5.7.2. Кормовиробництво на місцевості з підвищеною радіоактивністю

Забруднення ґрунтів радіонуклідами у деяких районах України, Білорусі і Росії внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС ставить перед кормовиробництвом, як і перед рослинництвом, важливі за­вдання з ліквідації або зменшення несприятливого впливу РР (ра­діоактивних речовин), що є у ґрунті, на рослини, тварин, якість сільськогосподарської продукції — зерна, м’яса, молока тощо. Радіо­активні опади забруднюють усе, що перебуває на поверхні землі: посіви культур, луки і пасовища, джерела води і незакриті корми, а також зібраний урожай зернових, технічних і кормових культур.

Крім радіонуклідів, що швидко руйнуються і мало живуть, най­більшу загрозу для людей становлять радіонукліди йоду, які кон­центруються у щитовидній залозі і добре виділяються у дійних ко­рів з молоком. Значну частину активності становлять молібден-99, барій-140, цирконій-95, ніобій-95, стронцій-89, цезій-137. Щільність забруднення може бути різною і встановлюється безпосередньо на місцевості. При цьому зовнішнє гамма-випромінювання є основним фактором, що перешкоджає одержанню високоякісної сільськогос­подарської продукції.

Рослини забруднюються радіоактивними опадами (частково і під час кореневого живлення) і ґрунтовим пилом, який осідає на лист­кову поверхню. Більше радіоактивного пилу затримується на широ­колистих рослинах — коренеплодах, кукурудзі, бобових культурах, кормовій капусті, менше — на листках злакових, тому злакові міс­тять менше РР. Менше їх, звичайно, у зерні, оскільки воно захище­не від безпосереднього забруднення, а також у бульбах картоплі, коренях буряків, турнепсу та інших коренеплодах. Тому радіоактив­ність окремих органів і частин рослин у різних видів неоднакова. Найбільше РР у листках, стеблах, полові — від 94 до 99,8 %, міні­мальна кількість їх у зерні, бульбах, коренеплодах.

Вміст РР у ґрунті і рослинах можна зменшити звичайними агро­технічними заходами — заорюванням і перемішуванням з ґрунтом верхнього забрудненого шару. Це зменшує концентрацію ізотопів на одиницю маси ґрунту. Краще, якщо оранка глибока, типу плантаж­ної (на 40 — 50 см), за якої у борозну лягає верхній шар ґрунту. По­дальший обробіток на полі має бути поверхневим.

Слід більше вносити в ґрунт органічної речовини, це збільшує його зв’язність. Тому норми внесення гною (або торфу) на легких супіщаних і піщаних ґрунтах повинні бути максимально можливи­ми. При перезалуженні трав дернину слід продискувати, розкри­шити і обов’язково заорати якомога глибше. Це пояснюється тим, що в дернині стронцій-90 більш доступний рослинам. Краще поступово (протягом кількох років) вивозити верхній (0 — 10 см) шар ґрунту за межі поля у відвали. Стронцій-90 і цезій-137 погано мігрують у глиб­ші шари ґрунту подібно до фосфору й кальцію, тому знімання верх­нього шару навіть протягом кількох років виправдане, хоча це дуже трудомісткий захід. Частину стронцію можна «вилучити» висіван­ням бобових культур, урожай яких закомпостувати для тривалого зберігання.

Бажано локалізувати кореневу систему кормових і зерно- кормових культур у верхньому шарі ґрунту У районах достатнього зволоження це можна зробити поверхневим внесенням добрив. Цей захід проводиться після глибокої (плантажної) оранки (50 — 60 см) спеціальними плантажними плугами.

Крім механічного забруднення радіоактивні речовини засвою­ються також через листкову поверхню (від 5 до 20 %). Добре засвою­ються радіонукліди цезію та йоду і погано — стронцію.

У разі зараження посівів у процесі кореневого живлення най­більш несприятливим є молочне скотарство, де використовуються переважно трав’яні корми. Разом з тим птахівництво і свинарство, де використовуються здебільшого зернові корми, більш захищені. Тому в місцевостях із значним і великим зараженням ґрунту радіо­нуклідами треба більше вирощувати зернофуражних культур і від­годовувати свиней і птицю. М’ясна продукція їх буде більш чистою порівняно з продукцією інших видів тварин у 3 — 6 разів (В.Г. Ільїн, 1984).

При незначній кількості у кормах стронцію-90 (0,2 мкКі на одну корову в добовому раціоні) молоко можна використовувати без об­межень; якщо рівень його від 0,5 до 20 мкКі — молоко слід перероб­ляти на сметану, сир, масло; понад 20 мкКі — на топлене масло; при 0,2 — 20 мкКі у раціоні відгодівельних тварин м’ясо використо­вують у їжу, від 20 до 200 мкКі і більше — використовують тільки м’ясо, кістки знищують. Якщо вміст стронцію-90 в раціоні становить від 10 до 20 мкКі, перед забоєм на м’ясо тварин витримують на чис­тих кормах від 5 до 15 днів, при більшому вмісті (до 200 мкКі) — 25 днів (табл. 17).

Слід також враховувати фізіологічні особливості рослин. Встано­влено, наприклад, що культури, які виносять з ґрунту більше каль­цію, виносять також більше і стронцію. При вирощуванні на ґрун­тах, забруднених РР, найбільше забруднюються ними трави приро­дних угідь і бобові культури, особливо конюшина, чина, люцерна, квасоля, а з різнотрав’я — жовтець, смілка поникла. Набагато мен­ше стронцію у злакових зернових і злакових травах. За даними ка­федри радіобіології, рентгенології і ГО Московської ветеринарної академії, при вирощуванні кормових культур на ґрунтах, що міс­тять стронцій-90, з розрахунку на одну кормову одиницю буде мен­ше радіонуклідів, ніж у зерні вівса, у кукурудзи — утричі, у ячме­ню — на 20 %, більше, ніж у зерні вівса, у соломі злакових куль­тур — у 30 — 45, а у соломі гороху — в 100 разів. Порівняно з буль­бами картоплі у кормових буряках стронцію-90 більше у 8,5, у брук­ві — в 15, у турнепсі — в 30 разів.

Отже, надходження РР у зерно і корми можна різко обмежити, поєднуючи культури, які виносять максимальну кількість РР і очи­щають ґрунт, з культурами, що вбирають їх мало. Це насамперед бобові трави і зернобобові (горох, квасоля, чина, боби та ін.). Урожай їх у перший рік використання слід збирати і компостувати. Згодову­вати худобі можна лише зерно, де РР всього 0,2 % загальної маси рослини.

Злакові і картопля менше поглинають радіонуклідів. Якщо після бобових вирощувати пшеницю, ячмінь, овес, кукурудзу, картоплю і злакові трави на корм худобі, то вміст їх різко зменшується не тіль­ки у зерні, а й у зеленому кормі. Картоплю можна використовувати худобі і свиням замість коренеплодів. Після цього протягом 4 — 5 років проводять поверхневий обробіток ґрунту під сівбу здебільшого злакових.

Поряд із внесенням великих доз органічних добрив (торф, гній) слід вапнувати ґрунт, оскільки на кислих ґрунтах стронцій-90 легше поглинається кормовими культурами, ніж на нейтральних і луж­них. За даними В.Г. Ільїна, цей прийом дає змогу різко зменшити вміст стронцію-90 у коренеплодах (у 20 разів) і бобових (у 8 разів).

Внесення органічних добрив зменшує вміст стронцію в ґрунті удвічі. Та оскільки гній також може бути джерелом забруднення РР, то з цією метою треба використовувати торф, попередньо переві­ривши його на радіоактивність.

Фосфорні добрива сприяють фіксації стронцію-90 і цезію-137 у ґрунті. Засвоюваність їх при цьому зменшується у 2 — 3 рази.

Азотні добрива сприяють мобільності цезію-137, збільшенню його вмісту в урожаї кормових і зернових культур.

При розміщенні культур у сівозмінах враховують ґрунтову від­мінність. Бобові більше засвоюють Са, а отже, і стронцій та цезій, тому їх слід розміщувати на ґрунтах більш важких, злакові — на легших за механічним складом

Певне значення має сортовий добір. Проте це треба визначати в конкретних умовах сортовипробуванням. Так, за даними В. Г. Ільї- на, люцерна сорту Північна 69 поглинає ізотопи сильніше, ніж сор­ту Павлівська.

Враховуючи, що радіонукліди залишаються насамперед у соломі, а також у сіні, треба ретельно контролювати витрачання грубих кор­мів. Очевидно, на сіно слід використовувати переважно злакові тра­ви, насамперед кореневищні злаки (стоколос безостий, прямий, пирій повзучий). У них більшість кореневої системи (до 90 %) роз­міщена у верхньому шарі ґрунту (0 — 20 см). Тому при глибокому заорюванні верхнього шару ґрунту вміст радіонуклідів у зеленій масі й сіні значно зменшується. Грубі корми, що містять велику кіль­кість РР, підлягають компостуванню і тривалому зберіганню, їх не можна спалювати. В окремих випадках солому після збирання слід заорювати на глибину до 50 см і більше. Для цього на комбайнах установлюють подрібнювачі (солом’яну січку легше заорювати).

Слід виділяти частину земель під вирощування багаторічних трав протягом кількох років: конюшину — на 2 — 3 роки, люцерну і еспарцет на 4 — 5 років, лядвенець — на 3 — 4 роки, тобто до зрід­ження посівів. На цих ділянках урожай багаторічних трав після значного забруднення у перші два роки, а конюшину — в перший рік не можна використовувати, її треба компостувати або згодовува­ти тваринам, що ростуть, з наступним використанням екологічно чистих кормів. Це стосується і зернофуражу, сіна та інших кормів, що містять допустиму кількість РР, їх слід згодовувати тваринам, що ростуть, з наступним очищенням організму чистими кормами.

Нестачу протеїну в раціоні жуйних тварин внаслідок зменшення бобових можна замінити сечовиною (до 100 г на одну дійну корову при достатньому вмісті вуглеводів у кормах).

При згодовуванні зерна бобових (сої, гороху) і шроту ріпаку їх слід кип’ятити, що сприяє виведенню з насіння РР.

Не рекомендується використовувати як концкорми висівки, оскіль­ки вони містять більше стронцію, ніж ендосперм. Із соковитих кор­мів треба ширше використовувати картоплю, топінамбур. За дани­ми Подільського державного аграрного університету, годівля свиней топінамбуром сприяє виведенню з організму стронцію та інших ра­діоактивних елементів. Сам топінамбур (бульби) слабко поглинає ці речовини.

Надземну масу перед силосуванням слід перевіряти на вміст ра­діонуклідів. Офіційних даних про допустимий (граничний) вміст радіонуклідів у рослинах немає. За даними літератури, можна ли­ше орієнтовно рекомендувати такі допустимі величини: для дійних корів — 0,2 мкКі (стронцій-90) і 1,3 мкКі (цезій-137), для м’ясних тварин — 1,2 мкКі (стронцій-90) і 0,33 мкКі (цезій-137).

Застосування всіх заходів щодо поліпшення і зведення до міні­муму забруднення кормів РР має бути ретельно обґрунтоване точ­ним вивченням реальної обстановки. Усі методи потрібно викорис­товувати в комплексі, що збільшує їхню ефективність, забезпечуючи правильне поєднання прийомів видалення радіонуклідів із ґрунту (сівба бобових) з прийомами, що зменшують концентрацію їх у ньо­му і роблять менш доступними для рослин (обробіток ґрунту, орга­нічне удобрення, внесення вапна). Слід ретельно добирати культу­ри й сорти, що мінімально засвоюють радіонукліди (злакові, картоп­ля та ін.).