна, стоколос безостий, грястиця збірна, гарбузи, кормові кавуни, борщівник, сильфія пронизанолис- та, амарант, топінамбур, сорго; з різнотрав’я — полин, яглиця, спо­риш, цикорій, подорожник, коноплі дикі, таволга та ін.

До мезотрофів належать більшість злакових і бобових багаторі­чних трав — тимофіївка лучна, костриця лучна, конюшина лучна (червона) і біла, тонконіг лучний, пажитниця багаторічна та ін.

До оліготрофів відносять з бобових однорічних — озиму (мохна­ту) вику, сераделу, люпин, буркун, із злакових — біловус, мітлицю звичайну та ін.

Рослини добре реагують на реакцію ґрунтового розчину (рН), яка може бути кислою (рН < 6), нейтральною (рН 6 — 7), лужною (рН > 7). Більшість кормових культур добре ростуть на слабкокис- лих, нейтральних і слабколужних ґрунтах. Кислі ґрунти слід вапну­вати, а надмірно лужні — гіпсувати.

Про високу і надмірну кислотність ґрунтів свідчить проростання на них осоки сіруватої, перстачу прямостоячого, чорниці, біловусу, щучнику, щавлю, комонника лучного, хвоща польового та ін.

На ґрунтах посушливих районів з надмірною лужною реакцією — солончаках, солонцях і солодях, які можуть містити від 1 до 1G % солей і більше, рослини характеризуються великою солевитриваліс­тю. Проте такі кормові угіддя малоцінні і малопродуктивні. На со­лончаках ростуть рослини, які називають галофітами. Вони міс­тять багато золи (до 28 — 32 % сухої маси) і виділяють солі разом з водою, що випаровується, на поверхню листя.

Відношення рослин до аерації ґрунту. Усі рослини позитив­но реагують на вміст кисню у ґрунті. Водний, повітряний і пожив­ний режими ґрунту взаємопов’язані. Проте є рослини, які можуть вегетувати при меншому вмісті кисню у ґрунті. Щучник дернистий, типчак, осока, хвощ, спориш, подорожник, а серед польових куль­тур — соняшник і почасти кукурудза, сорго та суданська трава мо­жуть витримувати значне ущільнення ґрунту, тоді як грястиця збі­рна, стоколос безостий, пирій повзучий, люцерна, конюшина, рай­граспасовищний, еспарцет, гарбузи, коренеплоди, пшениця на корм і жито, овес, вика та ін. у таких умовах ростуть незадовільно

Рівень аерації ґрунту, тобто кількість пор, заповнених повіт­рям, — найважливіший показник фізичних властивостей його. У структурних ґрунтах оптимальне співвідношення між порами, за­повненими водою і повітрям (приблизно 4 : 1). Під дією сільськогос­подарських машин і тракторів ґрунти, особливо суглинкові, легко ущільнюються. Важкі суглинкові ґрунти можуть і самі ущільнюва­тися, внаслідок чого різко знижується їх родючість.

Для поліпшення повітряного режиму ґрунту регулярно прово­дять глибоку оранку, чизелювання, глибоку культивацію долотопо­дібними лапами. Велике значення має оранка ґрунту з одночасним його розпушуванням на глибину 40 — 60 см спеціальними лапами, які монтують за корпусом плуга.

Крім кисню у ґрунті є вуглекислота, водяна пара, метан, сірково­день. Останні два негативно впливають на життєдіяльність рослин, мікроорганізмів, дощових червів. Співвідношення на користь кисню і вуглекислоти як природного результату діяльності ґрунтових ор­ганізмів можна забезпечити розпушуванням і так званою біологіч­ною оранкою — висіванням однорічних рослин. Подальша мінера­лізація їхньої кореневої системи поліпшує повітряний режим ґрун­ту. Вуглекислота має велике значення для фотосинтезу рослин. Вміст її у ґрунті, за даними Г.С. Кияка (1986) з посиланням на Є. Рассела (1955), має бути не вищим за 1,46 %.

Регулярне внесення органічних добрив, заорювання кореневих і стерньових решток, соломи і сидератів має велике значення для по­ліпшення структури та аерації ґрунту.