5.3.2. Динаміка основних показників хімічного складу рослин і практичні висновки з організації кормової площі, збільшення виробництва кормів

Динаміка нагромадження сухої речовини і протеїну в су­хій речовині. Ріст рослин, як відомо, супроводжується зміною їх­нього хімічного складу. Практично найбільший інтерес становить динаміка нагромадження в них сухої речовини й азоту (протеїну). У міру росту й розвитку вміст сухої речовини в зеленій масі кормових рослин у період вегетації з 8 — 12 % у початкові фази збільшується до 18 — 22 % у період колосіння (бутонізації) — цвітіння, підвищую­чись потім у фазі молочно-воскової і воскової стиглості до 27 — 30 % і більше (кормові трави, кукурудза, озимі жито і пшениця на корм, ранні ярі бобово-злакові суміші). Вміст сирого протеїну (або загаль­ного азоту) у сухій речовині рослин після колосіння і бутонізації, тобто після настання генеративного періоду, навпаки, різко знижу­ється (табл. 10). Це пояснюється тим, що на початку вегетації рос­лини дуже обводнені і посилено засвоюють азот: на одиницю сухої речовини їм потрібно у 2 — 3 рази більше азоту, ніж у генеративні фази. Далі у процесі росту і нагромадження сухої речовини у них відбувається так зване «ростове розведення» азотистих поживних речовин.

Спостерігається чітка обернена залежність між нагромадженням сухої речовини у рослинах і вмістом у ній загального азоту (сирого протеїну). Рослина на початку вегетації виявляє біологічну «жадобу» щодо азоту, а в міру нагромадження сухої речовини фізіологічна по­треба у цьому елементі зменшується. Тому потрібна для рослин кіль­кість загального азоту (протеїну) нагромаджується в них набагато раніше, ніж сухої речовини. За короткий період вегетації (40 — 55 днів) озимі й ранні ярі, кукурудза можуть нагромаджувати 55 — 85 % валової кількості протеїну, тоді як сухої речовини 24 — 48 % (табл. 11). Це означає, що, забезпечуючи оптимальні умови вегетації рослин і загущуючи посіви, можна «примусити» рослини «здійснити заготівлю» протеїну на тій самій площі кілька разів за рік замість одного при вирощуванні однієї культури за закінченим вегетацій­ним циклом — до повного дозрівання або до молочно-воскової стиг­лості. У польових умовах це вдається 2 — 3, максимум 4 рази (4 уко­си трав), на пасовищах 5 — 6 разів.

Оскільки суху речовину рослини накопичують повільніше, зага­льна кількість її за 2 — 3 врожаї (укоси) або за 5 — 6 циклів випасан­ня худоби може ненабагато перевищити або виявитися приблизно такою, як і при вирощуванні однієї, але високопродуктивної куль­тури за вегетаційний період. Основний виграш — збільшення у 1,5 — 2 рази виходу протеїну. Аналіз показує, що можливостей для двох, трьох укосів кормів у польових сівозмінах практично немає. У господарствах слід впроваджувати спеціалізовані кормові сівозміни і культурні високопродуктивні пасовища й сіножаті.

Отже, теоретичне узагальнення питання про динаміку показни­ків хімічного складу кормових рослин має прямий практичний ви­хід — є обґрунтуванням біологічного способу збільшення виробниц­тва рослинного протеїну і необхідності створення з цією метою спе­ціалізованої кормової площі.