Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.1. Поняття про кормову площу

Правильно організована, з урахуванням конкретних ґрунтово- кліматичних умов і спеціалізації господарства кормова площа є гарантією високопродуктивного тваринництва. Основна продукція кормовиробництва — вегетативна маса кормових рослин, яку зго­довують тваринам у свіжому (зеленому) вигляді і використовують для заготівлі кормів. Частка її у загальній потребі кормів у госпо­дарстві може становити залежно від спеціалізації тваринництва від 55 — 60 до 75 — 80 %. У широкому розумінні кормова база — це насамперед зелена кормова площа. Один з основоположників кор­мовиробництва В.Р. Вільямс зазначав, що продуктивне тваринни­цтво може бути організоване тільки за наявності в господарстві зеленої кормової бази. Теоретично це положення визнають усі, а на практиці високоефективну кормову площу організовано далеко не в усіх господарствах.

Складові кормової площі. Кормова площа включає посіви кормових культур у кормових, польових, ґрунтозахисних і лучно- пасовищних сівозмінах, природні кормові угіддя, культурні пасо­вища і сіножаті. Так, у кожному відділку колишнього держгоспу с. Бабанка (нині ТОВ Уманського району Черкаської області) є польова і кормова сівозміни, а також пасовища. У польових сівозмі­нах корми мають із зайнятих парів, вирощують силосні, післяжнив­ні культури, фуражне зерно. У кормових сівозмінах вирощують лю­церну, кукурудзу, однорічні трави, озимі проміжні, післяукісні і підсівні посіви, коренеплоди. їх використовують для годівлі у вес- няно-літньо-осінній період і для заготівлі сіна та сінажу.

У господарствах з розвинутим виробництвом зерна, технічних культур, тваринництва під кормову площу на польових землях від­водять 25 — 30 % ріллі, у тваринницьких спецгоспах — 33 — 40 %. Це загалом відповідає потребам тваринництва. У кормову площу не включають поля, з яких мають побічну продукцію на корм твари­нам (солому, бадилля та ін.), хоч вони і є значними додатковими джерелами кормів. З урахуванням посівів зернофуражних культур, як, наприклад, у США і країнах Західної Європи, кормова площа може становити у структурі посівних площ 50 — 60 % і навіть біль­ше, якщо господарство спеціалізується на тваринництві (А. О. Ба­бич, 1995, 1996).

Значення кормовиробництва у господарствах нерідко ігноруєть­ся. Під кормові культури відводять 18 — 22 % ріллі, внаслідок чого спостерігається зниження продуктивності тварин, а отже, зменшен­ня кількості гною, що безпосередньо впливає на врожайність зерно­вих і технічних культур.

Кормову площу поділяють на лучну і польову. Якщо перша більш конкретна, то друга не завжди є чітко окресленою земельною площею. Часто посіви кормових культур на польових землях розмі­щують на непридатних землях, на ділянках поза сівозмінами.

Продуктивність кормової площі. В Україні цей показник по­ки що невисокий — 40 — 42 ц/га. Розрахунки показують, що для то­го, щоб виробництво кормів було рентабельним, необхідно одержу­вати не менш як 50 — 55 корм. од. з гектара. Це цілком реальне за­вдання вже тепер, якщо врахувати, що багато господарств України збирають по 60 — 70, 90 — 100 і навіть 100 — 120 ц корм.од./га (на­приклад, ТОВ «Маяк» с. Піщана Золотоніського району Черкаської області). Якщо до такої продуктивності кормової площі додати ефек­тивне використання землі при вирощуванні зернофуражних куль­тур і раціональне використання побічної продукції, то на 100 га ріллі можна утримувати 35 — 50 дійних корів, 80 — 100 і більше умов­них голів тварин. Це підтверджується досвідом господарств з висо­кою щільністю тварин, що забезпечує одержання 400 — 600 ц м’яса або 1800 — 2500 ц молока на 100 га сільськогосподарських угідь. Якщо врахувати, що ці господарства ще продають зерно і продукцію технічних культур, то можна переконано говорити про величезні резерви виробництва продуктів тваринництва в Україні. Крім того, висока щільність поголів’я високопродуктивної худоби, як показує досвід багатьох господарств України, Білорусі, Росії, Прибалтики, дає змогу збільшити норми внесення органічних добрив до 18 — 20 т/га, тобто підвищити родючість ґрунту і на цій основі — вироб­ництво зерна, технічних культур і кормів, забезпечити повноцінну годівлю худоби, свиней і птиці.

При створенні високопродуктивної кормової площі доводиться розв’язувати питання організаційно-господарські, економічні, біо­логії і технології вирощування кормових культур, меліорації, еколо­гії, поточного — конвеєрного виробництва кормів, організації висо­копродуктивних кормових сівозмін, програмування врожаїв кормо­вих культур і біоенергетичної оцінки технологій вирощування їх.