5.4.1. Ґрунтові умови життя (вегетації) кормових рослин і регулювання їх

Ґрунтові умови росту і розвитку рослин формуються за певними законами землеробства, які вперше були узагальнені та сформульо­вані В. Р. Вільямсом. Він виділив 6 основних законів землеробства:

1. Закон незамінності факторів (жоден фактор не може бути за­мінений іншим).

2. Закон мінімуму, або закон обмежувального фактора (вперше сформульований Ю. Лібіхом), за яким урожай визначається факто­ром, що перебуває в мінімумі.

3. Закон мінімуму, оптимуму і максимуму (вперше сформульова­ний Саксом) означає, що найбільший урожай може бути за оптима­льного рівня кожного фактора. В разі мінімального або максималь­ного значення будь-якого фактора високого врожаю не буде.

4. Закон сукупної дії (взаємодії) факторів вперше сформульова­ний німецьким дослідником Лібшером наприкінці XIX ст. Цей за­кон слід розуміти так, що мінімальне значення фактора використо­вується тим краще, чим більше інших факторів перебуває в опти­мумі. За В. Р. Вільямсом суть цього закону полягає в тому, що для одержання високих урожаїв рослини слід забезпечувати всіма фак­торами в оптимальному співвідношенні.

5. Закон повернення поживних речовин (відкритий у середині XIX ст. Ю. Лібіхом) означає необхідність повернення в ґрунт вико­ристаних з нього рослинами поживних речовин у вигляді добрив.

Це основний закон землеробства і живлення рослин. В інтенсивно­му рослинництві та кормовиробництві його значення зростає у зв’язку з більшим виносом поживних речовин з ґрунту.

6. Закон плодозміни на початку XIX ст. запропонував професор М.Г. Павлов. За цим законом агрономічні прийоми більш ефективні при плодозміні — чергуванні культур на полях, ніж при беззмінних посівах. Цей закон — важливе обґрунтування необхідності запрова­дження сівозмін.

Родючість ґрунту — запорука високої врожайності кормових культур в інтенсивному кормовиробництві. Розрізняють природну родючість, яка залежить від механічного складу ґрунту, вмісту в ґрунті поживних речовин, умов зволоження, та ефективну, або культурну, родючість, що залежить від цілеспрямованої діяльності людини. Вважають, що за правильного використання ґрунту родю­чість його не зменшується, а, навпаки, зростає. Практика сучасного землеробства підтвердила можливість підвищення родючості ґрунту при інтенсивному вирощуванні сільськогосподарських рослин. Така можливість реальна на кормовій площі, особливо у зв’язку з вели­кою часткою посівів одно- та багаторічних бобових рослин. Біль­шість їх має позитивний баланс азоту, а також органічної речовини.

Регулювання умов вегетації механічним обробітком ґрун­ту. Механічний обробіток ґрунту, тобто вплив на нього робочими органами сільськогосподарських знарядь, для створення оптималь­них умов вегетації рослин, поліпшення фізичних властивостей ґру­нту нерідко ще має інтенсивний характер. Разом з тим доведено те­оретично і практикою, що він має бути щадним. Наприклад, при вирощуванні кормових культур у сівозміні водопроникність ґрунту, повітряний режим його не обов’язково поліпшуються полицевою оранкою. При надходженні великої кількості органічної речовини у ґрунт (багаторічні трави, проміжні культури, органічні добрива) цей обробіток можна чергувати з безполицевим, поверхневим і так зва­ним «нульовим». При цьому пористість, аерація, водопропускна здат­ність ґрунту не тільки не погіршуються, а навіть можуть поліпшу­ватися.

На відміну від польових сівозмін, на інтенсивній кормовій площі має бути відкинутий як анахронізм так званий ранній зяблевий об­робіток, який призводить до надмірної мінералізації органічної ре­човини, створенням умов, які аналогічні паровому полю, але в літ­ньо-осінній період.

Ідея напівпару не нова. Ще у другій половині XIX ст. її обговорю­вали в агрономічних і періодичних сільськогосподарських видан­нях. З цього питання писали П.А. Костичев, В.В. Докучаєв, О.О. Із­маїльський, І.О. Стебут, О.М. Енгельгардт та ін. Тоді напівпар на­зивали міжкультурним паром. Однак К.А. Тімірязєв, В.С. Будрін, О.М. Енгельгардт та інші широко пропагували післяжнивні куль­тури. За аналогією із зайнятим паром був навіть термін «зайнятий міжкультурний пар». На практиці це означало, як і тепер, обробіток ґрунту слідом за збиранням зернових та інших культур, які збира­ють рано, і сівбу післяжнивних культур.

Передова агрономічна думка, особливо в Україні, ще в XIX ст. настійно рекомендувала ущільнене використання ріллі. Використо­вувати весь можливий період вегетації рослин, зберігаючи і при­множуючи родючість ґрунту, треба не тільки на кормовій площі, а й при вирощуванні зернових і технічних культур. Для цього потрібні спеціальна техніка, насіння, добрива, а основне — розуміння доці­льності й необхідності використання всього можливого періоду веге­тації.

Інтенсивна кормова площа відрізняється від польової тим, що на ній не застосовують системи раннього зяблевого обробітку, у тому числі напівпарового, де його ще застосовують при вирощуванні зер­нових і технічних культур. Роль раннього зябу як засобу боротьби з бур’янами повинні виконувати густі травостої післяжнивних і сиде­ральних культур.

Основне завдання обробітку ґрунту — приведення його до так званої рівноваги, властивого певному для певного типу ґрунту його фізичного стану, забезпечення оптимальних показників водно- повітряного режиму (пористості, аерації). Цього, як уже зазначало­ся, не обов’язково досягають регулярною глибокою полицевою оран­кою, яка, до того ж, призводить до утворення так званої плужної плити — значної перешкоди для проникання в ґрунт і росту коре­невої системи культурних рослин.

Полицева оранка забезпечує перевертання, кришіння і перемі­шування ґрунту. Найкраще це робити плугом з передплужником, а при обробітку поля з великою кількістю стерньових решток — ярус­ними плугами (ПЯ-3-35, ПЯ-4-35). Безполицевий обробіток плоско- різами із залишенням стерні технологічно поступається перед зви­чайною оранкою, проте щодо захисту ґрунту від водної і вітрової ерозії має переваги. Крім того, сама ідея перевертання шару землі, яка має дуже давню історію, пов’язана насамперед з обробітком ці­линних земель, а пізніше — з так званою перелоговою системою зе­млеробства. З цією метою вона застосовується і тепер при перезалу- жуванні загонів на пасовищі, переорюванні трав у сівозміні, заорю­ванні восени гною, післяжнивних і стерньових решток (особливо грубостеблових культур — кукурудзи, сорго, соняшнику).

Крім оранки слід застосовувати обробіток плоскорізами і поверх­невий дисковими боронами, фрезерними культиваторами. Останній тип обробітку поєднує основну і передпосівну підготовку ґрунту. За­стосування плоскорізного і поверхневого обробітку сприяє нагрома­дженню насіння бур’янів здебільшого у верхній частині орного ша­ру, а сходи їх потім знищують механічним способом. Завдяки цьому засміченість поля через кілька років значно зменшується порівняно з ділянками, де проводиться регулярна полицева оранка. На полях, де регулярно здійснюють оранку, насіння, зберігаючи схожість, по­тім виорюється на поверхню. Без оранки можна обійтись навіть при обробітку поля після багаторічних трав. Корені їх добре дренують ґрунт, а після їх мінералізації його фізичні властивості мають опти­мальні параметри. Достатньо обробити поле гербіцидами і сівбу проводити стерньовою сіялкою. Краще в такому разі обробити діля­нки фрезерним культиватором на глибину до 8 см, що дасть змогу запобігти проростанню бобових трав.

Разом з тим у сівозмінах з великою часткою багаторічних і одно­річних трав певне значення має і звичайна оранка, особливо для одержання 2 — 3 урожаїв за рік.

Застосування важких машин і знарядь, а також транспортних засобів при збиранні кормів 2 — 3, а то й 4 рази за вегетаційний пе­ріод призводить до того, що ґрунт на кормовій площі ущільнюється не менше, ніж за польової сівозміни при вирощуванні технічних і зернових культур (табл. 13). Це вже не плужна плита на глибині

30 — 40 см внаслідок оранки. Ґрунт ущільнюється на значно більшу глибину — до 80 — 100 см. Щоб запобігти такому ущільненню ґрун­ту, крім оранки треба проводити розпушування його на глибину 50 — 60 см, особливо на полях сівозміни, віддалених від поля бага­торічних трав. Для цього, зокрема, використовують лапи, прикріп­лені до корпусів плуга. Розпушування поліпшує аерацію більш гли­боких шарів ґрунту. При цьому в підзолистих ґрунтах різко зменшу­ється вміст алюмосилікатів, окисних і закисних сполук заліза, які негативно впливають на ріст рослин.

Глибоке розпушування ґрунту має агрофізичне, агротехнічне і біологічне значення. Цей метод енергоємний, проте необхідний. За­стосовуючи його, забезпечують економію добрив,поліпшують еколо­гічну обстановку на полях.

На кормовій площі вирощують 2 — 3 урожаї, тому широко засто­совують поверхневий обробіток і стерньову сівбу. Як правило, 2 — 3 врожаї вирощують при поверхневому і нульовому обробітку. Глибо­кий обробіток плугом або плоскорізом застосовують переважно восе­ни, а також при вирощуванні післяукісних і післяжнивних культур на Поліссі, в північній і західній частинах Лісостепу, на зрошува­них площах, де втрати вологи в орному шарі внаслідок оранки ком­пенсуються поливом і опадами.

Сівозміни, пасовищезміни, сіножатезміни. Правильне чер­гування науково обґрунтованого набору культур у поєднанні з про­гресивними способами обробітку ґрунту, удобренням, максималь­ним ущільненням сівозміни проміжними культурами дають змогу інтенсивно використовувати землю, підвищувати її родючість, по­ліпшувати фізичні властивості ґрунту. Пасовищезміни і сіножате- зміни мають аналогічне призначення на луках і пасовищах.